Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №484/5545/26 — Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/5545/26

Провадження № 2-а/484/95/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Первомайськ

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Маржиної Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

11.08.2026 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Петракова В.А. звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210 КУпАП, мотивуючи тим, що 01.08.2026 року, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , була винесена постанова № R663141 за справою про адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст. 210 КУпАП, відносно ОСОБА_1 . Постанова вмотивована наступним: За результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не став на військовий облік за новою адресою (ст. 37 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу"), чим допустив порушення правил військового обліку. Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3, ст. 210 КУпАП Проте ознайомившись з текстом постанови №R663141 від 01.08.2026 року ОСОБА_1 категорично не погоджується з даною постановою, та вважає її такою що винесена з порушеннями норм матеріального та процесуального права, та підлягає скасуванню з наступних підстав: З вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 ставиться увину порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме те, що він, у порушив вимоги ст.37 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу". З вищезазначених норм права вбачається що ОСОБА_1 ставиться у провину те що він начебто, прибувши до нового місця проживання не виконав покладеного на нього зобов`язання щодо постановки на військовий облік у відповідному ТЦК та СП, та цими діями вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст. 210 КУпАП, Порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку вчинене в особливий період. Проте з тексту постанови не вбачається коли ОСОБА_1 прибув до нового місця проживання та кінцеву дату коли ОСОБА_1 мав стати на військовий облік, та дату якою останній вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3, ст. 210 КУпАП. Та навіть самі матеріали справи доводять обставини того, що ОСОБА_1 тривалий час не змінював реєстрацію місця проживання, та є зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 . З врахуванням наведеного, просив скасувати постанову №R663141 від 01.08.2026 про притягнення його до відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП, а провадження у справі закрити. Крім того, позивачем заявлено вимогу, щодо стягнення судових витрат пов`язаних з отриманням правничої допомоги.

Ухвалою суду від 27.08.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрите провадження в наданій справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі ст. 257 КАС України, без виклику сторін, за наявними матеріалами справи, з урахуванням особливостей провадження, визначених ст. 286 КАС України.

Сторони, їх представники завчасно і належним чином повідомлені про розгляд справи.

17.08.2026 року від представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якій вона зазначає наступне. Ознайомившись із змістом позову ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_4 , Відповідач), а також його позовними вимогами, відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 не визнає їх у повному обсязі вважає, що наявні відносно ОСОБА_1 , матеріали справи про притягнення його до відповідальності згідно постанови №R 663141 від 01.08.2026 року за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, містять достатні докази на підтвердження факту порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Що ж до посилань позивача на невідповідність порушення нормативним актам наведеним у Постанові суперечать фактичним обставинам, а саме позивачу ставиться у провину порушення ст. 22 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, яка містить 6 частин, ІНФОРМАЦІЯ_4 виходить з наступного: Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Частиною 5 статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому КМ. Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ч.1 ст.34 Закону №2232-ХІІ). Як вбачається з матеріалів справи, внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 , правил військового обліку пов`язано з тим, що позивач: не став на військовий облік за новою адресою проживання, за що ОСОБА_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП згідно постанови № R663141, дата винесення 01.08.2026. Стаття 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність саме за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку. Таким чином, процес притягнення особи до адміністративної відповідальності - це законодавчо врегульована процедура КУпАП, що включає виявлення (фіксацію) правопорушення, складання протоколу у встановлених КУпАП випадках, розгляд справи уповноваженим органом, винесення постанови та її виконання. З урахуванням всіх обставин наявність або відсутність складу адміністративного правопорушення щодо порушення правил військового обліку встановлюється саме під час розгляду справи уповноваженим органом. В рамках даної справи, звертаємо увагу на те, що сама по собі наявність у застосунку «Резерв+» примітки «Порушення правил військового обліку» не свідчить про вчинення особою адміністративного правопорушення. Вказана примітка свідчить лише про те, що у зв`язку з порушенням вимог закону, позивач підлягає доставці до відповідного органу ТЦК та СП для вирішення питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Як вбачається з матеріалів справи та є беззаперечним для сторін, про наявність у позивача порушення правил військового обліку, так, під час проведення звірки облікових даних було виявлено, що у громадянина ОСОБА_1 , наявна адміністративна справа в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. В адміністративній справі є відомості про те що ОСОБА_1 , особисто погодився з правопорушенням у застосунку «Резер +», за вчинене адміністративне правопорушення передбачене частиною 3, статті 210 КУпАП. Отже військовозобов`язаний громадянин достеменно знав, що відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення і мав можливість бачити цю інформацію в у застосунку «Резер+». Отже застереження позивача, відносно строків коли він дізнався та/або міг дізнатись, про існування не відповідає дійсним обставинам справи Стягнення у виді штрафу було накладено та, про що достовірно відомо, того ж дня – 01.08.2026 року, що окрім іншого, в його електронний кабінет (застосунок «Резер+»), -який станом на день подання даного відзиву на позовну заяву позивачем добровільно не сплачений. Що стосується тверджень позивача, що нібито йому не відомо яке саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, Позивачу ставиться у провину, адже ст. 22 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, яка містить 6 частин, кожна з яких має підпункти. Тобто військовозобов`язаний громадянин ОСОБА_1 , чітко знав, та усвідомлював, так як має зареєстрований ВОД Резерв + і усвідомлював, той факт, що він змінив місце проживання не повідомивши про це ІНФОРМАЦІЯ_2 у встановлений Законодавством строк, зазначений у Законі і за це може наступити відповідальність. Хочемо наголосити, що зміна місця проживання, та не повідомлення про це РТЦК та СП, є обов`язковим, а не правом військовозобов`язаного, крім випадків зазначених в Законодавстві. Тобто він маючи умисел, протягом тривалого часу, свідомо не вносив (змінював) відомості про нову адресу проживання, аби уникнути мобілізації, та отримання повісток для уточнення ВО даних,. ОСОБА_1 , не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_2 , де перебуває, а також не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_2 про зміну місця проживання (перебування), відповідно до п.11 ст.38 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», яка передбачає, що Громадяни зобов`язані протягом 7 днів з моменту зміни місця проживання, навчання чи роботи стати на облік, за новим місцем проживання, чого не було зроблено позивачем, і тим самим своєю (бездіяльністю) порушив правила військового обліку. Отже хочемо підсумувати, що військовозобов`язаний громадянин ОСОБА_1 , після оголошення Президентом України загальної мобілізації Указом №69 від 2022 року, не з`явився до найближчого ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом шести годин. Водночас, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивач ОСОБА_1 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 17.12.1993 року, та є придатним до служби у в/ч забезпечення ТЦК та СП, ВВНЗ, підрозділах логістики та зв`язку ,ОЗ, охорони. 01.08.2026 начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 полковник ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 , виніс постанову №R663141 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. Відповідно до змісту вказаної постанови, за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 , не став на військовий облік за новою адресою чим порушено вимоги зазначеного законодавства. Відповідальність за такі дії передбачена ч. 3 статтею 210 КУпАП. Таким чином, оскаржувана постанова №R663141 від 01.08.2026 складена відповідачем у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 279-9 КУпАП, з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу, п.п. 1, 10, 11 розділу ІІ Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом МОУ від 01.01.2024 року № 3, містить всі необхідні відомості, зокрема щодо вчиненого правопорушення, зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити у повному обсязі, а постанову № R663141 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 01.08.2026 року залишити без змін, та відмовити у стягненні суми судових витрат по сплаті судового збору.

08.09.2026 року від представника позивача Герасименка М.О. надійшла відповідь на відзив, в якому представник позивача Петраков В.А. посилаючись на тіж доводи що й у позовній заяві просив позов задовольнити.

14.10.2026 року представник позивача Петраков В.А. надав до суду документи на виконання вимог ухвали.

Інші заяви по суті справи від сторін та їх представників до суду не надходили.

Вирішуючи справу у письмовому провадженні в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, з врахуванням позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, на основі наданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.55 Конституції України, кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст. 5 КАСУ, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений законом спосіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що 01.08.2026 року, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , була винесена постанова № R663141 за справою про адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст. 210 КУпАП, відносно ОСОБА_1 , та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн.

Так, частиною першою статті 210 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, а частиною третьою статті 210 КУпАП - вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Вказана норма є банкетною, тому в постанові повинно бути зазначено норму нормативно-правового акта, яку порушила особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч.3 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік. У разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного веб порталу електронних послуг, взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

З постанови вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він начебто, прибувши до нового місця проживання не виконав покладеного на нього зобов`язання щодо постановки на військовий облік у відповідному ТЦК та СП, та цими діями вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст. 210 КУпАП, Порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку вчинене в особливий період. Проте з тексту постанови не вбачається коли ОСОБА_1 прибув до нового місця проживання та кінцеву дату коли ОСОБА_1 мав стати на військовий облік, та дату якою останній вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3, ст. 210 КУпАП.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 тривалий час не змінював реєстрацію місця проживання, та є зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначені твердження позивача підтверджуються також й відповіддю з ЄДДР № 3182219 від 17.08.2026 року, згідно якої ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстрований за цією адресою з 15.05.2014 року.

В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Згідно зі ст.62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Суд наголошує, що згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

На обов`язок доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Частиною 3 статті 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідачем не надано до суду доказів та не зазначено обставин, які безсумнівно підтверджують наявність складу правопорушення та спростовують пояснення позивача, викладені в адміністративному позові, та які б дозволили вказати на достовірність обставин, викладених у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , а тому будь-які сумніви з приводу наявності вини трактуються на користь особи, відносно якої винесена постанова.

Таким чином, враховуючи, що в ході розгляду справи відповідачем, на якого у даному випадку покладено обов`язок щодо доказування, не доведено правомірності прийнятого стосовно позивача оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку необхідність скасування оскаржуваної постанови із закриттям провадження в справі про адміністративні правопорушення за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що за результатом судового розгляду, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки у постанові про адміністративне правопорушення не зазначено об`єктивну сторону правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 тобто коли, де і які саме дії повинен був вчинити. Не зазначено навіть про те, де і коли він був зареєстрований в якому ТЦК та СП і в який період стояв на обліку і в якому і коли мав стати на облік. Також з наявних у справі матеріалів не встановлено повноважень особи, яка винесла оскаржувану постанову, на її складання.

Оскільки позов задоволено повністю, то відповідно до ч.1 ст.139 КАС України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 532 грн 48 коп.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Згідно зі ст.16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч. 1, п.1 ч.3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістом ч. ч. 3, 4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.6 ст.135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.135 КАС України).

З аналізу положень ст.134 КАС України встановлено, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 в справі № 362/3912/18.

Водночас на підтвердження сум понесених витрат на правничу допомогу в сумі 8 000 грн. представником позивача надано суду: ордер про надання правничої допомоги та розрахунок виконаних робіт.

Надаючи оцінку співмірності заявленої до відшкодування позивачем суми витрачених коштів критеріям, встановленим ч.5 ст.134 КАС України, суд зазначає, що виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, враховуючи суть спірних правовідносин, суд вважає, що визначений позивачем розмір для відшкодування на рівні 8 000 грн. є завищеним, з огляду на що підлягає зменшенню до 1 000 грн.

З огляду на те, що, дана справа належить до категорії справ незначної складності, обсяг доказів є незначним, суд вважає, що клопотання позивача про стягнення на його користь з відповідача витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 241-243, 246, 286 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210 КУпАП – задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення № R663141 від 01.08.2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.210 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн. 48 коп., та витрати на правничу допомогу в сумі 1 000 (одна тисяча) грн., а разом 1 532 (одна тисяча п`ятсот тридцять дві) 48 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення виготовлено 14 жовтня 2026 року.

СУДДЯ: