Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №208/3069/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10477/26 Справа № 208/3069/26 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С.М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.

Учасники справи:

заявники (боржники) ОСОБА_1 , ОСОБА_2

заінтересована особа (стягувач) Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

особа, дії якої оскаржуються головний державний виконавець Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Бойченко Світлани Валеріївна

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Деснянським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 червня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Похваліта С.М.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У березні 2026року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України /далі – Деснянський ВДВС/, згідно змісту якої, з урахуванням уточнень, вимоги заявників зводились до:

- визнання протиправної бездіяльності головного державного виконавця Деснянського ВДВС Бойченко С.В. щодо незняття арешту з нерухомого майна боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після закінчення виконавчих проваджень та скасування заходів забезпечення позову;

- та зобов`язання посадових осіб Деснянського ВДВС вчинити дії щодо зняття арешту з нерухомого майна боржника ОСОБА_1 (арешт нерухомого майна з реєстраційним номером 10790047 на підставі постанови № 24149780 від 02 лютого 2011року; арешт нерухомого майна з реєстраційним номером 13275826 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту № 1380/9 від 21 листопада 2012року); та боржника ОСОБА_2 (арешт нерухомого майна з реєстраційним номером 10790905 на підставі постанови № 24162551 від 03 лютого 2011року).

Існування таких вимог заявники пов`язували із тим, що 19 вересня 2008року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 251792-cred.

На підставі заочного рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська у цивільній справі № 2-4739/10 від 16 грудня 2010року та ухвали цього ж суду про забезпечення позову від 24 листопада 2010року, державним виконавцем Деснянського ВДВС були накладені арешти на нерухоме майно боржників.

Вказували, що виконавчі провадження відкриті на підставі зазначеного судового рішення були закінчені у 2013році у зв`язку з повним виконанням рішення суду, що підтверджується постановами державного виконавця від 13 серпня 2013року ВП № 39090492 щодо ОСОБА_2 та від 25 жовтня 2013року ВП № 35267299 щодо ОСОБА_1 .

Після їх закінчення вони не отримували жодних повідомлень про існування незнятих арештів та обґрунтовано вважали, що всі обмеження припинені.

Про наявність арештів на нерухоме майно вони дізналися під час придбання квартири у вересні 2024 року, коли при перевірці відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було встановлено, що арешти досі не зняті.

Відповідно до даних Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 було накладено три арешти, а саме: арешт нерухомого майна з реєстраційним номером 10790047 на підставі постанови № 24149780 від 02 лютого 2011року; арешт нерухомого майна з реєстраційним номером 10884145 на підставі постанови № 24676842 від 25 лютого 2011року; арешт нерухомого майна з реєстраційним номером 13275826 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту № 1380/9 від 21 листопада 2012року.

Щодо ОСОБА_2 було накладено два арешти, а саме: арешт нерухомого майна з реєстраційним номером 10790905 на підставі постанови № 24162551 від 03 лютого 2011року; арешт нерухомого майна з реєстраційним номером 10884014 на підставі постанови № 24677701 від 25 лютого 2011року.

В подальшому заявники звернулися до Деснянського ВДВС із письмовим запитом про надання копій постанов та інформації щодо відповідних виконавчих проваджень.

У відповідь повідомлено, що матеріали виконавчих проваджень знищенні у зв`язку із закінченням строків їх зберігання.

Щодо арешту нерухомого майна з реєстраційним номером 13275826 Деснянський ВДВС письмово повідомив від 26 вересня 2025року, що не може ідентифікувати виконавче провадження, у межах якого його накладено.

Після отримання відповіді з Деснянського ВДВС від 29 грудня 2025року виявлено розбіжності між даними Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Щодо одного й того самого виконавчого провадження № 24162551 в офіційних джерелах містяться взаємовиключні відомості: у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна особою, щодо якої внесено обтяження зазначено ОСОБА_2 , тоді як у відповіді Деснянського ВДВС зазначено ОСОБА_1 , також містяться розбіжності щодо номерів судового рішення (вказано № 2-4735, тоді як арешти накладалися у межах виконання рішення у справі № 2-4739 щодо солідарного боргу).

Заявники вдруге звернулися до Деснянського ВДВС для виправлення технічних помилок та уточнення даних, оскільки вони були суперечливими.

Проте, Деснянський ВДВС не усунув виявлених розбіжностей та листом від 29 січня 2026року підтвердив, що в Автоматизованій системі виконавчих проваджень всі дані зафіксовані саме так.

10 лютого 2026року скаржники отримали поштою письмову відповідь Деснянського ВДВС від 29 січня 2026року, після чого було подано позов до суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання зняти арешт з майна.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 24 лютого 2026року у справі № 754/2403/26 відмовлено у відкритті провадження з підстав того, що такі вимоги підлягають розгляду не в позовному провадженні, а в порядку розділу VII ЦПК України шляхом подання скарги на дії та бездіяльність державного виконавця.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 червня 2026року скаргу задоволено. Визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Деснянського ВДВС Бойченко С.В. в частині незняття арешту з нерухомого майна боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зобов`язано Деснянський ВДВС:

- зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження: 10790047, зареєстрований 03 лютого 2011року о 15:54:06 реєстратором: ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України», який було накладено на підставі постанови Деснянського ВДВС про арешт нерухомого майна від 02 лютого 2011року, ВП № 24149780;

- зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження: 13275826, зареєстрований 21 листопада 2012року о 13:00:23 реєстратором: ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України», який було накладено на підставі постанови Деснянського ВДВС про відкриття виконавчого провадження з накладанням арешту на майно боржника, 1380/9, 21 листопада 2012року, ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві;

- зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження: 10790905, зареєстрований 03 лютого 2011року о 16:57:12 реєстратором: ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України», який було накладено на підставі постанови Деснянського ВДВС про арешт нерухомого майна від 03 лютого 2011року, ВП № 24162551.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що наявність протягом тривалого часу арешту, накладеного державним виконавцем на майно боржників у закінчених виконавчих провадженнях, є невиправданим втручанням у їх право на мирне володіння майном з огляду на відсутність відкритих виконавчих проваджень та відсутність фактичний майнових претензій стягувача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

12 серпня 2026року Деснянський ВДВС подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на ухвалу Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 червня 2026року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування ухвали і відмову у задоволенні скарги повністю.

Незаконність та необґрунтованість ухвали суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що скасування арешту майна, накладеного як захід забезпечення позову, можливо виключно шляхом подання до суду вмотивованого клопотання в порядку статті 158 ЦПК України.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, боржники заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

17 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Заводського районного суду міста Кам`янського цивільну справу; та 31 серпня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Деснянського ВДВС на ухвалу Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 червня 2026року.

01 жовтня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 16?? год 13 жовтня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

В провадженні Заводського районного суду міста Дніпродзержинська перебувала цивільна справа № 2-4739/10 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 251792-cred від 19 вересня 2008року.

Ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 24 листопада 2010року задоволено заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову та накладено арешт:

- на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження;

- на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження.

Заочним рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 16 грудня 2010року у цивільній справі № 2-4739/10 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 251792-cred від 19 вересня 2008року станом на 26 жовтня 2010року в розмірі 44 905,93грн. Стягнуто солідарно з ТОВ «УФА «Верус», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованість за договором поруки № 019 від 20 жовтня 2010року в розмірі 200,00грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Згідно інформаційної довідки від 23 квітня 2025року № 423831819 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_2 міститься запис про обтяження у вигляді арешту нерухомого майна за реєстраційним номером 10790905, зареєстрованого 03 лютого 2011року о 16:57:12 реєстратором: ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Підставою обтяження є постанова, 24162551, 03.02.2011, ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві. Фізична особа, стосовно якої застосовується обтяження зазначена – ОСОБА_2 . Обтяжувач – відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, код 34972294.

Згідно інформаційної довідки від 23 квітня 2025року № 423834721 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 міститься запис про обтяження у вигляді арешту нерухомого майна за реєстраційним номером 10790047, зареєстрованого 28 лютого 2011року о 14:31:19 реєстратором: ДП «Інформаційний центр» Міністерство юстиції України. Підставою обтяження є постанова, 24149780, 02.02.2011, ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві. Фізична особа, стосовно якої застосовується обтяження зазначена – ОСОБА_1 . Обтяжувач – відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, код 34972294.

Згідно інформаційної довідки від 23 квітня 2025року № 423834721 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 міститься запис про обтяження у вигляді арешту нерухомого майна за реєстраційним номером 13275826, зареєстрованого 21 листопада 2012року о 13:00:23 реєстратором: ДП «Інформаційний центр» Міністерство юстиції України. Підставою обтяження є постанова про відкриття виконавчого провадження з накладанням арешту на майно боржника, 1380/9, 21.11.2012, ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві. Фізична особа, стосовно якої застосовується обтяження зазначена – ОСОБА_1 . Обтяжувач – відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, код 34972294.

З листа Деснянського ВДВС від 26 вересня 2025року вбачається, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, виконавчі провадження щодо боржника ОСОБА_1 на виконанні не перебувають.

З листа Деснянського ВДВС від 29 січня 2026року вбачається, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні перебувало виконавче провадження № 24162551 з примусового виконання ухвали Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 24 листопада 2010року № 2-4735 про накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 .

Згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні перебувало виконавче провадження № 24149780 з примусового виконання ухвали Заводського районного суду міста Дніпродзержинська № 2-4739 від 24 листопада 2010року про накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 .

Повідомляється, що надати більш детальну інформацію не має можливості, так як відповідно до розділу 11 Наказу Міністерства юстиції України від № 1829/5 від 07 червня 2017року «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями», строк зберігання виконавчих проваджень становить 3 роки, окрім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративних стягнень, строк зберігання яких становить 1 рік.

Також стягувач АТ КБ «ПриватБанк» у своїх поясненнях зазначив, що станом 10 червня 2026року заборгованість за кредитним договором № 251792-сred від 19 вересня 2008року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , повністю погашена/сплачена, а рішення суду у справі № 2-4739/10 виконано.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи скаргу на бездіяльність посадових осіб Деснянського ВДВС, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що наявність протягом тривалого часу арешту, накладеного державним виконавцем на майно боржників у закінчених виконавчих провадженнях, є невиправданим втручанням у їх право на мирне володіння майном з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження та відсутність фактичний майнових претензій стягувача.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні судового рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Водночас у випадку повного виконання виконавчого документа чи у разі, якщо судове рішення, яке було підставою для видачі виконавчого листа скасовано, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19), від 03 серпня 2022року у справі № 2-5422/11 (провадження № 61-1437св22).

Визначальним у даній справі є те, що зняття арешту з майна боржників не може бути дозволено без детальної оцінки його індивідуальної ситуації та положень наведених норм права України.

У даній справі встановлено, що постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Черухи О.М. від 13 серпня 2013року закінчено виконавче провадження № 39090492 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4739, виданого 27 грудня 2010року Заводським районним судом міста Дніпродзержинська, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» коштів в розмірі 44 905,93грн, на підставі п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача ПАТ КБ «ПриватБанк» в зв`язку із виконанням в повному обсязі.

Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Черухи О.М. від 25 жовтня 2013року закінчено виконавче провадження № 35267299 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4739, виданого 27 грудня 2010року Заводським районним судом міста Дніпродзержинська, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» коштів в розмірі 44 905,93грн, на підставі п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача ПАТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку із виконанням в повному обсязі.

Станом 10 червня 2026року заборгованість за кредитним договором № 251792-сred від 19 вересня 2008року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , повністю погашена/сплачена, а рішення суду у справі № 2-4739/10 виконано, що підтверджується письмовими поясненнями АТ КБ «ПриватБанк».

Заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушення своїх прав власності в скарзі обґрунтовували тим, що їх майно наразі залишається під арештом на підставі постанов державного виконавця від 02 лютого 2011року, від 21 листопада 2012року, від 03 лютого 2011року, та посилались при цьому на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Одночасно, щоб захід, який становить втручання, відповідав статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має бути доведено, що він був законним, здійсненим «відповідно до загальних інтересів» і існував розумний зв`язок пропорційності між застосовними засобами та метою, якої прагнули досягти.

Тож апеляційний суд вважає, що за встановлених обставин у справі, існування впродовж тривалого часу після закінчення виконавчих проваджень обтяження у вигляді арешту є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном.

Задовольняючи вимоги скарги про зобов`язання посадових осіб Деснянського ВДВС зняти арешт з майна боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції врахувавши встановлені обставини у справі та вимоги закону дійшов правильного висновку про існування невиправданого втручання у право боржників на мирне володіння майном.

Доводи апеляційної скарги Деснянського ВДВС про те, що скасування арешту майна, накладеного як захід забезпечення позову, можливо виключно шляхом подання до суду вмотивованого клопотання в порядку статті 158 ЦПК України, апеляційний суд не приймає до уваги як безпідставні.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Заводського районного суду міста Кам`янського від 15 вересня 2025року частково задоволено заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі № 2-4739/10.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 24 листопада 2010року, якою накладено арешт на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження.

Скасовуючи заходи забезпечення позову, суд встановив, що заочне рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 16 грудня 2010року у справі № 2-4739/10, в межах якої було вжито заходи забезпечення позову, виконано в повному обсязі, а тому заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 24 листопада 2010року, підлягають скасуванню.

На підставі зазначеного апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не зняття ДВС арешту з майна боржників у закінчених виконавчих провадженнях саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає захисту шляхом зобов`язання посадових осіб Деснянського ВДВС зняти арешт з майна боржників.

За таких обставин та враховуючи добровільне погашення боржниками боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржників та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту, висновок суду першої інстанції про визнання протиправної бездіяльності посадових осіб Деснянського ВДВС щодо незняття арешту з майна заявників, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, є законним та обґрунтованим.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тож, ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб заявник надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Ухвалу Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 червня 2026року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026року.

Судді: