Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №754/10904/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/14375/2026

справа №754/10904/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.,

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 23 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді Буша Н.Д., повну ухвалу складено 23 червня 2026 року,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

встановив:

1. Короткий виклад обставин справи.

У червні 2026 року до суду звернулась ОСОБА_1 із позовом про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 23 червня 2026 року позовну заяву повернуто позивачці.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав на порушення позивачкою правил об`єднання в одному позові декількох позовних вимог. Позовні вимоги про розірвання шлюбу і залишення проживання дитини з матір`ю є різними, не пов`язаними між собою ні підставою виникнення, ні поданими доказами, не є основними та похідними позовними вимогами.

Суд вказав, що у справах про розірвання шлюбу передбачено надання строку для примирення, що не передбачено у справах про визначення місця проживання дитини та що може призвести до безпідставного затягування розгляду справи в частині визначення місця проживання дитини.

Роз`єднання позовних вимог в окремі провадження суд уважав неможливим, зокрема, з огляду на неможливість визначення, які з долучених до позову доказів, стосуються вимоги про розірвання шлюбу, а які стосуються вимоги про визначення місця проживання дитини.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.

Вказує, що звернулась до суду із позовом про розірвання шлюбу. При цьому, окремо не просила визначати місце проживання дитини, а звернулась із позовною вимогою про залишення проживання дитини з матір`ю, тобто просила констатувати та юридично закріпити той факт проживання дитини з позивачкою, який вже існував на момент подачі позову.

Уважає, що вимоги позову взаємопов`язані, оскільки причиною звернення до суду із цим позовом стало припинення шлюбних відносин, розпад сім`ї та окреме проживання сторін. Окреме проживання сторін призвело до необхідності юридично визначити факту проживання дитини із матір`ю.

Стверджує, що надані докази в рівній мірі стосуються вимоги щодо розірвання шлюбу та питання щодо місця проживання дитини, відтак висновок суду в цій частині уважає безпідставним.

Зазначає, що спільний розгляд вимог позову з огляду на обставини справи є ефективним та спрямованим на дотримання інтересів малолітньої дитини, що відповідатиме приписам Сімейного кодексу України. Висновок суду про необхідність розгляду вимог позову окремо уважає проявом формального підходу до розгляду справи з огляду на суб`єктний склад учасників справи та сімейних характер відносин між ними, що, як наслідок, може мати невиправдане навантаження на судову систему.

Посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.01.2018 у справі №200/952/18, від 22.12.2021 у справі №339/143/20.

Мотивуючи наведеним, просить суд оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

5. Позиція учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

В червні 2026 року до суду звернулась ОСОБА_1 із позовом про розірвання шлюбу, в якому просить суд:

? розірвати шлюб, укладений між позивачкою та ОСОБА_2 , зареєстрований 27 грудня 2023 року Деснянським ВДРАЦС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), актовий запис №1334;

? малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати разом із матір`ю ОСОБА_1 .

До позовної заяви долучено: копію id-картки позивачки; копію свідоцтва про шлюб сторін; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; витяги з реєстру територіальної громади щодо місця реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Із витягів з реєстру територіальної громади щодо місця реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_1 убачається, що позивачка та її малолітній син зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7,8).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Згідно пункту 2 частини 4 статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).

Відповідно до окремих положень статті 188 ЦПК України:

1. В одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

2. Суд з урахуванням положень частини 1 цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами:

1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;

2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;

3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

4. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

5. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

6. Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.

Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

7. Про об`єднання справ в одне провадження, роз`єднання позовних вимог, про відмову в об`єднанні справ в одне провадження, роз`єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.

Апеляційний суд зазначає, що однорідними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних підстав. При цьому, об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

Із змісту позовних вимог справи, що переглядається апеляційним судом, убачається, що спір у справі виник з причин відсутності взаєморозуміння сторін щодо їх шлюбних відносин. Вказано, що після припинення фактичних шлюбних відносин з відповідачем дитина сторін проживає з матір`ю, тому позивачка просить суд залишити дитину проживання з нею після розірвання шлюбу.

Разом з тим, із змісту позовної заяви та її прохальної частини не убачається вимога позивачки щодо визначення місця проживання дитини з нею. Позивачка вказує, що дитина фактично проживає з нею, що підтверджує витягами із реєстру територіальної громади, спору з відповідачем щодо місця проживання дитини із відповідачем не виникло.

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 виснував, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно із вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

Аналогічний висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 15.01.2018 у справі №200/952/18, від 22.12.2021 у справі №339/143/20.

За відомостями матеріал справи між сторонами на цій стадії судового процесу відсутній спір про визначення місця проживання дитини, докази на підтвердження наявності такого спору між сторонами відсутні.

Поштове відправлення 0209700155745, яким позивачка надіслала відповідачу примірник матеріалів позовної заяви, вручено одержувачу 23 червня 2026 року. Відповідачем не подано будь-яких заперечень щодо поданого позову (та / або такі не скеровано судом першої інстанції до суду апеляційної інстанції для їх долучення до матеріалів судової справи).

З урахуванням вище наведеного, колегія суддів уважає, що висновки суду першої інстанції про порушення правил об`єднання позовних вимог є помилковими.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 379 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування судового рішення, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Статтею 379 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з неповним з`ясуванням обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, а тому підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 23 червня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова