Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №727/12212/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/12212/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.,

за участю секретаря судового засідання: Собчук І.Ю.,

позивач/заявник: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 вересня 2026 року, постановлену під головуванням судді Одовічен Я.В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Разом із позовом подано заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення шляхом заборони відчуження поділеного в натурі нерухомого майна та земельної ділянки.

В обґрунтування заяви зазначав, що ОСОБА_2 у грудні 2017 року позичила в нього грошові кошти в розмірі 164 860 дол.США у строк до 14.12.2022 року під 0,7% на місяць. Вказані грошові кошти позичальник не повернула, а тому заявник вимушений звернутися до суду.

Оскільки відповідач ухиляється від виконання зобов`язань перед кредитором, як наслідок, ризик неможливості виконання рішення посилюється, оскільки ОСОБА_2 активно підшукує покупців на належну їй половину житлової будівлі по АДРЕСА_1 , а тому просив заяву задовольнити.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 вересня 2026 року заяву задоволено частково. Вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:17:004:0030, площею 0,0523 га, з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», що знаходиться по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 665742273101. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішення ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Провадження №22-ц/822/2279/26

Вказує, що наведені твердження позивача є лише припущенням, не підкріпленими жодними належними та допустимими доказами, які б свідчили про наявність дійсної, а не гіпотетичної загрози відчуження або обтяження спірного нерухомого майна.

Звертає увагу на те, що заявник не надав доказів того, що ОСОБА_2 виставляла земельну ділянку на продаж, тощо, що свідчить про відсутність доказів реальної загрози відчуження майна.

Вважає, що суд не встановив ринкової вартості земельної ділянки, як і не навів мотивованого співвідношення між вартістю обтяженого майна, характером обтяження. Земельна ділянка призначена для обслуговування житлового будинку, а заборона відчуження обмежує повноцінне розпорядження майном.

Стверджує, що заяву про забезпечення позову було розглянуто без її повідомлення, що об`єктивно позбавило апелянта надати роз`яснення щодо походження сум у розписці.

Наголошує також на своєму ставні здоров`я й вказує, що обтяжена земельна ділянка знаходиться за місцем її проживання та функціонально пов`язана з житловим будинком, а тому просить врахувати вказане під час оцінки фактичних наслідків і співмірності обтяження права власності.

Просить ухвалити постанову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, ухвалу суду без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступного висновку.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами ч.1-2 ст.363 ЦПК України учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Оскільки приєднання до апеляційної скарги є відмінним від внесенням апеляційної скарги як за строками вчинення такої процесуальної дії, так і за змістовним розумінням поняття приєднання, яке не передбачає доповнення або внесення змін до мотивів поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу з межах доводів апеляційної скарги та заяви про приєднання до неї та з урахування впливу порушеного права на права апелянта.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Мотивація ухвали про часткове задоволення заяви побудована на тому, що земельна ділянка з кадастровим номером 7310136300:17:004:0030, площею 0,0523 га, цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», по АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку належить ОСОБА_3 , а з урахуванням того, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі відчуження відповідачем земельної ділянки, суд дійшов висновку про накладення заборони вчиняти дії по відчуженню земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:17:004:0030, площею 0,0523 га, цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У вересні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 234 101,20 дол.США, що складаються з: 164 860 дол.США – борг з повернення позики; 69 241,20 дол. США борг зі сплати відсотків (а.с.1-3).

Разом із позовом подано заяву про забезпечення позову де заявник просив вжити відповідні заходи шляхом заборони відчуження: поділеного в натурі нерухомого майна, загальною площею 324,90 кв.м, в тому числі житловою площею 57,20 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:17:004:0030, площею 0,0523 га, цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.12-14).

Матеріали справи, крім іншого, містять роздруківку з платформи ОЛХ, де міститься оголошення про продаж дуплекса по АДРЕСА_1 (а.с.24-25).

Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136300:17:004:0030, площею 0,0523 га, яка належить відповідачу у справі (а.с.26-27, 30).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті – це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Також, забезпечення позову – це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі №914/1570/20).

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

Вид (спосіб) забезпечення позову в першу чергу повинен узгоджуватися з предметом та підставами позову, а в другу – бути співвмірним із заявленими вимогами (і це тільки у разі його доцільності, необхідності та доказовості).

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі №907/268/22.

Частиною 3 статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку сторін з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об`єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року у справі №644/1482/22, від 01 травня 2024 року у справі №638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі №201/9686/23 та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, – навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №201/9686/23.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 року у справі №754/5683/22 зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні.

Так, арешт майна (накладення арешту на майно) в розумінні п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України як спосіб забезпечення позову полягає в забороні розпоряджатися ним (забороні відчуження) до вступу рішення в законну силу або до зняття заборони, тобто без позбавлення власника права володіння, користування майном чи здійснення господарської діяльності тощо.

При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх.

Отже заборона відчуження нерухомого майна (у цій справі – земельної ділянки) не завдасть шкоди та збитків відповідачці, не позбавить її конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право такої реалізувати вказане майно третім особам.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У дій справі предметом спору є стягнення грошових коштів за договором позики в загальному розмірі 234 101,20 дол.США (10 431 924,03 грн), а заборона відчуження об`єкту нерухомого майна щодо якого станом на день звернення із заявою про забезпечення позову, були відсутні обтяження, мінімально впливатиме на повсякденне життя відповідачки, не ускладнюючи її можливість обслуговувати, у разі необхідності, розташований на обтяженій земельній ділянці житловий будинок, тощо. Отже, обраний судом першої інстанції вид забезпечення позову – шляхом заборони відчуження земельної ділянки, що належить відповідачці на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки майно, на яке накладено заборону відчуження, фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Апеляційний суд також звертає увагу й на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки воно є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20).

Тому доводи з приводу того, що суд не встановив істотну спірність підстав і розміру вимоги, є неспроможними й до уваги не приймаються.

Крім того, вартість земельної ділянки з наявних в матеріалах справи письмових доказів є значно низькою в порівнянні із заявленою вимогою.

Що стосується доводів розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення ОСОБА_2 , що позбавило її можливості надати суду пояснення з приводу суті спору, колегія суддів вказує наступне.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина 2 статті 149 ЦПК України).

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті (частина 1 статті 153 ЦПК України).

Відтак, системне тлумачення частини 1 статті 153, частини тринадцятої статті 158, частини першої статті 187 ЦПК України дає можливість дійти висновку, що: законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі; для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів відповідно; першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті; у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов`язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову; у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

Отже, при розгляді заяви про забезпечення позову суд першої інстанції дотримався норм ЦПК України.

Стосовно аргументів апеляційної скарги з приводу стану здоров`я апелянта й того, що обтяжена земельна ділянка знаходиться за місцем її проживання та функціонально пов`язана з житловим будинком, чому має бути надана оцінка фактичних наслідків і співмірності обтяження права власності, то суд вказує таке.

Тимчасова відсутність можливості розпорядитися (продати/подарувати) об`єктом нерухомості не є порушенням гарантованих прав на охорону здоров`я та медичну допомогу, а сам стан здоров`я, наявність захворювань чи необхідність проходження лікування не є процесуальною підставою для відмови в забезпеченні позову чи його скасування.

При цьому інтереси відповідача щодо можливого потенційного отримання коштів від продажу земельної ділянки для лікування не можуть переважати право позивача на ефективний судовий захист та реальне виконання судового рішення, якщо існує ризик відчуження майна на користь третіх осіб.

Ймовірність зазначених ризиків та настання у зв`язку з цим негативних наслідків для ОСОБА_1 є обґрунтованими, оскільки, у цьому випадку, негативні наслідки невжиття заходів забезпечення позову переважають над наслідками забезпечення позову, що має тимчасовий характер.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити належне йому на праві власності нерухоме майно. Водночас, відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки земельна ділянка залишається в її володінні та користуванні.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції здійснив вірний висновок з приводу часткового задоволення заяви сторони позивача про забезпечення позову шляхом заборони відчуження земельної ділянки, а апелянт не навів доводів на спростування висновків суду, тому вимоги апеляційної скарги є неспроможними.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.149, 150, 374, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 вересня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: М.І. Кулянда

І.М. Литвинюк