Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №638/11489/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/11489/26

Провадження № 2/638/8598/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Малахової О.В., за участю секретаря судового засідання Дрозденко У.С., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі – Позивач, ТОВ «ФК «Позика») звернулося з позовом до ОСОБА_1 (далі – Відповідачка, ОСОБА_1 ), у якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором № 68320512 від 22.10.2021 у розмірі 10200 грн, а також просить стягнути судові витрати: зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн та на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн. В якості правових підстав позову зазначає норми статей 204, 512-514, 526, 625, 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Ухвалою від 02.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням Сторін.

Відповідачка надала письмові пояснення, у яких виклала заперечення проти нарахування відсотків протягом 60 днів, оскільки це суперечить умовам договору, волевиявлення на пролонгацію договору не надавала. Вважає, що Позивач звернувся до суду з позовом поза межами строків позовної давності, тому просить застосувати наслідки спливу позовної давності. Разом з цим, просить зменшити витрати на професійну правничу допомогу, оскільки зазначені витрати на правничу допомогу не співмірні із складністю справи та ціною позову.

Представник Позивача надав пояснення, у яких зазначив, що строк позовної давності не сплинув, оскільки його перебіг був призупинений на період дії карантину та воєнного стану. Разом з цим, вказав, що розрахунок суми заборгованості за відсотками здійснений відповідно до умов кредитного договору, тому є обґрунтованим. Витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн вважає доведеними.

Сторони у судове засідання не з`явилися. Представник Позивача та Відповідачка просять провести розгляд справи без їх участі.

Суд, розглянувши матеріали справи, встановив, що 22.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ірбіс» (далі – ТОВ «ФК «Ірбіс») та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №68320512, умовами якого остання отримує кредит у розмірі 3000,00 грн з оплатою процентів за користування кредитом згідно з графіком (пункт 3.1).

Відповідно до пункту 3.2 кредитного догвору за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у пункті 4.2. цього Договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою Клієнта. При цьому, Клієнт може скористуватись Пільговим періодом та отримати пільгову процентну ставку (знижку) на умовах, визначених в підпунктах 3.2.1, 3.2.2. пункту 3.2. цього договору.

У підпунктах 3.2.1, 3.2.2. пункту 3.2. кредитного договору визначено, що протягом пільгового періоду 30 календарних днів з 22.10.2021 по 21.11.2021 застосовується процентна ставка 2%, а протягом стандартного періоду 60 календарних днів з 22.11.2021 по 20.01.2022 процентна ставка становить 3%.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору видача (надання) товариством кредиту клієнту за цим договором проводиться протягом трьох операційних банківських дні з моменту укладення цього Договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті, та, яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки.

Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 20.01.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання клієнтом зобов`язань за цим договором (пункт 11.1).

Відповідно до листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3152_251023164050 від 23.10.2025, повідомляється про перерахування коштів у розмірі 3000,00 грн на платіжну картку ОСОБА_1

01.09.2025 ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» уклали договір факторингу №01092025/01, згідно з умовами якого останнє набуває права вимоги зазначені в реєстрі прав вимоги.

Відповідно до витягу із додатку №1 до вказаного договору факторингу, ТОВ «ФК «Позика» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №68320512 від 22.10.2021 у розмірі 10200,00 грн, з яких: 3000,00 грн – сума заборгованості за тілом кредиту, 7200,00 грн –заборгованість за відсотками.

Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до норм статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Частиною першою статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З розрахунку заборгованості вбачається, що Відповідачка має заборгованість за кредитним договором №68320512 від 22.10.2021 у розмірі 10200,00 грн, з яких: 3000,00 грн – сума заборгованості за тілом кредиту, 7200,00 грн – заборгованість за відсотками.

Відповідачка не заперечує факту отримання кредитних коштів, однак вважає, що заборгованість за відсотками у розмірі 7200,00 грн є завищеними.

Суд встановив, що нарахування відсотків у розмірі 7200,00 грн здійснювалося відповідно до умов підпунктів 3.2.1, 3.2.2. пункту 3.2. кредитного договору, у строк до 20.01.2022, тому розрахунок заборгованості за відсотками є обґрунтованим.

Враховуючи вищевказане, те що Позивач надав докази, які підтверджують існування між Сторонами договірних відносин, та наявності заборгованості за кредитним договором №68320512 від 22.10.2021 в розмірі 10200,00 грн, з яких: 3000,00 грн – сума заборгованості за тілом кредиту, 7200,00 грн – заборгованість за відсотками, зазначена заборгованість не спростована Відповідачкою та доказів її сплати суду не надано, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Згідно з частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини четвертої статті 267 ЦК України).

При цьому, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (№211), запроваджено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. У подальшому його було неодноразово продовжено (востаннє постановою Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020, якою продовжено термін дії карантину до 30.06.2023).

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257,258, 362, 559, 681, 728,786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, а саме: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Відповідно, дана норма передбачає, що строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк дії воєнного стану.

Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі – Закон №4434).

Закон №4434 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108. Тому, він набрав чинності з 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, період нарахуванням заборгованості становить 22.10.2021-20.01.2022, Позивач звернувся із цим позовом 24.05.2026, а тому враховуючи зазначене строк звернення до суду на момент пред`явлення позову не сплинув.

На підставі викладеного, встановивши обставини звернення Позивача з позовними вимогами, суд дійшов висновку, що Позивач дотримався строків звернення до суду, тому підстави для застосування наслідків пропущення строку позовної давності відсутні.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, покладаються на Відповідачку.

Згідно з вимогами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження надання правової допомоги позивач надав копії договору про надання правової допомоги №39493634/03 від 02.01.2026, детальний опис робіт, необхідних для надання правничої допомоги, акта на підтвердження факту надання правової допомоги від 08.05.2026, згідно з яким вартість послуг з надання правничої допомоги становить 5500,00 грн (0,5 год. письмова консультація – 500,00 грн; 1 год. правовий аналіз обставин спірних правовідносин 1500,00 грн; 2 год. складання позовної заяви 3000,00 грн; 0,5 год. формування додатків до позовної заяви – 500,00 грн).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

З урахуванням складності та категорії справи (стягнення заборгованості за кредитним договором), обсягу доказів, складення позовної заяви, не потребувало від професійного адвоката значних зусиль та витрат часу. Послуги з письмової консультації, правового аналізу обставин спірних правовідносин, формування додатків до позовної заяви фактично охоплюються послугою зі складення позовної заяви. При цьому, суд бере також до уваги, що у провадженні адвоката перебувають аналогічні справи за позовами товариства до інших осіб, що передбачено додатковою угодою до договору про надання правничої допомоги, тобто процесуальні документи у таких справах є типовими.

Враховуючи клопотання Відповідачки про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, принципи співмірності та необхідності судових витрат, суд дійшов висновку про стягнення з Відповідачки на користь Позивача 3000,00 грн відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану протягом розгляду справи.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 89, 141, 247, 259, 264, 265, 274 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ: 39493634, місцезнаходження: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_2 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) заборгованість за кредитним договором № 68320512 від 22.10.2021 у розмірі 10200 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ: 39493634, місцезнаходження: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_2 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2662,40 грн та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ: 39493634, місцезнаходження: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1);

Представник Позивача: Міньковська Анастасія Володимирівна (адреса 03117, місто Київ, пр. Берестейський, 65, РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідачка: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Рішення складено 13.10.2026.

Суддя О.В. Малахова