Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №172/1404/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8145/26 Справа № 172/1404/25 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І.Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Битяк І.Г.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 , зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, з вимогою про позбавлення відповідачки батьківських прав відносно сина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що під час перебування позивача та відповідачки у зареєстрованому шлюбі у них народився син — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням суду від 31 серпня 2018року шлюб між сторонами було розірвано та після фактичного припинення шлюбних відносин син залишився проживати разом із батьком за адресою його мешкання та повністю знаходиться на його утриманні.

Стверджував, що з моменту припинення шлюбних відносин відповідачка з позивачем та з сином не спілкується та такого бажання не виявляє, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, участі у вихованні дитини не приймає, свої батьківські обов`язки не виконує. Відповідачка проживає окремо від сім`ї з 2018 року і з того часу не бере участі жодним чином у житті дитини, не спілкується з сином, не виходить на зв`язок.

Зазначав, що всі питання щодо виховання дитини вирішуються тільки позивачем самостійно без участі та підтримки з боку матері дитини.

Вважав, що наявні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її малолітнього сина, оскільки відповідачка без поважних причин ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів, надані позивачем докази безспірно не свідчать про умисне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків та розрив сімейних відносин з матір`ю не відповідає інтересам дитини.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

03 червня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про задоволення його позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не прийняв до уваги показання свідків, позивача та пояснення самої дитини, залишив поза увагою, що відповідачка проживає окремо від сім`ї з 2018року та з цього часу взагалі не бере участі у житті дитини.

Стверджував, що відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов`язків відносно дитини, мати для дитини є чужою.

Звертав увагу, що відповідачці ніхто не перешкоджав та не перешкоджає у спілкуванні з сином, проте вона свідомо не приймає участі в житті дитини. Вважав, що наведені факти щодо поведінки матері стосовно дитини свідчать про винну поведінку відповідачки та свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

04 червня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Васильківського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу №172/1404/25; 30 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

13 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1520год 13 жовтня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Позивач ОСОБА_1 є батьком, а відповідачка ОСОБА_5 є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 05 червня 2013року а.с.16/.

Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2018року по справі №172/663/18 шлюб між сторонами, зареєстрований 16 лютого 2013року, розірвано /а.с.15/.

Малолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 /акт про фактичне проживання особи від 25 травня 2025року а.с.17/.

Крім того, під час шлюбу у сторін народилась ще одна дитина — син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на даний час проживає з матір`ю.

За змістом довідки Дніпровської гімназії № 82 Дніпровської міської ради від 21 травня 2025року та педагогічної характеристики учня 6 класу ОСОБА_3 від 22 травня 2025року, ОСОБА_3 навчається у вказаному навчальному закладі з першого класу, навчанням та вихованням ОСОБА_7 займається батько ОСОБА_1 , дитина проживає разом з ним, батько приділяє належну увагу вихованню сина. За весь час навчання мати дитини гімназію не відвідувала та участі у житті класу не приймала, на зв`язок не виходила, батьківські збори не відвідувала та успіхами сина не цікавилась /а.с.18, 19/.

Згідно з декларацією про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 15 травня 2025року довіреною особою пацієнта ОСОБА_3 є ОСОБА_1 /а.с. 20/.

Комунальним закладом соціального захисту “Центр соціальної підтримки дітей та сімей “Обійми” Дніпровської міської ради надав висновок психолога від 09 грудня 2025року, в якому зазначено, що в ході психологічного діагностування психоемоційного стану дитини ОСОБА_3 стало відомо, що хлопчик має високий рівень прихильності до батька, емоційно прив`язаний до нього. ОСОБА_8 повідомив, що мешкає з батьком та його новою дружиною ОСОБА_9 , з якою він має гарні стосунки. Хлопчик повідомляв, що не пам`ятає свого життя з біологічною матір`ю, не має на неї образ, не відчуває ані позитивних, ані негативних почуттів, не має бажання спілкуватись з матір`ю в майбутньому, тому що не знає, про що з нею розмовляти та як взагалі її сприймати. Дитина також повідомила, що різна мати ніколи до нього не приїздила та не телефонувала /а.с.104/.

Органом опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради було подано до суду висновок від 28 січня 2026року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_10 у відношенні її малолітнього сина ОСОБА_3 /а.с.204-206/. У вказаному висновку зазначено, що після розірвання шлюбу малолітній ОСОБА_3 залишився проживати з батьком, а малолітній ОСОБА_6 - з матір`ю. Умови проживання ОСОБА_3 з батьком задовільні, батько займається вихованням та розвитком сина. Мати дитини ОСОБА_11 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до акту обстеження умов проживання від 11 грудня 2025 року, складеного службою у справах дітей Овруцької міської ради, умови проживання родини задовільні, створені належні умови для проживання, виховання і розвитку дітей. В своїх поясненнях мати категорично заперечує проти позбавлення її батьківських прав. За час проживання за місцем фактичного мешкання ОСОБА_2 зарекомендувала себе позитивно. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини батько підтримав свою заяву, зазначивши, що мати вихованням та утриманням ОСОБА_7 не займається, а мати при цьому в телефонному режимі пояснила, що після розірвання шлюбу між батьками була домовленість про те, що ОСОБА_7 проживає з батьком, а ОСОБА_12 з матір`ю, вихованням і матеріальним утриманням дітей кожен з батьків займається самостійно. За результатами розгляду наданих документів орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради вважає недоцільним в інтересах дитини позбавити батьківських прав ОСОБА_11 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 .

Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_13 надала показання, що вона є цивільною дружиною позивача, з позивачем познайомилася у 2021році на дитячому майданчику. З ОСОБА_7 був батько, пізніше вона запитала у позивача про мати дитини, на що позивач повідомив, що мати не приймає участі у вихованні сина. ОСОБА_7 називає її мамою. За весь час не бачила мати ОСОБА_7 , мати не телефонувала і не спілкувалася з сином. Зі слів позивача відповідачка поїхала до матері і не повернулася. Позивач не вживав заходів з метою примусу матері до спілкування з дитиною. Про стягнення аліментів позивач не звертався.

Допитана свідок ОСОБА_14 повідомила, що з позивачем та його сином знайомі близько 7 років, вона є матір`ю однокласника ОСОБА_7 і вони живуть в одному дворі. Відповідачку ніколи не бачила ні у школі, ні у дворі.

Свідок ОСОБА_15 надала показання про те, що має дружні відносини з позивачем, вона є матір`ю однокласника ОСОБА_7 . Ніколи відповідачку не бачила, позивач сам виховує сина. Познайомилася з позивачем, коли діти пішли до школи. На питання, де мати ОСОБА_7 , сказав що вони розійшлися і не живуть разом.

Судом першої інстанції під час розгляду справи в судовому засіданні було опитано малолітнього ОСОБА_3 , який в присутності психолога ОСОБА_16 пояснив, що батько говорив про мати недобрі слова та не схвалює спілкування з нею.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який може бути застосований у виняткових випадках, проте у вказаній справі наявність таких виняткових обставин не встановлено, після розірвання шлюбу позивач та відповідачка домовились про виховання та утримання дітей, узгодили, що старший син буде проживати з батьком, а молодший — з матір`ю, з заявами про неналежне виконання матір`ю батьківських обов`язків щодо сина позивач до органу опіки та піклування чи до правоохоронних органів не звертався, доказів притягнення відповідачки до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків не надав.

Як правову підставу для відмови у задоволенні позову, суд виснував, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків, тож суд дійшов до висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав. Також суд дійшов висновку, що у вказаній справі питання щодо належного виховання матір`ю дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання дитини з матір`ю.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до статті 51 Конституції України частин другої, третьої статті 5 Сімейного кодексу України (далі — СК України), сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, громадянського суспільства.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі – Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 Сімейного кодексу України, згідно з пунктом 2 якої мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

За змістом наведеної норми ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьків прав на виховання дитини, захист її інтересів та інших прав, які їм надані до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, та вирішальним для результатів розгляду даної справи будуть обставини, що характеризують ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 травня 2025року у справі № 645/1592/24 та від 24 лютого 2026року у справі №569/9402/23.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021року у справі №686/16892/20, від 03 серпня 2022року у справі №306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 11 січня 2023року у справі №461/7447/17, від 06 вересня 2023року у справі №545/560/21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі “Мамчур проти України” (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Встановлені в даній справі обставини вказують на те, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 , яким створено належні умови для розвитку та навчання сина. Інший син сторін — малолітній ОСОБА_6 проживає разом з матір`ю. Таке проживання дітей після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачкою обумовлено їх спільною домовленістю.

Крім того, встановлені в даній справі обставини також вказують на те, що ОСОБА_2 не виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до малолітнього ОСОБА_3 належним чином, вихованням та утриманням сина не займається.

Обставина проживання матері на значній відстані від дитини, в іншій області України створює певні труднощі у стосунках з дитиною, участі в її вихованні, забезпеченні навчання, медичному догляді, спілкуванні в необхідному обсязі тощо, але не звільняє мати від виконання батьківських обов`язків відносно дитини, яка проживає разом з батьком.

Проте, достовірних та достатніх доказів у розумінні статей 79, 80 ЦПК України, які б вказували на повне нехтування матір`ю своїми батьківськими правами та обов`язками матеріали справи не містять.

Під час розгляду справи ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом, не встановлено обставин втрати відповідачкою інтересу до дитини, небажання спілкуватись з сином, остаточного й свідомого ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків. Позивач відповідних доказів суду не надав. Показання свідків та відповідь з навчального закладу свідчать про те, що батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо виховання сина, проте достовірно не підтверджують остаточного й свідомого ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків.

Як пояснювала відповідачка під час обстеження службою у справах дітей Овруцької міської ради умов її проживання, вона категорично заперечує проти позбавлення її батьківських прав, а також в телефонному режимі органу опіки та піклування наполягала на тому, що після розірвання шлюбу з позивачем між ними була домовленість, що ОСОБА_7 проживає з батьком, а ОСОБА_12 з матір`ю, вихованням та матеріальним утриманням кожен з батьків займається самостійно. Позивачем таких пояснень не спростовано.

При цьому, проживання дитини разом з батьком, який займається вихованням і розвитком дитини, за домовленістю між батьками дитини, не свідчить про те, що мати дитини умисно нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Ненадання відповідачкою матеріальної допомоги на утримання дитини без встановлення причин їх неоплати, умисної та винної поведінки відповідачки, спрямованої на ухилення від виконання обов`язку щодо утримання дитини, не може бути підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Колегія суддів враховує і ту обставину, що орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради також вважав недоцільним в інтересах дитини позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 .

Очевидно, що сімейні відносини мають "складний" характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про розрив кровних стосунків. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити одного з батьків батьківських прав. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що їй краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього не завжди достатньо, щоб виправдати позбавлення батька всіх батьківських прав. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 січня 2026року по справі №708/1440/24.

В першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 12 січня 2026року по справі №708/1440/24, від 02 грудня 2020року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019року у справі №300/908/17.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував думку дитини є необґрунтованими, оскільки думка дитини судом була заслухана.

Малолітній ОСОБА_3 за змістом висновку психолога від 09 грудня 2025року висловлював небажання спілкуватись з матір`ю в майбутньому. Проте, судом не встановлено, що стосунки матері та дитини вже неможливо змінити на краще, неможливо в подальшому налагодити сталий зв`язок між ними. Дитина, хоча і повідомляла, що не хоче спілкуватись з матір`ю, яка не спілкувалась з ним тривалий час, проте водночас щодо матері негативно не висловлювався.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який слід йти лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Проте, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, нести загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Та як вірно зазначив місцевий суд, у вказаній справі питання щодо належного виховання матір`ю дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання дитини з матір`ю.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Водночас, матеріали справи не містять доказів застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ чи органу опіки та піклування, притягнення до адміністративної відповідальності щодо неналежного виконання своїх батьківських обов`язків тощо.

В матеріалах справи відсутні достатні та переконливі докази, що поведінку відповідачки в кращу сторону змінити неможливо.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Доводи позивача про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме якнайкращим інтересам їх малолітньої дитини, також не доведені належними та допустимими доказами.

Тривала відсутність спілкування з дітьми сама по собі не може бути винятковою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, простої бездіяльності з боку матері, на переконання колегії суддів, в даному випадку недостатньо для застосування такого крайнього заходу.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вищевказаних норм права, не надані достовірні докази з приводу остаточної втрати матір`ю інтересу до дитини. Наявних у суду матеріалів справи було не достатньо для висновку про позбавлення батьківських прав батька.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав з урахуванням наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції надав належну та обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та загалом дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обставин, що визначені статтею 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав.

Тож, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його недоцільністю на теперішній час.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026року.

Судді: