Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №367/3677/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 367/3677/25 Головуючий у суді І інстанції: Кравчук Ю.В.

провадження №22-ц/824/13288/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Пустовіт І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Котар Світлани Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що у нього з відповідачкою ОСОБА_2 є спільний неповнолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У червні 2016 року відповідачка покинула дитину, стала мешкати окремо та перестала матеріально підтримувати сина. Дитина постійно проживає з батьком і знаходиться повністю на його утриманні.

Позивач зазначав, що піклується про сина, займається його вихованням, навчанням, фізичним та моральним розвитком. Позивач вказував, що син навчається в Ірпінському гуманітарному ліцеї «ЛІНГВІСТ», характеризується позитивно, вихованням дитини займається батько, який підтримує постійний зв`язок зі школою. Позивач стверджував, що мати дитини контакту зі школою не підтримує, успішністю сина не цікавиться, із вчителями не спілкується, участі у батьківських зборах не бере та не забирає сина після уроків.

Позивач вказував, що є фізичною особою - підприємцем, має постійний дохід, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, жодних перешкод для спілкування з сином відповідачу не створює. Позивач зазначав, що після початку збройної агресії виїжджав з сином до Черкаської області, після деокупації м. Ірпінь повернувся з сином додому.

Позивач стверджує, що мати дитини протягом дев`яти років жодного разу не поцікавилася життям сина, самоусунулася від батьківських обов`язків, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, харчування, медичний догляд та навчання. Позивач вказував, що намагався роз`яснити відповідачці негативний вплив її байдужості на розвиток дитини, однак остання висновків не зробила.

Позивач зазначав, що згідно з судовим наказом Ірпінського міського суду від 28.05.2024 року з відповідачки стягуються аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму. Позивач стверджує, що станом на 01.03.2025 року заборгованість відповідачки зі сплати аліментів становить 36 943,99 грн.

У зв`язку з наведеним, позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладено на Службу у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області.

Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції, адвокат Котар С.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що позивач самостійно виховує, утримує, забезпечує та піклується про сина ОСОБА_3 протягом майже 10 років. Мати дитини, ОСОБА_2 , востаннє бачила сина, коли йому було 2,5 роки. На сьогодні дитина взагалі не пам`ятає, як виглядає її матір, між ними повністю відсутній будь-який психоемоційний, соціальний, духовний чи побутовий зв`язок.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивачем нібито не доведено умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, а позбавлення прав порушуватиме її права та не відповідатиме інтересам самої дитини. Суд першої інстанції припустив, що відсутність зв`язку на цьому етапі не виключає можливість налагодження відносин у майбутньому.

Такі висновки суду першої інстанції на переконання представника скаржника є хибними, суперечливими, протиправними та повністю відірваними від реальних обставин справи.

Суд першої інстанції вважав за можливе обмежитися попередженням відповідачки. Проте, відповідно до судової практики, попередження є заходом впливу, коли порушення з боку батьків триває короткий проміжок часу та існують реальні обставини для виправлення поведінки. У даній же справі відповідачка не виконує свої обов`язки протягом 10 років поспіль. Очевидно, що десятирічна абсолютна відсутність у житті дитини є свідомим, системним, тривалим та умисним ухиленням від виконання батьківських обов`язків, що повністю підпадає під диспозицію ст. 164 Сімейного кодексу України.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів умисного ухилення відповідачки. Проте в матеріалах справи міститься офіційна довідка про заборгованість зі сплати аліментів, видана Ірпінським відділом державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка свідчить про те, що відповідачка не здійснила жодного платежу на утримання свого сина протягом усього часу.

Відповідачкою ОСОБА_2 особисто було подано до суду письмову заяву про визнання позовних вимог, яка долучена до матеріалів справи. Відмовляючи у прийнятті цього визнання, суд першої інстанції не дав належної оцінки цій заяві як письмовому доказу. Сам факт подання такої заяви відповідачкою є її офіційним, добровільним та свідомим підтвердженням того, що вона дійсно ухиляється від виховання дитини і не має жодного наміру чи прагнення змінювати свою поведінку чи поновлювати батьківські зв`язки. Це повністю спростовує теоретичний та нічим не підтверджений висновок суду про можливість налагодження відносин у майбутньому.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідачка не чинила на дитину психологічного тиску та не завдавала моральної чи фізичної шкоди. Суд не врахував, що пасивне усунення (залишення дитини без піклування) на 10 років це і є найтяжча форма психологічної та моральної шкоди. Дитина фактично зростала в деструктивних умовах юридичної невизначеності, будучи позбавленою материнського тепла, турботи й фінансової підтримки, що є порушенням ст. 18 Конвенції ООН про права дитини.

Також суд першої інстанції повністю знехтував та безпідставно відхилив висновок Органу опіки та піклування, яким було чітко встановлено доцільність позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 ..

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем не доведено та не надано суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до сина батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

На думку суду першої інстанції, позбавлення відповідачки батьківських прав порушуватиме її права та не відповідатиме інтересам самої дитини, оскільки дитина залишиться без матері. Відсутність у дитини на цьому етапі життя психологічного зв`язку з матір`ю не виключає можливість налагодження між ними відносин у майбутньому.

Оскільки не встановлено фактів умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, вчинення нею будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, спричинення дитині будь-якої моральної чи фізичної шкоди, тому суд першої інстанції не знайшов підстав, передбачених ст.164 СК України для позбавлення відповідачку батьківських прав, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції відмовив за безпідставністю.

Проте, суд першої інстанції вважав необхідним, попередити відповідачку ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання й утримання сина ОСОБА_3 .

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч. 1 ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення зазначеної норми у взаємозв`язку з положеннями статей 150, 155 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання батьківських обов`язків як підстава для позбавлення батьківських прав має місце лише за наявності винної поведінки матері чи батька, яка виражається у свідомому та тривалому нехтуванні своїми обов`язками щодо виховання, розвитку та утримання дитини.

Сам факт неналежного виконання батьківських обов`язків, проживання окремо від дитини або відсутності достатньої участі у її вихованні не може бути безумовною підставою для позбавлення батьківських прав. Для застосування такого виняткового заходу суд повинен встановити, що особа свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо дитини, не виявляє належного піклування про її фізичний, духовний та моральний розвиток, не підтримує з нею особистих стосунків і така поведінка є результатом її власного волевиявлення, а не наслідком об`єктивних обставин чи перешкод у спілкуванні з дитиною.

Верховний Суд у постановах від 27 березня 2020 року у справі № 523/16635/17 (провадження № 61-5437св19) та від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини має місце у разі, коли вони не піклуються про її фізичний і духовний розвиток, навчання та підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду та лікування, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального розвитку та самоусвідомлення, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не сприяють здобуттю освіти, не забезпечують доступу до культурних і духовних цінностей та не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі. Водночас наведені обставини можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови встановлення винної поведінки матері чи батька, тобто свідомого нехтування ними своїми батьківськими обов`язками.

У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 (провадження № 61-14340св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19 (провадження № 61-15290св20) та інші).

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, керуючись об`єктивними обставинами спору, а вже тільки потім права батьків.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом сімейно-правової відповідальності, який допускається лише за наявності достатніх, належних і переконливих доказів, що змінити поведінку матері чи батька у кращий бік неможливо, а їхня поведінка становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я, психічного чи морального розвитку. Самі собою факти недостатньої участі одного з батьків у вихованні дитини, проживання окремо, неналежного матеріального забезпечення або конфлікту між батьками не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав.

Розірвання сімейних зв`язків шляхом позбавлення батьківських прав є виправданим лише за виняткових обставин, оскільки такий захід фактично позбавляє дитину правового зв`язку з одним із батьків і може мати негативний вплив на її свідомість. Тому під час вирішення спору визначальним є не формальне констатування відсутності достатньої участі матері чи батька у житті дитини, а встановлення їхнього реального ставлення до дитини, бажання спілкуватися з нею, брати участь у її вихованні, а також наявності чи відсутності об`єктивних перешкод для такого спілкування.

Суд також може у виняткових випадках, навіть за наявності певних недоліків у виконанні батьківських обов`язків, відмовити у позбавленні батьківських прав, попередивши відповідну особу про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків. Застосування такого підходу відповідає принципу пропорційності та необхідності використання менш суворих, гнучких заходів впливу до застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Особисті непорозуміння та конфліктні відносини між батьками не можуть самі собою бути підставою для позбавлення одного з них батьківських прав. У справах, що стосуються дитини, першочергове значення мають її найкращі інтереси, які повинні переважати над інтересами батьків. Водночас найкращі інтереси дитини, як правило, передбачають збереження її сімейних зв`язків, крім випадків, коли сім`я є явно неблагополучною або збереження такого зв`язку суперечить безпеці, здоров`ю чи гармонійному розвитку дитини.

Отже, у спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери сімейного життя та долі дитини, питання про позбавлення батьківських прав має вирішуватися без формального чи уніфікованого підходу, з урахуванням конкретних обставин справи, доказів у їх сукупності, особистості батьків, думки дитини, причин невиконання батьківських обов`язків, можливості зміни поведінки матері чи батька та пропорційності втручання у сімейне життя.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2026 року у справі № 278/5934/24 (провадження № 61-8558св26).

Встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , про що складено актовий запис № 539 від 23 жовтня 2013 року, батьками, якого зазначені: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 (а.с. 11).

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи №1840 від 19.04.2021 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).

Відповідно до акта депутата Ірпінської міської ради від 15 травня 2024 року, ОСОБА_1 є батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає разом з батьком, але не зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . З червня 2016 року проживає разом з батьком (а.с. 23).

Відповідно до акта депутата Ірпінської міської ради від 06 березня 2025 року, ОСОБА_1 дійсно проживає за вказаною адресою разом зі своїм сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини за даною адресою не проживає та участі у вихованні дитини не приймає (а.с. 24).

Відповідно до копії довідки, наданої Ірпінським гуманітарним ліцеєм «Лінгвіст» імені Заріфи Алієвої №299 від 06.03.2025, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно навчається в 5-Є класі Ірпінського гуманітарного ліцею «Лінгвіст» імені Заріфи Алієвої Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області на очній формі навчання з 17.06.2024 по теперішній час (а.с. 12).

Відповідно до характеристики учня 5-Є класу Ірпінського гуманітарного ліцею «Лінгвіст» імені Заріфи Алієвої Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за час навчання у ліцеї зарекомендував себе старанним, сумлінним, уважним та дисциплінованим учнем. Володіє навчальним матеріалом на достатньому та високому рівні. Навчається у повну міру своїх можливостей. Бере активну участь у житті класного учнівського колективу. Спокійний, врівноважений, вихований та старанний учень (а.с. 13).

Відповідно до копії довідки, наданої Ірпінським гуманітарним ліцеєм «Лінгвіст» імені Заріфи Алієвої №300 від 06.03.2025, батько ОСОБА_1 приділяє достатньо уваги навчанню і вихованню сина, приводить і забирає сина до школи. Мати, ОСОБА_2 , контакту із школою не підтримує, успішністю сина не цікавиться, з учителями не спілкується, сина після уроків не забирає, участі у батьківських зборах не бере (а.с. 14).

Згідно Акту обстеження умов проживання від 16 квітня 2025 року, який проводився за адресою: АДРЕСА_1 , де проживають ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та бабуся ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , житло розміщено на четвертому поверсі п`ятиповерхового будинку, складається з 2-х кімнат: коридору, санвузла, кухні. Умови проживання задовільні. Побут родини організований. Наявні всі необхідні меблі та побутова техніка. Усі члени родини дотримуються санітарно-гігієнічних норм проживання. Для дитини облаштована окрема кімната, місце для навчання та проведення дозвілля. Наявні сезонний одяг, канцелярське приладдя, книжки, іграшки (а.с. 108-109).

Крім того, матеріали справи містять письмові пояснення сусідів та бабусі, з яких вбачається, що з 2016 року вихованням малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , займається батько.

Відповідно до інформації, наданої відділом поліції №2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області, при перевірці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , по обліках ІПНП, встановлено, що на дану громадянку упродовж 2021, 2022, 2023 років, працівниками відділення поліції № 6 (м. Дніпро) Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області систематично складаються адміністративні протоколи за ст. 177, ст. 175-1, ч.1, ч.2 ст. 175-1 КУпАП, щодо паління в неналежних місцях, появах у громадських місцях у п`яному вигляді, тощо.

Судовим наказом Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2024 року стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16.05.2024 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 26).

Встановлено, що у зв`язку з невиконанням судового наказу Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2024 року станом на 01.03.2026 року у відповідача за період з травня 2024 року по лютий 2026 року утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 113 166,25 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментам (а.с. 202).

Рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області № 54/9 від 06.05.2025 року затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина.

Відповідно до Висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Орган опіки та піклування Ірпінської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 112-115).

Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_5 надала показання про те, що вона проживає в тому ж під`їзді, що й позивач. Зазначила, що позивач є дуже порядною людиною. Відповідачку свідок бачила лише 1 раз у 2016 році, коли дитині було приблизно 2,5 роки, після чого відповідачка більше не з`являлася. Вихованням дитини займається виключно позивач, він доглядає за сином, відводить до школи та забирає, регулярно гуляє з дитиною. Дитина є вихованою. Місце перебування матері свідку не відомо.

Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_6 надала показання про те, що знає позивача з дитинства. Зазначила, що відповідачку вона ніколи не бачила та про неї нічого не відомо. Позивача та його сина завжди бачить разом, дитина є добре вихованою. Свідку відомо, що у дитини є мати, однак вона її жодного разу не бачила, та мати участі у вихованні дитини не бере.

Також у судовому засіданні суду першої інстанції було заслухано малолітнього ОСОБА_3 який суду пояснив, що навчається у ліцеї «Лінгвіст» у 6 класі, проживає з батьком та бабусею. Батько піклується про нього, забезпечує всім необхідним. Востаннє бачив матір, коли йому було приблизно 2,5 роки, і як вона виглядає - не пам`ятає. Мати жодного разу не цікавилася ним, нічого для нього не робила, жодного разу з нею не спілкувався, де вона проживає - не знає. Коли батько був на роботі, з ним залишалася бабуся, до школи відводив батько. Зазначив, що у нього немає мами і він із цим змирився, живе добре і не має бажання дізнаватися про неї. З родичами по материнській лінії не спілкується та їх не знає. Також зазначив, що має рідного брата по батькові, мати якого йому невідома, брат є старшим та з ними не проживає. Позов підтримує.

З урахуванням встановлених обставин та наведених правових висновків Верховного Суду у релевантних правовідносинах, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував заходи до ОСОБА_2 попередження її про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідає інтересам дитини та дає можливість відновити соціальні та родинні зв`язки з матір`ю.

Суд апеляційної інстанції погоджується також з висновками суду першої інстанції про те, що подана відповідачкою заява про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав, оскільки такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду викладені зокрема у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 (провадження № 61-11993св23), у постанові від 05 серпня 2026 року у справі № 293/1004/25 (провадження № 61-8886св26).

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не виконує свої батьківські обов`язки протягом 10 років поспіль, а попередження судом першої інстанції відносно відповідачки на думку скаржника не здатне захистити права дитини, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків надалі може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 08 липня 2026 року у справі № 752/17405/24).

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка має заборгованість зі сплати аліментів, що є достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такі обставини не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав відповідачки.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачкою ОСОБА_2 особисто було подано до суду першої інстанції письмову заяву про визнання позовних вимог, яка долучена до матеріалів справи, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки заява відповідачки про відмову від батьківських прав щодо дитини та визнавання позову про позбавлення батьківських прав, не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав. Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не прийняття заяви про визнання позову, оскільки така заява суперечить інтересам дитини.

Дана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 (провадження № 61-11993св23), у постанові від 05 серпня 2026 року у справі № 293/1004/25 (провадження № 61-8886св26).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачка не чинила на дитину психологічного тиску та не завдавала моральної чи фізичної шкоди, та не врахував, що пасивне усунення (залишення дитини без піклування) на 10 років це є найтяжча форма психологічної та моральної шкоди, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки в матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б підтверджували винну поведінку відповідачки щодо ухилення від участі у вихованні сина, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері.

Суд апеляційної інстанції визнає право позивача, який фактично здійснює виховання та утримання дитини, на звернення до суду за захистом її прав та найкращих інтересів. Разом із тим позбавлення батьківських прав є лише одним із передбачених законом способів такого захисту, який може застосовуватися лише як крайній захід. З огляду на встановлені у справі обставини позбавлення відповідачки батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є передчасним, непропорційним та не відповідає найкращим інтересам дитини.

Колегія суддів звертає увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив висновок органу опіки та піклування, яким було чітко встановлено доцільність позбавлення відповідачки ОСОБА_7 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області № 54/9 від 06.05.2025 року є недостатньо мотивованим та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими він керувався під час прийняття рішення.

Зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, та не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності в такий спосіб захисту її прав.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам дитини найкраще відповідатиме збереження її зв`язків з сім`єю, в тому числі і з матір`ю, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_2 , застосувавши попередження до ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення ст. 164, 166 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Котар Світлани Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «12» жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

В.М. Ратнікова