Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №755/12151/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №755/12151/23 Головуючий у І інстанції - Баличева М.Б.

апеляційне провадження №22-ц/824/11647/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 березня 2026 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова Михайла Олександровича про відшкодування шкоди,-

установив:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова М.О. про відшкодування шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач, зловживаючи та перевищуючи усі надані йому повноваження, на підставі виданого приватним нотаріусом виконавчого напису з неоформленого нотаріального договору позики - відкрив виконавче провадження та наклав арешт на усі грошові кошти і майно позивача, яким остання втратила можливість користуватись і розпоряджатися.

Віднайшовши приховуване місце дислокації відповідача, позивач 05 липня 2023 року зареєструвала заяву про ознайомлення з документами на підставі яких відкрито виконавче провадження, розблокування рахунків та повідомила про наявність фіктивних документів та відомостей, внаслідок чого виконавче провадження підлягає закриттю.

Водночас, відповідачем проігнорована вказана заява позивача.

Позивач вказує, що вказаними діями відповідач завдав їй глибоких моральних і фізичних страждань, оскільки через його дії та бездіяльність вона опинилась у скрутному матеріальному становищі.

Просила суд, стягнути з ОСОБА_2 завдану їй шкоду у вигляді справедливої сатисфакції у розмірі 90000 грн. та понесені судові витрати у розмірі 500 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2023 року, справу передано за підсудністю до Подільського районного суду м. Києва.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2023 року, справу передано за підсудністю до Вишгородського районного суду Київської області.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 березня 2026 року, у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що приватний виконавець - відповідач, який зловживаючи та перевищуючи усіма наданими йому повноваженнями, на підставі виданого приватним нотаріусом виконавчого напису неоформленого нотаріально договору позики, - відкрив виконавче провадження та наклав арешт на усі грошові кошти і майно, належні позивачу за законом, якими втрачена можливість користуватися і розпоряджатися.

Самотужки віднайшовши приховуване місце дислокації відповідача у Солом`янському районі м. Києва, позивач 05 липня 2023 року зареєструвала заяву-вимогу про ознайомлення з документами, на підставі яких стосовно неї відкрито виконавче провадження, та просила закрити виконавче провадження, що відкрите на підставі фіктивних документів та відомостей, що містять ознаки, елементи, склад і подію вчинених стосовно неї злочинів, про що надати їй відповідну постанову, а усі рахунки, заблоковані за виконавчим провадженням - розблокувати.

Крім цього зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , а витрати на його поховання «звалились» повністю на плечі позивача.

Держава надала так звану допомогу з поховання у розмірі 2652 грн., але навіть цією сумою коштів неможливо скористуватись через постанови відповідача.

Зазначила, що через такі дії відповідача, вона опинилась у скрутному матеріальному становищі, при тому, що вона має гарантовані права і інтереси, у тому числі:

-володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю,

- на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі втрати працездатності за незалежних обставин,

- пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

На вказане, суд першої інстанції не звернув уваги.

Просила скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 березня 2026 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На вказану апеляційну скаргу від приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова М.О. надійшов відзив, обґрунтований тим, що 15 грудня 2021 року йому надійшла на виконання заява АТ «Мегабанк» №13-10836 від 24 листопада 2021 року про примусове виконання рішення, накладення арешту та виконавчий напис №23656 вчинений 16 червня 2021 року ПН КМНО Данич О.Ф. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Мегабанк» заборгованості за Кредитним договором №105-604-850-2-18-Г від 08 серпня 2018 року на загальну суму 87731,69грн.

Розглянувши вказану заяву, приватний виконавець Чучков М.О. встановив, що вона відповідає вимогам до виконавчого документа, визначеним у ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження».

Також цей виконавчий напис пред`явлений стягувачом до примусового виконання у строки, встановлені ст.ст. 11,12 ЗУ «Про виконавче провадження».

Постановою приватного виконавця Чучкова М.О. про відкриття виконавчого провадження від 15 грудня 2021 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_2.

Постановою приватного виконавця Чучкова М.О. про арешт коштів боржника НОМЕР_2 від 15 грудня 2021 року накладений арешт на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках у банківських установах.

Постановою приватного виконавця Чучкова М.О. про арешт майна боржника НОМЕР_2 від 12 січня 2022 року накладений арешт на все майно, що належить боржнику.

Крім того, як виконавчий напис №23656 від 16 червня 2021 року, так і постанови приватного виконавця від 15 грудня 2021 року, на час подання вказаного відзиву Позивачем в судовому порядку не оскаржені.

Виконавчий напис не визнаний таким, що не підлягає виконанню, а постанови не скасовані, доказів протилежного Позивач не надає, а таким чином виконавчий напис і постанови є чинними і підлягають виконанню згідно ЗУ «Про виконавче провадження».

ОСОБА_1 свій обов`язок з погашення заборгованості перед АТ «Мегабанк», покладений на неї за вказаним виконавчим написом, не виконала.

У зв`язку з відсутністю підстав для повернення виконавчого документу приватним виконавцем Чучковим М.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 15 грудня 2021 року, якою було зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

Проте, виконавчий документ на день подання даного відзиву боржником не виконано, декларацію не надано, будь яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження».

ОСОБА_1 не надає суду жодних доказів того, що виконавче провадження було відкрите на підставі фіктивних документів та відомостей, що містять ознаки, елементи, склад і подію вчинених стосовно неї злочинів.

Приватний виконавець надіслав Позивачу лист від 24 березня 2023 року №602, до якої додав належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження, а також додатково роз`яснив, що з матеріалами виконавчого провадження можна ознайомитися в Автоматизованій системі виконавчого провадження.

Звертає увагу також на те, що постанова приватного виконавця про арешт коштів боржника від 15 грудня 2021 року, винесена під час відкриття виконавчого провадження згідно ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідала приписам цього Закону.

Безпідставними, необґрунтованими та хибними є твердження Позивача про те, що Відповідач не надає їй документи, оскільки це спростовується доданою до позовної заяви копією постанови про арешт коштів боржника від 15 грудня 2021 року.

Відповідач надав Позивачу листи від 10 серпня 2023 року №8656, від 11 серпня 2023 року №8657, від 21 серпня 2023 року №8807, від 23 серпня 2023 року №8826, від 29 серпня 2023 року, які вона отримала особисто.

Постановою приватного виконавця Чучкова М.О. про визначення поточного рахунку фізичної особи-боржника для здійснення видаткових операцій від 07 серпня 2023 року у ВП НОМЕР_2, визначено рахунок НОМЕР_1 у AT КБ «ПриватБанк» поточним рахунком для видаткових операцій боржника ОСОБА_1 на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, що станом на день винесення постанови складає 13400грн.

У зв`язку з тим, що Позивач не надає жодних доказів, на підставі яких можуть бути зняті арешти, у приватного виконавця відсутні законні підстави для їх зняття.

Здійснюючи свої права і обов`язки у виконавчому провадженні НОМЕР_2, приватний виконавець Чучков М.О. діяв цілком у відповідності до вимог ЗУ «Про виконавче провадження», в той час коли ОСОБА_1 не надала жодних доказів щодо наявності моральної шкоди; протиправності діяння її заподіювача; наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, оскільки у приватного виконавця Чучкова М.О, повністю відсутні протиправні діяння та вина, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди, оскільки не встановлено протиправності його дій, наявності шкоди та причинного зв`язку між ними, шо є обов`язковими елементами цивільно-правової відповідальності.

Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 березня 2026 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом встановлено, що16 червня 2021 року ПН КМНО Данич О.Ф. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №105-604-850-18-Г від 08 серпня 2018 року, укладений з АТ «Мегабанк», за період з 08 серпня 2018 року по 15 червня 2021 року, у загальному розмірі 86731,69 грн., що складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 51892,57 грн., простроченої заборгованості по несплаченим відсотками за користування кредитом - 2712,96 грн., простроченої заборгованості за комісією - 5841,12 грн., строкової заборгованості за штрафами - 26285,04 грн.

Вказаний виконавчий напис зареєстровано в реєстрі за номером 23656.

24 листопада 2021 року представник АТ «Мегабанк» - Івакін С.М. звернувся до Приватного виконавця виконавчого округу Чучкова М.О. із заявою про примусове виконання виконавчого напису №23656 вчиненого ПН КМНО Данич О.Ф.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова М.О. від 15 грудня 2021 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису №23656 вчиненого ПН КМНО Данич О.Ф., стягнуто з боржниці, якою є ОСОБА_1 , основну винагороду 8773,16 грн., встановлено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на рахунки, що будуть відкриті після винесення постанови, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику, а також накладено арешт на майно, що належить боржнику, ОСОБА_1 .

В матеріалах справи містяться скріншоти листування в месенджері «Viber», у якому особа під ім`ям « ОСОБА_4 » зверталася з проханням надати копію виконавчого напису нотаріуса, копію ліцензії приватного виконавця, а також щодо організації зустрічі з приватним виконавцем.

Також із зазначеного листування вбачається, що особа під ім`ям «Валентина» просила повідомити адресу місцезнаходження приватного виконавця, у відповідь на що їй було надано відповідну адресу: Київська обл., м. Вишгород, вул. Шолуденка, 19, а також номер телефону та електронну адресу.

У відповідь на зазначене листування приватний виконавець надіслав на адресу ОСОБА_1 належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження та надав ідентифікатор доступу до виконавчого провадження, що підтверджується копією листа №67917440602 від 24 березня 2023 року.

Також, із копії матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_2 вбачається, що позивач ОСОБА_1 у подальшому неодноразово зверталася на адресу приватного виконавця Чучкова М.О. з вимогами, листами та заявами різного характеру, на які приватний виконавець надавав відповідні відповіді.

Позивачка, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначила, що приватний виконавець ОСОБА_2 завдав їй моральної шкоди, яку вона оцінює у розмірі 90000 грн, шляхом вчинення, на її думку, незаконних виконавчих дій, ігнорування її звернень та приховування свого місцезнаходження.

На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи долучено копії відповідних звернень, а також докази звернення до органів поліції з метою встановлення місцезнаходження приватного виконавця.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту завдання їй моральної шкоди внаслідок дій приватного виконавця, а надані позивачкою докази не підтверджують того, що діями приватного виконавця завдано останній моральні страждання.

Крім цього, приватний виконавець під час здійснення виконавчих дій діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до вимог чинного законодавства, з метою примусового виконання виконавчого напису нотаріуса.

Також, виконавчий напис нотаріуса станом на момент розгляду справи є чинним, у встановленому законом порядку не визнаний таким, що не підлягає виконанню, та не скасований, у зв`язку з чим у приватного виконавця були правові підстави для вчинення відповідних виконавчих дій.

Отже, відсутні правові підстави для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди, оскільки не встановлено протиправності його дій, наявності шкоди та причинного зв`язку між ними, що є обов`язковими елементами цивільно-правової відповідальності.

З висновками, викладеними у оскаржуваному рішенні погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ст. 2 вказаного Закону, виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 18 цього ж Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з ч. 2 та 3 ст. 59 Закону, виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

При цьому частиною ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік підстав для зняття арешту з коштів (майна) боржника, зокрема, - надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачом протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Порядок відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, визначено статтею 1173 ЦК України.

В свою чергу, в ст.1174 ЦК України визначено особливості відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року по справі №920/715/17 зроблений висновок, що, застосовуючи ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, загальні підстави покладення обов`язку відшкодувати моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, за наявності вини, передбачені нормою ст. 1167 ЦК України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому доведенню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.

Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.

Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Як зазначалось вище, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції було правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалено обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 14 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба