Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №635/3392/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 635/3392/25

провадження № 22-ц/818/2222/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Маміної О.В., Яцини В.Б.,

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Державне бюро розслідувань,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області 02 грудня 2025 року в складі судді Лук`яненко С.А.,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 16.08.2024 він звернувся до Державного бюро розслідувань з повідомленням про кримінальне правопорушення, в якому повідомляв про вчинення дій із ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 365,366,367,382,396 КК України. До свого повідомлення він надав докази, що підтверджують обставини, викладені у повідомленні, і яких достатньо для прийняття рішення відповідно до ч.1 ст.214 КПК України. В той час, всупереч вимогам КПК України, уповноваженою особою ДБР протягом 24 годин за його повідомленням не були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відповідно до ч.1 ст.303 КПК України він оскаржив бездіяльність уповноваженої особи ДБР, шляхом подання відповідної скарги до Шевченківського районного суду м.Києва. 17.10.2024 року суд постановив ухвалу, якою задовольнив його скаргу та зобов`язав уповноважену особу ДБР внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинені кримінальні правопорушення відповідно до заяви (повідомлення) ОСОБА_1 від 16.08.2024 року та надати йому та до суду Витяг з ЄРДР. Враховуючи ту обставину, що ухвала Шевченківського районного суду м.Києва від 17.10.2024 року набула чинності, то встановлено протиправну бездіяльність посадової особи ДБР, що гарантує йому право на відшкодування моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях, завданих неправомірною бездіяльністю. При цьому посадова особа ДБР вчинила бездіяльність свідомо, з використанням своїх повноважень, вчиняла протиправні дії відносно людини похилого віку, яка потребує толерантного ставлення від держави, при цьому не мала будь якого бажання як припинити свою протиправну діяльність відносно нього, так і спрямувати дії на їх виправлення, навіть коли він подав скаргу до суду. Також він сподіваючись на те, що посадова особа ДБР, надаючи присягу, діючи від імені Держави, буде неухильно дотримуватись вимог як наданої присяги так і норм права. В той час посадова особа ігнорує і присягу і порушує закон. Такий стан речей у ДБР морально пригнічує позивача і завдає суттєвих моральних страждань. Крім того, йому необхідно витрачати зусилля щодо поновлення своїх прав через суд. Завдані йому моральні страждання не припиняються і по цей час, так як він не може зрозуміти, що в наш час, коли гинуть найкращі діти українського народу, державні посадовці, знаходячись у набагато безпечному місці і отримуючи заробітну плату, зовсім не піклуються інтересам Держави. Завдану моральну шкоду він оцінює в 1000000 грн. Тому ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 1000 грн та одночасно вирішити питання про стягнення витрат з оформлення і друку документів та поштових витрат у розмірі 500 грн.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування рішення вказано, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його незаконність, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд не повно встановив обставини у справі, зробив висновки що не відповідають дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Наразі існує стала практика стосовно відшкодування моральної шкоди завданої невиконанням вимог ч. 1 ст. 214 КПК України щодо розгляду повідомлення про кримінальне правопорушення, а саме за постановою Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 522/22008/15-ц – факт наявності судового рішення щодо зобов`язання прокурора внести відомості з заяви до Єдиного реєстру досудових розслідувань свідчить про порушення прав заявника та фактом завдання моральної шкоди заявнику. Вказує, що суд не надав жодної мотивації на якій підставі він відхилив вказану судову практику. Апелянт вважає, що доказом завдання йому моральної шкоди є ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 17.10.2024, якою суд задовольнив скаргу ОСОБА_1 та зобов`язав уповноважену особу ДБР внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення відповідно до заяви ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу від 22 квітня 2026 року представником позивача, міститься прохання про залишення оскаржуваного рішення без змін, а апеляційної скарги без задоволення, з посиланням на те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів спричинення йому моральної шкоди у розмірі 1 млн. грн діями посадових осіб ДБР, а також причинного зв`язку між діями посадових осіб ДБР та настанням негативних наслідків у вигляді моральної шкоди.

Відповідно до частин 1-3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2024 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва задовольнив скаргу ОСОБА_1 та зобов`язав уповноважену особу Державного бюро розслідувань внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинені кримінальні правопорушення відповідно до заяви (повідомлення) ОСОБА_1 від 16.08.2024; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань надати заявнику та направити до Шевченківського районного суду м.Києва.

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.01.2025 року на виконання даної ухвали були внесені відомості за правовою кваліфікацією ч.1 ст.365 КК України, номер кримінального провадження 62025170020000885.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої–п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Як вбачається з вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Сам по собі факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.

Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності (постанови Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 686/27967/19 (провадження № 61-14451св20), від 31 травня 2024 року у справі № 463/9819/21 (провадження № 61-13921св23) від 15 липня 2024 у справі № 127/17413/22).

Так у вказаній справі судом встановлено, що ОСОБА_1 посилався на бездіяльність уповноваженої особи ДБР та на те, що моральна шкода йому була завдана невнесенням відомостей за його повідомленням до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у зв`язку з чим вона підлягає відшкодуванню державою за рахунок списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

При цьому позивач обґрунтовував вимоги щодо відшкодування моральної шкоди бездіяльністю відповідача, вважаючи її незаконною з огляду на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 17.10.2024 року про задоволення його скарги та зобов`язання уповноваженої особи ДБР внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинені кримінальні правопорушення відповідно до заяви (повідомлення) ОСОБА_1 від 16.08.2024 року.

Так, однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора.

За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням.

При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19), від 19 грудня 2022 року у справі № 466/5021/18 (провадження № 61-21157св19), від 27 березня 2023 року у справі № 757/221/21-ц (провадження № 61-10631св22).

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Враховуючи викладене, констатації підлягає факт того, що оскарження ОСОБА_1 бездіяльності уповноваженої особи ДБР є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, що не є підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України, оскільки не є порушенням прав особи.

Тобто, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту завдання йому моральної шкоди, наявності такої шкоди та можливого причинно - наслідкового зв`язку між шкодою та бездіяльність уповноваженої особи ДБР, тому суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Що стосується посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 21.02.2018 року, як на підставу для задоволення його вимог щодо стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає, що судова практика не є сталою системою, вона розвивається та еволюціонує разом із глибоким аналізом законодавства та зміною підходів до застосування норм права.

Аналізуючи практику Верховного Суду у застосуванні аналогічних правовідносин, зокрема у постановах від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19, від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19, від 19 грудня 2022 року у справі № 466/5021/18, від 27 березня 2023 року, у справі 127/17413/22 від 15 липня 2024 року, колегія суддів приходить до висновку, що вони відображають більш зрілий та актуальний підхід до вирішення подібних спорів. Так, Суд касаційної інстанції з часом корегує та уточнює свої попередні висновки, адаптуючи їх до реалій сьогодення.

На переконання колегії суддів пріоритет має надаватись тим правовим позиціям, які є ближчими за часом, оскільки вони акумулюють попередній досвід та виправляють хибні або застарілі підходи минулих років.

Так, згідно зв сталою практикою Європейського суду з прав людини та принципом правової визначеності, розбіжності у судовій практиці всередині національної судової системи мають долатися шляхом застосування найновіших і найбільш послідовних висновків касаційної інстанції, які забезпечують єдність практики на поточний момент.

Тобто, як вбачається з вищенаведеної практики Верховного Суду, у ній було детальніше розкрито стандарти доказування моральної шкоди у категоріях справ, що переглядається наразі.

Новіша ж практика Верховного Суду виходить з того, що задоволення скарги на бездіяльність слідчого/прокурора (в порядку ст. 303 КПК України) автоматично не означає заподіяння особі моральної шкоди, яка підлягає грошовій компенсації без надання відповідних доказів.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , – залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області 02 грудня 2025 року, – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина