Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №175/3537/19 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7916/26 Справа № 175/3537/19 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляли самостійних вимог щодо предмету спору, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Новікова Ніна Антонівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Одинцова Світлана Олександрівна, Служба у справах дітей Новоолександрівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Васюченко О.Г.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали позов в суд проти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та враховуючи зміни та доповнення позову, вимагали:

- визнати недійсними Довіреність посвідчену 05 червня 2019року Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Новіковою Н.А. за реєстраційним № 397 та Довіреність посвідчену 05 червня 2019року Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Новіковою Н.А. за реєстраційним № 398, якими уповноважено ОСОБА_3 представляти інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнати недійсними договори купівлі-продажу: Договір купівлі - продажу нерухомого майна житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами серія та номер: АДРЕСА_1 , загальною площею 75,0кв.м, з яких жила площа складає 44,8кв.м, та господарські будівлі і споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; Договір купівлі - продажу земельної ділянки серія та номер: 932, загальною площею 0,2000га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки - 1221481500:02:013:0016; Договір купівлі - продажу земельної ділянки серія та номер: АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки - 1221481500:02:013:0015.

Існування таких вимог позивачі пов`язували із тим, що 13 червня 2019року державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Одинцовою С.О. було прийнято Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок та житлового будинку, згідно яких було безпідставно змінено право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок та земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Розмір частки: 1. Власники: ОСОБА_4 .

Позивачі вважали договори купівлі-продажу земельних ділянок та житлового будинку недійсними, оскільки вони були вчинені на підставі довіреностей, посвідчених 05 червня 2019року Новіковою Н.А., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за №397, №398, позивачі повідомили суд що від свого імені не уповноважували ОСОБА_3 представляти інтереси, діяти, розпоряджатися будь яким майном, яке їм належить, в тому числі вказане вище нерухоме майно, земельні ділянки, стверджували, що їм невідома особа яка від їх імені, за відсутністю їх волевиявлення, здійснила відчуження нерухомого майна.

Вказували, що невідомими особами приватному нотаріусу було надано копії паспортів громадянина України, які не видавались на ім?я позивачів та якими позивачі не документувалися, тобто на підставі неналежних документів, Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Новіковою Н.А. було посвідчено вищевказані довіреності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2026року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що обраний позивачами спосіб захисту є неефективним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

13 травня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення суду з ухваленням нового про задоволення позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що наявні у справі письмові докази, підтверджують підставність їх позовних вимог, невідома особа від їх імені, за відсутністю їх волевиявлення, здійснила відчуження нерухомого майна, тож їх права підлягали захисту.

Вказував, що фактично суд визнав факт підроблення документів, визнав відсутність волевиявлення власників, однак безпідставно відмовив у задоволенні позову.

Скаржник наголошував, що позивачі обрали ефективний спосіб захисту своїх прав та суд мав здійснити їх захист.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

ОСОБА_4 подав пояснення на апеляційну скаргу, в яких висловив незгоду з апеляційною скаргою, рішення суду вважав законним та обґрунтованим.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

28 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Дніпровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу №175/3537/19; та 04 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2026року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

10 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 13 жовтня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

13 червня 2019року державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Одинцовою С.О. було прийнято Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок та житлового будинку, згідно яких було змінено право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок та земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Розмір частки: 1. Власники: ОСОБА_4 .

Договіри купівлі-продажу укладені між ОСОБА_5 , яка діє від свого імені та від імені ОСОБА_1 , на підставі довіреності, посвідченої 05 червня 2019року Новіковою Н.А., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за №397, та від імені ОСОБА_2 , на підставі довіреності, посвідченої 05 червня 2019року Новіковою Н.А., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за № 398, з однієї сторони, та ОСОБА_4 з другої сторони.

За цими договорами продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, земельні ділянки кадастрові номери — 1221481500:02:013:0016 та 1221481500:02:013:0015, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 .

Також установлено, що ОСОБА_1 від свого імені Довіреністю, посвідченою 05 червня 2019року Новіковою Н.А., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за реєстраційним № 397 не уповноважував Антіпкіну Ріту Олексіївну представляти інтереси, діяти, розпоряджатися будь яким майном, яке належить ОСОБА_1 , в тому числі вказане вище: нерухоме майно, земельні ділянки з яких 1/3 частка кожного належить ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину.

ОСОБА_2 від свого імені Довіреністю, посвідченою 05 червня 2019року Новіковою Н.А., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за реєстраційним № 398 не уповноважував Антіпкіну Ріту Олексіївну представляти інтереси, діяти, розпоряджатися будь яким майном, яке належить ОСОБА_2 , в тому числі вказане вище: нерухоме майно, земельні ділянки з яких 1/3 частка кожного належить ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину.

Згідно відповіді Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України зазначено, що згідно діючих та архівних обліків територіальних підрозділів ГУДМС України в Дніпропетровській області: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , не документувався; - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , не документувався; - паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 22.10.1997 Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області на ім?я гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 29.12.1999 Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області на ім?я гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Новіковою Н.А. надано до суду Довіреність посвідчену 05 червня 2019року за реєстраційним № 397 та Довіреність посвідчену 05 червня 2019року за реєстраційним № 398, якими уповноважено ОСОБА_3 представляти інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також приватним нотаріусом надано до суду копію паспорта з відміткою «згідно з оригіналом 30 травня 2019» серії АО N? 360876 на ім?я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та копію паспорта з відміткою «згідно з оригіналом 30 травня 2019» серії НОМЕР_5 на ім?я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Приватному нотаріусу було надано копії паспортів громадянина України, які не видавались на ім?я позивачів та якими позивачі не документувалися, тобто на підставі неналежних документів, Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Новіковою Н.А. було посвідчено вищевказані довіреності.

Згідно висновку експерта № 61-24 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №175/3537/19, що складено 10 квітня 2025року, рукописний запис прізвища ім?я по батькові « ОСОБА_1 » на зворотній стороні Довіреності посвідченої 05 червня 2019року Приватним нотаріусом?Дніпровського міського нотаріального округу Новіковою Н.А. за реєстраційним № 397 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний запис прізвища ім?я по батькові « ОСОБА_2 » і підпис на зворотній стороні Довіреності посвідченої 05 червня 2019року Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Новіковою Н.A. за реєстраційним № 398 виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що визнання недійсними довіреностей та договорів купівлі-продажу не відновить порушені права позивачів.

Як правову підставу для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції виснував, що позивачами обрано невірний спосіб захисту, який не відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи буде ефективним способом захисту прав позивачів такий спосіб захисту як визнання недійсними довіреностей та договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу /частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України/.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках /абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України/.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону /частина перша та друга статті 5 ЦПК України/.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном /стаття 317 ЦК України/.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом /стаття 328 ЦК України/.

Та належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача. Велика Палата Верховного Суду дійшла цього висновку у постанові від 27 листопада 2024року у справі №204/8017/17.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Також позов не може містити вимогу, у якій ідеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (саме це стверджують позивачі і достеменно встановив суд).

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, реєстрація права власності на належне йому майно за іншою особою, чи зайняття та використання іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26 жовтня 2022року у справі № 227/3760/19-ц.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи. Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи про інше речове право створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації.

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його фактичним володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді й далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Відтак, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, й далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) дійшла висновку, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див. пункт 72 вказаної постанови).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).

Наведене також узгоджується з положеннями статті 330 ЦК України, згідно з якими, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Крім цього, необхідно враховувати, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив.

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)]без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі звертаючись до суду з даним позовом посилались на те, що наявність державної реєстрації права власності на належне їм майно порушує їх право незалежно від волі інших осіб, на власний розсуд, користуватися та розпоряджатися своєю нерухомістю, тобто порушуються його права визначені ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, враховуючи вищевикладені вимоги закону, позивачами не доведено, що задоволення саме таких їх позовних вимог про визнання недійсними довіреностей та договорів купівлі-продажу нерухомого майна, призведе до відновлення, на їх думку, порушених прав щодо належних їм будинку та земельних ділянок.

Враховуючи, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, однак обраний позивачами спосіб захисту, з урахуванням обставин, які стали підставою для їх звернення до суду із цим позовом, є неефективним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Водночас, власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тож, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним у світлі виниклих між сторонами правовідносин.

Натомість апеляційний суд наголошує, що ураховуючи встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення власників на підставі підроблених документів, витребування такого майна на користь законного власника від останнього набувача буде пропорційним втручанням у право власності останнього, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та буде необхідним у демократичному суспільстві.

По суті, підстави позову й доводи апеляційної скарги свідчать про відсутність правових підстав та достатніх умов для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що наявні у справі письмові докази, підтверджують підставність їх позовних вимог, невідома особа від їх імені, за відсутністю їх волевиявлення, здійснила відчуження нерухомого майна, тож їх права підлягали захисту, оскільки фактично суд визнав факт підроблення документів, визнав відсутність волевиявлення власників, однак помилково відмовив у задоволенні позову, є безпідставними, так як у позові відмовлено з підстав обрання позивачами неефективного способу захисту свого права, а не з підстав недоведеності обставин, на які посилались позивачі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2026року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026року.

Судді: