Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №645/3398/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 645/3398/25

провадження № 22-ц/818/3707/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в України про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 02 березня 2026 року, постановлене під головуванням судді Золотоверхої О.О., -

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в України про відшкодування моральної шкоди. Просила стягнути на їх користь моральну шкоду за спричинену військовою агресією проти України у розмірі 60 тис. доларів США (в перерахунку – 2250000 грн.) кожній.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 02 березня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що підставою відмови у задоволенні позивних вимог стала недоведеність позивачем факту заподіяння моральної шкоди. Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки факт військової агресії відповідача проти України є загальновідомим фактом. Тлумачення змісту статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, що має поширюватися на будь-які цивільноправові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи. Вважає, що нею належним чином доведені факти заподіяної моральної шкоди з урахуванням загальновідомих фактів. Суд першої інстанції, враховуючи загальні правила доказування, що зводяться до їх оцінки у сукупності, неналежним чином оцінив спірні правовідносини, що призвело до необґрунтованого незастосування норм матеріального права. Оскільки, внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку прав позивачів, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту завдання моральної шкоди та її розміру. Кожен громадянин, який не покинув територію України, відчуває себе у небезпеці після введення в Україні воєнного стану, позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями. Проте, це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії РФ, обов`язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов`язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв`язок) та її розмір.

Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта (а.с.9).

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 21.09.2012 (а.с.11).

Згідно копій довідок від 11.11.2024 року про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи (а.с.12, 13) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взяті на облік ВПО за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 посилалась на те, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05:30 год. хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. Даний указ винесено у зв`язку з початком війни, яку Російська Федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Згідно листа № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) офіційно визнала та засвідчила військову агресію Російської Федерації про ти України, що стало підставою введення воєнного стану, форс-мажорними обставини. Крім того, даним листом ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб. Вони проживали та проживають на території, максимально наближеної до місця проведення бойових дій. Разом з цим, у них погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилось на їх стосунках з оточуючими, на їх звичному способі життя, призвело до порушення їх нормальних життєвих зв`язків. Унаслідок окупації та військових дій вони не можуть повноцінно користуватись всіма правами, реалізовувати інтереси щодо шкільної освіти, безперешкодного пересування територією України, безстресового життя, тощо, що завдає їм моральних страждань та болю. Посилаються, що саме внаслідок бомбардування/ракетного обстрілу зі стронои російських військ була пошкоджена та знищена, в подальшому, нерухомість, яка належить позивачкам та була їх єдиним місцем проживання.

Відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно частини 1 статті 23 Цивільного кодексу вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК необхідно довести такі факти: а) протиправність діяння її заподіювача; б) наявність шкоди; в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Таким чином, частина 1 статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором або законом України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та її малолітня донька ОСОБА_2 є громадянками України.

Позивачі постійно проживають на території України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

Згідно інформації, викладеної в позовній заяві, позивачка внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території України, починаючи з лютого 2022 року відчуває значні душевні страждання, оскільки вона позбавлена можливості користуватись, розпоряджатися належним майном, вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб та спілкуватись з однолітками, що завдає позивачці моральної шкоди.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, суд врахував таке:

- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Російською Федерацією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з Російською Федерацією.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди Російської Федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).

За загальним правилом шкода, завдана фізичним та юридичним особам внаслідок військової агресії Російської Федерації та тимчасової окупації суверенної території України відшкодовується Російською Федерацією (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі 635/6172/17).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позовна заява не містить жодного посилання на те, в чому саме полягає для позивачів моральна шкода та доказів на підтвердження зазначених обставин.

Зазначення на пошкодження, внаслідок російського обстрілу, житла позивачів не підтверджено належними доказами.

Сам факт початку вторгнення держави агресора на територію України не дає можливості встановити характер та обсяг моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню.

Разом з тим, на підтвердження заподіяння моральної шкоди позивачкою надало тільки докази на підтвердження, що ОСОБА_1 з 2019 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а з 11.11.2024 року про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Інших доказів на підтвердження своїх вимог позивачка суду не надала.

Посилання лише на загальновідомий факт не є достатньою підставою для висновку про спричинення моральної шкоди саме позивачам та розміру такої шкоди.

Рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 02 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина