Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №757/30524/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/13820/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Поливач Л. Д., Саліхова В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Соколова О. М.

від 17 квітня 2026 року,

у цивільній справі № 757/30524/25-ц Печерського районного суду міста Києва

за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

У червні 2025 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.05.2017 по 01.03.2025 в розмірі 24 546 грн 81 коп., а також витрат зі сплати судового збору в сумі 3 028 грн 00 коп. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач є власником зазначеної квартири, житловий будинок перебуває на балансі позивача, нарахування за надані послуги здійснюються відповідно до оприлюдненого публічного договору приєднання, опублікованого в газеті «Хрещатик» від 14.07.2015 № 99, однак відповідач неналежним чином виконує зобов`язання з оплати наданих послуг, унаслідок чого утворилася зазначена сума заборгованості.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» суму заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 24 546 грн 81 коп. та судовий збір у розмірі 3 028 грн 00 коп.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач як власник житлового приміщення зобов`язаний нести тягар утримання належного йому майна та оплачувати надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 засобами підсистеми «Електронний суд» звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю або зменшити розмір стягнення з урахуванням фактично здійснених відповідачем і неврахованих позивачем оплат у сумі 2 624 грн 86 коп.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, оскільки з жовтня 2024 року по теперішній час проходить військову службу у Збройних Силах України та бере участь у бойових діях, у зв`язку з чим був позбавлений об`єктивної можливості своєчасно отримувати поштову кореспонденцію за зареєстрованою адресою. Про наявність судового спору та рішення суду відповідач дізнався лише з повідомлення батька, якому сусіди переслали надіслану на спірну квартиру претензію позивача про сплату боргу, після чого представник відповідача звернувся до суду із клопотаннями про ознайомлення з матеріалами та про зупинення провадження, а 20.06.2026 відповідач зареєструвався в Електронному кабінеті та ознайомився з рішенням суду. Наведені обставини унеможливили подання відповідачем відзиву на позов, заяви про застосування наслідків спливу позовної давності та доказів фактичної оплати наданих послуг. По суті позовних вимог апелянт зазначає, що наданий позивачем первинний розрахунок боргу містить недостовірні відомості та не відображає реального стану взаєморозрахунків. Зокрема, позивачем не було враховано здійснені відповідачем платежі відповідно до наданих квитанцій на загальну суму 2 624 грн 86 коп., які позивач неправомірно зарахував у рахунок погашення заборгованості попереднього власника квартири, що виникла до моменту набуття відповідачем права власності 19.05.2017. Зазначає, у наданому листом від 15.06.2026 уточненому розрахунку позивач сам частково визнав факт надходження оплат, зазначивши загальну суму сплати в розмірі 10 504 грн 82 коп. проти первинно заявлених до суду 9 754 грн 86 коп., проте оплату в сумі 2 624 грн 86 коп. до розрахунку за період володіння майном відповідачем так і не включив.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав, про дату, час і місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином у порядку, встановленому процесуальним законом.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 17.04.2026 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронних кабінетів та на електроні адреси позивача та відповідача (апелянта) (а. с. 100-105).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо належного повідомлення відповідача, суд апеляційної інстанції виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимагає неухильного дотримання принципів рівності сторін та змагальності процесу. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Стрижак проти України», «Лазаренко та інші проти України», національні суди зобов`язані вживати всіх розумних заходів для того, щоб судові виклики та процесуальні документи були реально доведені до відома учасників справи. Формальне направлення кореспонденції не може підміняти собою дійсне сповіщення сторони про наявність судового спору, оскільки можливість особи знати про процес є обов`язковою передумовою для реалізації нею права на ефективний судовий захист та права бути вислуханою.

Висновки суду першої інстанції про належне повідомлення відповідача на підставі частини першої статті 131 ЦПК України ґрунтуються на неправильному застосуванні норм процесуального права та суперечать сталій судовій практиці Верховного Суду. Процесуальний обов`язок учасника повідомляти суд про зміну свого місця проживання чи перебування відповідно до статті 131 ЦПК України виникає виключно під час провадження у справі, тобто після того, як особа дізналася про відкриття відповідного провадження та набула процесуального статусу відповідача. Застосування цієї норми як фікції вручення судових документів особі, якій узагалі не було відомо про пред`явлений до неї позов, є неприпустимим, оскільки покладає на громадянина обов`язок передбачати наявність судових позовів щодо себе без реального вручення первинних судових документів.

Повернення поштового відправлення з відміткою органу зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання не є правовою підставою для висновку про належне сповіщення сторони і не є тотожним передбаченим пунктами 4 і 5 частини шостої статті 272 ЦПК України відміткам про відмову одержати копію судового рішення або про відсутність особи за адресою зареєстрованого місця проживання. Повернення поштового конверта з відміткою про закінчення строку зберігання не доводить відмови від отримання кореспонденції чи умисного ухилення від судового процесу та не породжує презумпції належного вручення повідомлення.

Внаслідок помилкового висновку про належне сповіщення відповідача місцевий суд розглянув цивільну справу без повідомлення відповідача про судове провадження щодо нього, чим позбавив його можливості реалізувати процесуальні права: подати відзив на позовну заяву, надати докази часткової сплати комунальних послуг, заявити клопотання або в інший передбачений законом спосіб довести свою правову позицію. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. За таких обставин рішення Печерського районного суду міста Києва від 17.04.2026 підлягає скасуванню з подальшим переглядом справи та ухваленням нового судового рішення по суті спору.

Вирішуючи питання щодо прийняття нових доказів, доданих до апеляційної скарги, а саме копій квитанцій про оплату послуг, відповіді позивача від 15.06.2026 номер 105/44-105/44/Б-1354-807 з уточненим розрахунком заборгованості від 09.06.2026 та виписки за особовим рахунком, суд апеляційної інстанції керується положеннями частин першої та другої статті 367 ЦПК України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, зокрема висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 та постановах Касаційного цивільного суду від 08.09.2021 у справі № 369/7772/15-ц, від 14.12.2022 у справі № 521/574/22, від 24.07.2024 у справі № 646/857/18, суд апеляційної інстанції має право встановлювати нові обставини та досліджувати нові докази, якщо їх неподання до суду першої інстанції зумовлено поважними причинами, які об`єктивно не залежали від учасника справи і виключають його вину чи недбалість. Оскільки розгляд справи судом першої інстанції відбувся за відсутності належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та під час перебування відповідача на військовій службі у складі військової частини на виконанні бойових завдань, відповідач був об`єктивно позбавлений можливості надати наявні у нього платіжні документи та заперечення до місцевого суду. Враховуючи значення цих письмових доказів для правильного встановлення дійсного обсягу взаємних розрахунків сторін, суд апеляційної інстанції приймає та досліджує надані апелянтом документи.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог по суті спору на підставі наявних та додатково поданих доказів, апеляційний суд виходить із того, що статтею 322 ЦК України встановлено обов`язок власника утримувати майно, що йому належить. Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV та пунктом 5 частини другої статті 7 чинного Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до правових висновків Верховного Суду відсутність укладеного письмового договору між споживачем та виконавцем послуг не звільняє споживача від обов`язку оплачувати фактично отримані ним житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

Водночас обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг виникає у власника виключно з моменту набуття ним права власності на відповідний об`єкт нерухомого майна. З матеріалів справи, зокрема Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вбачається, що право приватної власності на квартиру номер АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 19.05.2017. До вказаної дати відповідач не був власником квартири і не може нести відповідальність за зобов`язаннями попереднього власника.

Позивач, звертаючись до суду, надав розрахунок заборгованості за період з 01.05.2017 по 01.03.2025, в якому включив до стягнення плату за весь травень 2017 року в сумі 154 грн 57 коп. Разом з тим, як слідує з наданого позивачем розрахунку боргу від 09.06.2026, позивач скоригував нарахування за травень 2017 року з урахуванням виникнення права власності саме з 19.05.2017, визначивши суму до сплати за залишок місяця у розмірі 64 грн 87 коп. Таким чином, сума нарахувань за травень 2017 року підлягає зменшенню на різницю між первісно нарахованою сумою 154 грн 57 коп. та уточненою сумою 64 грн 87 коп., що становить 89 грн 70 коп. безпідставно нарахованого боргу попереднього власника.

Досліджуючи стан виконання відповідачем грошових зобов`язань щодо оплати послуг, апеляційний суд установив, що поданий позивачем до суду першої інстанції розрахунок заборгованості містив неповні відомості про внесені відповідачем кошти, де загальна сума оплат зазначалася у розмірі лише 9 754 грн 86 коп. Проте у подальшому скоригованому розрахунку від 09.06.2026 сам позивач визнав наявність оплат за лютий 2024 року в сумі 374 грн 98 коп. згідно з квитанцією № 216/1501 від 09.02.2024 та за березень 2024 року в сумі 374 грн 98 коп. згідно з квитанцією № 96/772 від 18.03.2024, внаслідок чого загальна сума визнаних позивачем оплат зросла на 749 грн 96 коп. Зазначені платежі за лютий та березень 2024 року безпідставно не були взяті до уваги в первинному розрахунку, доданому до позову, на підставі якого суд першої інстанції ухвалив судове рішення.

Крім того, апелянтом надано копії платіжних документів про здійснення інших сплат за утримання будинку, які не були зараховані у зменшення спірного боргу ні в первісному, ні в уточненому розрахунку позивача за спірний період, а саме: квитанцію № 354/2867 від 29.06.2020 на суму 374 грн 98 коп.; квитанцію № 61/535 від 23.01.2021 на суму 374 грн 98 коп.; квитанцію № 305/2585 від 28.03.2021 на суму 374 грн 98 коп.; квитанцію № 1223/15629 від 16.12.2021 на суму 374 грн 98 коп.

Щодо тверджень відповідача про неврахування однієї з оплат за червень 2023 року апеляційний суд зазначає, що за результатами дослідження наданого позивачем розрахунку від 09.06.2026 встановлено, що платіж від 07.06.2023 за квитанцією № 112/999 у сумі 374 грн 98 коп. та платіж від 20.06.2023 за квитанцією № 774/9289 у сумі 374 грн 98 коп. уже зараховані позивачем за червень 2023 року як єдина спільна сума оплати у розмірі 749 грн 96 коп. (374,98 грн + 374,98 грн), а відтак підстави для їх додаткового чи повторного відрахування відсутні. Твердження апелянта про те, що зазначені вище кошти були списані позивачем у рахунок заборгованості колишнього власника квартири, яка виникла до 19.05.2017, з наданих до матеріалів справи помісячних розрахунків заборгованості відповідача за період з травня 2017 року по березень 2025 року не підтверджуються, оскільки розрахунок боргу ОСОБА_1 ведеться накопичувальним підсумком виключно з дати набуття ним права власності. Разом з тим сам факт здійснення відповідачем оплат за наведеними квитанціями підтверджується банківськими документами та виписками по особовому рахунку, і невизнання їх позивачем як зменшення заборгованості за поточний період у межах заявлених позовних вимог свідчить про штучне завищення суми стягнення.

Таким чином, під час перевірки розрахунку встановлено, що загальна сума позовних вимог у розмірі 24 546 грн 81 коп. підлягає зменшенню на суму надміру нарахованої плати за травень 2017 року у розмірі 89 грн 70 коп., а також на суму здійснених відповідачем та підтверджених належними письмовими доказами оплат, які не були враховані у складі позовних вимог.

З урахуванням неврахованих у позові платежів за лютий 2024 року та березень 2024 року (дві оплати по 374 грн 98 коп.), а також неврахованих позивачем у структурі боргу оплат за квитанціями від 29.06.2020, від 23.01.2021, від 28.03.2021 та від 16.12.2021 (чотири оплати по 374 грн 98 коп.), загальний обсяг неврахованих оплат становить шість платежів по 374 грн 98 коп. кожен, на загальну суму 2 249 гривень 88 коп.

З урахуванням зменшення нарахувань за травень 2017 року на 89 гривень 70 коп. загальна сума зменшення заявленого боргу становить 2 339 грн 58 коп.

За таких обставин із відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 22 207 грн 23 коп., тоді як у стягненні решти позовних вимог у сумі 2 339 грн 58 коп. слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд керується вимогами статті 141 ЦПК України та положеннями Закону України «Про судовий збір».

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 31.03.2025 відповідач є учасником бойових дій. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Оскільки справу розглянуто за позовом комунального підприємства за відсутності належного сповіщення відповідача, захист його майнових прав у суді апеляційної інстанції безпосередньо пов`язаний з охороною його законних інтересів, відповідач звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково, а відповідача звільнено від сплати судового збору, сплачений позивачем судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 3 028,00 грн не підлягає стягненню з відповідача, а підлягає компенсації позивачу за рахунок держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Виходячи з пропорційного співвідношення задоволених вимог у розмірі 22 207,23 грн до загального розміру позову 24 546,81 грн (що становить 90,47 відсотка), за рахунок держави на користь позивача підлягає компенсації судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції в сумі 2 739,43 грн.

Водночас за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у сумі 2 339,58 грн відмовлено, що становить 9,53% від ціни позову.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої та частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду в електронній формі підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3 633,60 грн (3 028,00 грн х 150 відсотків х 0,8).

Оскільки апелянт звільнений від сплати судового збору, а його апеляційну скаргу задоволено частково (у задоволенні позову відмовлено на 9,53 %), на підставі частини шостої статті 141 ЦПК України з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд апеляційної скарги пропорційно до розміру відхилених позовних вимог, що становить 346,28 грн (3 633,60 грн х 9,53 відсотка).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» (ЄДРПОУ 35692211) заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 19.05.2017 по 01.03.2025 в сумі 22 207 (двадцять дві тисячі двісті сім) гривень 23 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Компенсувати Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 2 739 (дві тисячі сімсот тридцять дев`ять) гривень 43 копійки за рахунок держави з Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» (ЄДРПОУ 35692211) в дохід Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 346 (триста сорок шість) гривень 28 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Є. П. Євграфова

Л. Д. Поливач

В. В. Саліхов