Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №199/6296/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9239/26 Справа № 199/6296/26 Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину.

Позов мотивовано тим, що вони з відповідачем є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з матір`ю.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.11.2021 по справі №205/7060/21 змінено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2 500,00 грн. щомісяця, з дня набрання рішенням суду законної сили і до повноліття дитини.

Утім, зазначена сума на даний час є недостатньою для забезпечення мінімальних потреб дитини та не відповідає реальному рівню витрат на її утримання, харчування, навчання, медичне обслуговування та інші необхідні потреби.

Відповідач є військовозобов`язаним та має стабільний дохід, що дозволяє йому сплачувати аліменти у достатньому розмірі для задоволення потреб дитини. Незважаючи на це, він не надає додаткової матеріальної підтримки.

Крім базових витрат, дитина має додаткові потреби, необхідні для її розвитку та освіти: 1) індивідуальні заняття з англійської мови з ОСОБА_5 на дому раз на тиждень – 600 грн., а саме 2 400 грн. щомісяця, починаючи з 01.09.2025 по теперішній час (9 місяців х 2 400 грн. = 21 600 грн.); 2) лікування у стоматолога – 9 000,00 грн., зокрема встановлення ортодонтичної пластини для вирівнювання зубів, що є необхідним для фізичного здоров`я дитини.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач просила суд стягнути з відповідача додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі фактичних витрат, а саме: витрати на навчання англійської мови (21 600 грн.); витрати на стоматологічне лікування (ортодонтичну пластину вартістью 9 000,00 грн).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявлені позивачем такі додаткові витрати не були викликані особливими обставинами, особливою схильністю дитини до навчання. Заняття з репетитором не може вважатися розвитком особливих здібностей дитини та відповідно бути особливими обставинами в розумінні статті 185 СК України. Понесення таких витрат є добровільним волевиявленням одного із батьків, позивачем не доведено погодження з відповідачем необхідності відвідування дитиною таких додаткових занять. Що стосується витрат понесених на лікування ОСОБА_3 у лікаря стоматолога, суд враховує, що позивачем надано до суду квитанцію №62377846116.02.2026 на оплату стоматологічних послуг в розмірі 9 000,00 грн. Утім, як вбачається зі скриншотів переписки між сторонами по справі, відповідачем 14.10.2025 було перераховано на картку позивача грошові кошти в розмірі 3 000,00 грн., що підтверджується квитанцією №237581928, а 21.10.2025 - 5 000,00 грн., отримання яких визнано позивачем у судовому засіданні. Також, доказів необхідності встановлення пластини, що у розумінні вимог ст.185 СК України відносилося би до додаткових витрат на дитину, позивачем суду не надано.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив та не надав належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 червня 2026 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.11.2021 по справі №205/7060/21 змінено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2 500,00 грн. щомісяця, з дня набрання рішенням суду законної сили і до повноліття дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожній дитині гарантовано право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно із п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя (ураховуючи при цьому права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом), і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14- 327цс18).

У пункті 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст. 18, ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст.ст. 141, 185 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

З роз`яснень пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3 від 15 травня 2006 року, видно, що до передбаченої ст. 185 Сімейного кодексу України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо) можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазначені або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі №366/1488/19 (провадження №61-1910св19), «… згідно із ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними у кожному конкретному випадку. Відповідно до ч. 2 ст. 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Аналіз указаних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу, тощо. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов.».

Колегія суддів зазначає, що до позовної заяви надано довідку від 05 травня 2026 року від ОСОБА_5 , про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вивчає з нею англійську мову з 01 вересня 2025 по теперішній час, вартість навчання становить 600,00 грн. на тиждень. Утім, доказів витрат на ці заняття, позивач ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі до суду не надала.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо витрат понесених на лікування ОСОБА_3 у лікаря стоматолога, оскільки зі скріншотів переписки між сторонами по справі, відповідачем 14.10.2025 було перераховано на картку позивача грошові кошти в розмірі 3 000,00 грн., що підтверджується квитанцією №237581928, а 21.10.2025 - 5 000,00 грн., отримання яких визнано позивачем у судовому засіданні.(а.с. 60)

З огляду на вищезазначене, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необгрунтованими.

Отже, доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться лише до суб`єктивної незгоди із висновками суду попередньої інстанції, хибного розуміння вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, але такі доводи правильно оцінені судом попередньої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида