Суд: Дергачівський районний суд Харківської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Самовільне залишення військової частини або місця служби
Дата: 13 жовтня 2026 р.
Справа: №619/4347/26
Суддя: Калиновська Л. В.
справа № 619/4347/26
провадження № 1-кп/619/462/26
ВИРОК
іменем України
14 жовтня 2026 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №620245170020010351 від 20.11.2024 відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Бірки, Нововодолазького р-ну, Харківської області, громадянина України, з середньою технічною освітою, одруженого, військовослужбовця військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , на час вчинення злочину обіймаючого посаду стрільця – помічника гранатометника 2 штурмового відділення 3 штурмового взводу 10 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону, у військовому званні: «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.05.2024 № 161 військовослужбовця військової служби за мобілізацією солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця – помічника гранатометника 2 штурмового відділення 3 штурмового взводу 10 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Вимоги ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зобов`язують солдата ОСОБА_5 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.
У відповідності до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Згідно вимог ст. ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків він зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено до теперішнього часу.
ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.
Однак, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби за мобілізацією, перебуваючи у пункті тимчасового дислокації підрозділу ВЧ НОМЕР_1 , який розташовувався, в районі виконання бойових завдань, у населеному пункті Караван, АДРЕСА_2 , в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин тимчасово, незаконно ухилився від проходження військової служби та проводив час на власний розсуд.
Так, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді стрільця – помічника гранатометника 2 штурмового відділення 3 штурмового взводу 10 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону ВЧ НОМЕР_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою незаконного, тимчасового ухилення від неї, маючи об`єктивні можливості проходити військову службу, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 21.07..2024 покинув пункт тимчасової дислокації підрозділу ВЧ НОМЕР_1 , який розташовувався, в районі виконання бойових завдань, у населеному пункті Караван, АДРЕСА_2 (більш детальна адреса не підлягає розголошення в умовах воєнного стану), проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до місця тимчасового розташування підрозділу ВЧ НОМЕР_1 не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв та був незаконно відсутній на військовій службі до 24.06.2026.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_5 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України визнав у повному обсязі, щиро розкаявся у скоєному, пояснивши суду про обставини викладені вище.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_5 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушеннях при обставинах, викладених у обвинувальному акті та беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються, роз`яснивши при цьому учасникам судового провадження положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку. Таким чином, суд обмежився дослідженням доказів, поясненнями обвинуваченого та вивченням даних про його особу, без дослідження інших письмових доказів, які стосуються фактичних обставин справи.
Аналізуючи зібрані та досліджені докази, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_5 є доведеною, дії обвинуваченого суд кваліфікує за ч.5 ст.407 КК України – тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Суд, вивчивши дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 встановив, що він раніше не судимий, згідно службової характеристики характеризується посередньо, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває.
При призначенні покарання суд, враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_5 , відповідно до ст.66 КК України, суд визнає визнання вини та щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого у відповідності до ст.67 КК України судом не встановлено.
Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст. 50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженим, так і іншими особами.
Мета покарання - це те, чого прагне держава, застосовуючи його, щодо особи, яка вчинила правопорушення. Покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності та можливої швидкості. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Уилкокс и Херфорд проти Сполученого Королівства» (заяви № № 43759/10 та 43771/12), зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
У відповідності до ст.8 ч.1 Конституції України в України діє принцип верховенства права. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.
Згідно ст.46 Конвенції та ст.2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов`язковими для виконання Україною.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При призначенні покарання ОСОБА_5 суд керується вимогами ст.65 КК України, роз`ясненнями пунктів 1, 2, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», бере до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, його наслідки, а також дані про особу обвинуваченого, який свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, раніше не судимий.
На підставі викладеного, суд вважає необхідним призначити обвинуваченому ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 407 КК України покарання у вигляді позбавлення волі.
На думку суду таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Крім того, на думку суду, призначена міра покарання надасть можливість обвинуваченому сформувати у своїй свідомості уявлення про неминучість настання відповідальності за можливі вчиненні ним протиправні діяння у майбутньому, що буде в свою чергу достатньою превентивною мірою.
Суд також враховує позиції Верховного Суду, викладені в постановах у справі №750/2773/22 (провадження №51-3061км22) від 22.12.2022 та у справі №726/78/23, (провадження №51-1772км23) від 11.07.2023, з яких вбачається, що кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби свідчать про підвищену суспільну небезпечність, оскільки можуть призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим, а тому застосування іншого покарання ніж позбавлення волі, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за вчинення таких дій.
Підстав застосування статті 69 КК України, а тим більше статті 75 цього Кодексу, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 судом не встановлено.
Ухвалою слідчого судді від 24.06.2026 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що продовжувався під час судового провадження, та даний запобіжний захід підлягає продовженню до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту фактичного затримання, тобто з 24.06.2025.
Керуючись ст.ст. 373, 374, 395 КПК України, -
УХВАЛИВ:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту фактичного затримання, тобто з 24.06.2026.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний щодо засудженого ОСОБА_5 залишити без змін тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
До набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний щодо засудженого залишити без змін тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок відповідно до ст.ст. 393, 395 КПК України може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду, протягом 30 діб з моменту проголошення, а засудженим в той же строк, з моменту вручення йому копії вироку.
Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Дергачівському районному суді Харківської області копію цього вироку, подавши відповідну заяву.
Суддя ОСОБА_1
Оригінал: reyestr.court.gov.ua