Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №753/2093/22 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/2093/22 Головуючий у І інстанції - Котвицький В.Л.

апеляційне провадження №22-ц/824/350/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-

установив:

У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 13 лютого 2021 року між ним та відповідачем був укладений договір позики у виді розписки, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у борг грошові кошти у сумі 70000 доларів США на строк в один місяць.

Строк повернення грошових коштів був встановлений до 17 березня 2021 року.

Відповідач зобов`язалась повернути кошти вчасно, однак, в установлений договором строк кошти не повернула, свої зобов`язання не виконує.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики у сумі 70000 доларів США та 3% річних у сумі 1789,31 доларів США, а також витрати по сплаті судових витрат.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2024 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за борговою розпискою в розмірі 70000 доларів США .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 11714,04 грн.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не встановив жодного факту законності розписки від 13 лютого 2021року, чим не виконав вимоги ст. 263 ЦПК України та ч. 2 статті 1047 ЦК України.

Так, суд, посилаючись на ч. 2 статті 1047 ЦК України дійшов хибного висновку, що відповідно до умов розписки позивач передав відповідачу у борг грошові кошти.

Розписка не містить в собі такої умови.

Крім того, розписка не визначає в собі дату передачі позивачем грошових коштів.

Розписка не містить чіткого строку повернення коштів.

Ким був встановлений строк до 17 березня 2021 року суд не встановив.

Таке судження було висловлено лише представником позивача.

А напис тексту: «Зобов`язуюсь повернути вчасно» лише підтверджує, що текст розписки писався під диктовку та наспіх.

Суд в рішенні дійшов висновку, що «Відповідач, будучи під присягою, підтвердила факт того, що нею було написано вказану розписку».

І надалі, зіславшись на ст. 208 ЦК України прийшов до висновку, що розписка засвідчує лише факт отримання грошей позичальником.

Однак, суд не встановив факт отримання ОСОБА_1 грошей.

Таких доказів позивач суду не надав.

А під час допиту в якості свідка позивач підтвердив, що ОСОБА_3 написала розписку, після чого він її сфотографував з розпискою в руках.

Чому в руках не було грошей позивач показав, що була розписка.

Тобто, зі слів позивача, ОСОБА_1 зайшла в його автомобіль, а не в свій.

Писала розписку в його автомобілі та що збігається з показами ОСОБА_1 , що автомобіль ОСОБА_2 зачинив на замок.

Щодо відповіді ОСОБА_1 , що «Відповідач, будучи під присягою, підтвердила факт того, що нею було написано вказану розписку», то відповідно до Протоколу судового засідання №2530421 від 27 лютого 2024 року відповідачка ОСОБА_1 в дійсності відповіла: «Писала особисто під тиском».

Щодо висновку суду першої інстанції, що розписка засвідчує лише факт отримання грошей, то такий висновок суду, вважає, є нікчемним та фактично звужує правову основу договору позики, не визначає дійсні умови такого договору та фактично спростовує висновок, до якого прийшов Дарницький районний суд м. Києва.

Так постанова Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №753/1349/20 містить іншу правову позицію, а саме: «Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує не тільки факт укладення договору позики та зміст його умов, але й факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми».

А тому застосування Дарницьким районним судом м. Києва норми статті 208 ЦК України для того, що розписка від 13 лютого 2021 року засвідчує лише факт отримання грошей, вважає, безпідставним.

Крім того, зазначила, що Дарницький районний суд м. Києва, в обґрунтування законності

свого рішення, зокрема, застосував також норми ст.ст. 202 та 207 ЦК України.

Такий підхід суду до вирішення позову апелянтка ОСОБА_3 вважає фактично спотворенням дійсних обставин справи, та що підтверджується показами самого позивача ОСОБА_2 , який 04 березня 2024 року показав суду про зовсім інші обставин відносин з ОСОБА_1 та які жодним чином не пов`язані з текстом розписки від 13 лютого 2021 року, яку, як він підтвердив ОСОБА_1 писала в його автомобілі.

А чому писала не на вулиці, не в приміщенні, - позивач промовчав.

Однак, суд, з метою підсилення законності розписки в частині того, що заявляв представник позивача і що не збігається з показами позивача, даними суду 04 березня 2024 року в судовому засіданні, посилається на норми ст.ст. 202 та 207 ЦК України, які містять вирази та норми дії, що встановлюються для учасників правочину, як то: «Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків», «воля сторін», «Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами)».

В той же час, Дарницький районний суд м. Києва взяв до уваги лише єдину позицію представника позивача, що: « ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_2 грошові кошти», та поклав цю позицію в основу всього рішення, чим продемонстрував, вважає, упередженість в прийнятті судового рішення.

В той же час, постійним запереченням ОСОБА_1 , що вона розписку не підписувала, що писала текст розписки під диктовку ОСОБА_2 , який примусив її писати проти її волі, а потім для впевненості ще й сфотографував ОСОБА_1 , суд в рішенні належної оцінки не дав.

Звертає увагу і на те, що суд неправильно установив обставини, які мають значення для справи, неправильно їх дослідив та оцінив.

Так, суд зазначив наступне: «Таким чином, з огляду на правову природу розписки від13 лютого 2021 року, наявної в матеріалах справи вбачається, що саме такий договір у виді розписки було укладено між сторонами, оскільки сторонами при його укладанні було повністю дотримано форму правочину та зазначено всі істотні для такого виду договору умови.

Разом з тим, суд не встановив обставини, за яких сторони при його укладанні повністю дотримали форму правочину та зазначили всі істотні для такого виду договору умови.

Такі обставин в рішенні не встановлені.

З допиту позивача та відповідачки очевидно, що вони 13 лютого 2021 року зустрілися в автомобілі ОСОБА_4 без підготовки до укладення будь якого договору взагалі.

Такі обставини і позивач і відповідач заперечили своїми показами.

Ніхто нічого не дотримувався.

Також, Дарницький районний суд м. Києва в рішенні застосував норму ст. 1051 ЦК України, яка передбачає можливість оспорювання договору позики за безгрошевістю.

Суд зіслався на припущення, а саме зазначив, що «Проте, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Безгрошевість договору може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами».

Суд зіслався на правову позицію у постановах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ та постановах Верховного Суду України, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 та які жодного правового відношення до обставин позову ОСОБА_4 не мають.

Однак, Дарницький районний суд м. Києва в рішенні визначив правовідносини сторін на свій розсуд, а не з урахуванням показів позивача, дані ним суду04 березня 2024 року та спірної розписки.

Суд дійшов висновку, що: «Таким чином, факт підписання відповідачем розписки від 13 лютого 2021 року є доказом отримання нею від позивача грошових коштів саме у сумі 70000 доларів США, що не спростовується жодним доказом зі сторони відповідача.

І це в той час, коли представник позивача заявив в судовому засіданні, що у разі, якщо відповідачка буде заперечувати підписання нею розписки, він, представник позивача, буде наполягати на призначенні експертизи на підставі клопотання відповідачки про призначення експертизи.

Просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2024 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог.

Просила також, призначити по справі комплексну психологічно-почеркознавчу експертизу стосовно неї, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що13 лютого 2021 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики у виді розписки, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у борг грошові кошти у сумі 70000 доларів США на строк в один місяць.

Строк повернення грошових коштів був встановлений до 17 березня 2021 року.

Відповідач, будучи під присягою, підтвердила факт того, що нею було написано вказану розписку від 13 лютого 2021 року.

Також, судом першої інстанції були допитані свідки.

Так, ОСОБА_2 у якості свідка зазначив, що познайомився з ОСОБА_1 у 2020 році, познайомила їх спільна знайома.

ОСОБА_1 попросила ОСОБА_2 про фінансову допомогу під відсотки, на що останній погодився та декількома траншами в різних сумах передав грошові кошти у доларах США Відповідачці.

На початку 2021 року сума боргу, який утворився за ОСОБА_1 , склала 70000 доларів США.

Враховуючи те, що це була вже велика сума, ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 оформити борг розпискою, оскільки до цього моменту розписки вони не оформлювали, на що Відповідачка погодилася.

Написання розписки відбувалося на Осокорках 13 лютого 2021 року біля 20-21 години, в автомобілі ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 на торпеді автомобіля написала розписку, написала розписку вона добровільно, ніхто її до цього не примушував, крім Позивача та Відповідачки в автомобілі нікого більше не було.

Після цього ОСОБА_1 почала уникати зустрічі з ОСОБА_2 , кошти не повертала, на дзвінки та смс-повідомлення, вона не відповідала, у зв`язку з чим ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про примусове стягнення боргу.

В свою чергу, ОСОБА_1 у якості свідка зазначила, що її із позивачем познайомила ОСОБА_6 , позивач повинен був допомогти ОСОБА_1 у юридичних питаннях, але він її обманув та тільки брав гроші за невиконані послуги.

ОСОБА_1 підтверджує факт написання розписки.

ОСОБА_1 пояснила, що погано пам`ятає той день, оскільки ОСОБА_2 погрожував їй небезпекою для її рідних - дитини та онуки.

Перебуваючи разом в автомобілі Позивача, останній підсунув ОСОБА_1 лист паперу та ручку і під тиском психологічних погроз ОСОБА_1 її написала під диктовку.

ОСОБА_1 зазначила, що позивач їй ніяких грошей не передавав.

ОСОБА_1 не пам`ятає, щоб вона підписувала вказану розписку.

ОСОБА_1 вказала, що знайома з позивачем з 2020 року, ще до написання спірної розписки, ОСОБА_1 багато разів зустрічалась з позивачем і завжди давала йому гроші за послуги.

Позивач обіцяв ОСОБА_1 вирішити питання щодо поділу майна набутого ОСОБА_1 з її чоловіком, позивач завжди казав що буде рішення і треба буде подавати позов до суду.

ОСОБА_1 не пам`ятає скільки саме разів з позивачем вони зустрічались.

Тиснути на ОСОБА_1 позивач почав приблизно за два місяці перед написанням розписки.

Позивач казав ОСОБА_1 , що за вирішення її питання по поділу майна, він винен іншим людям 70000 доларів США.

Фізичного насильства позивач до відповідача не застосовував, тільки моральне.

Позивач змусив ОСОБА_1 написати розписку, виманивши її на зустріч.

ОСОБА_1 пояснила, що боялась позивача, тому і не пішла одразу у поліцію та позивач просив гроші далі.

Допитана у якості свідка, ОСОБА_7 , яка являється рідною сестрою ОСОБА_1 вказала, що не була присутня під час написання ОСОБА_1 розписки та про всі обставини взаємовідносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знає лише зі слів самої ОСОБА_1 .

Свідок вказала, що ОСОБА_1 повідомила їй, що ОСОБА_2 допомагав їй з питанням поділу майна, а потім змусив ОСОБА_1 написати розписку і почав з неї вимагати гроші.

ОСОБА_1 продала все майно, свідок також їй допомагала грошима для ОСОБА_2 .

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за борговою розпискою в розмірі 70000 доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що факт підписання відповідачем розписки від 13 лютого 2021 року є доказом отримання нею від позивача грошових коштів саме у сумі 70000 доларів США, що не спростовується жодним доказом зі сторони відповідача.

При цьому, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог позивача.

З висновками, викладеними у оскаржуваному рішенні, погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Так, виходячи із засад змагальності та диспозитивності, колегією суддів Київського апеляційного суду 11 червня 2025 року постановлено ухвалу про призначення у справі комплексної психологічно-почеркознавчої експертизи стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на вирішення якої поставлені наступні питання:

У якому емоційному психофізіологічному стані (сильний страх, пригніченість, розгубленість, відчай, емоційний стрес, фрустрація тощо) перебувала ОСОБА_1 під час написання розписки від 13 лютого 2021 року?

Чи виконаний текст розписки від 13 лютого 2021 року та підпис на ній ОСОБА_1 .?

Чи виконаний текст розписки від 13 лютого 2021 року ОСОБА_1 під диктовку інших осіб?

Чи виконаний текст в кінці розписки, а саме: «Розписка написана власноруч без будь якби тиску», «13.02.2021р.», рукою ОСОБА_1 .?

Чи виконаний текст розписки від 13 лютого 2021 року під впливом збиваючих факторів, що міг бути спричинений фізичним та психічним тиском на ОСОБА_1 .?

Чи здатна була ОСОБА_1 , з урахуванням показів позивача ОСОБА_2 , даних суду першої інстанції04 березня 2024 року про обставини написання розписки, - повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення писати розписку 13 лютого 2021 року?

Чи виявляються в ході дослідження з застосуванням поліграфа у ОСОБА_1 реакції, які свідчать про те, що вона писала розписку від 13 лютого 2021 року під тиском ОСОБА_2 .?

Чи виявляються в ході дослідження з застосуванням поліграфа у ОСОБА_1 реакції, які свідчать про те, що вона не позичала кошти у ОСОБА_2 проти того, як зазначено у розписці від 13 лютого 2021 року?

Чи виявляються в ході дослідження з застосуванням поліграфа у ОСОБА_1 реакції, які свідчать про те, що ОСОБА_2 не передавав їй кошти в сумі 70000 доларів США, відповідно до розписки від 13 лютого 2021 року?

Чи виявляються в ході дослідження з застосуванням поліграфа у ОСОБА_2 реакції, які свідчать про те, що він здійснював тиск на ОСОБА_1 писати розписку від 13 лютого 2021 року?

Чи виявляються в ході дослідження з застосуванням поліграфа у ОСОБА_2 реакції, які свідчать про те, що він позичав кошти ОСОБА_1 в сумі 70000 доларів США?

Чи виявляються в ході дослідження з застосуванням поліграфа у ОСОБА_2 реакції, які свідчать про те, що він передав кошти ОСОБА_1 в сумі 70000 доларів США?

Відповідно до повідомлення Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 20 жовтня 2025 року №КСЕ-19/111-25/39992 про неможливість проведення судової експертизи, з метою виконання висновку експерта у строк, встановлений чинним законодавством, ініціатору були надіслані розрахунки вартості проведення комплексної судової психолого-почеркознавчої експертизи за матеріалами справи №753/2093/22.

Проте, оплата за проведення комплексної судової психолого-почеркознавчої експертизи, на розрахунковий рахунок Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України станом на20 жовтня 2025 року не надійшла.

У зв`язку з вищевикладеним експертиза не проводилась, запитання поставлені перед експертами не вирішувались.

Попри це, виходячи із засад змагальності та диспозитивності, колегією суддів Київського апеляційного суду 10 грудня 2025 року повторно було постановлено ухвалу про призначення у справі комплексної психологічно-почеркознавчої експертизи стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на вирішення якої поставлені наступні питання:

У якому емоційному психофізіологічному стані (сильний страх, пригніченість, розгубленість, відчай, емоційний стрес, фрустрація тощо) перебувала ОСОБА_1 під час написання розписки від 13 лютого 2021 року?

Чи виконаний текст розписки від 13 лютого 2021 року та підпис на ній ОСОБА_1 .?

Чи виконаний текст розписки від 13 лютого 2021 року ОСОБА_1 під диктовку інших осіб?

Чи виконаний текст в кінці розписки, а саме: «Розписка написана власноруч без будь якби тиску», «13.02.2021р.», рукою ОСОБА_1 .?

Чи виконаний текст розписки від 13 лютого 2021 року під впливом збиваючих факторів, що міг бути спричинений фізичним та психічним тиском на ОСОБА_1 .?

Чи здатна була ОСОБА_1 , з урахуванням показів позивача ОСОБА_2 , даних суду першої інстанції 04 березня2024 року про обставини написання розписки, - повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення писати розписку 13 лютого 2021 року?

Чи виявляються в ході дослідження з застосуванням поліграфа у ОСОБА_1 реакції, які свідчать про те, що вона писала розписку від 13 лютого 2021 року під тиском ОСОБА_2 .?

Чи виявляються в ході дослідження з застосуванням поліграфа у ОСОБА_1 реакції, які свідчать про те, що вона не позичала кошти у ОСОБА_2 проти того, як зазначено у розписці від 13 лютого 2021 року?

Чи виявляються в ході дослідження з застосуванням поліграфа у ОСОБА_1 реакції, які свідчать про те, що ОСОБА_2 не передавав їй кошти в сумі 70000 доларів США, відповідно до розписки від 13 лютого 2021 року?

Чи виявляються в ході дослідження з застосуванням поліграфа у ОСОБА_2 реакції, які свідчать про те, що він здійснював тиск на ОСОБА_1 писати розписку від 13 лютого 2021 року?

Чи виявляються в ході дослідження з застосуванням поліграфа у ОСОБА_2 реакції, які свідчать про те, що він позичав кошти ОСОБА_1 в сумі 70000 доларів США?

Чи виявляються в ході дослідження з застосуванням поліграфа у ОСОБА_2 реакції, які свідчать про те, що він передав кошти ОСОБА_1 в сумі 70000 доларів США?

Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №КСЕ-19/111-25/78762 від 23 березня 2026 року, в контексті ретроспективного аналізу матеріалів справи, результатів психодіагностичного дослідження, а також з урахуванням даних отриманих під час бесіди, встановлено, що ситуація, пов`язана з написанням розписки ОСОБА_1 відбувалася на тлі емоційно напруженої ситуації, пов`язаної з розлученням, конфліктом щодо поділу майна та пошуком можливостей правового захисту своїх майнових інтересів.

З огляду на вищезазначене, можна припустити, що під час написання розписки від 13 лютого 2021 року ОСОБА_1 , ймовірно, перебувала у стані емоційного напруження.

Досліджуваний рукописний текст, який починається словами «Росписка Я, ОСОБА_1 ...» та закінчується словами «...без будь якби тиску 13.02.2021 р.» та підпис від імені ОСОБА_1 у наданій на дослідження розписці від 13 лютого 2021 року, виконано ОСОБА_1 .

Запитання: «Чи виконаний текст розписки від 13 лютого 2021 року ОСОБА_1 під диктовку інших осіб?», не вирішувалось, у зв`язку з тим, що дане запитання виходить за межі компетенції експерта з почеркознавчої експертизи за експертною спеціальністю 1.1 «Дослідження почерку і підписів».

Рукописний текст в кінці розписки від 13 лютого 2021 року, а саме: «Росписка написана власноруч без будь якби тиску 13.02.2021 р.», виконано ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, разом з вказаним вище висновком експертів, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визнаних родовими ознаками.

У відповідності до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до вимог ст. 208 ЦК України, договір позики обов`язково необхідно вчиняти у письмовій формі. Розписка засвідчує лише факт отримання грошей або речей позичальником.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми; договір є укладеним з моменту передання грошей.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Нормою ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на правову природу розписки від 13 лютого 2021 року, наявної в матеріалах справи, яка переглядається в апеляційному порядку, вбачається, що саме такий договір у виді розписки було укладено між сторонами, оскільки сторонами при його укладанні було повністю дотримано форму правочину та зазначено всі істотні для такого виду договору умови.

Окрім цього, норма ст. 1051 ЦК передбачає можливість оспорювання договору позики за безгрошовістю, зокрема позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Проте, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Безгрошовість договору може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами.

В той же час, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Така правова позиція неодноразово викладалась у постановах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ та постановах Верховного Суду України, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13.

У вказаній постанові ВСУ роз`яснив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, факт підписання відповідачем розписки від 13 лютого 2021 року є доказом отримання нею від позивача грошових коштів у сумі 70000 доларів США, що не спростовано апелянтом жодним іншим доказом у справі.

З ініціативи апелянта по справі було призначено комплексну психологічно-почеркознавчу експертизу, яка підтвердила, що рукописний текст у розписці від 13 лютого 2021 року виконано ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції було правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог ОСОБА_2 , ухвалено обґрунтоване рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

При цьому, колегією суддів враховано, що за правилами ч. 1-3 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення вказаної норми процесуального права дає підстави дійти висновку про те, що апеляційним судом справа переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги за наявними в ній і додатково поданими доказами.

Аналіз аргументів апеляційної скарги, свідчить про те, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник не згоден із рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2024 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за борговою розпискою, на обґрунтування чого ним було наведено відповідні аргументи в апеляційній скарзі, які є предметом дослідження суду апеляційної інстанції в розмінні правил ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, та яким надана вище відповідна правова оцінка.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 3% річних не оскаржувалось, а тому апеляційним судом не переглядалось.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 14 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба