Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №199/9719/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9939/26 Справа № 199/9719/25 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»

відповідач ОСОБА_1

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 липня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Спаї В.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У липні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі – ТОВ «Споживчий центр», Товариство) звернулося в суд з позовом проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості в розмірі 11 452,50грн, а також судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 422,40грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 21 квітня 2024року між Товариством та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 21.04.2024-100000001 у формі електронного документу, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За умовами вказаного договору відповідач отримав кредит в розмірі 4 500,00грн, строком на 70 днів – до 29 червня 2024року включно, зі сплатою відсотків в розмірі 1,35 % на день за користування кредитом.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачу кредитні кошти шляхом перерахування грошових коштів на його банківську картку № НОМЕР_1 .

Всупереч умов укладеного договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, у встановлений договором строк і в подальшому отриманий кредит не повернув, відсотки за користування кредитом не сплатив, внаслідок чого в нього виникла заборгованість в розмірі 11 452,50грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту – 4500,00грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 4 252,50грн; заборгованості по комісії, пов`язаної з наданням кредиту – 675,00грн; неустойки – 2025,00грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 липня 2026року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та недоведеності, дійшовши висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення між сторонами Кредитного договору та перерахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 , а також існування заборгованості за Кредитним договором.

Також на думку суду позивачем не підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

24 липня 2026року Товариство подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 липня 2026року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивачем надано до суду належні та допустимі докази, які є необхідними та достатніми для підтвердження факту наявності простроченої заборгованості за договором та її розміру, що не спростовано відповідачем.

Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам кредитного договору. Відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

29 липня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра цивільну справу; та 10 серпня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 серпня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Споживчий центр» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 липня 2026року.

17 вересня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

21 квітня 2024року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 21.04.2024-100000001 у формі електронного документу, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «E745». За умовами вказаного договору відповідач отримав кредит в розмірі 4 500,00грн, строком на 70 днів – до 29 червня 2024року включно, зі сплатою відсотків в розмірі 1,35 % на день за користування кредитом.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачу кредитні кошти шляхом перерахування грошових коштів на його банківську картку № НОМЕР_1 .

На підтвердження факту надання кредитних коштів позивачем надано квитанцію LiqPay, відповідно до якої 21 квітня 2024року о 00:03 було здійснено платіж в сумі 4500,00грн, призначення платежу: видача за договором № 21.04.2024-100000001, картка/рахунок отримувача НОМЕР_2 .

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 21.04.2024-100000001 від 21 квітня 2024року ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Споживчий центр» в розмірі 11 452,50грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту – 4 500,00грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 4 252,50грн; заборгованості по комісії, пов`язаної з наданням кредиту – 675,00грн; неустойки – 2 025,00грн.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У своїх висновках про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що позивачем не підтверджені належними та допустимими доказами обставини щодо укладення між сторонами кредитного договору.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково так як судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Частиною першою статті 627 ЦК України задекларовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Та статті 626, 628 ЦК України містять визначення за яким – договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди /частина перша статті 638 ЦК України/.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію»-Закон, за умовами якого електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Та за встановлених обставин Товариством зроблена пропозиція шляхом розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах, а ОСОБА_1 ідентифікувався в такій системі та прийняв пропозицію шляхом надсилання електронного повідомлення і заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, а також підписав Кредитний договір використавши електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що повністю узгоджується із положеннями статей 6, 8, 11, 12 цього Закону.

Встановивши зазначені обставини у справі, можна дійти висновку, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді кредиту чи відсотків матеріали справи не містять.

Виходячи з викладеного, встановивши отримання відповідачем тіла кредиту в сумі 4 500,00грн; що також підтверджується довідкою-розрахунком про стан заборгованості за Кредитним договором та не спростовано відповідачем, – суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 4 500,00грн.

Крім того, у даній справі підтверджені обставини та дії позичальника щодо погодження останнім з Товариством умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмових документах.

У кредитному договорі від 21 квітня 2024року зазначена стандартна процента ставка на рівні 1,35 % в день.

Отже, умови кредитування щодо сплати процентів передбачені безпосередньо в Кредитному договорі від 21 квітня 2024року, що особисто підписаний відповідачем.

Вираження волі позичальника відбулось вчиненням певних дій та суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутні докази направленості волі та погодження сторони договору умов з приводу процентної ставки за кредитом, та умов з цього приводу відображених в Кредитному договорі.

Зміст зобов`язання в наведеному Кредитному договорі викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз Кредитного договору та наданого Товариством розрахунку дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути, із сплатою процентів за кредитним договором в розмірі та умовах погоджених сторонами.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи містять належний та допустимий доказ, який підтверджує факт ознайомлення позичальника з умовами договору щодо розміру процентів за Кредитним договором; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодився з умовами з приводу процентної ставки за кредитом; та Товариством доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому з приводу яких відносин був складений Кредитний договір та хто ознайомлений з викладеними в ньому умовами.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України не врахував те, що оскільки сторонами було погоджено, зокрема, процентну ставку, її розмір і порядок нарахування, то суду слід було визначити й стягнути таку заборгованість відповідно до положень закону та підписаного відповідачем Кредитного договору.

Підписавши Кредитний договір ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови Кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Відповідач, ознайомившись зі змістом Кредитного договору, мав реальну можливість відмовитися від укладення останнього та на момент його підписання щодо спірних умов договору не заявляв.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

З огляду на викладене, суд першої інстанції належним чином не дослідив надані Товариством докази видачі відповідачу кредиту, що доведено відповідним розрахунком, не врахував, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є його, а не суду, процесуальним обов`язком.

Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за Кредитним договором та встановлені обставини дають підстав для висновку відмінного від того до якого дійшов суд першої інстанції.

Суд першої інстанції не відреагував на аргументи заявника стосовно достовірності та доказового значення Кредитного договору та помилково вважав, що зазначений документальний доказ не впливає на правові висновки у даній справі щодо обґрунтованості вимог Товариства про стягнення з позичальника процентів за користування кредитними грошима в розмірі наведеному в розрахунку відповідно до погоджених сторонами умов.

Щодо вимоги про сплату комісії, пов`язаної з наданням кредиту в розмірі 675,00грн апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

10 червня 2017року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, – щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту – це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 8 Кредитного договору № 21.04.2024-100000001 від 21 квітня 2024року комісія за надання кредиту складає 675,00грн.

З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги Товариства, пов`язані з наданням кредиту, розрахунково-касовим обслуговуванням, Товариством в Кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу.

Отже, положення пункту 8 Кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплатити плату за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Оскільки надання кредиту, розрахунково-касове обслуговування – це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця.

За таких обставин, оскільки положення Кредитного договору № 21.04.2024-100000001 від 21 квітня 2024року про сплату позичальником на користь кредитора комісії за надання кредиту є нікчемними, то позовна вимога про стягнення комісії, пов`язаної з наданням кредиту в розмірі 675,00грн є необґрунтованою.

Щодо стягнення неустойки в розмірі 2 025,00грн апеляційний суд враховує наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Із положень статті 546 ЦК України слідує, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Із положень статті 610 ЦК України слідує, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не виконує належним чином зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів, ТОВ «Споживчий центр» просило суд стягнути з відповідача неустойку.

Так, відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови від 22 червня 2021року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022року у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022року у справі № 477/874/19 (пункт 69)).

Згідно пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24 лютого 2022року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022року, дія якого триває до теперішнього часу.

За змістом частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018року у справі № 362/2159/15-ц, законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.

З системного аналізу приписів пункту 6 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» і пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який застосував суд першої інстанції, відхиляючи відповідні позовні вимоги, слід дійти висновку, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, – прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Оскільки, як слідує з матеріалів справи і встановлено судом, неустойка за Кредитним договором нарахована під час дії воєнного стану, відтак відповідач звільняється від обов`язку їх сплати на користь кредитодавця ТОВ «Споживчий центр».

Відтак, позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України та протиправно здійснено розрахунок неустойки, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 2 025,00грн не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить апеляційний суд та вважає що суд першої інстанції в частині доводів що стали предметом апеляційного оскарження не виконав вимоги про законність та обґрунтованість рішення суду, висновки суду в частині позовних вимог, в задоволенні яких судом відмовлено здійснені з недотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 липня 2026року та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за Кредитним договором № 21.04.2024-100000001 від 21 квітня 2024року в розмірі 8 752,50грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту – 4 500,00грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 4 252,50грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення комісії та неустойки слід відмовити.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про часткове задоволення позову, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Споживчий центр» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених позовних вимог в загальному розмірі 4 628,25грн (8 752,50 х 100 / 11 452,50 х 2 422,40 / 100 = 1 851,30 х 150% = 2 776,95 + 1 851,30 = 4 628,25).

Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр».

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 липня 2026року скасувати.

Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 21.04.2024-100000001 від 21 квітня 2024року в розмірі 8 752,50грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту – 4 500,00грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 4 252,50грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення комісії та неустойки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 4 628,25грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026року.

Судді: