Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №372/7077/25 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 372/7077/25

Провадження № 22-ц/824/9410/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні загиблого вітчима, заінтересовані особи - Обухівська міська рада Київської області, Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство оборони України,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року заявник звернувся до Обухівського районного суду Київської області зі заявою про встановлення факту перебування на утриманні загиблого вітчима.

На обґрунтування вимог зазначено, що 28.07.2012 року між заявником та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу народилась дитина ОСОБА_5 . Сімейне життя між ними не склалось, в зв`язку з чим шлюб був розірваний та стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини доходу ОСОБА_4 .

Заявник стверджує, що біологічний батько дитини аліменти на її утримання не сплачував, а ІНФОРМАЦІЯ_2 він помер, водночас жодної допомоги дочка від нього не отримувала.

07.08.2015 року заявниця зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , з того ж часу вона з дочкою проживали однією сім`єю. ІНФОРМАЦІЯ_3 від шлюбу у них народилась спільна дитина ОСОБА_6 . ОСОБА_2 однаково відносився до ОСОБА_5 так як і до свого рідного сина, тобто, фактично замінивши їй батька.

24.01.2017 року прізвище ОСОБА_5 було змінено на прізвище ОСОБА_5 . Також ОСОБА_2 брав безпосередню, активну участь у вихованні дитини, приділяв увагу навчанню та вихованню дочки, відвідував батьківські збори, супроводжував до школи.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 загинув, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України.

У зв`язку з наведеним заявник просив суд встановити факт перебування дочки ОСОБА_5 на утриманні померлого ОСОБА_2 , для подальшого оформлення пенсії по втраті годувальника, отриманні іншої допомоги та пільг.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року заяву задоволено, встановлено факт спільного проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з вітчимом та постійного перебування на утриманні вітчима ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 в районі населеного пункту Фиголівка, Дворічанської селищної ради Куп`янського району, Харківської області.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 12 березня 2026 року заінтересована особа - Міністерство оборони України направило апеляційну скаргу, у якій зазначило, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.

У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви відмовити у повному обсязі.

26 травня 2026 року від заявника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судове засідання, призначене на 27 серпня 2026 року, з`явилися заявник ОСОБА_9 та заінтересована особа ОСОБА_2 .

Інші сторони в судове засідання не прибули, про розгляд справи належним чином повідомлені, від апелянта надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, інші сторони причини неявки не повідомили.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, 28.07.2012 року між заявницею та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. Від шлюбу у них народилась дочка: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Шлюб між заявницею та ОСОБА_4 був розірваний та стягнено аліменти в розмірі 1/4 частини доходу ОСОБА_4 , що підтверджується рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19.12.2014 року в справі № 372/5438/14.

Аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 не сплачував, що підтверджується випискою з виконавчого провадження (а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 10).

07.08.2015 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 від шлюбу у них народилась спільна дитина ОСОБА_6 .

24.01.2017 року прізвище ОСОБА_5 було змінено на прізвище ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 загинув, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України.

Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №3974 від 05.11.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані, чоловік ОСОБА_2 до моменту смерті, та на день його смерті зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Згідно акта обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї від 28.03.2019 року, затвердженого комісією у складі провідного спеціаліста відділу ССДС Кузнєцова В.С., начальнику відділу ССДС Клєвцової Н.М., головного спеціаліста Тутевич Н.В., при обстеженні встановлено, що сім`я проживає за адресою: АДРЕСА_1 , однокімнатна квартира розташована на 7 поверсі 9-ти поверхового будинку, загальна площа 30,99 кв.м., житлова 15,2 кв. м. Приміщення у задовільному технічному стані, має усі необхідні комунікації - газ, вода, опалення тощо, зроблено косметичний ремонт.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву, зазначив, що у судовому засіданні встановлено, що заявниця ОСОБА_1 є дружиною загиблого ОСОБА_2 , а її дочка є падчеркою загиблого, яка протягом життя постійно отримувала допомогу від нього, яка була джерелом засобів для її існування, інших засобів для існування не мала, тому суд вважає за можливе задовольнити заяву та встановити факт перебування падчерки на утриманні загиблого вітчима.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм ст.ст.12,13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Згідно із ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга ст.315 ЦПК України).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі №753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року №335/4669/23.

У цивільній справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_5 , разом з вітчимом та постійного перебування на утриманні вітчима - загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 . Метою встановлення вказаного юридичного факту заявниця зазначила призначення пенсії по втраті годувальника.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Виходячи з аналізу вказаної норми Сімейного кодексу України, сім`єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв`язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Крім того, відповідно до ст.260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю; в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно зі ст.38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання. Відповідне положенню міститься у постанові КЦС ВС від 23.04.2020 року по справі № 686/8440/16-й.

Конституційний Суд України в рішенні від 03.06.1999 року у справі № 1-8/99 (№ 5-рп/99) роз`яснив, що під членом сім`ї військовослужбовця треба розуміти особу, пов`язану кровними (родинними) зв`язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства. До кола членів сім`ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Діти є членами сім`ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні. Членами сім`ї військовослужбовця можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом з суб`єктом прав на пільги і ведення з ним спільного господарства, тобто не лише його (її) близькі роди (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (неповнорідні брати, сестри, зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та ніші). Членом сім`ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця є та з визначених у пункті 1 цього Рішення особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

Доводи апелянта щодо того, що донька позивача не є біологічною донькою військовослужбовця, не всиновлена ним, не пов`язана родинними (кровним зв`язком), військовослужбовець не був її опікуном на день смерті, відтак не підпадає під вичерпний перелік осіб, визначених ст. 16-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ст. 30 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є неспроможними з урахуванням вищенаведених норм, а також того, що судом першої інстанції було встановлено коло осіб, що проживали разом із загиблим військовослужбовцем до його смерті та були пов`язані ним спільним побутом.

Обґрунтовуючи вимоги заяви ОСОБА_1 вказувала, що за життя її покійний чоловік дбайливо і з любов`ю ставився до її доньки ОСОБА_5 , вони разом з сім`єю спільно проживали, вели домашнє господарство, він доглядав за ОСОБА_5 , виділяв на її утримання кошти, матеріально і духовно підтримував, турбувався про її фізичний і духовний розвиток, купляв подарунки, продукти харчування, одяг, тобто дитина фактично перебувала на утриманні вітчима.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебував у шлюбі з матір`ю дитини ОСОБА_5 , проживав з нею однією сім`єю й фактично здійснював забезпечення сім`ї.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції заявником було надано належні, допустимі докази (довідки про доходи, банківські виписки, акти обстеження житлово-побутових умов), які доводять, що дохід загиблого був основним джерелом існування заявника.

Також в ході розгляду справи було залучено матір померлого військовослужбовця - ОСОБА_2 , яка підтвердила, що її син не лише спільно проживав з падчеркою ОСОБА_5 , а і фактично здійснював її матеріальне утримання.

Отже, надані заявником докази та наведені в сукупності обставини дають підстави для висновку про перебування дитини ОСОБА_5 на утриманні загиблого вітчима ОСОБА_2 .

Водночас доводи апелянта щодо того, що утримання дитини покладається виключно на її біологічного батька, з якого стягувалися аліменти, є неспроможними. Наявність відкритого виконавчого провадження про стягнення аліментів не може спростовувати факту перебування дитини на утриманні вітчима. Якщо матеріальна допомога від вітчима була регулярною, систематичною та слугувала основним (переважним) джерелом для покриття витрат на утримання дитини, то дитина вважається такою, що перебувала на його утриманні.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що біологічний батько ОСОБА_5 помер у 2023 році.

Не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги і доводи апелянта щодо можливості позасудового порядку встановлення факту перебування на утриманні.

Так, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. Отже процесуальним законом чітко віднесено розгляд цієї категорії справи саме до юрисдикції суду. Водночас, позасудовий порядок встановлення юридичного факту перебування на утриманні не передбачений, позаяк жодна державна інституція не наділена повноваженнями самостійно видати документ, який би юридично засвідчував, що особа перебувала на утриманні.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2024 року у справі 179/986/23 вказано, що судовий порядок встановлення факту утримання є гарантією реалізації права на соціальний захист членів сімей загиблих військовослужбовців. Встановлення факту перебування на утримання особи до її смерті для отримання виплат (зокрема за Постановою КМУ № 168) підлягає розгляду саме в порядку окремого цивільного судочинства. Це пов`язано з тим, що заявник не має іншої можливості одержати документ, який підтверджує цей юридичний факт, окрім як через суд.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько