Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №723/3057/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Чернівці

Справа № 723/3057/25

Провадження № 22-ц/822/2012/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,

за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Олар Ельвіра Михайлівна, на заочне рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 липня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Бужора В. Т.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину майна.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 03 вересня 1995 року міським відділом реєстрації актів громадянського стану Чернівецького обласного управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 1411, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 .

15 липня 2008 року ними було придбано за спільні кошти земельну ділянку площею 0.1069 га кадастровий номер 7324582000:01:001:3156, яка розташована за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р-н, с. Годилів, що підтверджується нотаріально завіреним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 15.07.2008, який було укладено відповідачем з ОСОБА_4 .

Право власності на вказану земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_2 з підстав перебування сторін у шлюбних відносинах та наявності у позивача довіри до останнього.

Зважаючи на те, що земельна ділянка кадастровий номер 7324582000:01:001:3156 була придбана за час перебування сторін у зареєстрованих шлюбних відносинах за спільні кошти подружжя, тому майно є спільною сумісною власністю подружжя.

У 2015 році на підставі проекту поділу земельної ділянки кадастровий номер 7324582000:01:001:3156, згадану земельну ділянку було поділено на дві окремі (менші) ділянки, зокрема земельну ділянку площею 0.4га (кадастровий номер невідомо), яку в подальшому було продано сторонами, та на земельну ділянку площею 0.63га кадастровий номер 7324582000:03:001:3745.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку площею 0.63га кадастровий номер 7324582000:03:001:3745 зареєстровано за відповідачем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Чернівецької міської ради від 16.06.2015, що також пов`язано із наявністю довірливих відносин між сторонами.

Вказувала на те, що шлюбні відносини між ними значно погіршились, починаючи з лютого 2022 року , у зв`язку з чим у вересні 2022 року вона виїхала за кордон та наразі проживає у Королівстві Англія.

За час її перебування за межами України стало відомо про те, що відповідач бажає продати земельну ділянку площею 0.63га кадастровий номер 7324582000:03:001:3745 та активно шукає покупців. При цьому відповідач не повідомляв позивача про свій намір відчужити земельну ділянку на користь третіх осіб та не запитував її думку щодо продажу спільно набутого за час шлюбу майна.

Вказані дії відповідача вона розцінює як невизнання її права власності на частку спірної земельної ділянки, яка була набута останніми за спільні кошти під час перебування у шлюбних відносинах.

Просила визнати земельну ділянку, кадастровий номер 7324582000:03:001:3745 площею 063 га, яка розташована за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р-н, с. Годилів, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку земельної ділянки кадастровий номер 7324582000:03:001:3745 площею 0.063 га, яка розташована за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р-н, с. Годилів.

Заочним рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої виходив з того, що предметом спору у цій справі є земельна ділянка площею 0.063 га кадастровий номер 7324582000:03:001:3745, яка розташована за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький район, с. Годилів, яка є єдиним відомим майном боржника - ОСОБА_2 .

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, представник позивача ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неналежно оцінив докази, неправильно застосував статті 60, 63, 69–71 СК України і порушив вимоги статей 263, 265 ЦПК України.

Спірна земельна ділянка придбана під час шлюбу, презумпцію спільності майна ніхто не спростував, а заявлена вимога про визнання за нею 1/2 частки не може сама собою свідчити про недобросовісність. Боргове зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 є особистим зобов`язанням чоловіка та, за твердженням скаржниці, виникло без її участі й відома.

Висновки суду першої інстанції щодо наявності у власності відповідача єдиного нерухомого майна, а саме спірної земельної ділянки, є передчасними та безпідставними, оскільки останній також володіє на праві власності наступним нерухомим майном, а саме: земельною ділянкою кадастровий номер 7321588000:01:002:0236, площею (га): 0.6389, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельною ділянкою кадастровий номер 7321588000:01:002:0235, площею (га): 0.4728, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; житловим будинком загальною площею 52.5кв.м, що розташовані у АДРЕСА_1 .

Вважає, що кредитор може задовольнити свої вимоги за рахунок цього майна і половини спірної земельної ділянки, яка після поділу залишилася б у власності відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника третьої особи, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої не повністю відповідає зазначеним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що 03 вересня 1995 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У липні 2008 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0,1069 га в с. Годилів.

З долученої копії попереднього договору від 02 березня 2020 року вбачається, що ОСОБА_3 і представник ОСОБА_2 — ОСОБА_6 — погодили зобов`язання укласти в майбутньому основний договір купівлі-продажу іншого об`єкта нерухомості, а саме житлового будинку з господарськими будівлями загальною площею 287,80 кв. м і земельної ділянки площею 0,0438 га з кадастровим номером 7324582000:03:001:3746.

У пункті 16 зазначеного попереднього договору міститься пряма вказівка на те, що його укладено за згодою дружини ОСОБА_2 — ОСОБА_1 .

12 вересня 2022 року ОСОБА_2 уклав з братом ОСОБА_7 нотаріально посвідчений договір дарування спірної земельної ділянки площею 0,063 га, кадастровий номер 7324582000:03:001:3745, посвідчений приватним нотаріусом Балан Р. Б. за реєстровим № 1531.

Пункт 6 зазначеного договору визначає, що даний договір посвідчено з згоди дарувальника – ОСОБА_1 , що виражена у формі заяви, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Балан Р. Б. 12 вересня 2022 року.

Постановою приватного виконавця Коломійця В. К. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 716/1032/22, виданим 22 червня 2023 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 40 000 дол. США.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

За частинами першою–третьою статті 65 СК України спільним майном подружжя розпоряджаються за взаємною згодою, а для нотаріально посвідчуваного правочину щодо нерухомого майна згода другого з подружжя має бути письмовою та нотаріально засвідченою. Відповідний підхід закріплений також у статті 369 ЦК України. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 243/14645/19 (реєстраційний № 100141549) роз`яснено, що нотаріальна згода одного з подружжя на відчуження спільного майна має самостійне юридичне значення; така згода є чинною, доки її належно не відкликано або не оспорено на загальних підставах. Зазначена правова позиція підлягає врахуванню при оцінюванні нотаріально посвідченого договору дарування в цій справі.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Недобросовісність поведінки подружжя при поділі спільного майна, зловживання правами й наявність негативних наслідків для кредитора підлягають доказуванню на загальних підставах.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).

У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц вказано, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно божника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 22.10.2018 у справі № 654/1528/17, від 03.04.2019 у справі № 726/831/15-ц, від 11.08.2021 у справі № 723/826/19, від 23.09.2024 у справі № 361/790/22.

Відповідно до позиції Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 501/3714/22 вказано, що якщо «пов`язані» чи «афілійовані» особи, наприклад, родичі, колишні члени подружжя ініціюють справи в суді для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення, формування пасиву (боргів), виключення певного майна з під звернення стягнення на час виконання судового рішення, чи недопущення звернення стягнення на майно боржника, створення переваг у черговості стягнутих з боржника сум, такі учасники діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора (стягувача). Тому в такому разі відбувається використання права на позов не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (стягувача).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окрему, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що постановою приватного виконавця Коломійця В. К. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 716/1032/22, виданим 22 червня 2023 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 40 000 дол. США.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22.01.2025 по справі №723/3233/24 позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_7 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним задоволено. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0.063 га кадастровий номер 7324582000:03:001:3745 за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький район, с. Годилів від 12 вересня 2022 року, укладений ОСОБА_2 з ОСОБА_7 , посвідчений 12.09.2022 приватним нотаріусом Балан Р. Б. за реєстровим номером 1531.

Проте постановою Верховного Суду від 20 травня 2026 року справі № 723/3233/24 касаційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_2 задоволено частково, а рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 січня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 червня 2025 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та поділ майна.

У пункті 6 договору дарування від 12 вересня 2022 року, укладеного між ОСОБА_2 та його братом ОСОБА_7 , земельної ділянки площею 0,063 га, кадастровий номер 7324582000:03:001:3745, посвідченого привітним нотаріусом Балан Р. Б., за реєстровим номером 1531 вказано, що даний договір посвідчено зі згоди дарувальника – ОСОБА_1 , що виражена у формі заяви, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Балан Р. Б. 12 вересня 2022 року.

Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 473/4425/19 (провадження № 61-15813св20) зазначив, що при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлюючий документ оформлений на ім`я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена. Згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути складений письмово, а у визначених законом випадках - нотаріально посвідчений. Згода одного з подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину щодо розпорядження спільним майном як односторонній правочин, є чинною, до моменту її скасування (відкликання).

Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 757/52192/23-ц вказав, що згода одного з подружжя на розпорядження спільним майном є окремим одностороннім правочином, волевиявлення за яким адресоване іншому з подружжя та контрагентові. Нотаріально оформлена згода може бути відкликана до укладення відповідного договору, однак обов`язок доведення факту її відкликання і доведення цього до відома адресата покладається на особу, яка посилається на відкликання.

Наведені обставини свідчать про те, що позивачка була обізнана про намір чоловіка відчужити спірну земельну ділянку та, відповідно до змісту нотаріально посвідченого договору, надала згоду на вчинення цього правочину.

При цьому ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів, які б спростовували зазначені в договорі дарування відомості щодо надання нею письмової згоди на відчуження спірного майна, зокрема не довела, що відповідного волевиявлення з її боку не було.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, саме на позивачку, яка обґрунтовує свої вимоги та доводи апеляційної скарги необізнаністю щодо відчуження спірної земельної ділянки, покладався процесуальний обов`язок довести відповідну обставину.

Проте такого обов`язку позивачка не виконала.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необізнаність ОСОБА_1 щодо відчуження спірної земельної ділянки, оскільки вони суперечать відомостям, викладеним у нотаріально посвідченому договорі дарування від 12 вересня 2022 року, та не підтверджені належними доказами, здатними спростувати зазначені в ньому обставини.

Самі лише твердження позивачки про необізнаність щодо відчуження майна, за відсутності інших доказів на їх підтвердження, не можуть бути визнані достатніми для спростування відомостей нотаріально посвідченого правочину.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачкою обставин необізнаності щодо відчуження спірної земельної ділянки, на які вона посилається в апеляційній скарзі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що обізнаність ОСОБА_1 про майнові правовідносини її чоловіка з ОСОБА_3 підтверджується також змістом нотаріально посвідченого попереднього договору від 02 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 .

Предметом зазначеного договору було зобов`язання сторін укласти в майбутньому основний договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 287,8 кв. м та земельної ділянки площею 0,0438 га, кадастровий номер 7324582000:03:001:3746, розташованих у с. Годилів Чернівецької області.

У пункті 16 цього договору зазначено, що його укладено з відома дружини продавця — ОСОБА_1 .

Отже, наведені відомості свідчать про обізнаність позивачки з укладенням її чоловіком попереднього договору, з якого в подальшому виникли спірні грошові зобов`язання перед ОСОБА_3 .

Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц вказав, що суд має право самостійно перевіряти відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими.

Вбачається, що рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 23 лютого 2023 року у справі №716/1032/22, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 07 червня 2023 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто 40 000 дол. США.

На виконання зазначеного судового рішення 22 червня 2023 року видано виконавчий лист та 07 липня 2023 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 40 000 дол. США. Ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 06 серпня 2024 року у справі №723/3233/24 накладено арешт на земельну ділянку площею 0,063 га, кадастровий номер 7324582000:03:001:3745.

Отже, звернення ОСОБА_1 з позовом про визнання за нею права власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки відбулося вже після виникнення боргових зобов`язань її чоловіка, ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості, відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на цю земельну ділянку. Вказана послідовність подій, а саме попередня обізнаність позивачки про укладення чоловіком правочинів, надання нею згоди на відчуження спірної земельної ділянки та наступне звернення до суду з вимогою про визнання права власності на частку цього самого майна після накладення на нього арешту, використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Верховний Суд неодноразово вказував, що сам процес поділу майна подружжя може мати ознаки недобросовісності, оскільки поділ майна спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу (див. постанови Верховного Суду: від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, провадження № 61-156св17; від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19, провадження № 61-8810св20).

Отже, у даному випадку процес поділу арештованого майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 має ознаки спрямованих дій учасників справи на перехід права власності на нерухоме майно з метою уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.

Однак суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не надав належної оцінки письмовій згоді позивачки, яка відображена в нотаріально посвідченому договорі, необґрунтовано назвав спірну ділянку єдиним відомим майном відповідача та послався на судові рішення у справі № 723/3233/24, які постановою Верховного Суду від 20 травня 2026 року були скасовані ще до ухвалення оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції в цілому правильно відмовив у задоволенні позову, проте помилився з мотивами такої відмови, що є підставою для зміни оскарженого рішення.

Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції частково ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину, виклавши її у редакції цієї постанови.

З огляду на висновок Чернівецького апеляційного суду про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції із залишенням без змін висновків суду по суті спору, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Олар Ельвіра Михайлівна, задовольнити частково.

Заочне рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 липня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 13 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

І. Б. Перепелюк