Вирок від 13 жовтня 2026 р. у справі №489/9415/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/9415/26

Провадження № 1-кп/489/803/26

Інгульський районний суд міста Миколаєва

Вирок

іменем України

14 жовтня 2026 року місто Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження №62023080020000660 від 29.08.2023 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Привільне Баштанського району Миколаївської області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, не працюючого, на момент вчинення кримінальних правопорушень був військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходив військову службу на посадах: стрільця 3 відділення 3 взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 ; стрільця 1 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стрільця 2 відділення стрілецького взводу (з охорони та оборони об`єкту № НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів) військової частини НОМЕР_4 НГУ, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , та проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України,

з участю прокурорів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_6 ,

встановив:

На підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_3 10.11.2022 призваний на військову службу за мобілізацією наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 357 від 10.11.2022 та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2022 №159 ОСОБА_3 призначений на посаду стрільця 3 відділення 3 взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 .

Відтак, з 10.11.2022, тобто з моменту направлення до військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_3 набув статусу військовослужбовця – особи, яка проходить військову службу та з того ж дня розпочав виконання військового обов`язку – проходження військової служби.

12.06.2023 близько 14:25 год солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією на посаді стрільця 3 відділення 3 взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, в порушення вимог статей 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пунктів 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з метою тимчасово ухилитися від обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби – місце дислокації військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) та незаконно перебував поза його межами, проводивши час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби, до 19.07.2023. 19.07.2023 солдат ОСОБА_3 самостійно прибув до військової частини НОМЕР_1 та повідомив про себе як про військовослужбовця, який 12.06.2023 самовільно залишив місце служби.

Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 своїми умисними діями вчинив самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

Крім того, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.09.2023 № 217, на підставі наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 30.08.2023 № 274-РС ОСОБА_3 призначений на посаду гранатометника 2 відділення охорони першого взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В подальшому, 10.07.2024 солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією на посаді стрільця 1 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , діючи умисно, в порушення вимог статей 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пунктів 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з метою тимчасово ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 ) та незаконно перебував поза його межами, проводивши час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби, до 20.11.2024. 20.11.2024 солдат ОСОБА_3 прибув до ТУ ДБР у м. Миколаєві (вул. Спаська, 18, м. Миколаїв), де останній повідомив про себе як про військовослужбовця, який ухиляється від військової служби.

Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_4 НГУ від 19.12.2024 № 370 солдату ОСОБА_3 продовжено військову службу та зараховано до списків особового складу військової частини і призначено на посаду стрільця-телефоніста 3-го стрілецького відділення стрілецького взводу (з оборони та оборони важливого державного об`єкта №328) 10 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону. Наказом командира військової частини НОМЕР_4 НГУ від 27.02.2025 № 60 солдата ОСОБА_3 призначено на посаду стрільця 2 відділення стрілецького взводу (з охорони та оборони об`єкту № НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів) військової частини НОМЕР_4 НГУ.

Проте, 17.03.2025 солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією на посаді стрільця 2 відділення стрілецького взводу (з охорони та оборони об`єкту № НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів) військової частини НОМЕР_4 НГУ, діючи умисно, в порушення вимог статей 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пунктів 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з метою тимчасово ухилитися від обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби – місце дислокації 2 відділення стрілецького взводу (з охорони та оборони об`єкту № НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_4 НГУ, а саме: об`єкту «Південь» по АДРЕСА_5 та незаконно перебував поза його межами, проводивши час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби, до 19.08.2026. 19.08.2026 солдат ОСОБА_3 був затриманий на підставі ухвали слідчого судді Інгульського районного суду м. Миколаєва.

Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 своїми умисними діями вчинив самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю та підтвердив вказані в обвинувальному акті обставини вчиненого кримінального правопорушення, зокрема, що дійсно 10.11.2022 був призваний на військову службу під час мобілізації та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , де був призначений на посаду стрільця 3 відділення 3 взводу 2 стрілецької роти вказаної військової частини. За час проходження служби брав активну участь у бойових діях, під час яких неодноразово отримував поранення та контузії, з якими перебував на лікуванні. В червні 2023 року в нього стався конфлікт з начальником, який його побив, після чого через декілька днів після цього він самовільно залишив місце служби у вказаній військовій частині в Запорізькій області, направившись за місцем свого проживання. Через місяць він повернувся на службу. В подальшому у вересні 2023 він був призначений спочатку на посаду гранатометника, а потім на посаду стрільця ІНФОРМАЦІЯ_2 з дислокацією в м. Снігурівка. За час проходження служби у вказаному підрозділі він не отримував грошове забезпечення у виді заробітної плати, у зв`язку з чим у липні 2024 року самовільно залишив місце служби у ІНФОРМАЦІЯ_5 , знову направившись додому в с. Привільне Баштанського району. В подальшому у грудні 2024 року його було призначено спочатку на посаду телефоніста, а через деякий час на посаду стрільця військової частини НОМЕР_4 НГУ в Миколаєві. Однак проходячи службу у вказаному підрозділі, він не отримував грошове забезпечення у вигляді заробітної плати, у зв`язку з чим у березні 2025 року разом з іншими військовослужбовцями залишив місце служби у військовій частині НОМЕР_4 НГУ та повернувся додому в АДРЕСА_2 . 19.08.2026 він був затриманий на підставі ухвали слідчого судді та доставлений до суду, де йому був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою. Зазначив, що, тричі залишаючи місце служби, розумів протиправність своїх дій, оскільки не мав дозволу бути відсутнім на службі та був попереджений про настання кримінальної відповідальності. Доказів того, що йому не платили заробітну плату за час служби, а також, що його побив командир, він не має.

Крім власного визнання обвинуваченим своєї вини, його винуватість у скоєному підтверджується також іншими, дослідженими у судовому засіданні доказами, в їх сукупності.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 357 від 10.11.2022 ОСОБА_3 призваний на військову службу під час мобілізації та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2022 №159 ОСОБА_3 призначений на посаду стрільця 3 відділення 3 взводу 2 стрілецької роти.

Із повідомлення від 14.08.2023 № 2405 вбачається, що заступник командира військової частини НОМЕР_1 звернувся до ТУ ДБР у місті Мелітополі за фактом самовільного залишення військової частини стрільцем 3 відділення 3 взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_3 без поважних причин.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2024 № 236, призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини стрільцем 3 відділення 3 взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_3 .

Згідно з Актом службового розслідування вч НОМЕР_1 від 04.07.2023 та наказом військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2023 № 264, встановлено факт самовільного залишення 12.06.2023 розташування військової частини НОМЕР_1 стрільцем 3 відділення 3 взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_3 без поважних причин та оголошено останньому догану.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.09.2023 № 217 ОСОБА_3 , призначеного наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 30.08.2023 № 274-РС на посаду гранатометника 2 відділення охорони першого взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 15.09.2023 зараховано до списків особового складу.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.06.2024 № 160, солдат ОСОБА_3 вважається таким, що з 12.06.2024 приступив до виконання службових обов`язків на посаді стрільця 1 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із рапорту начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.07.2024 та доповіді про факт самовільного залишення місця проходження військової служби від 10.07.2024 № 2/7120 вбачається, що виявлений факт відсутності на службі стрільця 1 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 солдата ОСОБА_3 .

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.07.2024 № 153, призначено службове розслідування за фактом виявлення 10.07.2024 самовільного залишення місця служби стрільцем 1 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 солдатом ОСОБА_3 .

Із рапортів військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.07.2024 слідує, що 11.07.2024 під час перевірки за місцем проживання в м. Снігурівка та за місцем реєстрації в с. Привільне Баштанського району Миколаївської ОСОБА_3 виявлено не було.

Згідно з відомістю доведення до особового складу та роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , 31.05.2024 ОСОБА_3 був попереджений про настання кримінальної відповідальності за статтями 402, 403, 407, 413 КК України.

Відповідно до Акту службового розслідування ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.07.2024 та наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.07.2024 № 313, встановлено факт самовільного залишення 10.07.2024 місця служби стрільцем 1 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 солдатом ОСОБА_3 з подальшим повідомленням органу досудового розслідування.

Згідно з наказами начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.07.2024 № 55 та від 08.08.2024 № 57, солдата ОСОБА_3 , стрільця 1 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 10.07.2024 звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також з 07.08.2024 призупинено військову службу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 19.12.2024 № 370, солдата ОСОБА_3 з 19.12.2024 зараховано до списків особового складу та призначено на посаду стрільця-телефоніста 3-го стрілецького відділення стрілецького взводу (з оборони та оборони важливого державного об`єкта №328) 10 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів).

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_4 НГУ від 27.02.2025 № 60, солдат ОСОБА_3 вважається таким, що з 27.02.2025 приступив до виконання обов`язків за посадою стрільця 2 відділення стрілецького взводу (з охорони та оборони об`єкту № НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів) військової частини НОМЕР_4 НГУ.

Відповідно до медичної характеристики Національної гвардії України від 02.04.202, за результатами проходження ВЛК ОСОБА_3 визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Із донесення оперативного чергового військової частини НОМЕР_4 від 17.03.2026 та рапорту командира 3 стрілецького батальйону слідує, що 17.03.2025 о 10:00 год під час перевірки наявності особового складу стрілецького взводу 3 стрілецького батальйону виявлено відсутність солдата ОСОБА_3 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України від 17.03.2025 № 336, призначено службове розслідування за фактом неповернення 17.03.2025 зі звільнення до пункту тимчасової дислокації підрозділу стрільця 2 відділення стрілецького взводу (з охорони та оборони об`єкту № НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів) солдата за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 .

Відповідно до Висновку службового розслідування від 08.04.2025 та наказу командира військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України від 16.04.2025 № 447, встановлено факт неповернення 17.03.2025 зі звільнення до пункту тимчасової дислокації підрозділу стрільця 2 відділення стрілецького взводу (з охорони та оборони об`єкту № НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів) солдата за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 з подальшим повідомленням органу досудового розслідування.

Наказом командира військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України від 17.03.2025 № 78 стрільця 2 відділення стрілецького взводу (з охорони та оборони об`єкту № НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів) солдата ОСОБА_3 з 17.03.2025 виключено з усіх видів забезпечення, який не прибув зі звільнення.

Згідно з листом ознайомлення зі статтями КК України, 16.11.2024 ОСОБА_3 був попереджений про настання кримінальної відповідальності за статтями 401, 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 410, 411, 413, 414, 418, 421 КК України.

Із відомостей з книги надання звільнень військовослужбовцям стрілецького взводу (з охорони та оборони об`єкту № НОМЕР_2 ) 3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів) військової частини НОМЕР_4 вбачається, що 16.03.2025 о 18:00 год. ОСОБА_3 отримав звільнення до 10:00 год 17.03.2025.

Із протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 19.08.2026 вбачається, що 19.08.2026 о 17:45 год ОСОБА_3 був затриманий на підставі ухвали слідчого судді від 23.12.2025.

Таким чином, оцінивши кожний доказ з точку зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом та його дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України.

При цьому, не можуть бути підставою для визнання невинуватим ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому злочинів його показання про те, що причинами для самовільного залишення місць служби стали його конфлікт з командиром, а також невиплата йому грошового забезпечення, оскільки, по-перше, вказані твердження є голослівними та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, якими можуть бути заяви про вчинення кримінальних правопорушень, рапорти чи скарги до вищестоящого військового керівництва, яких сторона захисту не надавала.

По-друге, можлива наявність вказаних обставин жодним чином не надає права військовослужбовцю самовільно залишати місце служби, враховуючи факт його належного повідомлення про настання кримінальної відповідальності за самовільне залишення місця служби, що підтверджується як письмовими документами, так і показаннями обвинуваченого про те, що він попереджався про кримінальну відповідальність, а також розумів, що залишає місця служби незаконно.

По-третє, навіть після самовільного залишення місць служби обвинувачений, перебуваючи вдома та не будучи під контролем військового керівництва, не вживав будь-яких дій, направлених на звернення до правоохоронних органів з приводу повідомлених ним обставин, які стали причинами залишення ним місця служби.

Також не може бути підставою для невинуватості обвинуваченого його твердження про те, що у його військовому квитку відсутні записи про проходження ним військової служби у вищевказаних підрозділах, місце служби в яких він самовільно залишав, оскільки із сукупності письмових доказів (наказів командирів військових частин та підрозділів, попереджень про настання кримінальної відповідальності за вчинення військових кримінальних правопорушень), а також показань обвинуваченого судом було однозначно встановлено, що останній дійсно був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, яку проходив у військовій частині НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та військовій частині НОМЕР_4 НГУ, при цьому розумів та усвідомлював незаконність самовільного залишення місця служби у вказаних підрозділах, яка тягне за собою кримінальну відповідальність. Однак, це не стримало його від скоєння інкримінованого злочину.

Крім того, суд враховує обставини вчинення кримінальних правопорушень, які полягали у неодноразовому залишенні місця служби у різних військових підрозділах та у різний час, в тому числі під час виконання обов`язків військової служби, не пов`язаної з безпосередньою участю в активних бойових діях (за фактами залишення місця служби у ІНФОРМАЦІЯ_5 та військової частини НОМЕР_4 ). Зазначене, на переконання суду, свідчить про негативне ставлення обвинуваченого до служби та свого військового обов`язку.

За такого, вищевказані показання обвинуваченого не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, у зв`язку з чим його винуватість у скоєних діяннях доведена поза розумним сумнівом.

Ухвалою слідчого судді Інгульського районного суду міста Миколаєва від 20.08.2026 у справі № 489/10278/26 відносно ОСОБА_3 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

При призначенні покарання суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, обвинувачений вчинив умисне кримінальне правопорушення, що відноситься до категорії тяжких злочинів, характеризується позитивно, лікування у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не проходив, раніше не судимий, брав активну участь у бойових діях, під час яких отримав поранення.

Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого, судом не встановлено. Суд не визнає в якості пом`якшуючої обставини зазначене в обвинувальному акті щире каяття обвинуваченого, оскільки розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому діянні. Також вказана обставина може бути визнана такою, що пом`якшує покарання лише в тому разі, коли щире каяття було дієвим і включає в себе активні дії.

Натомість суд враховує, що обвинувачений не зробив критичного осуду своїх дій, не попросив вибачення, не висловив щирий жаль з приводу вчиненого. Також він не вчиняв дій, спрямованих на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. У свою чергу, саме по собі зазначення обвинуваченим того, що він визнає свою вину, ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на шлях виправлення та самоосуд своїх вчинків.

Необхідно зазначити, що щире каяття слід відрізняти від визнання винуватості з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності, з огляду на що, суд доходить висновків про відсутність підстав визнання обставиною, яка пом`якшує покарання, визнання ОСОБА_3 своєї винуватості у вчиненні інкримінованого правопорушення, враховуючи також обставини вчинення злочину, які полягали у трьох окремих епізодах самовільного залишення місця служби.

Також суд не визнає в якості пом`якшуючої покарання обставини зазначене в обвинувальному акті активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення з боку обвинуваченого, оскільки Водночас, активним сприянням розкриттю злочину є добровільна допомога слідству, яка виявляється у повідомленні правоохоронному органу або суду обставин і фактів по справі, наданні доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викритті інших співучасників, визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом, і таке сприяння має бути активним, ініціативним та підтвердженим доказами.

Натомість, в ході судового розгляду судом не було встановлено, в чому саме полягала активність та ініціативність дій обвинуваченого у сприянні правоохоронним органам, при тому, що жодних нових обставин ним повідомлено не було, він лише підтвердив вже встановлені в ході досудового розслідування та судового розгляду обставини самовільного залишення місця служби.

Саме по собі підтвердження фактів самовільного залишення місця служби не свідчить про активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення у тих випадках, коли особа лише визнає вже відомі обставини і факти, встановлені органом досудового розслідування з інших процесуальних джерел, отже не може розцінюватись як обставина, що пом`якшує покарання.

Вказані висновки суду щодо відсутності вказаних в обвинувальному акті обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, повністю узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 608/67/23

Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

З урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, який не судимий, характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину, брав активну участь у бойових діях, внаслідок яких отримував поранення, відсутності обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також ураховуючи позицію державного обвинувача щодо виду та міри покарання, яке необхідно призначити обвинуваченому, а саме: позбавлення волі у мінімальному розмірі, визначеному санкцією статті, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки інші види покарання є недостатніми для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Натомість суд не вбачає підстав для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, оскільки ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, тричі залишав місце служби та останній раз був відсутній у військовій частині понад 18 місяців та не вживав будь-яких дій для свого повернення на службу, що свідчить про його негативне ставлення до служби та свого військового обов`язку, ганебний приклад нехтування вимогами військової дисципліни, що підриває боєздатність Збройних Сил України в цілому.

При цьому висновки суду про неможливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням узгоджуються також з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 608/67/23, згідно з якими «військовий обов`язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов`язків, від відбування покарання з випробуванням демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування».

Натомість за обставин даної справи, на переконання суду, звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка, будучи військовослужбовцем, самовільно залишила місце служби, сприятиме тому, що інші громадяни України, які проходять військову службу під час мобілізації на особливий період та самовільно залишатимуть місце служби, будуть впевненими у безкарності за залишення місця служби під час мобілізації, на особливий період, для виконання обов`язку із захисту Батьківщини, що є неприпустимим та сприятиме погіршенню обороноздатності та захисту держави в умовах ведення війни з країною-агресором російською федерацією.

Крім того, положеннями статей 69, 75 КК України визначено, що до винної особи, яка засуджується за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану не можна призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а також звільнити її від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Також право суду призначати покарання на власний розсуд підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.10.2020 у справі №487/5034/18, згідно з якими «поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо».

Крім того, у суду відсутні передбачені ч. 5 ст. 401 КК України підстави для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, для продовження проходження військової служби, оскільки останній тричі самовільно залишав місце служби.

Цивільний позов не заявлявся.

Речові докази відсутні.

У кримінальному провадженні відсутні витрати на залучення експертів.

Оскільки суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, що підлягає реальному виконанню, тому до набрання вироком законної сили необхідно залишити обраний відносно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Керуючись статтями 369-371, 373, 374, 376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з часу затримання - з 19.08.2026.

Застосований відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - залишити до набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Інгульський районний суд міста Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1