Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №462/5918/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/5918/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Бориславського Ю.Л. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів,

в с т а н о в и в :

представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Загвойська О.В. звернулася до суду із позовом, у якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 128980 грн. 68 коп. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25.10.2013 року із відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання сина у розмірі 600 грн. щомісячно, починаючи з 03.08.2013 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11.03.2026 року змінено спосіб стягнення аліментів, що стягувались за рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25.10.2013 року, та постановлено стягувати із відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частки заробітку/доходу відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07.01.2026 року і до досягнення дитиною повноліття. На виконанні у Залізничному відділі державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження №77977877 з примусового виконання виконавчого листа №462/6170/13-ц, виданого 07 лютого 2025 року. Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 17.06.2026 року протягом тривалого часу відповідач допускав прострочення сплати аліментів, заборгованість накопичувалася з 2015 року, і станом на травень 2025 року її сукупний розмір становив 129124,50 грн. Станом на 17.06.2026 року поточна заборгованість відсутня. Проте, відповідач знав про обов`язок сплати аліментів та своєчасно не сплачував їх, що спричинило утворення заборгованості, у результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 128980,68 грн. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 14.08.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Сторонам встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

27.08.2026 року Залізничним районним судом м. Львова зареєстровано відзив на позов, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що після ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу між сторонами йому не було відоме місце проживання позивачки, як і засоби зв`язку із нею. Відповідачу було відомо, що позивач виїхала за межі України. З часу ухвалення судом рішення про стягнення з нього аліментів позивач не надавала рахунок для сплати аліментів, як і не подавала виконавчий лист для примусового виконання рішення суду. Лише 28.04.2025 року позивач подала у Залізничний ВДВС у місті Львові заяву про примусове виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова про стягнення аліментів. Після чого він сплатив усю суму аліментів. Вказав, що не ухилявся від сплати аліментів, не сплачував у зв`язку із відсутністю відомостей про рахунок, на який такі слід сплачувати.

04.09.2026 року Залізничним районним судом м. Львова зареєстровано відповідь на відзив, у якій представник позивача наполягає на позовних вимогах та вказала, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки він знав про рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 жовтня 2013 року у справі № 462/6170/13-ц та про встановлений ним щомісячний аліментний обов`язок, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 08.09.2026 року у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін відмовлено.

Інших заяв по суті справи сторонами не подано.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходив з наступного.

Зі змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ), 12.03.2026 року прізвище дитини було змінено на ОСОБА_5 (свідоцтво про зміну імені серії НОМЕР_2 ).

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 жовтня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 жовтня 2013 року у справі №462/6170/13-ц із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі 600 грн. щомісячно, починаючи з 03.08.2013 року і до досягнення дитиною повноліття.

28 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Перунов В.В. звернувся до Залізничного ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про примусове виконання рішення у справі №462/6170/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі 600 грн. щомісяця, починаючи з 03.08.2013 року і до досягнення дитиною повноліття та вказано банківські реквізити для перерахунку коштів: ANASTASIIA ANDREITSOVA, IBAN: НОМЕР_3 , SWIFT/BIC Code: UNJSUAUKXXX, Валюта: EURO, Банк отримувача: АТ «Універсал Банк», код ЄДРПОУ: 21133352, Код банку: 322001.

29 квітня 2025 року державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження №77927877 з примусового виконання виконавчого листа №462/6170/13-ц виданого 07.02.2025 року Залізничним районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі 600 грн. щомісяця, починаючи з 03.08.2013 року і до досягнення дитиною повноліття.

Як вбачається із долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, виданого Залізничним ВДВС у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України при примусовому виконанні виконавчого листа №462/6170/13-ц виданого 07.02.2025 року, виконавче провадження по якому відкрито 29.04.2025 року, станом на 17.06.2026 року сума аліментів, яка підлягає стягненню становить 179715 грн., які, станом на 17.06.2026 року, сплачено боржником. Заборгованість була розрахована з квітня 2015 року, перший платіж проведено у червні 2025 року.

Відповідно до довідки Залізничного ВДВС у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 26.08.2026 року, станом на 25.08.2026 року заборгованість зі сплати аліментів у межах АСВП №77927877 відсутня.

Відповідно до ч.1 ст.196 Сімейного кодексу України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Як встановлено судом, на підставі наданих сторонами доказів, 29.04.2025 року державним виконавцем Залізничного відділу ДВС у місті Львові ЗМУ МЮ України відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа виданого 07.02.2025 року Залізничним районним судом. м. Львова з примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 жовтня 2013 року про стягнення аліментів у справі №462/6170/13-ц та відповідач ОСОБА_2 невідкладно сплатив аліменти, що були нараховані з 2015 року та станом на серпень 2025 року заборгованість по аліментах становила 0,00 грн., а аліменти, що були нараховані з вересня 2025 року відповідачем сплачувались та станом на серпень 2026 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня.

Згідно матеріалів справи у 2012 році ОСОБА_1 зверталася до комісії з питань захисту прав дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини – ОСОБА_4 , однак комісія відмовила у задоволенні такої заяви, рекомендувала батькові дитини приймати участь у вихованні сина та врахувала, що ОСОБА_2 матеріально допомагає, про що надав відповідні квитанції, хоче бачитись з сином, приймати участь у його вихованні, але дружина не дає такої можливості.

25 липня 2015 року ОСОБА_2 підписав нотаріально посвідчену заяву, у якій дав згоду на тимчасові поїздки з України до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і у зворотному напрямку, своєму малолітньому сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у супроводі його матері ОСОБА_1 , 1985 року народження, з 20.07.2015 року по 20.07.2016 року.

Таким чином, у матеріалах справи наявні докази, що не спростовано і позивачем, що до ухвалення судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини – ОСОБА_6 у 2013 р., відповідач добровільно надавав кошти на утримання дитини. Після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів ОСОБА_2 у 2015 році надав згоду на виїзди дитини у супроводі матері до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і у зворотному напрямку та у зазначений період (з 2013 р. по 2015 р.) позивач не висловлювала матеріальних претензій до відповідача з приводу невиконання рішення суду.

Крім цього, з дня набрання рішенням суду від 25 жовтня 2013 року у справі № 462/6170/13-ц законної сили, згідно з яким були присуджені аліменти, та до моменту пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання (квітень 2025 року), у позивача були відсутні майнові претензії до відповідача щодо сплати аліментів. Після відкриття виконавчого провадження 29.04.2025 року відповідач невідкладно почав сплачувати заборгованість за аліментами, що підтверджено матеріалами справи.

Щодо твердження сторони позивача про те, що відповідачу була відома адреса проживання позивачки, такі доводи суд оцінює критично, оскільки у наданих суду документах позивач вказувала різні адреси свого місця проживання, зокрема, і адресу АДРЕСА_1 (талон-повідомлення єдиного обліку №13998 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію щодо заяви ОСОБА_1 від 07.07.2026), що є адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, а у позовній заяві про розірвання шлюбу від 15.05.2012 ОСОБА_2 вказав, що сторони проживають окремо з січня 2012 року, що ОСОБА_1 не заперечила у суді.

Також судом враховано, що позивач у період з 20.07.2015 по 20.07.20216 року мала згоду позивача на виїзд з дитиною до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, а тому твердження відповідача про відсутність зв`язку із позивачем є підставними.

Таким чином, враховуючи підставність тверджень відповідача про відсутність зв`язку із позивачем, те, що позивачка не залишила ні рахунку, ні інших реквізитів, за якими відповідач міг би перераховувати кошти на утримання дитини, відсутність у матеріалах справи відомостей про досягнення між сторонами іншої домовленості щодо відкриття рахунку на ім`я сина для акумулювання аліментів за увесь період після ухвалення рішення суду, а також те, що позивачка не зверталася до виконавчої служби із заявою про виконання рішення суду про стягнення аліментів аж до квітня 2025 року, відсутність доказів про вчинення нею заходів з виконання рішення суду про стягнення аліментів, суд приймає доводи відповідача про відсутність у нього свідомого та навмисного умислу ухилення від сплати аліментів.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що позивачка до дня звернення виконавчого листа до примусового виконання у квітні 2025 року зверталася до відповідача про необхідність виконання рішення суду у добровільному порядку, повідомивши його про способи перерахування коштів, її номер банківського рахунку, або інші можливі способи перерахування аліментних платежів.

Отже, відсутні підстави для нарахування пені за прострочення сплати аліментних платежів, оскільки у відповідача відсутня вина у виникненні заборгованості, а також відсутній умисел на ухилення від сплати заборгованості за аліментами.

Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.02.2024 року у справі №761/893/23, відповідно до якої доводи касаційної скарги про те, що відповідач був обізнаний про рішення суду, а тому зобов`язаний сплатити неустойку за весь період невиконання рішення суду про стягнення аліментів, є безпідставними, так як суди надали належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, врахували наявність заяви позивачки про відсутність майнових претензій до відповідача, її поведінку щодо звернення до виконання рішення суду лише у вересні 2022 року, ненадання відповідачу рахунків, за якими останній мав би перераховувати кошти позивачці, перебування позивачки з дочкою за кордоном, а тому дійшли вірного висновку про те, що відповідач не допустив свідомого ухилення від сплати аліментів.

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Враховуючи наведене, встановлені судом обставини справи, поведінку позивача та відповідача, суд приходить до переконання про те, що відповідач не допустив умисного, свідомого ухилення від сплати аліментів, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови у позові покладаються на позивача. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідач не заявляв про відшкодування судових витрат, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, ст. 180, 196 СК України, суд

у х в а л и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або в строки та порядку, передбачені ст. 354, 355 ЦПК України.

Рішення суду складено 14 жовтня 2026 року.

Суддя: Бориславський Ю. Л.