Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №757/37633/15-ц — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №757/37633/15-ц

Суддя: Приходько Костянтин Петрович

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/37633/15 Головуючий у І інстанції - Новак Р.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/11858/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року, постановлену за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості,-

установив:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду м. Києва із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа в цивільній справі №757/37633/15-ц виданого Печерським районним судом м. Києва за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу, процентів нарахованих за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року в розмірі 23358,37 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 21815,90 грн., а також судового збору у розмірі 7736,79 грн.

В обґрунтування заяви зазначала, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було задоволено: стягнуто в солідарному порядку суму боргу, процентів нарахованих за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року в розмірі 23358,37 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 21815,90 грн., а також судового збору у розмірі 7736,79 грн.

На виконання зазначеного рішення 06 листопада 2017 року було видано виконавчі листи. До теперішнього часу заборгованість за рішенням суду не погашена, виконавче провадження триває.

11 листопада 2025 року ТОВ «Доступні Фінанси» та вона, ОСОБА_1 , уклали попередній договір, відповідно до умов якого, сторони зобов`язались в майбутньому укласти основний договір про відступлення прав вимоги за яким сторони здійснюють заміну кредитора у зобов`язанні, виконавець ТОВ «Доступні Фінанси» передає, а замовник вона, ОСОБА_1 , приймає всі права і обов`язки кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року.

12 листопада 2025 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Доступні Фінанси» було укладено договір факторингу №12/11/2025, згідно умов якого банк відступив своє право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року, а також усіма забезпечувальними договорами.

12 листопада 2025 року АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Доступні Фінанси» підписали акт прийому-передачі права вимоги, а також акт приймання-передачі документації до договору факторингу №12/11/2025 від 12 листопада 2025 року, відповідно до якого клієнт передав фактору права вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , а також всіма забезпечувальними договорами, копії матеріалів судового та виконавчого провадження.

12 листопада 2025 року ТОВ «Доступні Фінанси» та вона уклади договір відступлення прав вимоги (цесія), відповідно до якого ТОВ «Доступні Фінанси» передало їй у власність права вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року, що укладений АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 .

Також, факт прийняття прав вимоги підтверджується актом приймання передачі прав вимоги та актом приймання-передачі документації до договору про відступлення прав вимоги (цесії) від 12 листопада 2025 року.

15 листопада 2025 року боржникам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було надіслано засобами поштового зв`язку відповідне повідомлення про відступлення прав вимоги та зміну кредитора у зобов`язанні за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року.

Таким чином, вказувала, що правонаступником первісного кредитора за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року є вона, ОСОБА_1 .

Просила суд, замінити стягувача на його правонаступника - ОСОБА_1 у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа в цивільній справі №757/37633/15-ц виданого Печерським районним судом м. Києва за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу, процентів нарахованих за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року в розмірі 23358,37 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 21815,90 грн., а також судового збору у розмірі 7736,79 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні зазначеної вище заяви.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що суд першої інстанції встановив, що 12 листопада 2025 року було послідовно укладені договори: АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «доступні Фінанси» - договір факторингу №12/11/2025, між ТОВ «Доступні Фінанси» та нею - договір про відступлення прав вимоги (цесія), згідно яких у її власність перейшло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року, що укладений АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 . Також факт прийняття прав вимоги підтверджується актом приймання передачі прав вимоги та актом приймання-передачі документації до договору про відступлення прав вимоги (цесії) і 12 листопада 2025 року, з наведеного виходить, що в матеріальних правовідносинах вона є правонаступником АТ «УкрСиббанк».

Даних про те, що вказані договори визнані недійсними або їх дійсність оскаржується в судовому порядку, в справі відсутні.

Відмовляючи у задоволенні заяви про заміну сторони стягувача, суд перше інстанції вважав, що вона, як фізична особа у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише/ або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Тому, вона, будучи фізичною особою, позбавлена можливості набувати відповідно до договору про відступлення прав вимоги (цесія) права вимоги за кредитним забезпечувальним договорами. Однак, такі, висновки суду першої інстанції є помилковими.

Вказує, що встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному ст. 204 ЦК України.

Зазначає, що первісний стягувач АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Доступні Фінанси» були повідомлені про розгляд її заяви, однак жодних заперечень проти цієї заяви суду не подали.

Питання правомірності набуття права вимоги згідно з договором про відступлення права вимоги не є предметом дослідження під час розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

Однак, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про заміну стягувача із тих підстав, що право вимоги набула фізична особа, яка не може надавати фінансові послуги, фактично вдався в оцінку договору про відступлення права вимоги, не врахувавши, що відповідно до вимог ст. 204 ЦК України дійсність договору презюмується.

Просила суд, скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її заяву про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно частин 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» про стягнення суми боргу за кредитним договором з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 23358,37 дол. США. Та проценти у розмірі 21815,90 грн., судовий збір у розмірі 7736,79 грн.

06 листопада 2017 року для виконання вищезазначеного рішення було видано виконавчі листи про справі №757/37633/15-ц.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року було задоволено заяву АТ «УкрСиббанк» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання по справі №757/37633/15-ц. Видано дублікат виконавчого листа у справі №757/37633/15-ц, виданого на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суми боргу, процентів нарахованих за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року в розмірі 23358,37 дол. США та пені з несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 21815,90 грн., судового збору у розмірі 7736,79 грн. Поновлено АТ «УкрСиббанк» строк пред`явлення виконавчого листа про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором - до виконання.

26 січня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бережним Я.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №68375045 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за виконавчим листом №757/37633/15-ц виданим 06 листопада 2017 року.

27 вересня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Гуньком В.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №68375045 щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за виконавчим листом №757/37633/15-ц виданим 28 грудня 2023 року.

12 листопада 2025 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Доступні Фінанси» було укладено договір факторингу №12/11/2025, згідно умов якого банк відступив своє право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року, а також усіма забезпечувальними договорами.

12 листопада 2025 року АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Доступні Фінанси» підписали акт прийому-передачі права вимоги, а також акт приймання-передачі документації до договору факторингу №12/11/2025 від 12 листопада 2025 року, відповідно до якого клієнт передав фактору права вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , а також всіма забезпечувальними договорами, копії матеріалів судового та виконавчого провадження.

12 листопада 2025 року ТОВ «Доступні Фінанси» та ОСОБА_1 уклади договір відступлення прав вимоги (цесія), відповідно до якого ТОВ «Доступні Фінанси» передало у власність ОСОБА_1 права вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року, що укладений АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 .

Також факт прийняття прав вимоги підтверджується актом приймання передачі прав вимоги та актом приймання-передачі документації до договору про відступлення прав вимоги (цесії) від 12 листопада 2025 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження суд першої інстанції виходив з того, що з укладенням договору про відступлення права вимоги (цесії) відбулася заміна кредитора, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що ОСОБА_1 , будучи фізичною особою, позбавлена можливості набувати відповідно до Договору про відступлення прав вимоги (цесії) від 12 листопада 2025 року права вимоги за кредитним договором, стягувачом за яким заявниця просила її визнати, а тому, заява ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа в цивільній справі №757/37633/15-ц виданого Печерським районним судом м. Києва, є необґрунтованою.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження». сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачом є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Згідно із ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець (ст. 442 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15-ц).

Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором.

Тобто законодавець передбачив допустимість існування заборони на відступлення права вимоги, яка встановлюватиметься на рівні імперативної приватно - правової норми.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ста. 204 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

По своїй суті процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу відповідного суб`єкта, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. Підставами процесуального правонаступництва можуть бути лише юридичні факти, які виникли під час судового провадження у справі, а не до його початку. Процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним правонаступництвом, оскільки воно може мати місце в тих випадках, коли права та/або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення внаслідок тих чи інших юридичних фактів переходять до правонаступника. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після заміни сторони в матеріальних правовідносинах. У частині першій ст. 514 ЦК України регулюються відносини між первісним кредитором і новим кредитором, та визначається який саме обсяг прав та на яких умовах переходить до нового кредитора. Тобто, ч. 1 ст. 514 ЦК України присвячена саме матеріальному правонаступництву, а не процесуальному (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі №1522/12471/12).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі №201/16014/13-ц (провадження

№61-9098сво20) зазначено, що «підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення суду, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Таким чином, при вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи матеріальних прав і обов`язків вибулої сторони. Тобто, процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки, або пряма вказівка акту цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами. При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у матеріальних відносинах».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2021 року у справі №2-4612/09 вказано, що «виходячи з цих норм права, зокрема, пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги. У разі такої заміни кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі №6-122цс13 та постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №6-1355/10 (провадження №61-12076св18), від 30 січня 2019 року у справі №2-230/11 (провадження №61-46230св18), від 24 лютого 2021 року у справі №761/46461/19 (провадження №61-9762св20)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі

№2-7763/10 (провадження №14-197цс21) зроблено висновок, що «наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене ст. 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього».

Механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20).

У пунктах 47-58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі №369/13444/20 (провадження №14-52цс25) зроблено такі висновки: «Підставою для заміни стягувача у виконавчому листі є заміна кредитора у матеріальних правовідносинах, у зв`язку із чим суд насамперед має з`ясувати, чи первісному кредиторові належало право вимоги до боржника на момент його відступлення, а також перевірити дійсність / чинність вимоги на момент звернення до суду з відповідною заявою.

У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду вважає за неодмінне розмежувати поняття «право вимоги», «цесія» та «договір про відступлення права вимоги», нагадавши власний висновок, сформульований у п. 73 постанови від 08 серпня 2023 року у справі №910/19199/21, про те, що відступленням права вимоги (цесією) є сам факт заміни особи в зобов`язанні. Цесія є не окремим самостійним договором, а правовим наслідком укладення договору про відступлення права вимоги.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України. Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в ст. 519 ЦК України, не можна ототожнювати з недійсністю правочину, а законодавець не пов`язує питання дійсності / недійсності правочину про заміну кредитора з дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору (див. пункти 92, 96 постанови у справі №910/19199/21).

У п. 132 постанови від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача.

Отже, суд повинен надати оцінку саме наявності у кредитора права вимоги та його чинності (неприпинення) на момент подання заяви про заміну стягувача у виконавчому листі. Зокрема, суд має з`ясувати, чи не настали визначені законом чи договором підстави для припинення зобов`язання (наприклад, його належне виконання), що матиме наслідком відсутність у первісного кредитора права вимоги до боржника.

На відміну від перевірки дійсності та чинності самої вимоги, оцінка договору відступлення прав вимоги на предмет суперечності приписам законодавства під час вирішення судом заяви про заміну сторони виконавчого провадження (стягувача у виконавчому листі, сторони у справі) є обмеженою та має узгоджуватися з презумпцією правомірності правочину, закріпленою в ст. 204 ЦК України.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, допоки ця презумпція не буде спростована на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010).

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що спростування презумпції правомірності правочину відбувається лише у двох випадках:

1) коли недійсність правочину прямо визначена імперативним приписом закону (у разі його нікчемності);

2) якщо правочин оспорений у судовому порядку та визнаний недійсним на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

У постанові від 17 січня 2020 року у справі №916/2286/16 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала висновок про те, що суд має вирішувати питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником, якщо немає обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, з огляду на принцип правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих на обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.

Велика Палата Верховного Суду підтримує зазначений висновок та наголошує на тому, що під час розгляду заяви про заміну стягувача у виконавчому листі (сторони виконавчого провадження, сторони у справі) суд не може виходити за межі вирішуваного процесуального питання та констатувати (встановлювати) недійсність договору відступлення прав вимоги, який не є нікчемним (недійсним згідно з приписом закону) або не визнаний судом недійсним за наслідками вирішення відповідного спору.».

Такі ж висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Верховний Суд зробив у постановах від 26 квітня 2023 року у справі №2-2823/11 та від 23 липня 2025 року у справі №907/311/21.

У справі, що переглядається, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа в цивільній справі №757/37633/15-ц виданого Печерським районним судом м. Києва, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , будучи фізичною особою, позбавлена можливості набувати відповідно до Договору про відступлення прав вимоги (цесії) від 12 листопада 2025 року права вимоги за кредитним договором, при цьому, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що попередній кредитор, а саме ТОВ «Доступні Фінанси» було позбавлене фінансової ліцензії, перебувало у процедурі ліквідації та розпродувало свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що розглядаючи заяву про заміну сторони виконавчого провадження, суд повинен надати оцінку саме наявності у кредитора права вимоги та його чинності (неприпинення) на момент подання заяви про заміну стягувача у виконавчому листі. Зокрема, суд має з`ясувати, чи не настали визначені законом чи договором підстави для припинення зобов`язання (наприклад, його належне виконання), що матиме наслідком відсутність у первісного кредитора права вимоги до боржника. На відміну від перевірки дійсності та чинності самої вимоги, оцінка договору відступлення прав вимоги на предмет суперечності приписам законодавства під час вирішення судом заяви про заміну сторони виконавчого провадження (стягувача у виконавчому листі, сторони у справі) є обмеженою та має узгоджуватися з презумпцією правомірності правочину, закріпленою в ст. 204 ЦК України. Під час розгляду заяви про заміну стягувача у виконавчому листі (сторони виконавчого провадження, сторони у справі) суд не може виходити за межі вирішуваного процесуального питання та констатувати (встановлювати) недійсність договору відступлення прав вимоги, який не є нікчемним (недійсним згідно з приписом закону) або не визнаний судом недійсним за наслідками вирішення відповідного спору;

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що положення статей 512 та 1054 ЦК України не встановлюють нікчемності правочину відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи, а тому договір відступлення прав вимоги (цесії) від 12 листопада 2025 року є оспорюваним. Відомостей про визнання недійсним цього договору матеріали справи не містять, і його дійсність не є предметом спору в цій справі, на відміну від справ, в яких Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, на які помилково послався суд першої інстанції.

Ураховуючи встановлені обставини, які свідчать про наявність правонаступництва у матеріальних відносинах на підставі укладеного 12 листопада 2025 року між ТОВ «Доступні Фінанси» та ОСОБА_1 договору про відступлення прав вимоги (цесії), відповідно до умов якого ТОВ «Доступні Фінанси» відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, за кредитним договором №11186144000 від 20 липня 2007 року, що укладений між що укладений АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 зі всіма забезпечувальними договорами, копії матеріалів судового та виконавчого провадження, та такий договір недійсним не визнаний, наявні підстави для заміни стягувача у виконавчому провадженні №68375045.

За таких обставин, ОСОБА_1 , на підставі чинного договору про відступлення прав вимоги, набула статусу кредитора за вказаним вище кредитним договором, а тому є правові підстави для заміни стягувача його правонаступником у виконавчому провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.

Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа в цивільній справі №757/37633/15-ц виданого Печерським районним судом м. Києва.

Отже, ухвала Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року не може вважатися законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва задовольнити.

Замінити стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Доступні Фінанси»» на його правонаступника - ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №68375045з примусового виконання виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва по справі №757/37633/15-цпро стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму боргу, процентів нарахованих за договором про надання споживчого кредиту №11186144000 від 20 липня 2007 року в розмірі 23358,37 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 21815,90 грн., а також судового збору у розмірі 7736,79 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба

Оригінал: reyestr.court.gov.ua