Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №474/386/26 — Врадіївський районний суд Миколаївської області

Справа № 474/386/26

Провадження № 2/474/431/26

РІШЕННЯ

Іменем України

06.10.26 с-ще Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Лисейко Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

19.05.2026р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідачка), в якому просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором № 37348-02/2024 від 22.02.2024р. у розмірі 45 600 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22.02.2024р. між ТОВ «Аванс» та відповідачкою було укладено в електронній формі кредитний договір № 37348-02/2024, підписаний електронним підписом позичальниці, відтвореним шляхом використання нею одноразового ідентифікатора, надісланого в смс-повідомленні на номер мобільного телефону. Відповідно до умов договору позичальнику були надані кредитні кошти у розмірі 12 000 грн 00 коп. у безготівковій формі шляхом їх перерахування за картковий рахунок відповідачки НОМЕР_1 .

12.06.2024р. між ТОВ «Аванс» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 12062024 відповідно до умов якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало права грошової вимоги до боржників, у т.ч. до ОСОБА_1 .

Сума заборгованості відповідачки становить 45 600 грн. 00 коп., з них: заборгованість за тілом кредиту - 12 000 грн. 00 коп.; заборгованість за процентами - 33 600 грн. 00 коп.

15.09.2026р. відповідачка звернулася до суду із заявою, в якій просила позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з неї виключно тіло кредиту у розмірі 12 000 грн, та повністю відмовити у задоволенні вимоги про стягнення відсотків у розмірі 33 600 грн або зменшити їх до символічного розміру, нарахованого виключно у межах строку договору, а також повністю відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000 грн через їх не співмірність. Вказувала, що заявлена позивачем сума відсотків у тричі перевищує тіло кредиту. Відповідно до правової позиції ВС (справа 444/9519/12) кредитор має право нараховувати відсотки виключно в межах строку дії договору (як правило 14-30днів), та після закінчення цього строку право нараховувати відсотки припиняється. Нарахування 33 600 грн поза межами строку кредитування є прямим порушенням закону. Згідно ст. 233 ЦК України якщо належні до сплати проценти є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити їх. Вказувала, що вона є матір`ю військовослужбовця ЗС України, та її син мобілізований більше як три роки. Спроба фінансової компанії нажитися на родині військовослужбовця шляхом нарахування 300% та штучних витрат на адвоката під час війни є аморальною. Витрати на правову допомогу є завищеною та неспівмірною, оскільки справа є малозначною, а позовна заява шаблонною.

Представник позивача ОСОБА_2 25.09.2026р. подав Відповідь на Відзив у якому просив позовні вимоги задовольнити повністю з підстав аналогічним підставам вказаним у позові. Додатково вказав, що ціни на послуги, які надані адвокатом є ринковими в межах м. Києва, та що до складання позовної заяви у вартість витрат на правничу допомогу включено також формування необхідних додатків та перед складанням позову - ще проведення аналізу спірних правовідносин з наданням рекомендацій щодо захисту інтересів позивача. За такого вважав вартість наданих адвокатом послуг 6 000 грн - співмірними. Щодо нарахування процентів, то зазначив, що їх нарахування проводилося щоденно на залишок заборгованості за стандартною процентною ставкою 2,50% у день (300 грн в день), в зв`язку з невиконанням умов для отримання зниженої процентної ставки (своєчасної оплати першого платежу). Період нарахування відсотків розпочався з 22.02.2024р. і тривав до закінчення строку кредитування, 20.06.2024р. (всього за 120 днів). Жодні платежі на погашення заборгованості відповідачкою не вчинялися.

Представник позивача Романенко М.Е. в судові засідання призначені на 13.07.2026р. та 06.10.2026р. не з`явився, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлений про час, дату і місце судового розгляду. Водночас у прохальній частині позовної заяви та у клопотанні від 10.08.2026р. просив розглядати позовну заяву за його відсутності, задовольнити вимоги в повному обсязі.

Відповідачка в судові засідання призначені на 13.07.2026р. та 06.10.2026р. не з`явилася, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлена про час, дату і місце судового розгляду шляхом направлення судових повісток про виклик до суду рекомендованим поштовим відправленням за зареєстрованим місцем проживання та шляхом розміщення оголошення про виклик відповідача до суду на веб-сайті Судової влади України. Відповідачка про причини неявки суд не повідомила, а також не подала до суду заяви про розгляд справи у її відсутність чи відкладення розгляду справи.

З огляду на приписи ст.ст. 211 та 223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу по суті без участі сторін за наявними у справі доказами.

Дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

22.02.2024р. ОСОБА_1 звернулася із Заявою-анкетою на отримання фінансового кредиту до ТОВ «Аванс Кредит», у якій зазначила номер картки отримувача НОМЕР_1 . Вказана заява підписана електронним підписом одноразовим ідентифікатором W7005.

Вказаної дати відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором W7005 також підписано Паспорт споживчого кредиту.

22.02.2024р. між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та відповідачкою було укладено договір про надання фінансового кредиту № 37348-02/2024, відповідно до якого останній отримав фінансовий кредит в розмірі 12 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності строком на 120 днів з 22.02.2024р. до 20.06.2024р.

Відповідно до пункту 1.4.1 договору № 37348-02/2024вищевказаного договору процента ставка становить 2,50% в день та застосовується в межах строку кредиту вказаного у п. 1.2 договору.

У п. 1.4.2 договору № 37348-02/2024 визначені умови щодо отримання ОСОБА_1 індивідуальної знижки у розмірі 96% на перший платіж, відповідно до графіку платежів, - у разі сплати до 22.03.2024р. коштів у сумі не менше першого платежу, визначеного у графіку платежів або здійснення часткового дострокового повернення кредиту.

Згідно п. 1.6 договору № 37348-02/2024 кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту.

Перед укладенням договору товариство здійснює ідентифікацію та верифікацію клієнта з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу. Видача кредитів клієнту здійснюється онлайн, використовуючи мережу «Інтернет», тобто через веб-сайт товариства. Для отримання кредиту клієнт відвідує сайт товариства та ознайомлюється з відповідною інформацією, правилами надання коштів у т.ч. на умовах фінансового кредиту, кредитними продуктами, примірним договором про надання кредиту. За ознайомлення з наведеною інформацією на сайті клієнт обирає необхідну суму кредиту та строк платежу, після чого переходить до створення особистого кабінету (вводить фінансовий номер телефону та підтверджує його шляхом введення коду з смс-повідомлення), після входу у який заповнює заявку-анкету. Після отримання попереднього рішення товариства про видачу кредиту клієнт на сайті товариства проходить ідентифікацію та верифікацію. Клієнт може акцептувати пропозицію укласти кредитний договір чи відмовитися від неї. У випадку готовності клієнта прийняти пропозицію (оферту) останній натискає кнопку «підписати», отримує вхідний дзвінок та вводить отриманий одноразовий ідентифікатор, або йому надсилається смс повідомлення з ним, який клієнт вводить у відповідне поле. Введенням коду на сайті товариства клієнт підтверджує акцепт оферти. (п.п.2.1-2.17 договору № 37348-02/2024).

У розділі 3 договору № 37348-02/2024 сторони погодили порядок нарахування та сплати заборгованості за договором. Зокрема, що повернення кредиту та сплата процентів здійснюватиметься згідно з Графіком платежів. Нарахування процентів за договором здійснюється в межах строку кредитування зазначеного у п. 1.2 договору (120 днів), починаючи з дня надання кредиту та нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня.

Клієнт доручив товариству здійснювати списання коштів з його рахунку та направляти їх на оплату заборгованості за договором, що погоджено у п. 3.8 договору № 37348-02/2024.

Відповідальність сторін у разі порушення умов договору передбачена у розділі 5 договору № 37348-02/2024. Зокрема, у разі прострочення клієнтом сплати кредиту та процентів у терміни встановлені Графіком платежів, товариство нараховує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожний день прострочення з врахуванням обмежень встановлених законодавством України. У випадку встановлення мораторіїв (заборон) на нарахування штрафних санкцій протягом такого періоду вони не нараховуються.

Договір вважається укладеним з моменту підписання його електронними підписами сторін та діє протягом строку вказаного у п. 1.2 договору (п. 7.1 договору № 37348-02/2024).

Із договору про надання фінансового кредиту № 37348-02/2024 вбачається, що він підписаний відповідачкою електронним підписом W7005 (розділ 8 договору № 37348-02/2024).

Додатком № 1 до договору № 37348-02/2024 значиться Графік платежів підписаний відповідачкою електронним підписом W7005, у якому зазначено дату видачі кредиту/платежів з 22.02.2024р. до 20.06.2024р., суму кредиту 12 000 грн., проценти за користування кредитом - 36 000 грн.

У довідці ТОВ «Аванс кредит» від 12.06.2024р. зазначено, що клієнт ОСОБА_1 ідентифікований в ІТС товариства відповідно до вимог ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015р. Унікальний ідентифікатор W7005, дата заявки на кредит 22.02.2024р. о 14:47:29, номер карти НОМЕР_1 , номер телефону НОМЕР_2 , дата відправки ідентифікатора 22.02.2024р. 14:51:40.

Обставини перерахування відповідачці коштів за кредитним договором підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-260527/120153-БТ з випискою по рахунку, згідно з якими ОСОБА_1 у банку емітовано карту № НОМЕР_1 на яку 22.04.2024р. зараховано 12 000 грн., IPAY CREDIT VISA1 Visa direct.

З наданого до суду, 28.05.2026р., розрахунку заборгованості за кредитним договором № 37348-02/2024 за період з 22.02.2024р. до 12.06.2022р., що виготовлений ТОВ «Аванс кредит» вбачається, що відповідачка на кінець періоду має заборгованість по кредиту: основна сума - 12 000 грн. та проценти - 33 600 грн 00 коп., з них прострочені - 27 000 грн 00 коп. Проценти нараховані у період з 22.02.2024р. до 12.06.2022р. (112 днів, тобто в межах строку кредитування визначеного п. 1.2 кредитного договору), щоденно, у розмірі 300 грн в день (2,5% в день на залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня), що відповідає розд. 3 кредитного договору. Будь які кошти в рахунок погашення заборгованості по кредиту відповідачкою не вносилися.

12.06.2024р між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» (клієнт) та ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) укладено договір факторингу № 12062024, у відповідності до умов якого клієнт передав фактору, а фактор прийняв і зобов`язався оплатити клієнту права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта за основними договорами укладеними між боржниками та первісним кредитором. Відступлення права грошової вимоги і всіх інших прав, належних клієнту за основними договорами, та їх перехід від клієнта до фактора відбувається у дату укладення договору.

12.06.2024р. між сторонами договору факторингу № 12062024 підписано Акт приймання передачі (письмово та/або електронного) Реєстру боржників, в тому числі згідно Витягу з реєстру боржників - до боржника ОСОБА_1 за договором № 37348-02/2024, сума боргу 45 600 грн., з них: 12 000 грн. 00 коп. - сума основного боргу та 33 600 грн. - проценти.

Фінансування за договором факторингу № 12062024 проведено 26.06.2024р. про що надано платіжну інструкцію № 8755.

02.01.2026р. між ТОВ «Діджи Фінанс» та ОСОБА_3 укладено договір № 42649746/01 про надання правової допомоги, відповідно до якого (розд. 2) адвокат прийняв на себе зобов`язання на підставі звернення клієнта надавати йому юридичну допомогу щодо: представлення його інтересів у судах загальної юрисдикції, підписувати та подавати від імені клієнта позовні заяви, відзиви та заперечення, надавати консультації з правових питань, тощо.

Умовами договору № 42649746/01 сторони передбачили, що загальна вартість послуг адвоката складається з вартості наданих юридичних послуг (поточне супроводження), згідно тарифної сітки, зазначеної у п. 4.8 договору (в тому числі за: ознайомлення з матеріалами справи та формування правового аналізу - 3 000 грн./1 том; участь у судовому засіданні - 3 000 грн./1 год.; написання заяви/клопотання - 1 500 -3 000грн.; позовна заява - 3 500 - 7 000 грн.; написання відзиву - 2500 - 7000грн.; письмове пояснення - 1 500 - 5 000 грн.; отримання рішення суду - 1 000 грн.), а також гонорару визначеного у п. 4.9 договору (6 000 грн. 00 коп.).

Додатковою угодою № 37348-02/2024 від 10.04.2026р. до Договору № 42649746/01 сторони розширили предмет договору та доповнили його новим пунктом «1.2» в якому розширили види професійної (правничої) допомоги що надається адвокатом в зв`язку з розглядом справи саме щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , а також доповнили розділ 4 «Порядок здійснення розрахунків» договору пунктом «4.9» наступного змісту: за здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у суді в справі про стягнення заборгованості клієнт виплачує адвокату гонорар у порядку та строки за погодженням сторін. Виплата гонорару підтверджується на умовах попередньої оплати таабо підтверджується підписаним сторонами відповідним актом про надання професійної правничої допомоги, складеним та підписаним сторонами на підставі детального опису робіт, виконаних адвокатом.

У Акті про підтвердження факту надання правничої допомоги від 10.04.2026р. за договором № 42649746/01 сторони підтвердили, що виконавцем надано, а клієнтом прийнято правову допомогу загальною вартістю 6 000 грн, зокрема: усна консультація щодо спірних правовідносин - у часі 1,5 год. вартістю 300 грн; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів клієнта - у часі 1 година вартістю 500 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості та попереднього орієнтовного розрахунку суми судових витрат - у часі 3 години вартістю 4 500 грн; формування додатків до позовної заяви - у часі 1 год. вартістю 700 грн. Всього - 6 000 грн.

10.04.2026р. сторонами договору № 42649746/01 складено Детальний опис робіт (наданих послуг) про підтвердження факту надання правничої допомоги згідно вказаного до говору та додаткової угоди до нього, в якому зазначені склад, обсяг та види робіт/наданих послуг, час витрачений на їх виконання та їх вартість, що аналогічні викладеним у Акті про підтвердження факту надання правничої допомоги від 10.04.2026р. за договором № 42649746/01.

Встановивши вказані обставини, суд вважає, що зі сторони відповідачки порушені вимоги чинного законодавства, що регулює кредитні правовідносини.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (в тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначені ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. За правилам ч. 1 ст. 1049 та ст. 1050 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015р. (далі - Закон № 675-VIII).

У п.п. 5, 6, 7, 12 ст. 3 Закону № 675-VIII зазначено, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону № 675-VIII в редакції на час виникнення спірних правовідносин,- визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд у постанові від 7 жовтня 2020 року під час розгляду справи №127/33824/19 зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.

Відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс".

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри».

Верховний Суд у постанові від 30.11.2022р. у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов`язком позичальника, а не позивача.

Зважаючи на викладене, суд доходить до висновку про доведеність факту укладення електронного кредитного договору та отримання відповідачкою кредитних коштів за ним, не належного виконання нею взятих не себе зобов`язань за кредитним договором щодо їх повернення у передбачені в договорі та графіку платежів строки, як і нарахованих процентів за надання кредиту, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, а також доведеність обставин переходу права вимоги до позивача, а тому позов у частині стягнення заборгованості по тілу кредиту у сумі 12 000 грн - підлягає задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, то слід зазначити наступне.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу ч. 2 ст. 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу ч. 2 ст. 1057 цього Кодексу.

Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Відповідно до п. 1.4.1. Договору сторони домовились про сплату позичальником стандартної процентної ставки в розмірі 2,50% за кожен день за користування кредитом.

Строк кредитування 120 днів, до 20.06.2024р. (п. 1.2 договору).

Сума отриманого кредиту 12 000 грн. (п. 1.1 договору).

Загальна вартість кредиту за стандартною ставкою за увесь строк кредитування 48 000 грн., з яких 12 000 грн тіло кредиту та 36 000 грн проценти (Графік платежів).

За такого, розмір денної процентної ставки при застосування стандартної процентної ставки становить 2,5% в день ((36 000 грн. (загальні витрати за кредитом, проценти) / 12 000 грн) / 120 днів * 100).

Відповідно до умов Договору отриманий відповідачкою на його підставі кредит є споживчим.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначається Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VІІІ від 15.11.2016р.

Стаття 8 згаданого закону регулює питання реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача

Вищезазначену статтю було доповнено частиною п`ятою згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ від 22.11.2023р., якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Цим Законом Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» також було доповнено п. 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

З урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24.12.2023р., розмір денної процентної ставки за договорами про споживчий кредит з 24.12.2023р. по 21.04.2024р. (120 днів перехідного періоду) мають нараховуватися в розмірі денної процентної ставки не більше 2,5 %, з 22.04.2024р. по 19.08.2024р. (наступні 120 днів перехідного періоду) - не більше 1,5 %, а з 20.08.2024р. - не більше 1%.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові у цивільній справі № 552/672/23 від 07.09.2026р. зауважив, що: норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipso iure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure; за загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року. Парламент мав на увазі строк кредитування чи строк, на який надається кредит, який на рівні закону кваліфікований як істотна умова; Законом України № 3498-IX було впроваджено перехідний період тривалістю 240 днів і передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки. Перший етап (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року): протягом перших 120 днів після набрання чинності законом максимальна денна процентна ставка для договорів, які укладені в цей період, не могла перевищувати 2,5 %. Другий етап (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року): наступні 120 днів характеризувалися подальшим обмеженням ставки - максимальна денна процентна ставка для договорів, які були укладені в цей період, була знижена до рівня 1,5 %. Третій етап (з 20 серпня 2024 року): після завершення 240-денного перехідного періоду максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1,0 %.

За такого, умови укладеного між ТОВ «Аванс кредит» та відповідачем договору від 24.09.2023р. строк дії якого продовжився після 24.12.2023р. (тобто кінцева дата кредитування 17.09.2024р.) мають відповідати вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження розміру денної процентної ставки з урахуванням приписів п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Умови Договору з відповідачкою від 22.02.2024р. щодо денної процентної ставки за період з 22.02.2024р. до 21.04.2024р. (60 днів) відповідають вимогам цього Закону, так як проценти у вказаний період нараховувалися за процентною ставкою, що не перевищувала 2,50% в день.

Починаючи з 22.04.2024р. і до 12.06.2024р. (52 дні) - суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», так як не відповідають умовам про денну проценту ставку, адже у вказаний період проценти нараховувалися первісним кредитором за ставкою 2,50% в день.

Будь які кошти на погашення заборгованості відповідачкою не вносилися.

Станом на 21.04.2024р., заборгованість по тілу становила 12 000 грн. 00 коп. та по відсоткам становила 18 000 грн 00 коп. (у т.ч. 9 000 грн - прострочені).

За такого, з врахуванням тієї обставини, що до 21.04.2024р. заборгованість по відсотками нараховувалася за ставкою 2,50% в день та заборгованість по ним станом на вказану дату становила 18 000 грн. 00 коп., загальна сума нарахованих відсотків за договором на кінець періоду мала би становити 27 360 грн. 00 коп.: з 22.04.2024р. до 12.06.2024р., за 52 дні, виходячи із суми фактичного залишку боргу по тілу кредиту 12 000 грн. 00 коп. та відсоткової ставки 1,5 % в день = 9 360 грн. 00 коп.

Тож з відповідачки на користь позивача підлягають стягнення відсотки у сумі 27 360 грн. 00 коп. (18 000 грн. 00 коп. + 9 360 грн. 00 коп.), а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Доводи відповідачки про нарахування процентів поза межами строку кредитування, який виходячи з практики Верховного суду, зазвичай становить 14-30 днів, спростовуються самим кредитним договором, у якому сторони погодили строк кредитування 120 днів, до 20.06.2024р. (п. 1.2 договору), що узгоджується також із підписаним відповідачкою Графіком платежів, та наданим, 28.05.2026р., позивачем розрахунком заборгованості виготовленим первісним кредитором, у якому період нарахування відсотків визначений станом на 12.06.2024р.

Щодо посилань відповідачки на те, що вона є матір`ю військовослужбовця, який мобілізований вже більш ніж 3 роки, про що надає копію військового квитка НОМЕР_3 від 28.07.2023р. на ім`я ОСОБА_4 та копію посвідчення НОМЕР_4 від 31.03.2025р. на його ж ім`я, то слід зазначити наступне.

Відповідачкою не надано належних та допустимих доказів родинних відносин між нею та ОСОБА_4 , як матір`ю та сином.

Водночас відмітка на сторінці 7 Паспорта громадянина України НОМЕР_5 належного ОСОБА_1 , у якій зроблено запис діти - син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не має самостійної юридичної сили для офіційного підтвердження родинних відносин вказаних осіб.

Крім того, у ст.ст. 1 та 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ (в редакції з 18 травня 2024 року, яка є датою набрання чинності Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким п. 15 ст. 14 закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції (доповнено, що право на пільги мають також дружини військовослужбовців)) - військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Тобто, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачена пільга щодо ненарахування процентів за користування кредитом визначеним у цій нормі категоріям військовослужбовців та їх дружинам (чоловікам).

На матір повнолітнього військовослужбовця дія зазначеної пільги не поширюється.

Щодо її ж тверджень, про необхідність зменшення судом нарахованих позивачем процентів, в силу вимог ст. 233 ЦК України, то слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Водночас, зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним з передбаченої ст. 233 ЦК України підстави відповідачка не заявляла, а тому її посилання на укладання кредитного договору на вкрай невигідних умовах не можуть бути враховані.

При цьому, слід зазначити, що відповідачка, укладаючи кредитний договір, самостійно та добросовісно надала оцінку запропонованим умовам кредитування, зважила на можливість їх дотримання з огляду на наявне фінансове становище та на час укладення договору вважала їх прийнятними та вигідними для себе, що й отримало вираження у факті надання згоди на укладення правочину та отримання на його підставі кошів кредиту.

Оскільки відповідачка не дотримувалася умов договору щодо порядку та строків погашення заборгованості, вказане призвело до збільшення суми нарахованих процентів відносно орієнтовної суми, що зазначена у кредитному договорі та у графіку платежів.

Позивач також просить стягнути з відповідачки на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн. 00 коп.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VІ від 05.07.2012р. (далі - Закон № 5076-VІ) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VІ).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 205/5969/15-ц розглядалося питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони. У ній ВС зазначив, зокрема наступне: "У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що за результатами розгляду цієї справи підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп", виходив з принципів співмірності та розумності судових витрат, врахував характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг заявнику, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру та дійшов правильного висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" з 15 000 грн до 3 000 грн. Посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 14 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 та у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18, від 26 липня 2022 року у справі № 910/1209/21, від 28 червня 2023 року у справі № 463/2001/19, та на те, що заявником ОСОБА_1 не заявлялось жодних письмових заперечень щодо заявлених до стягнення судових витрат на правничу допомогу, не подавалось жодних доказів на спростування розумності та співмірності заявлених до стягнення судових витрат, не заявлялось клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки, як зазначено вище у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони".

Аналогічні висновки містяться і у постанові ВС у справі № 522/10526/22 від 05.08.2026р., при розгляді касаційної скарги ГО "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів", у якій останнє просило скасувати додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року та стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000,00 грн., з наступних підстав касаційного оскарження судового рішення заявником - неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18, від 21 березня 2024 року у справі № 604/423/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суд вважає послуги адвоката наведені в Акті на підтвердження факту надання правової допомоги та Детальному описі наданих послуг за своєю суттю є складовою підготовки та подання позовної заяви до суду, а тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом, тому визначена вартість у розмірі 6 000 грн (загальна вартість наведених вище робіт), є завищеною та підлягає зменшенню.

Таким чином враховуючи вищевикладене, заперечення відповідачки проти вартості вказаних витрат як неспівмірних зі складністю справи, предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, зазначених в акті на підтвердження факту надання правової допомоги та детальному описі робіт, обставини проведення розгляду справи у відсутність представника позивача, подання ним відповіді на відзив, ціну позову, а також засад розумності, справедливості та співмірності, суд з врахуванням вимог ст. 141 ЦПК України та часткове задоволення позову на 86,32%, приходить до висновку про стягнення на користь позивача з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн. 00 коп.

На підставі вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 662 грн. 40 коп., понесені позивачем при подачі позову до суду, підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 298 грн. 18 коп. (86,32%).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 258-268, 273, 279 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" заборгованість за кредитним договором № 37348-02/2024 від 22.02.2024р., станом на 12.06.2024р., в сумі 39 360 (тридцять дев`ять тисяч триста шістдесят) грн. 00 коп., з них: 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 27 360 (двадцять сім тисяч триста шістдесят) грн. 00 коп. - заборгованість за процентами.

Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" заборгованості за кредитним договором № 37348-02/2024 від 22.02.2024р., станом на 12.06.2024р., в сумі 6 240 (шість тисяч двісті сорок) грн. 00 коп. - заборгованість за процентами.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" судові витрати: витрати зі сплати судового збору в сумі 2 298 (дві тисячі двісті дев`яносто вісім) грн. 18 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 364 (триста шістдесят чотири) грн. 22 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. покладаються на позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс".

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (код ЄДРПОУ 42649746, юридична адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1).

Відповідачка: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення складений та підписаний "14" жовтня 2026 року.

Суддя Ф.Г. Сокол