Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №759/16637/25 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 759/16637/25

Провадження № 22-ц/824/9809/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рогач Вадим Вікторович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляшенко Віталій Володимирович про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року позивач звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з вказаним позовом.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що між позивачем та ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» укладено договір №52-0106/2018-2 про участь у Фонді фінансування будівництва, відповідно до умов якого позивач зобов`язався передати ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» грошові кошти з метою отримання у власність квартири в ЖК «Пектораль» за адресою: АДРЕСА_1 , а товариство, як управитель, зобов`язалось прийняти грошові кошти на рахунок ФФБ у довірчу власність та здійснювати від свого імені та за плату управління цими коштами. Позивач свої зобов`язання за вказаним договором виконав, 02.10.2020 здійснив повний розрахунок із управителем, перерахував грошові кошти в сумі 970029,00 грн.

02.10.2020 між сторонами укладено договір №М52-0106/2018-2 відступлення майнових прав, відповідно до якого управитель передає, а позивач приймає майнові паї на об`єкт інвестування, що підлягає передачі позивачу після завершення будівництва. Також, відповідно до умов даного договору, позивач набуває прав на об`єкт інвестування з дати підписання договору. На підставі вказаних документів 18.02.2022 між ТОВ «Інвестиційна компанія «УКРБУД ІНВЕСТ» та позивачем складено акт приймання-передачі об`єкту інвестування №538, а саме квартири АДРЕСА_2 .

Проте при спробі зареєструвати право власності на вказану квартиру, позивачу стало відомо, що дане нерухоме майно належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.12.2020 № 235, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В., майно знаходиться під обтяженням - арештом на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 01.04.2021 в рамках кримінального провадження. При ознайомленні з матеріалами кримінального провадження позивачу стало відомо, що квартира АДРЕСА_3 попередньо була зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі підроблених документів. З даною особою ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» жодних договорів не укладало, майнові права на об`єкт інвестування ОСОБА_3 у встановленому законом порядку не набув, підстави для набуття останнім права власності на вказану квартиру відсутні, а тому відсутні підстави для реєстрації права власності на спірне майно за ним. У результаті незаконної реєстрації права власності на майно на іншу особу, позивач позбавлений права власності на квартиру.

Враховуючи викладене, позивач просив суд:

визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2250923580000);

витребувати у ОСОБА_1 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 ;

внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2250923580000);

стягнути із відповідача судовий збір у сумі 9797,00 грн та витрати по оплаті поштової кореспонденції у сумі 220,00 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру у ЖК «Пектораль», за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2250923580000). Витребувано з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 26 березня 2026 року відповідач ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.

У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Станом на день розгляду справи відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду не надходило.

У судове засідання,призначене на 03 вересня 2026 року, з`явився представник позивача.

17 серпня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання представника апелянта - адвоката Трутя З.О. про відкладення розгляду справи з підстав того, що адвокат має брати участь в іншому судовому засіданні в м. Харків.

Разом з тим, колегія суддів прийшла до висновку, що вказане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні на 03 вересня 2026 року було призначено ухвалою Київського апеляційного суду від 22 травня 2026 року, яку завчасно було надіслано учасникам справи разом з судовою повісткою.

З долученої до клопотання судової повістки Основ`янського районного суду міста Харкова, вбачається, що вона датована 09 липнем 2026 року. Про призначення судових засідань на однакову дату адвокату було відомо заздалегідь, тому, відповідним чином, маючи достатню кількість часу, останній мав можливість завчасно вирішити питання про представлення інтересів апелянта у альтернативний спосіб, такий як забезпечення прибуття в судове засідання іншого представника або особистої явки сторони, чи звернення зі заявою про слухання справи в режимі відеоконференцзв`язку, тощо.

Більш того, як вбачається, з матеріалів справи, клопотання про відкладення слухання справи з аналогічних підстав мало місце і під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Окрім того, апеляційний суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виходив з того, виходив із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Ключовою умовою для відкладення розгляду справи є не сама по собі відсутність сторін у судовому засіданні, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового розгляду.

Отже, неявка учасника судового процесу до судового засідання, за умови його належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи чи скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, 01.06.2018 між ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» (Управитель) та ОСОБА_2 (Довіритель) укладено договір № 52-0106/2018-2 про участь у фонді фінансування будівництва, відповідно до п.1.1 якого Довіритель зобов`язується передати Управителю в управління грошові кошти з метою отримання Довірителем у власність житла (об`єкта інвестування), а Управитель зобов`язується прийняти кошти на рахунок ФФБ у довірчу власність та здійснювати від свого імені та за плату управління цими коштами в порядку та на умовах, передбачених цим договором, правилами фонду фінансування будівництва виду А ЖК «Пектораль», затвердженими наказом директора Управителя №4 від 17.03.2016, договором між забудовником та управителем №17/03/16 від17.03.2016 та чинним законодавством України.

Пунктом 1.9 даного договору визначено, що об`єктом інвестування є квартира АДРЕСА_5 .

Позивачем (Довіритель) із ТОВ «Укрбудпереказ» (Повірений) 02.10.2020 укладено договір доручення № 406, відповідно до якого Довіритель доручає, а Повірений зобов`язується здійснити від імені, в інтересах та за рахунок Довірителя перерахування грошових коштів у сумі 970029,00 грн. на рахунок ТОВ «ФК Житло-Капітал» в якості оплати за договором участі у фонді фінансування будівництва та винагороди ТОВ «ФК Житло-Капітал» за управління майном. Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №508 від 02.10.2020, від ОСОБА_2 прийнято кошти за договором доручення №406 для внесення на рахунок ФФБ в сумі 970029,00 грн.

В подальшому, 02.10.2020 між ТОВ «ФК «Житло-Капітал» та ОСОБА_2 укладено договір № М52-0106/2018-2 відступлення майнових прав, відповідно до якого Управитель передає, а Довіритель приймає майнові права на об`єкт інвестування, що підлягає передачі Довірителю в порядку та на умовах договору про участь у ФФБ після завершення будівництва. Опис об`єкта інвестування: квартира АДРЕСА_6 .

ТОВ «ФК «Житло-Капітал» видав 28.12.2020 ОСОБА_2 довідку №453 фонду фінансування будівництва виду А ЖК «Пектораль», яка підтверджує, що Довірителем здійснені остаточні розрахунки із Управителем та підтверджує право Довірителя на набуття у власність закріпленого за ним об`єкта інвестування, а саме: квартири АДРЕСА_6 .

Відповідно до розпорядження Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації №828 від 09.12.2020, житловому будинку (ІІ пусковий комплекс -секції 3, 4, 5) у складі проєкту будівництва багатофункціонального комплексу в складі приміщень житлового призначення, торговельно-розважальних та офісних приміщень: АДРЕСА_1 присвоєно адресу: АДРЕСА_7 .

Між позивачем та забудовником, ТОВ «Інвестиційна компанія «УКРБУД ІНВЕСТ», складений акт приймання-передачі об`єкту інвестування № 538 від 18.02.2022, за яким забудовник передав, а позивач прийняв квартиру АДРЕСА_3 .

18.12.2020 між ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 . Пунктом 2 вказаного договору зазначено, що відчужувана квартира належить Продавцю на праві приватної власності, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та згідно з інформаційною довідкою №237717066 від 18.12.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2250923580000, номер запису про право власності 39748039. Реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна проводилась без видачі документа, що посвідчує таке право, у зв`язку з веденням в експлуатацію новоствореного об`єкта нерухомого майна.

З вказаного договору вбачаються розбіжності у визначенні вартості майна, оскільки вартість цифрами зазначена 1077810,00 грн, тоді як прописом зазначено один мільйон сімсот сім тисяч вісімсот десять гривень.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав від 10.09.2023, квартира АДРЕСА_8 зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18.12.2020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.04.2021 на спірну квартиру накладено арешт.

24.11.2023 заступник директора ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» на адвокатський запит представника позивача повідомив, що договір №52-0106/2018-2 від 01.06.2018 про участь у фонді фінансування будівництва з ОСОБА_3 не укладався та не підписувався, грошові кошти останнім на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» не вносились. Дана особа не є інвестором (довірителем) щодо будь-якого із об`єктів інвестування у ЖК «Пектораль». Між сторонами не укладався договір відступлення майнових прав на спірне майно, акт приймання-передачі квартири згідно договору №52-0106/2018-2 не складався.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, вказав, що ОСОБА_2 позбавлений іншого способу реалізувати свої права на квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний спосіб судового захисту у спірних правовідносинах є ефективним, універсальним і застосовним до спірних правовідносин. Разом з тим, з наявних в матеріалах доказів вбачається, що позивач ОСОБА_2 , будучи власником спірної квартири, не виявляв волі на відчуження належної йому на праві власності квартири, а відтак, спірна квартира вибула з його володіння поза волею власника. Таким чином суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині витребування майна і необхідність захисту порушеного права ОСОБА_2 шляхом витребування майна - квартири АДРЕСА_3 , з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку ст. 388 ЦК України. Водночас, суд першої інстанції виснував, що вимоги позову в частині внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру, не підлягають задоволенню оскільки рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно.

Як убачається з апеляційної скарги, її доводи фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на доводи апелянта про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не просив витребувати квартиру на його користь, натомість суд вирішив витребувати її саме на користь позивача. Вказана позиція не може бути прийнята при апеляційному розгляді справи, оскільки суд першої інстанції застосував коректне формулювання заявленої позивачем позовної вимоги, при цьому не змінюючи її суть, зокрема з огляду на те, що суд розглядає позовну вимогу по її суті і вирішує питання в коректній формі, яка відповідає вимогам закону.

Іншим доводом апеляційної скарги було посилання на обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав. Зазначена позиція також не може бути прийнята колегією суддів апеляційного суду. Визнання права, як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів, передбачений у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Спосіб захисту права власності, передбачений статтею 392 ЦК України, є таким, що найбільш повно відновлює порушені права позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 р. у справі № 344/16879/15-ц).

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, як ефективного способу захисту порушених прав підтримується Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27.02.2019 р. у справі №761/32696/13-ц (провадження №14-606цс18), від 03.04.2019 р. у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15.05.2019 р. у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29.05.2019 р. у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26.06.2019 р. у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України. Визнання права власності є ефективним і належним способом захисту прав сторони - покупця, який за договором купівлі-продажу майнових прав повністю сплатив узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Верховний Суд послідовно підкреслює, що ефективний спосіб захисту - це той, який призводить до конкретного правового результату. Іншими словами, суд має оцінювати не лише юридичну правильність вимоги, а й її практичні наслідки: чи досягне позивач тієї мети, заради якої звернувся до суду (постанова КЦС ВС від 04.10.2023 у справі № 446/1/22).

Саме звідси випливає принцип процесуальної економії: судове рішення повинно усувати потребу у повторному зверненні до суду. Якщо ж обраний спосіб захисту створює передумови для нового спору - він визнається неефективним. Такий підхід системно відображений у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_2 позбавлений іншого способу реалізувати свої права на квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний спосіб судового захисту у спірних правовідносинах є ефективним, універсальним і застосовним до спірних правовідносин. За таких умов апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо обрання позивачем неналежного способу захисту.

Наступні доводи апелянт ґрунтував на відсутності у суду першої інстанції підстав для твердження про неукладеність договору №52-0106/2018-2 від 01.06.2018 року. Разом з тим на підтвердження таких своїх доводів апелянт не долучив до апеляційної скарги доказів, які б свідчили про укладання ОСОБА_3 договору про участь у фонді фінансування.

Не містить апеляційна скарга і спростувань обставин, які визнані ТОВ «ФК «Житло-Капітал», зокрема, що договір між ТОВ «ФК «Житло-Капітал» та ОСОБА_3 про участь у Фонді фінансування будівництва не укладався та останній не вносив грошові кошти на рахунки ТОВ «ФК «Житло Капітал» за Договором № 52-0106/2018-2 про участь у Фонді фінансування будівництва від 01.06.2018 р.

При цьому судом встановлено, що особа, яка відчужила спірну квартиру, не мала правових підстав для її набуття та відповідно і не могла нею розпоряджатися.

Неналежними вважає суд апеляційної інстанції і доводи щодо неперевірки судом першої інстанції факту оплати позивачем вартості квартири.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем було укладено договір з відповідачем ТОВ «ФК «Житло-Капітал» про участь у фонді фінансування будівництва, ОСОБА_2 здійснив розрахунки із управителем, отримав відповідні документи, та набув права власності на спірну квартиру. Апеляційний суд наголошує, що дана обставина стосується правовідносин, які виникли саме між позивачем та ТОВ «ФК «Житло-Капітал», яке в свою чергу підтвердило факт отримання коштів від ОСОБА_4 . За таких умов доводи апелянта в цій частині не можуть обґрунтовувати порушення прав апелянта, а саме дана обставина є необхідною передумовою для отримання стороною справи судового захисту, в тому числі й шляхом оскарження судового рішення.

Також апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо порушення вимог Національного банку України при здійсненні позивачем оплати за інвестиційним договором. з огляду на те, що по-перше вимоги, на які посилається апелянт, не діяли на час здійснення оплати, а вступили в силу значно пізніше, а по-друге, у зв`язку із встановленою цивільним законом презумпцією правомірності правочину (правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним). При цьому до суду не надано доказів оскарження такого правочину.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько