Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №752/194/26 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Київ

Справа №752/194/26

Апеляційне провадження №22-ц/824/11654/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва про відмову у видачі судового наказу, постановлену під головуванням судді Чекулаєва С.О. 21 квітня 2026 року в м. Київ,

у справі за заявою ОСОБА_1 , боржник: ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст заявлених вимог.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся у суд із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.

Заява обґрунтована, тим що 30 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та громадянкою РФ ОСОБА_2 було укладено шлюб, який в подальшому розірваний згідно рішення Деснянського районного суду міста Києва.

Під час шлюбу у сторін народилась донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після початку повномасштабного вторгнення боржник з дитиною виїхали в Чорногорію, але в 2023 році дитина повернулась в Україну та наразі проживає із стягувачем. Але попри те, що наразі дитина проживає зі стягувачем, боржник не надає жодної матеріальної допомоги на утримання дитини у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2026 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від усіх видів доходу, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня пред`явлення заяви про видачу судового наказу і до досягнення дитиною 18 річного віку.

Ухвала суду мотивована тим, що отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) ОСОБА_2 , а тому суд не вбачає за можливе видати судовий наказ.

Суд також зазначив, що вказана обставина не перешкоджає заявнику звернутися з позовом до ОСОБА_2 на загальних підставах.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги.

Не погодився із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , його представником подано апеляційну скаргу, в якій він зазначає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з не повним з`ясуванням обставин справи.

Зазначає, що суд обмежився лише формальними запитами до Єдиного державного демографічного реєстру та ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області щодо « ОСОБА_2 », хоча був достовірно обізнаний, що боржник є громадянкою РФ і за офіційними документами країни походження не має по батькові. При цьому суд не вжив належних заходів щодо перевірки місця реєстрації за її скороченим ім`ям ОСОБА_2 та не звертався з відповідним запитом до Реєстру територіальної громади міста Києва.

Окрім цього, висновок суду спростовується тим, що 02 лютого 2026 року представник боржника сам подав відзив на заяву про видачу судового наказу, у якому підтвердив адресу реєстрації боржника, вказану заявником. Крім того, у матеріалах іншої цивільної справи № 754/10029/23 наявна довідка з Реєстру територіальної громади міста Києва, згідно з якою громадянка РФ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Скаржник наголошує, що згідно зі ст.ст. 13, 165 ЦПК України отримання відомостей про місце проживання боржника є обов`язком суду, особливо коли йдеться про захист прав малолітньої дитини ОСОБА_3 на утримання від матері. Проявивши надмірний формалізм, суд першої інстанції безпідставно обмежив скаржника у доступі до правосуддя та порушив ст. 55 Конституції України.

У зв`язку з цим скаржник просить суд прийняти апеляційну скаргу до розгляду, скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/194/26 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заперечення учасників справи та процесуальні дії апеляційного суду.

ОСОБА_2 , в особі представника адвоката Гаро Г.О. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить законну ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вказує, що ОСОБА_2 ніколи не відмовлялася від свого батьківського обов`язку щодо утримання дитини та здійснювала таке утримання в натуральній формі. Однак, сам факт подання заяви про видачу судового наказу при тому, що утримання дитини з боку ОСОБА_2 здійснює в натуральній формі, свідчить про спір між батьками щодо питання утримання дитини. Відтак вказане питання не може бути вирішене у межах наказного провадження, оскільки не є безспірним.

В порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. А відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Фактичні обставини справи.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 в розмірі частини від усіх видів доходу, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня пред`явлення заяви про видачу судового наказу і до досягнення дитиною 18 річного віку.

До заяви долучено: копію паспортних даних ОСОБА_1 (а.с. 4-5), копія свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 від 10 березня 2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6), копію заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 липня 2023 року (а.с.7-8), копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 01 січня 2024 року ВП № 73703491 (а.с. 9-10).

Відповідно до запиту Голосіївського районного суду м. Києва до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київський області судом було витребувано інформацію щодо ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , громадянство/підданство: Україна, останнє відоме зареєстроване місце проживання відповідача, відповідно до даних, вказаних у заяві: АДРЕСА_1 (а.с. 14).

З відповіді № 2226523 від 09 січня 2026 року Єдиного державного демографічного реєстру зазначено, що за вказаними параметрами особу не знайдено (а.с. 15).

Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції посилався на те, отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) ОСОБА_2 , а тому суд не вбачає за можливе видати судовий наказ.

Колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Застосовані норми права.

Частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження; 3) окремого провадження.

Згідно ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб-громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (ч. 2 ст. 163 ЦПК України).

Положеннями ч. 5 ст. 165 ЦПК України визначено, що у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.

Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду (ч. 6 ст. 165 ЦПК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 165 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Згідно ч. 9 ст. 165 ЦПК України, у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд.

Аналізуючи викладені норми, суд виходить з того, що у випадку надходження до суду першої інстанції заяви про видачу судового наказу, боржником в якій вказано фізичну особу, яка не має статусу підприємця, суддя зобов`язаний звернутися до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи боржника.

В той же час, законодавство також передбачає право судді у випадку надходження такої заяви користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру, що є додатковим засобом встановлення місця проживання (перебування) фізичної особи боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник є громадянкою Російської Федерації. Проте, направляючи запит до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області, суд першої інстанції помилково зазначив її громадянство як «Україна».

Крім того, судом першої інстанції було допущено помилку при зазначенні реєстраційного номера облікової картки платника податків боржника: у судовому запиті вказано номер НОМЕР_2 , тоді як дійсний РНОКПП ОСОБА_2 згідно з матеріалами справи - 3371115805.

Зазначення судом першої інстанції, помилкового громадянства та недостовірного РНОКПП боржника у запиті до Єдиного державного демографічного реєстру призвело до отримання відповіді № 2226523 від 09 січня 2026 року про те, що за вказаними параметрами особу не знайдено. Отже, відсутність відомостей у реєстрі була зумовлена виключно помилково сформованим судом запитом, а не відсутністю реєстрації боржника як такої.

При цьому суд першої інстанції обмежився лише цим формальним запитом і не вжив заходів щодо перевірки місця проживання боржника за її належними анкетними даними « ОСОБА_2 », РНОКПП НОМЕР_3 , а також не направив відповідного запиту до Реєстру територіальної громади міста Києва, про зазначило ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області.

Окрім цього, висновок суду першої інстанції про неможливість встановлення місця проживання боржника повністю спростовується іншими матеріалами справи:

02 лютого 2026 року представник боржника подав відзив на заяву про видачу судового наказу, у якому підтвердив адресу реєстрації ОСОБА_2 , вказану заявником ( АДРЕСА_1 ).

При цьому відповідно до долученої до апеляційної скарги копії довідки з Реєстру територіальної громади міста Києва зі справи № 754/10029/23убачається, що громадянка РФ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, суд першої інстанції не вжив всіх можливих та достатніх заходів щодо встановлення зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання боржника, на що посилається заявник у своїй апеляційній скарзі, і як наслідок, передчасно відмовив ОСОБА_1 у видачі судового наказу з підстав, визначених ч. 9 ст. 165 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з ч. 6 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат.

У відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті позовних вимог не розглядається.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2026 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судця-доповідач: В.В. Соколова

Судді: О.В. Желепа

Н.В. Поліщук