Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №367/7021/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи №367/7021/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/13246/2026Головуючий у суді першої інстанції - Шестопалова Я.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

секретар Цалко Д.М.,

за участю:

представника позивача Тандира Д.В.,

представника відповідача Шепілова О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Шепіловим Олексієм Олександровичем, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 травня 2026 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу, згідно з яким, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на його користь суму, еквівалентну 84600,00 доларів США - основного боргу, суму, еквівалентну 29712,00 доларів США - відсотків за користування відповідною сумою коштів, суму в розмірі 337998 грн. 30 коп., що становить загалом суму, еквівалентну 3561596,70 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 27 лютого 2018 року ОСОБА_2 передав у борг відповідачу - ОСОБА_1 грошові кошти в іноземній валюті у сумі 86 400,00 доларів США.

При отриманні від позивача вказаних вище грошових сум в борг відповідач в присутності позивача склав розписку від 27.02.2018 року.

За змістом письмової розписки відповідач зобов?язався повернути позичені кошти, а саме 50000 доларів США у строк до 01.07.2018 року, 6400 доларів США - до 01.07.2018 року, 30000 доларів США - у строки обумовлені додатково.

Також, умовами розписки передбачена сплата процентів у розмірі 2% від суми позики в місяць.

Однак, відповідач всупереч умов розписки у встановлений строк грошові кошти не повернув, чим взяті на себе зобов?язання перед позивачем не виконав. Спроби досудового врегулювання спору бажаного результату не принесли.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11.05.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 основний борг за договором позики в сумі еквівалентній 84600 (вісімдесят чотири тисячі шістсот) доларів США, відсотки за користування коштами у сумі еквівалентній 29 712 (двадцять дев`ять тисяч сімсот дванадцять) доларів США, 3% річних у розмірі 143 833 (сто сорок три тисячі вісімсот тридцять три) гривні 35 (тридцять п`ять) копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 10 731 (десять тисяч сімсот тридцять одна) гривня 42 (сорок дві) копійки.

В іншій частині позову відмовлено (а.с. 153-158).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що висновок суду першої інстанції про передачу позивачем відповідачу 86400,00 доларів США грунтується виключно на припущеннях, адже жодних банківських документів, розписок про отримання окремих сум, підтверджень зняття коштів або інших належних доказів матеріали справи не містять.

При цьому, судом не встановлено джерела походження коштів у позивача, обставин фактичної передачі коштів, місця передачі коштів, способу передачі коштів, присутності свідка, причин відсутності свідка у суді.

Зазначає, що як вбачається з розписки, 30000,00 доларів США повертаються у строки, що мають бути погоджені додатково. Належних доказів пред'явлення вимоги про повернення цих коштів, матеріали справи не містять. За вказаних обставин вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення 30000,00 доларів США є передчасним.

Також, зауважує, що з тексту розписки вбачається, що умова про 2% річних на місяць прямо прив'язана до суми 6400 доларів США, однак після збільшення позовних вимог позивач почав нараховувати проценти на 30000 доларів США.

Крім того, зазначає, що на момент ухвалення рішення діяв пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а отже у період воєнного стану боржник звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України.

Вказує, що під час розгляду справи суд першої інстанції не встановив справжню природу правовідносин сторін (а.с. 160-164).

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду оскаржено лише відповідачем і лише в частині задоволених позовних вимог. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржено, а тому в апеляційному порядку судом не переглядається.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Згідно з частинами першою та третьою ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Водночас у разі стягнення судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16, в якому ВП ВС відступила від висновку, що стягненню підлягає грошова сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27 лютого 2018 року ОСОБА_2 передав у борг відповідачу - ОСОБА_1 грошові кошти в іноземній валюті у сумі 86 400,00 доларів США.

При отриманні від позивача вказаної вище грошової суми в борг відповідач в присутності позивача склав розписку від 27.02.2018 року.

За змістом письмової розписки відповідач зобов?язався повернути позичені кошти, а саме: 50000 доларів США у строк до 01.07.2018 року, 6400 доларів США - до 01.07.2018 року, 30000 доларів США - у строки обумовлені додатково.

Також, зі змісту розписки вбачається, що 6400 доларів США повертаються до 01.07.2018 та мають процентну ставку 2 % на місяць.

Вищевикладені факти підтверджуються оригіналом розписки, складеною ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що долучена до матеріалів справи.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за договором позики у розмірі 84600 доларів США та відсотків у розмірі 29712 доларів США, нарахованих на загальну суму основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у строки, встановлені договором, отриману позику не повернув, доказів на спростування цих обставин до суду не надав.

Так, дійсно, згідно з розпискою, відповідач зобов?язався повернути позичені кошти, а саме: 50000 доларів США та 6400 доларів США у строк до 01.07.2018. Доказів повернення отриманої суми позики у загальному розмірі 56400 доларів США у строк до 01.07.2018 матеріали справи не містять.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми позики у розмірі 56400 доларів США.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, із розписки вбачається, що 30000 доларів США, які відповідач отримав у позивача, повертаються у строки, що мають бути погоджені додатково.

У свою чергу, згідно зі с. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, якщо в борговій розписці не визначено строк повернення позики, кредитор повинен спочатку пред`явити боржнику вимогу про повернення коштів, та лише з моменту пред`явлення такої вимоги розпочинається перебіг установленого законом строку для виконання зобов`язання.

Тобто, до пред`явлення відповідної вимоги та спливу встановленого законом строку обов`язок повернути позику у визначений законом строк не вважається таким, строк виконання якого настав.

Більш того, у даному випадку, враховуючи зміст розписки, сторони визначилися, що строк повернення позики у розмірі 30000 доларів США обговорюється ними додатково, однак жодних доказів визначення сторонами цього строку матеріали справи не містять, а отже зобов'язання боржника в цій частині продовжує діяти, натомість позичальник без виконання умови договору щодо погодження строку повернення цієї частини позики, наразі передчасно пред'явив вимогу про стягнення 30000 доларів США.

За вказаних обставин, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 30000 доларів США є передчасним та помилковим, оскільки зроблений без належного врахування положень як ч. 2 ст. 1049 ЦК України щодо порядку та строків повернення позики, так і умов договору позики, визначених сторонами, за якою строк повернення не встановлено.

Також, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування позикою у розмірі 29712 доларів США, нарахованих на суму позики у розмірі 84600 доларів США, адже зі змісту розписки вбачається, що домовленість сторін про сплату процентів у розмірі 2 % щомісяця стосувалася суми позики лише у розмірі 6400 доларів США.

Отже, перевіривши розрахунок процентів за користування позикою з урахуванням погоджених сторонами умов боргової розписки, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів у розмірі 512 доларів США, нарахованих на суму позики 6400 доларів США відповідно до погодженої сторонами ставки 2 % щомісяця за період з 27.02.2018 по 01.07.2018.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України, слід зазначити наступне.

Так, частиною першою ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, то він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3 % процентів згідно ст. 625 ЦК України.

Водночас, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визначення розміру простроченої заборгованості, на яку підлягають нарахуванню зазначені проценти, оскільки сума боргу у розмірі 30000 доларів США не підлягає стягненню з відповідача з огляду на ненастання строку виконання відповідного зобов`язання.

За таких обставин, розрахунок трьох процентів річних має здійснюватися, виходячи із суми заборгованості у розмірі 56400 доларів США, а не 86400 доларів США.

Як вбачається, позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача на його користь 3 % річних за період з 02.07.2018 по 15.09.2021, а отже сума 3 % річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 133057,63 грн.

Посилання апелянта на те, що у період воєнного стану боржник звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, колегія суддів відхиляє, адже позивач просить стягнути 3 % річних за період, який передував введенню воєнного стану в Україні, а саме: за період з 02.07.2018 по 15.09.2021, у той час як воєнний стан запроваджено в України з 24.02.2022.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики у розмірі 56400 доларів США, 2 % за договором позики у розмірі 512 доларів США та 3 % річних у розмірі 133057,63 грн.

В порядку ст.141 ЦПК України, оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , то з останнього підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 5173,84 грн., що є пропорційними до задоволених позовних вимог.

Проте, враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, то відповідно до положень ст. ст. 141, 382 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 9264,24 грн. що також є пропорційним до задоволених вимог апеляційної скарги.

В порядку визначеному ч. 10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

А отже апеляційний суд вважає за доцільне стягнути з позивача на користь відповідача різницю у вказаних сумах, що становить 4090,40 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Шепіловим Олексієм Олександровичем, - задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 травня 2026 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 56400 (п`ятдесят шість тисяч чотириста) доларів США 00 центів, 2 % за договором позики у розмірі 512 (п`ятсот дванадцять) доларів США 00 центів та 3 % річних у розмірі 133057 (сто тридцять три тисячі п`ятдесят сім) грн. 63 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4090 (чотири тисячі дев`яносто) грн. 40 коп.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 13 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова