Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №178/3127/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5695/26 Справа № 178/3127/24 Суддя у 1-й інстанції - Берелет В.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Берелет В.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У грудні 2024року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали в суд позов проти Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – АТ «Українська залізниця») з вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю, у розмірі по 200 000,00грн без врахування податків та зборів на користь кожного з них.

Існування таких вимог позивачі обґрунтовували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт.Аули Криничанського району Дніпропетровської області, станція Воскобійня, електровоз ВЛ8-741 здійснив наїзд на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка від отриманих травм померла.

Позивачі вказували, що внаслідок смерті ОСОБА_4 , яка є їх матір`ю, їм завдано моральну шкоду. Стверджували, що вони втратили рідну матір, назавжди позбавлені можливості отримувати від неї підтримку та допомогу, втрачено можливість тривалого життєвого зв`язку з матір`ю, непоправно зруйновано звичне коло близьких людей. Наполягали, що відчувають біль та страждання, пов`язані зі смертю близької людини, яка загинула неприродною смертю внаслідок трагічної випадковості в залізнично-транспортній події. Попередній стан ніколи не може бути відновлений, оскільки смерть є непоправною втратою. Щодо характеру та обсягу страждань позивачі вказували, що емоції пов`язані зі смертю є особливими емоціями, які неможливо порівняти з будь-якими іншими стражданнями через їх глибину і тяжкість, передчасна смерть матері стала різкою психотравмуючою подією, страждання позивачів є триваючими. З урахуванням невідновності заподіяної шкоди, її тривалості та глибини страждань, позивачі оцінили розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті по 200 000,00грн кожному.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2026року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 100 000,00грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Висновки суду першої інстанції ґрунтувались на тому, що відповідач АТ «Українська залізниця» є законним володільцем джерела підвищеної небезпеки та є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від його вини.

Судом також враховано вимоги розумності, виваженості та справедливості, а також те, що встановити ціну людського життя і повернути близьку людину неможливо. Прийнято до уваги, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю особи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

18 березня 2026року АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2026року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення з ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не дослідив обставини події, поведінку потерпілої та її умисел, залишив поза увагою, що відсутні дані, які б свідчили про порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації залізничного транспорту.

Зазначав, що суд не врахував, що в порушенні кримінальної справи було відмовлено, смертельне травмування ОСОБА_4 настало внаслідок її прямого чи непрямого умислу на порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, подія відбулась в світовий день при ясній видимості, потерпіла не зупинялась та не реагувала на подачу звукових сигналів, у локомотивної бригади не було технічної можливості уникнути наїзду.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивачі не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Позивач ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 подав до суду клопотання, в якому при розгляді справи просив врахувати практику розгляду подібних справ Верховним Судом та Дніпровським апеляційним судом.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

19 березня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Криничанського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу; та 12 травня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2026року цивільну справу повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення; та 17 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

22 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

13 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 1620год 13 жовтня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

05 травня 2024року в смт Аули Криничанського району Дніпропетровської області, станція Воскобійня, електровоз ВЛ8-741 здійснив наїзд на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка від отриманих травм помела.

Як встановлено з акту службового розслідування № 5 від 14 травня 202року, затвердженого начальником Верхівцевської дистанції колії, протоколу № ТЧ-1/47 від 10 травня 2024року оперативної наради при начальнику локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол, протоколу №2 від 13 травня 2024року при начальнику Верхівцевської дистанції колії з розгляду випадку смертельного травмування сторонньої особи, яке сталося 05 травня 2024року о 14.13год. на 147 км ПК Камянське Пасажирське – Воскобійня регіональної філії «Придніпровська залізниця», під час прямування поїзда локомотивна бригада побачила сторонню людину, яка не зупиняючись і не реагуючи на подачу звукових сигналів продовжувала рух у напрямку колії, де під час перетину ймовірно перечипилась і впала на колію, по якій рухався поїзд по зеленому показчику локомотивного світлофору; для запобігання наїзду машиніст негайно застосував екстрене гальмування, але запобігти наїзду на людину не вдалося, поїзд було зупинено, гальмівний шлХ склав 500м при нормі 560м. Оперативна нарада постановила, що смертельне травмування сторонньої особи ОСОБА_6 сталось через особисту необережність потерпілої, внаслідок порушення нею Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, а саме п. 2.2., 2.3., 2.5., 2.6. /а.с. 72-74, 81-85/.

Померла ОСОБА_6 є матір`ю позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище – « ОСОБА_7 ») та ОСОБА_3 /свідоцтва про народження а.с. 18, 19, 20/.

Згідно з висновком експерта № 793к від 05 травня 2024року, складеним судово-медичним експертом КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» за результатами судово-медичної експертизи по факту смерті ОСОБА_4 , встановлена при дослідженні трупу ОСОБА_4 сполучена тупа травма тіла перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням смерті. При судово-токсикологічному дослідженні у крові із трупа ОСОБА_4 виявлений етиловий спирт у концентрації 2,17проміле, що за життя відповідає алкогольному сп`янінню середнього ступеню /а.с. 11-15/.

За змістом відповіді АТ «Українська залізниця» від 09 серпня 2024року, електровоз ВЛ8 № 741 перебуває на балансі структурного підрозділу «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». ОСОБА_8 працює у вказаному структурному підрозділі на посаді машиніста електровоза з 29 квітня 2006року /а.с. 9/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У своїх висновках про часткове задоволення позову суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що у спірних правовідносинах наявні правові підстави для відшкодування позивачам моральної шкоди у зв`язку зі смертю близької людини, оскільки таку завдано джерелом підвищеної небезпеки, власник якого не довів, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (стаття 1187 ЦК України).

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави – захищати життя людини.

Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом.

Підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують безпеку життя і здоров`я громадян, які користуються його послугами, а також безпеку руху поїздів, охорону навколишнього природного середовища згідно з чинним законодавством України. Безпека руху поїздів – це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безаварійної роботи та утримання в постійній справності залізничних споруд, колій, рухомого складу, обладнання, механізмів і пристроїв (частини перша-друга статті 11 Закону України «Про залізничний транспорт»).

Пунктом 100 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998року № 457, передбачено, що залізниці повинні забезпечувати потреби населення у пасажирських перевезеннях, безпеку користування залізничним транспортом, необхідні зручності, якісне обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах, своєчасне перевезення і збереження багажу і вантажобагажу.

У той же час, Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, визначено, що перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) ; при наближенні поїзда до перону або платформи громадяни повинні стежити за звуковими сигналами, що подаються з локомотива, моторвагонного рухомого складу та іншого спеціального самохідного рухомого складу, уважно слухати оповіщення, що передаються по гучномовному зв`язку; при наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід . Пішоходам забороняється: ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м /пункти 2.2., 2.3., 2.5., 2.6./.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України /далі - ЦК України/ особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам, дітям, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю /частина друга статті 1168 ЦК України/.

Відповідно до частин другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє таким джерелом.

Тобто, особливі правила статті 1187 ЦК України застосовуються тоді, коли шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події /пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України/, тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид, умисний злочин).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, – також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом /частина друга статті 1193 ЦК України/.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров`я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) дійшла висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту), укладеного з особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, не є суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У такому випадку обов`язок із відшкодування шкоди покладається на законного володільця джерела підвищеної небезпеки – роботодавця.

Особливістю деліктної відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є покладення на його володільця обов`язку відшкодувати шкоду незалежно від наявності вини. Водночас така відповідальність не є безмежною, оскільки закон передбачає виключні підстави для звільнення від неї – непереборну силу або умисел потерпілого. При цьому обов`язок доведення наявності зазначених обставин покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки у відповідних правовідносинах діє презумпція відповідальності заподіювача шкоди.

Сторонами у справі не оспорювалося, що електровоз ВЛ8-741, який 05 травня 2024року в смт Аули Криничанського району Дніпропетровської області, станція Воскобійня, здійснив наїзд на ОСОБА_4 , є джерелом підвищеної небезпеки.

Внаслідок наїзду ОСОБА_4 отримала смертельні тілесні ушкодження

Вказаний електровоз перебував на балансі структурного підрозділу «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», а машиніст електровоза під час події виконував свої трудові обов`язки.

Загибла ОСОБА_4 є матір`ю позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тож позивачі є особами, які відповідно до статті 1168 ЦК України мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близького родича.

У постанові від 27 квітня 2026року у справі № 451/997/24 Верховний Суд, застосовуючи положення статей 1167, 1168, 1187, 1193 ЦК України, зазначив, що встановлення факту загибелі особи внаслідок контакту з рухомим рейковим транспортом, тобто джерелом підвищеної небезпеки, за відсутності доведеного умислу потерпілого або обставин непереборної сили є достатньою підставою для покладення на володільця такого джерела цивільно-правової відповідальності за завдану моральну шкоду. Верховний Суд наголосив, що власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за завдану шкоду незалежно від вини та може бути звільнений від відповідальності лише у разі доведення того, що шкода настала внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого на заподіяння шкоди самому собі.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2025року у справі № 452/5127/23, у якій суд зазначив, що АТ «Укрзалізниця» не спростувало презумпцію відповідальності як володілець джерела підвищеної небезпеки та не довело наявності підстав для звільнення від відповідальності, передбачених частиною п`ятою статті 1187 ЦК України. Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлена судами груба необережність потерпілого не виключає відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, а може бути врахована лише при визначенні розміру відшкодування відповідно до статті 1193 ЦК України. При цьому суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у членів сім`ї загиблого моральних страждань, спричинених втратою близької людини, та визнав обґрунтованим часткове задоволення позову з урахуванням особистої грубої необережності потерпілого.

Установивши, що смерть ОСОБА_4 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а матеріали справи не містять доказів існування непереборної сили або умислу потерпілого на заподіяння шкоди самому собі, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на АТ «Українська залізниця» обов`язку з відшкодування моральної шкоди позивачам.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди місцевий суд врахував характер і незворотність втрати близької людини, глибину душевних страждань дітей загиблої, а також встановлену під час розгляду справи необережність самої потерпілої та її перебування в стані алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим зменшив заявлений до стягнення розмір компенсації моральної шкоди з 200 000,00грн до 100 000,00грн кожному з позивачів.

Одночасно, у справі, яка переглядається, ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом не встановлено наявності умислу потерпілої особи або існування обставин непереборної сили при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та недоведені доводи апеляційної скарги щодо наявності непрямого умислу потерпілої при події, за якої остання загинула, як підстави для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності, оскільки жодних доказів умислу потерпілої, її бажання настання власної смерті або свідомого припущення її настання з метою заподіяння шкоди самому собі, матеріали справи не містять.

Суд встановив, що за результатами службового розслідування травмування ОСОБА_4 сталося через її необережність, внаслідок порушення нею Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України. Проте суду не надано доказів, які б давали підстави вважати, що потерпіла бажала настання власної смерті або свідомо допускала її настання.

Частина п`ята статті 1187 ЦК України прямо визначає підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності умисел потерпілого. Водночас, цивільне законодавство розмежовує умисел потерпілого, який виключає відшкодування шкоди, та необережність потерпілого, яка може бути підставою лише для зменшення її розміру відповідно до статті 1193 ЦК України.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до необхідності поширення на спірні цивільні правовідносини кримінально-правової конструкції непрямого умислу та застосування її за аналогією для тлумачення поняття «умисел потерпілого», передбаченого частиною п`ятою статті 1187 ЦК України.

Проте, цивільне законодавство не містить прогалини у правовому регулюванні наслідків поведінки потерпілого під час завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки статті 1187 та 1193 ЦК України прямо визначають правові наслідки як умислу, так і необережності потерпілого. Тому підстав для застосування аналогії закону або аналогії права у запропонований заявником спосіб немає.

Визначений судом розмір компенсації позивачам моральної шкоди не є очевидно завищеним, відповідає характеру правопорушення, глибині моральних страждань позивачів та встановленим обставинам справи, а тому підстав для його зміни суд апеляційної інстанції не вбачає.

Гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

З урахуванням відсутності доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту, водночас за наявності особистої необережності потерпілої особи, глибини та тривалості моральних страждань позивачів, а також принципів розумності, пропорційності та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування позивачам моральної шкоди в розмірі 100000,00грн на кожного позивача.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022року у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

Розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи й доведеності позову.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 13 липня 2023року у справі № 203/2786/17 (провадження № 61-3193св23), від 05 січня 2024року у справі № 629/2371/23 (провадження № 61-15421св23) та інших.

Апеляційний суд не знаходить підстав для висновку про те, що при визначені розміру відшкодування порушено принципи розумності, пропорційності та справедливості. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, вони зводяться до переоцінки доказів.

Висновки суду першої інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, недоведеності наявності у діях загиблої умислу чи існування обставин непереборної сили, не суперечать висновкам Верховного Суду у даній категорії справ.

Зроблені судом висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду, яка є сталою та сформованою, враховані правові позиції є релевантними до спірних правовідносин.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При визначенні розміру моральної шкоди враховано необережність потерпілої та зменшено розмір відшкодування. Водночас поведінка потерпілої є не єдиним фактором, який враховується при визначенні розміру моральної шкоди. Судом враховано також наслідки для рідних загиблої, яким була завдана моральна шкода.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007року).

Суд першої інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин, підставами для відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та, надавши належну правову оцінку обставинам завдання шкоди, поведінці загиблої, а також глибині моральних страждань, завданих позивачам у зв`язку зі смертю найближчої їм людини, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь кожного з позивачів на відшкодування моральної шкоди по 100 000,00грн.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з їх оцінкою та посилань на обставини, які були предметом дослідження суду.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що з`ясувавши права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.

Щодо судових витрат

Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України, за змістом частини першої якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України /частина шоста статті 141 ЦПК України/.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Водночас, оскільки при зверненні до суду з даним позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, позивачі були звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», беручи до уваги, що такі позовні вимоги судом задоволені частково, на загальну суму 300 000,00грн (по 100 000,00грн на користь кожного позивача), та враховуючи, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не вирішив питання розподілу судових витрат, то з відповідача АТ «Українська залізниця» на користь держави слід стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 000,00грн.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця».

Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2026року – залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 000,00грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026року.

Судді: