Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №357/1801/26 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року місто Київ

справа № 357/1801/26

апеляційне провадження № 22-ц/824/16232/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Ставищенського районного суду Київської області у складі судді Марущак Н.М. від 31 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання правничої допомоги,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст обставин справи

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , у якому просив стягнути борг у розмірі 80 034 грн 44 коп.

Позов обґрунтовано тим, що 22 квітня 2024 року між сторонами було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 21/04 (далі - договір). Також 22 квітня 2024 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, у якій визначено вартість послуг 1 500 доларів США, а саме послуг за надання правничої допомоги на стадії досудового розслідування в межах кримінального провадження за заявою ОСОБА_4 про вчинення кримінального правопорушення, консультація, підготовка процесуальних документів та інші послуги, передбачені договором.

Відповідач не виконав умови договору щодо оплати послуг адвоката, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 80 034 грн 44 коп., з яких: 63 300 грн - заборгованість за надання послуг, 12 660 грн - штраф, 3 419 грн 82 коп. - пеня, 624 грн 62 коп. - 20% річних.

Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 17 червня 2026 року відкрито провадження у справі.

31 липня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала заяву про зміну предмету позову разом з позовною заявою у новій редакції, у якій просила стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 120 203 грн 23 коп. та компенсацію моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Обґрунтовуючи збільшення позовних вимог про стягнення боргу, представник позивача - Сологуб А.А. посилалася на те, що відповідач заборгованість так і не сплатив, а тому позивач, керуючись правом, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України, вважає за необхідне збільшити розмір позовних вимог шляхом перерахунку суми заборгованості станом на дату подання позовної заяви у новій редакції, а також стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. Згідно умов договору про надання правничої допомоги, додаткової угоди до нього та акту виконаних робіт адвокатом, наразі сума заборгованості становить 120 203 грн 23 коп., з яких: 63 300 грн - заборгованість за надання послуг, 12 660 грн - штраф, 37 410 грн 82 коп. - пеня, 6 832 грн 93 коп. - 20% річних.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 31 липня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про зміну предмету позову задоволено частково. Прийнято подану позовну заяву ОСОБА_1 від 31 липня 2026 року в частині збільшення позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором про надання правничої допомоги. Відмовлено в прийнятті позовної заяви ОСОБА_1 від 31 липня 2026 року в частині вимоги про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 50 000 грн та визнано повернутою позовну заяву в цій частині. Додатки до позовної заяви в новій редакції від 31 липня 2026 року ОСОБА_1 : копії клопотання від 3 грудня 2024 року, скарги від 27 грудня 2024 року, відповіді від 4 вересня 2024 року, відповіді від 17 листопада 2024 року, відповіді від 24 січня 2025 року, копій судових рішень Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 8 травня 2024 року, від 22 липня 2024 року, від 29 серпня 2024 року, від 19 грудня 2024 року, від 17 січня 2025 року, від 11 лютого 2025 року, фото (скриншоти) переписки повернуто позивачу.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до вимог пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання, тому наявні правові підстави для прийняття до розгляду позовної заяви у новій редакції в частині збільшення позовних вимог про стягнення боргу за договором про надання правничої допомоги.

Відмовляючи у прийняття позовної заяви у новій редакції в частині вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлено нову позовну вимогу, чим змінено предмет та підстави позову, що суперечить вимогам ЦПК України.

Повертаючи додатки до позовної заяви у новій редакції, суд першої інстанції виходив з того, що докази, подані позивачем з пропуском строку для їх подання та без клопотання про поновлення процесуального строку на подання таких доказів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови прийняття позовної заяви щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, а також в частині відмови у прийнятті доказів та повернення позивачу додатків до позовної заяви і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаржник зазначає, що ухвала суду є незаконною та порушує права позивача на визнання завданих йому моральних (душевних) страждань, як і порушує право на грошову компенсацію його моральних (душевних) страждань у зв`язку з тривалим строком невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Вважає, що зміни підстави позову не було, оскільки внаслідок не виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, позивач просив стягнути заборгованість за договором та, як додаткова позовна вимога - стягнути завдану цим моральну шкоду.

Звертає увагу, що моральну та матеріальну шкоду можна стягнути в одному позові одночасно. Вони є різними видами відшкодування за статтею 23 ЦК України, де матеріальна шкода покриває фінансові витрати, а моральна - душевні страждання.

Вказує, що ним було дотримано вимог ЦПК України при долученні додатків до позовної заяви у новій редакції, оскільки такі додатки надано на підтвердження доповненої позовної вимоги та збільшення розміру позовних вимог.

Крім того, вважає, що на стадії підготовчого провадження, суд першої інстанції фактично здійснив дослідження та оцінку усіх поданих додаткових доказів і незаконно відмови в їх прийнятті та повернув.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що позивачем було заявлено принципово іншу за своїм змістом та правовою природою матеріально-правову вимогу, одночасно змінивши і підстави позову, а тому висновок суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми прав

Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі надходження до суду заяви на підставі частин другої, третьої статті 49 ЦПК України суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен визначити її процесуальну природу, зокрема, чи є вона поданням іншого позову, збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог, об`єднанням позовних вимог, зміною предмета або підстав позову.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - зміну обставин, на яких ґрунтується така вимога. Одночасна зміна предмета та підстав позову не допускається, оскільки в такому разі фактично виникає нова матеріально-правова вимога, обґрунтована іншими обставинами.

Водночас збільшення або зменшення розміру позовних вимог означає зміну кількісних показників тієї самої вимоги майнового характеру, яка була заявлена в первісній позовній заяві, та не може охоплювати пред`явлення нових самостійних вимог.

Заява про зміну предмета або підстав позову може бути розцінена як новий позов, якщо в ній заявлено самостійну матеріально-правову вимогу та одночасно наведено інші фактичні й юридичні підстави, які позивач первісно не визначав підставою позову.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі подання заяви, спрямованої на одночасну зміну предмета та підстав позову, суд повинен відмовити у її прийнятті та повернути заявникові. При цьому позивач не позбавлений права звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку.

Як убачається з матеріалів справи, первісно ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором про надання правничої допомоги в розмірі 80 034 грн 44 коп., яку обґрунтовував невиконанням відповідачем договірних зобов`язань щодо оплати наданих адвокатських послуг.

Отже, предметом первісного позову була вимога про стягнення заборгованості за договором, а її фактичними підставами - обставини укладення та виконання договору про надання правничої допомоги, додаткової угоди до нього, надання передбачених договором послуг та невиконання відповідачем обов`язку щодо їх оплати.

31 липня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала заяву про зміну предмета позову та позовну заяву в новій редакції, у якій, крім збільшення розміру заборгованості до 120 203 грн 23 коп., заявила додаткову вимогу про стягнення з відповідача 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи цю вимогу, представник позивача посилалася на тривале невиконання відповідачем договірних зобов`язань, необхідність звернення до суду для захисту прав позивача, понесення матеріальних незручностей, витрат часу та ресурсів, душевні страждання у зв`язку з необхідністю доводити добросовісність виконання професійних обов`язків, а також на поширення відповідачем недостовірної інформації про професійну діяльність позивача, яка, на його думку, негативно впливає на його ділову репутацію.

При цьому в новій редакції позовної заяви позивач додатково навів обставини щодо висловлених відповідачем заперечень стосовно належності виконання адвокатом професійних обов`язків, необхідності їх спростування та захисту своєї ділової репутації.

Зазначені обставини не були визначені фактичними підставами первісного позову, який ґрунтувався на порушенні відповідачем обов`язку щодо оплати наданої правничої допомоги.

Колегія суддів звертає увагу, що хоча вимога про відшкодування моральної шкоди заявлена у зв`язку зі спірними договірними правовідносинами, сама по собі наявність такого зв`язку не свідчить про тотожність фактичних підстав відповідних вимог.

На відміну від первісної вимоги про стягнення договірної заборгованості, нова вимога спрямована на компенсацію шкоди, яку позивач пов`язує, зокрема, з порушенням його особистих немайнових прав, приниженням ділової репутації та поширенням недостовірної інформації про його професійну діяльність.

Таким чином, заявлена вимога ґрунтується не лише на обставинах невиконання відповідачем грошового зобов`язання, а й на інших фактичних обставинах, які становлять самостійну підставу для захисту особистих немайнових прав позивача.

При цьому наведення таких обставин не є лише доповненням відомостей, що підтверджують факт виникнення або розмір заборгованості за договором, оскільки вони стосуються іншого порушеного права, характеру заподіяної шкоди та підстав відповідальності відповідача.

Отже, позивач фактично доповнив первісний позов новою самостійною матеріально-правовою вимогою, яка в заявленій редакції ґрунтується на фактичних обставинах, що не входили до підстав первісного позову.

Колегія суддів враховує, що відповідно до правових висновків Верховного Суду зміна предмета позову може здійснюватися, зокрема, шляхом доповнення позовних вимог новими. Однак така процесуальна дія допускається за умови дотримання встановлених статтею 49 ЦПК України правил, зокрема недопустимості одночасної зміни предмета та підстав позову.

У цій справі додаткова вимога про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з приниженням ділової репутації не обмежується зміною способу захисту права, на захист якого було пред`явлено первісний позов, оскільки позивач одночасно послався на нові обставини, які обґрунтовують виникнення цієї вимоги.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що подана позивачем заява в частині вимоги про стягнення 50 000 грн моральної шкоди за своїм змістом є пред`явленням нової самостійної позовної вимоги з іншими фактичними підставами, що не відповідає встановленому частиною третьою статті 49 ЦПК України порядку зміни предмета позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що вимога про відшкодування моральної шкоди є додатковою до вимоги про стягнення заборгованості та ґрунтується на тих самих договірних правовідносинах, наведеного висновку не спростовують.

Наявність між вимогами певного правового та фактичного зв`язку не є достатньою підставою для висновку про допустимість їх заявлення шляхом зміни предмета позову, якщо нова самостійна вимога водночас обґрунтовується іншими обставинами, які не входили до первісних підстав позову.

Посилання скаржника на положення статті 23 ЦК України також не впливає на правильність висновку суду першої інстанції. Наявність матеріально-правових підстав для звернення з вимогою про відшкодування моральної шкоди не усуває необхідності дотримання визначеного процесуальним законом порядку її пред`явлення.

При цьому відмова у прийнятті такої вимоги в межах уже відкритого провадження не є вирішенням питання про наявність чи відсутність у позивача права на компенсацію моральної шкоди та не позбавляє його можливості звернутися до суду з відповідним самостійним позовом.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши фактичне пред`явлення позивачем нової самостійної вимоги, обґрунтованої іншими обставинами, дійшов правильного висновку про відмову в прийнятті позовної заяви в новій редакції в частині вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставну відмову у прийнятті додаткових доказів та їх повернення позивачу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Частиною другою статті 353 ЦПК України передбачено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Отже, процесуальним законом передбачено можливість окремого апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви, проте ухвала про відмову у прийнятті поданих стороною доказів та їх повернення до переліку, визначеного частиною першою статті 353 ЦПК України, не належить.

При цьому вирішення судом першої інстанції в одному процесуальному документі кількох питань, одні з яких можуть бути предметом окремого апеляційного оскарження, а інші - ні, не змінює встановленого законом порядку їх апеляційного перегляду.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції від 31 липня 2026 року в частині неприйняття додаткових доказів та їх повернення позивачу не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, а тому доводи апеляційної скарги щодо незаконності таких процесуальних дій не можуть бути предметом перевірки суду апеляційної інстанції під час цього апеляційного перегляду.

Відповідні заперечення можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене за наслідками розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в частині відмови у прийнятті позовної заяви в новій редакції щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди та не надає оцінки правильності вирішення судом першої інстанції питання про прийняття і повернення додаткових доказів.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначив процесуальну природу заявленої позивачем додаткової вимоги про відшкодування моральної шкоди та обґрунтовано відмовив у її прийнятті в межах заяви про зміну предмета позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в частині, яка підлягає окремому апеляційному оскарженню, та не дають підстав для скасування ухвали в цій частині.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а ухвала Ставищенського районного суду Київської області від 31 липня 2026 року - залишенню без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Ставищенського районного суду Київської області від 31 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: