Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №760/6149/26 — Київський апеляційний суд

справа № 760/6149/26 головуючий у суді І інстанції Майстренко О.М.

провадження № 22-ц/824/15588/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Майстренко О.М., у м. Києві, у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ПАТ «АК «Київводоканал» звернулося до суду з позовом, у якому просило суд стягнути з солідарно з відповідачів заборгованість за житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 62 452,48 грн., 3% річних у розмірі 5 655,89 грн., інфляційні втрати у розмірі 27 824,80 грн. та пеню 525,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал, в подальшому перейменованим у ПрАТ «АК «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) (далі - повідомлення) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж). Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов Договору. У разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг. Відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , які в порушення умов договорів та вимог законодавства України, не виконали належним чином зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати спожитих у період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2025 року житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 62 452,48 грн., 3% річних у розмірі 5 655,89 грн., інфляційні втрати у розмірі 27 284,80 грн., пеня у розмірі 525,13 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 30 червня 2026 року позов ПрАТ «АК «Київводоканал» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у загальному розмірі 85 336,43 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ПрАТ «АК «Київводоканал» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 11 121,87 грн. за період з січня 2020 року по січень 2022 року та в частині відмови щодо солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ПрАТ «АК «Київводоканал», зазначає, що в основу часткового задоволення позовних вимог щодо 3 % річних та інфляційний витрат суд першої інстанції поклав Закон України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19». При цьому, судом першої інстанції залишено поза увагою, що норми матеріального права вирізняють штрафні санкції, до складу яких належить неустойка (штраф, пеня) та компенсаційні втрати, до складу яких належать інфляційні витрати та 3 % річних, положення ст. 549, 625 ЦК України є різними за своєю правовою природою. Водночас позивачем заявлені інфляційні втрати та 3% річних, які за своєю суттю та правовою природою мають компенсаційний характер та покликані відшкодувати матеріальні втрати (збитки) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Крім того, судом першої інстанції безпідставно відмовлено в частині солідарного стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виходячи з їх фактичного проживання за іншою адресою. Однак, при цьому судом першої інстанції не враховано, що факт проживання вказаних відповідачів за іншою адресою не свідчить про те, що вони не є споживачами послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за місцем свої реєстрації, оскільки від них в порядку передбаченому чинним законодавством та умовами публічних договорів про надання послуг до позивача ніяких заяв з документами щодо підтвердження її відсутності у квартирі, до якої надавалися послуги з водопостачання та водовідведення, не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог, сторонами не оскаржується, а відтак, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Судом встановлено, що 05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110(4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» в подальшому перейменованим у Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення. Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов Договору, у разі відмови, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг.

Зареєстрованим місцем проживання відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , є квартира АДРЕСА_2 .

Згідно розрахунку заборгованості за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2025 року у відповідачів наявна заборгованість за житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 60 281,67 грн., сплата внеску за обслуговування вузлів комерційного обліку 92,96 грн., внесення плати за абонентське обслуговування 2 077,85 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на території України з 12 березня 2020 року було запроваджено карантин, на період дії якого заборонено нарахування та стягнення 3% річних, інфляційних втрат та неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, тому нарахування позивачем за період з січня 2020 року по січень 2022 року 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним та таким, що порушує норми матеріального права, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виходячи з їх фактичного проживання за іншою адресою.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно ч.1, ч. 2 статті 64 Житлового кодексу України (тут і надалі в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення), яка регламентує права і обов`язки членів сім`ї наймача, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За змістом ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

У даному випадку, наявність відносин між сторонами, а, отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків у кожної із сторін, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води (з використанням внутрішньобудинкових систем), надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитих послуг, а особа, як споживач послуг чи власник житла, зобов`язана здійснювати оплату виставлених рахунків.

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції не звернув уваги, що факт не проживання відповідачів у квартирі, в якій вони зареєстровані, не звільняє їх від обов`язку нести витрати з оплати комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем комунальних послуг являється фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно із частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Позивач, як особа, яка вважає, що її права порушено, є ініціатором судового процесу, самостійно визначає особу, яка, на його думку, повинна відповідати за порушення його прав, та має право подати до суду клопотання про залучення співвідповідача, реалізувала своє процесуальне право, заявивши в передбачений законом строк клопотання про залучення співвідповідача.

Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника).

Згідно частини 4 вищевказаної статті, виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями ст. 544 ЦК України.

Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами.

Тобто співвласник (користувач), який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.

Відповідно до положень пункту 6 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Відповідності до пп. 11 п. 37 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 р. № 690, споживач має право на не оплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови документального підтвердження відповідно до умов договору.

Отже, для припинення нарахування позивачем вартості послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, відповідачі повинні були звернутися з даним питання до позивача у відповідності до вимог зазначених правил.

Матеріали справи не містять доказів, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звертались до позивача з заявами та відповідними доказами та просили у зв`язку з їх не проживанням в квартирі припинити нарахування плати за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Оскільки відповідачі зареєстровані у вищезазначеній квартирі, вони несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з ч.1 ст. 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Відповідно до ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду (ст. 31 ЦК України).

Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (ч.1, 2 ст. 32 ЦК України).

Згідно зі ст. 33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (ст. 34 ЦК України).

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Оскільки ОСОБА_3 на час утворення заборгованості у період з січня 2017 року 22 липня 2022 року був неповнолітнім, перебував на утриманні батьків, він не має обов`язку нести відповідальність за зобов`язаннями останніх з оплати житлово-комунальних послуг.

За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення з відповідача ОСОБА_3 заборгованості за житлово-комунальні послуги до 22 липня 2022 року не підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 3% річних у розмірі 5 655,89 грн., інфляційних втрат у розмірі 27 824,80 грн., апеляційний суд виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» № 211 від 11 березня 2020 року на всій території України з12 березня 2020 року запроваджено карантин.

Пунктом 4 частини 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року встановлено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

За змістом статті 552 ЦК, частини 2 статті 625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та три відсотка річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц.

З огляду на вищевикладене, проценти та інфляційні втрати, передбачені статтею 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а отже на них не поширюються обмеження, встановлені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення нарахованих інфляційних витрат та 3% річних за період з січня 2020 року по січень 2022 року з підстав встановлення карантину та заборони нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що позивачем пропущено строк позовної давності з 01 січня 2017 року по 01 січня 2023 року, є частково обґрунтованими.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 зазначила, що за змістом ст. 267 ЦК сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак, строк позовної давності за вимогами, які існували станом на 02 квітня 2017 року, продовжено на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Крім того, указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

14 травня 2025 року Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Відповідно до положень Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», зупинення строку позовної давності припиняється 04 вересня 2025 року.

Виходячи з викладеного, строк позовної давності в даному випадку почав перебіг 04 вересня 2025 року.

ПАТ «Київводоканал» звернулось до суду 09 лютого 2026 року, а тому строк позовної давності для звернення до суду не закінчився.

Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною позовна давність є лише за вимогами, що виникли до 02 квітня 2017 року.

Отже, строк позовної давності за вимогами, що виникли після 02 квітня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також до закінчення воєнного стану.

Враховуючи зазначене, строки, визначені, у тому числі статтями 257, 258 ЦК України були продовжені 02 квітня 2020 року та на момент пред`явлення позову не сплили.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 1 210,51 грн., 3 % річних у розмірі 314,43 грн., та інфляційних витрат у розмірі 1 665,26 грн. нарахованих до 03 квітня 2017 року необхідно відмовити, як таких, що заявлені за межами строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 61 241,97 грн. інфляційних втрат у розмірі 26 159,54 грн., трьох відсотків річних - 5 343,46 грн., а також пені у розмірі 525,13 грн. за період з 03 квітня 2017 року по 31 травня 2025 року.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки суд першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного рішення визначив загальну суму заборгованості, що унеможливлює його часткове скасування чи зміну, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в повному обсязі з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Отже, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви ПрАТ «АК «Київводоканал» сплачено судовий збір у розмірі 3 328,00 грн., при подачі апеляційної скарги ПрАТ «АК «Київводоканал» сплачено судовий збір у розмірі 4 992,00 грн., що разом становить 8 320, 00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідачів, пропорційно до задоволеної частини позивних вимог (96,69%). Таким чином, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , пропорційно до задоволеної частини позивних вимог (8320*85,53%:2), а саме у розмірі 3 558,04 грн. з кожного. Оскільки до відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги задоволені на 11,16 % то з нього на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 928,51 грн. (8 320*11,16%).

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»: місцезнаходження м. Київ вул. Лейпцизька, 1-а, ідентифікаційний код 03327664, заборгованість за спожиті житлово комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізовано водовідведення за період 3 03 квітня 2017 року по 01 серпня 2022 року у розмірі 32 645,42 (тридцять дві тисячі шістсот сорок п`ять) гривень 42 копійки, 3 % річних у розмірі 4 952,55 (чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят дві) гривні 55 копійок та інфляційні втрати у розмірі 24 444,32 (двадцять чотири тисячі чотириста сорок чотири) гривні 32 копійки.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»: місцезнаходження м. Київ вул. Лейпцизька, 1-а, ідентифікаційний код 03327664, заборгованість за спожиті житлово комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізовано водовідведення за період з 01 серпня 2022 року по 31 жовтня 2025 року у розмірі 28 596,55 (двадцять вісім тисяч п`ятсот дев`яносто шість) гривень 55 копійок, 3 % річних у розмірі 390,91 (триста дев`яносто) гривень 91 копійку, інфляційні втрати у розмірі 1 715,22 (одна тисяча сімсот п`ятнадцять) гривень 22 копійки та пеню у розмірі 525,13 (п`ятсот двадцять п`ять) гривень 13 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»: місцезнаходження м. Київ вул. Лейпцизька, 1-а, ідентифікаційний код 03327664 судовий збір у розмірі 3 558,04 (три тисячі п`ятсот п`ятдесят вісім) гривень 04 копійки з кожного.

Стигнути з ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»: місцезнаходження м. Київ вул. Лейпцизька, 1-а, ідентифікаційний код 03327664 судовий збір у розмірі 928,51 (дев`ятсот двадцять вісім) гривень 51 копійка.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А