Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №212/5003/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7930/26 Справа № 212/5003/26 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Часовоярська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 27 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Козлов Д.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У квітні 2026року ОСОБА_1 подала в суд позов проти Часовоярської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, у якому вимагала визнати за нею право власності на житловий будинок (загальна площа 68,4 кв. м, житлова площа 41,6 кв. м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,0855га кадастровий № 1410370600:00:005:1126.

Існування таких вимог позивачка пов`язувала із тим, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 14 вересня 2007року, посвідченого нотаріально, вона є власником житлового будинку (житла площа 10,3кв.м, загальна площа 29,0кв.м.) по АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 вересня 2007року. Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка за кадастровим № 1410370600:00:005:1126 площею: 0,0855га за такою ж адресою належить на праві власності ОСОБА_1 .

Вказувала, що у зв`язку із тим, що на час оформлення договору купівлі-продажу житловий будинок мав фактично більшу загальну площу 68,4кв. м, а не 29,0кв.м., як зазначено у договорі купівлі-продажу, то 20 червня 2019року за заявою позивачки ТОВ «Орієнтир-Експерт» було виконано технічне обстеження такого житлового будинку з прибудовами та господарськими спорудами, за результатами якого встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації, про що видано технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, де зазначено загальна площа 68,4кв.м. та житлова площа 41,6кв.м. Позивачка звернулася для реєстрації права власності до державного реєстратора прав на нерухоме майно, проте державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради рішенням від 03 лютого 2026року відмовив їй у проведенні реєстраційних дій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 27 квітня 2026року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач не вичерпав можливості узаконення самовільно збудованого нерухомого об`єкту на належній йому земельній ділянці у позасудовому порядку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

27 травня 2026року ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 27 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі заявниця не погодилась з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення суду та просила про задоволення її позову.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявниці полягає у тому, що суд не звернув уваги на те, що як на момент набуття права власності (14 вересня 2007року) так і на момент складання технічного паспорту (20 червня 2019року) вже існувала прибудова до житлового будинку і його загальна площа вже мала 68,4кв.м, а не 29,0кв.м, а відтак вказана прибудова не потребувала прийняття в експлуатацію.

Вказувала, що задоволенням позовних вимог про визнання права власності на її ж житловий будинок, лише у збільшеній площі, не порушуватиме права будь-яких інших осіб.

Вважала, що суд цілком законно міг визнати її право власності на будинок на підставі частини третьої статті 376 ЦК України.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подавав. Водночас, надіслав лист про розгляд справи за його відсутності та висловив відсутність заперечень проти задоволення позовних вимог.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

01 червня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Покровського районного суду міста Кривого Рогу цивільну справу №212/5003/26; та 22 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2026року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2026року було відкрито апеляційне провадження у справі.

13 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 13 жовтня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

На підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2007року, посвідченого державним нотаріусом Часів-Ярської державної нотаріальної контори за реєстром № 1764, ОСОБА_1 набула право власності на жилий будинок АДРЕСА_2 (жила площа 10,3кв.м., загальна площа 29кв.м.), з усіма надвірними будівлями та спорудами, право власності якої було зареєстровано в БТІ 20 вересня 2007року, що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності позивачки на таке нерухоме майно від 20 вересня 2007року № 15997837.

Факт реєстрації станом на 31 грудня 2012року за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2007року, реєстр нотаріусу № 1764, права власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , про що зроблено запис в реєстровій книзі № 17-62-97 від 20 вересня 2007року, підтверджується інформацією КП «Бахмутське бюро технічної інвентаризації» від 13 березня 2024року.

На підставі рішення від 25 квітня 2019року Часовоярської міської ради було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передано безоплатно в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0855га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд кадастровий №1410370600:00:005:1126.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 червня 2019року про реєстрацію права власності вбачається, що земельна ділянка площею 0,0855га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд кадастровий № 1410370600:00:005:1126 на підставі рішення від 25 квітня 2019року Часовоярської міської ради належить позивачці, ОСОБА_1 .

За рішенням від 03 лютого 2026року державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Київської міської ради у проведенні державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок літ. А-1, розташований по АДРЕСА_1 , було відмовлено через самовільне будівництво прибудов літ.А2А3А4а5 площею 47,5кв.м. без прийняття їх у експлуатацію за відомостями з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (п. 77 Порядку, 331, 332 ЦК).

Відповідно до технічного паспорту (реєстр № 11-2019) від 20 червня 2019року на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 літ. А-1 (загальна площа 68,4кв.м., житлова площа 41,6кв.м.), який було виготовлено ТОВ «Орієнтир-Експерт» інженером з технічної інвентаризації на замовлення ОСОБА_1 , вбачається, що було самовільно збудовано у 2008-2009 році: прибудови до житлового будинку літ. А2А3А4а5 площею 47,5кв.м., гараж літ. Б-1 площею 30кв.м., лазня літ. В-1 площею 18,5кв.м., погріб літ. Г1г2 площею літ. 12,2кв.м., сарай літ. Д-1 площею 14,2кв.м., літній душ літ. Е-1 площею 1,9кв.м., вбиральня літ. Ж-1 площею 1,9кв.м. Натомість, встановлено можливість надійного та безпечної їх експлуатації.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що прибудови до житлового будинку позивачкою було побудовано самовільно, тобто без належного дозволу чи належно затвердженого проекту.

Правовою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, суд визначив те, що позивачка не вичерпала можливості узаконення самовільно збудованого нерухомого об`єкту на належній їй земельній ділянці у позасудовому порядку.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення в повному обсязі з`ясовані обставин, що мають значення для справи і правильно застосовані норми матеріального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном /частина перша статті 317 ЦК України/.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, основною підставою для визнання права власності на житловий будинок у збільшеній площі, позивачка вказала те, що як на момент набуття права власності (14 вересня 2007року) так і на момент складання технічного паспорту (20 червня 2019року) вже існувала прибудова до житлового будинку і його загальна площа вже мала 68,4кв.м, а не 29,0кв.м, а відтак вказана прибудова не потребувала прийняття в експлуатацію і така прибудова не порушує жодних прав третіх осіб.

Та недоліком рішення суду першої інстанції позивачка вважала те, що суд цілком законно міг визнати її право власності на будинок на підставі частини третьої статті 376 ЦК України.

Вказані доводи апеляційної скарги є безпідставними з огляду на таке.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення /частина четверта статті 373 ЦК України/.

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам /частина перша статті 375 ЦК України/.

Стаття 375 ЦК України врегульовує право власника на забудову належної йому земельної ділянки, тобто можливість власника земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Власник має право здійснювати на належній йому земельній ділянці нове будівництво, створюючи будівлі та споруди, яких раніше не існувало.

Статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Водночас можуть існувати ситуації, коли особа здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.

Особливістю об`єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Самочинне будівництво як майно має визначений правилами статті 376 ЦК України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні. Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов`язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом.

Частиною третьою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Визнання права власності в порядку частини третьої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна – особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно /частина третя статті 376 ЦК України/.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Однак, як встановлено судом, земельна ділянка не виділялась позивачці під уже збудоване нерухоме майно, як то передбачено частини третьої статті 376 ЦК України.

Крім того, з наданого позивачкою технічного паспорту, суд першої інстанції достовірно встановив, що позивачкою було самовільно добудовано до належного їй житлового будинку по АДРЕСА_1 прибудови до житлового будинку літ. А2А3А4а5 площею 47,5кв.м. та інші споруди.

Апеляційний суд наголошує, що судом першої інстанції було роз`яснено позивачці позасудовий порядок прийняття до експлуатації та подальшої реєстрації самочинного будівництва.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно необхідно виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт /статті 34, 37 цього Закону/.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок /пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»/.

У частині восьмій статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити всі обставини справи, зокрема, чи звертався позивач до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації, чи є законною відмова у такому прийнятті, чи є порушення будівельних норм та правил істотними.

Водночас, позивачка не зверталась до подачі в суд даного позову до органу державного архітектурно-будівельного контролю з метою прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомості по АДРЕСА_1 , що могло б усунути перешкоди для неї в частині подальшого проведення державної реєстрації права власності на таку нерухомість.

Тож суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про неможливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за встановлених обставин у справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна прибудова не потребувала прийняття в експлуатацію є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи.

Доводи апеляційної скарги позивача фактично зводяться до незгоди апелянта із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вона не змогла повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вони посилалась як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 27 квітня 2026року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026року.

Судді: