Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №727/11341/26 — Чернівецький апеляційний суд

Суд: Чернівецький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про визнання фізичної особи безвісно відсутньою

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №727/11341/26

Суддя: Лисак І. Н.

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/11341/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.,

за участю секретаря судового засідання: Собчук І.Ю.,

заявник: ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , Виконавчий комітет Чернівецької міської ради як орган опіки та піклування,

при розгляді справи за апеляційною скаргою Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Чернівецької міської ради на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 серпня 2026 року, постановлену під головуванням судді Одовічен Я.В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила визнати фізичну особу безвісно відсутньою. Крім іншого, вказувала на наявність майна у ОСОБА_2 , яке потребує збереження та управління (а.с.1-5).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 серпня 2026 року зобов`язано Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Чернівецької міської ради вжити заходи щодо встановлення опіки над майном фізичної особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись із вказаним судовим рішення Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Чернівецької міської ради оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Вказує, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права.

Звертає увагу, що правові засади опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також особи, зниклої безвісти за особливих обставин визначені у ст.44 ЦК України, ЗУ «Про нотаріат» та іншими нормативно правовими актами.

Просить оскаржувану ухвалу скасувати.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку Провадження №22-ц/822/2296/26

спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «апеляційне провадження».

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Таким вимогам ухвала суду не відповідає.

Суд з посиланням на ч.2 ст.307 ЦПК України вважав за необхідне встановлення опіки над майном особи, місцеперебування якої невідомо, та, відповідно, зобов`язав Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Чернівецької міської ради вжити заходи щодо встанволення опіки над майном фізичної особи ОСОБА_2 (а.с.49).

Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 10 серпня 2026 року до Шевченківського районного суду м. Чернівці надійшла заява ОСОБА_1 про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, яку мотивувала тим, що заявниця є тіткою ОСОБА_2 , останнім відомим місцем його проживання була квартира по АДРЕСА_1 , належна такому на праві спільної сумісної власності, підставою відповідного звернення є усунення правової невизначеності щодо вказаного майна, тому вказувала й на необхідність збереження такого (а.с.1-5).

Згідно копії відповіді №3238253 від 31 серпня 2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира по АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.47).

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на положеннях Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (стаття 18 ЦПК України).

Так, за правилами частини 2 статті 307 ЦПК України одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, відповідно до частини першої вищевказаної статті, нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

Положеннями статті 44 ЦК України передбачено порядок встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою.

Частина 1 вказаної норми вказує на те, що на підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над її майном.

За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над майном особи, зниклої безвісти за особливих обставин, до ухвалення судом рішення про визнання такої особи безвісно відсутньою.

Заходи для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, вживаються нотаріусом шляхом проведення опису відповідного майна та призначення опікуна над таким майном.

У частині 2 статті 44 ЦК України обумовлено, що нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, за останнім місцем проживання відповідної особи.

Якщо місце проживання фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, невідоме, нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над майном такої особи за місцезнаходженням нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - за місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

Над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, може бути призначено одного опікуна.

Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, приймає виконання цивільних обов`язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах (частина 3 статті 44 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 44 ЦК України за заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов`язані утримувати.

У статті 60 ЗУ «Про нотаріат» вказано, що нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням фізичних та юридичних осіб, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави. Ці заходи вживаються ними безпосередньо або шляхом доручення нотаріусам чи посадовим особам органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна.

За заявою спадкоємців або за повідомленням фізичних та юридичних осіб заходи щодо охорони спадкового майна можуть вживатися нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, за місцезнаходженням цього майна з повідомленням про вжиті заходи нотаріуса або посадової особи органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини.

У разі одержання від суду рішення про оголошення фізичної особи померлою державний нотаріальний архів передає це рішення нотаріусу або посадовій особі органу місцевого самоврядування, уповноваженій на вчинення нотаріальних дій, за місцем відкриття спадщини для вжиття заходів з охорони спадкового майна.

Стаття 61 передбачає, що для охорони спадкового майна нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування провадять опис майна і передають його на зберігання спадкоємцям або іншим особам.

Якщо у складі спадщини є майно, що потребує управління, а також у разі подання позову кредиторами спадкодавця до прийняття спадщини спадкоємцями нотаріус призначає хранителя майна. У місцевості, де немає нотаріуса, посадова особа органу місцевого самоврядування призначає у цих випадках над спадковим майном опікуна.

Якщо у складі спадщини є корпоративні права для управління ними, нотаріус, а в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування призначає управителя спадщини з числа спадкоємців або виконавців заповіту, а в разі їх відсутності - укладає договір на управління спадщиною з іншою особою.

Хранителі, опікуни та інші особи, яким передано на зберігання спадкове майно, попереджаються про відповідальність за розтрату або приховування спадкового майна, а також про матеріальну відповідальність за заподіяні збитки.

У свою чергу глава 9-1 Розділу ІІ «Заходи для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ 22.02.2012 року №29615, передбачає наступне.

1.1. За письмовою заявою заінтересованої особи, а саме близького родича або члена сім`ї фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, іншої особи, для якої відсутність встановленої опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, може мати наслідком порушення її прав чи законних інтересів, або органу опіки та піклування, нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин (далі — заява про вжиття заходів для встановлення опіки над майном).

1.2. Нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, на підставі: рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою; заяви заінтересованої особи або органу опіки та піклування і відомостей про особу, зниклу безвісти за особливих обставин, з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

1.3. Нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, за останнім місцем проживання відповідної особи або незалежно від місця її проживання у випадку, встановленому пунктом 22 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Якщо місце проживання фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, невідоме, нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над майном такої особи за місцезнаходженням нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — за місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

1.4. Заходи для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, вживаються нотаріусом шляхом проведення опису відповідного майна та призначення опікуна над таким майном.

1.5. Над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, може бути призначено лише одного опікуна.

За аналізу зазначених норм та обставин цієї справи вбачається, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку з приводу зобов`язання Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Чернівецької міської ради вжити заходи щодо встановлення опіки над майном фізичної особи ОСОБА_2 , оскільки вжиття таких заходів в силу частини 2 статті 307 ЦПК України покладено на суд.

З урахуванням зазначеної норми процесуального права та вказаного вище Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України слід було доручити Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Чернівецької міської ради звернутися до державного нотаріального архіву/нотаріуса щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої невідомо, шляхом вжиття заходів опису відповідного майна та відповідно призначення опікуна над таким.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, резолютивну частини оскаржуваної ухвали слід змінити.

Керуючись ст.ст.367, 376, 381, 383-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Чернівецької міської ради задовольнити частково.

Змінити резолютивну частину ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 серпня 2026 року, виклавши її зміст наступним чином:

«Вжити заходів щодо встановлення опіки над майном фізичної особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце перебування якого невідоме, доручивши Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Чернівецької міської ради звернутися до державного нотаріального архіву/нотаріуса щодо встановлення опіки над його майном шляхом проведення опису належного майна та призначення опікуна над таким майном».

В решті ухвалу суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: М.І. Кулянда

І.М. Литвинюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua