Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №638/7967/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа №638/7967/26

Провадження № 2/638/7382/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду м.Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

встановив:

Представник ОСОБА_1 – адвокат Миронов О.А. звернувся до Шевченківського районного суду м.Харкова із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить, стягнути з відповідача суму компенсації інфляційних втрат в розмірі 62 367 (шістдесят дві тисячі триста шістдесят сім) гривень 76 коп. та 3 (три) % річних в розмірі 17 708 (сімнадцять тисяч сімсот вісім) гривень 06 коп., а разом: 80 075 (вісімдесят тисяч сімдесят п`ять) гривень 82 коп. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 638/3779/15-ц були скасовані рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2017 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором відступлення права вимоги було закрито. Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 квітня 2024 року у справі № 638/3779/15-ц вирішено допустити поворот виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2016 року, яке було змінено рішенням Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором відступлення права вимоги та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 347 779 (триста сорок сім тисяч сімсот сімдесят дев`ять) гривень 54 коп. Постановою Харківського апеляційного суду від 19 червня 2024 року ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2024 року залишена без змін. ОСОБА_2 добровільно не виконав грошове зобов`язання про повернення безпідставно отриманих коштів на підставі судової ухвали про поворот виконання судового рішення. В зв`язку з цим ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути з останнього на її користь грошові кошти з урахуванням компенсації відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 02.04.2021 року до 30.06.2024 року, а саме: 162 259,48 (інфляційне збільшення) та 33 887,14 (штрафні санкції) = 196 146,52 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 січня 2025 року у справі № 638/14311/24 у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 26 березня 2026 року) було частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а саме: скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, про стягнення з ОСОБА_2 в рахунок відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 03.04.2024 по 30.06.2024 компенсацію знецінення грошових коштів через інфляцію за час прострочення 10 498,86 грн. та 3 % річних за користування чужими коштами 2 544,03 грн., а всього 13 042,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 241,65 грн. Станом на 30.06.2024 року вказане грошове зобов`язання по сплаті на користь ОСОБА_1 347 779,00 грн. відповідачем ОСОБА_2 не було виконане. Фактичне виконання вказаного грошового зобов`язання було здійснено 12.03.2026 року в примусовому порядку в межах виконавчого провадження № 804114831, що підтверджується випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 від 12.03.2026 року. В зв`язку з викладеним, відповідач ОСОБА_2 має компенсувати ОСОБА_1 знецінення грошових коштів через інфляцію і 3 % річних за період з 01.07.2024 року по 12.03.2026 року (момент повного виконання простроченого грошового зобов`язання).

Ухвалою суду від 21.04.2026 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

В судове засідання позивач не з`явився, представник надав суду заяву, в якій справу просив розглянути без його участі, позовні вимоги просив задовольнити, щодо заочного розгляду справи не заперечував.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ч.8 ст.128 ЦПК України, в судове засідання не з`явився, в порушення ч.3 ст.131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, у зв`язку проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст.280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Суд, з`ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв`язку, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Судом встановлено, що постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 638/3779/15-ц були скасовані рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2017 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором відступлення права вимоги було закрито.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 квітня 2024 року у справі № 638/3779/15-ц вирішено допустити поворот виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2016 року, яке було змінено рішенням Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором відступлення права вимоги та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 347 779 (триста сорок сім тисяч сімсот сімдесят дев`ять) гривень 54 коп.

Постановою Харківського апеляційного суду від 19 червня 2024 року ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2024 року залишена без змін. ОСОБА_2 добровільно не виконав грошове зобов`язання про повернення безпідставно отриманих коштів на підставі судової ухвали про поворот виконання судового рішення.

В зв`язку з цим ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути з останнього на її користь грошові кошти з урахуванням компенсації відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 02.04.2021 року до 30.06.2024 року, а саме: 162 259,48 (інфляційне збільшення) та 33 887,14 (штрафні санкції) = 196 146,52 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 січня 2025 року у справі № 638/14311/24 у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 26 березня 2026 року) було частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а саме: скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, про стягнення з ОСОБА_2 в рахунок відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 03.04.2024 по 30.06.2024 компенсацію знецінення грошових коштів через інфляцію за час прострочення 10 498,86 грн. та 3 % річних за користування чужими коштами 2 544,03 грн., а всього 13 042,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 241,65 грн.

Станом на 30.06.2024 року вказане грошове зобов`язання по сплаті на користь ОСОБА_1 347 779,00 грн. відповідачем ОСОБА_2 не було виконане.

Фактичне виконання вказаного грошового зобов`язання було здійснено 12.03.2026 року в примусовому порядку в межах виконавчого провадження № 804114831, що підтверджується випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 від 12.03.2026 року.

В зв`язку з викладеним, відповідач ОСОБА_2 має компенсувати ОСОБА_1 знецінення грошових коштів через інфляцію і 3 % річних за період з 01.07.2024 року по 12.03.2026 року (момент повного виконання простроченого грошового зобов`язання).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки Постановою Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року підтверджується факт наявності боргу відповідача ОСОБА_2 перед позивачем, тому такі обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Враховуючи, що рішення суду є обов`язковим та з огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з виплати суми заборгованості, у позивачів виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Право позивачів вимагати від відповідача сплатити інфляційні втрати та 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту їх майнового права та інтересу від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Таким чином стягнення коштів, втрачених внаслідок інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Оскільки відповідач своїх грошових зобов`язань вчасно не виконав, тому позивач просить стягнути три проценти річних, починаючи з 01.07.2024 року по 12.03.2026 року та інфляційні витрати з період з 01.07.2024 року по 12.03.2026 року включно.

З результатів розрахунку позивачів, вбачається, що 3% річних за суму боргу перед ОСОБА_1 починаючи з 01.07.2024 року по 12.03.2026 року складає 17708,06 гривень. Крім того, за результатом розрахунку з 01.07.2024 року до 12.03.2026 року включно інфляційні витрати складають 62367,76 гривень.

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про задоволення позову.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить висновку, що відповідачем порушені грошові зобов`язання, а тому вимоги позивачів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст.141 ЦПК України.

При визначенні розміру витрат за надану позивачу професійну правничу допомогу адвокатом суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.

Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Враховуючи вищевикладене та відсутність заперечень відповідача щодо співмірності суми за правничу допомогу, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн.

На підставі вищевикладеного, ст. 625 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 352-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 80075 (вісімдесят тисяч сімдесят п`ять) гривень 82 копійок, які складаються з інфляційних витрат у розмірі 62367,76 грн. та 3 відсотків річних у розмірі 17708,06 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1065 (одна тисяча шістдесят п`ять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 9000 (дев`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя: