Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №473/4181/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4181/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"13" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого – судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі – АТ «Універсал Банк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2026 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 18 грудня 2019 року банк в межах проекту «monobank» уклав з відповідачем кредитний договір б/н, відповідно до якого зобов`язався надати останньому на споживчі потреби кредит у вигляді відкриття кредитної лінії та встановлення кредитного ліміту у розмірі, що визначає кредитодавець, а відповідач зобов`язався щомісячно частинами (4 % від заборгованості, але не менше 100 грн та не більше залишку заборгованості) повертати кредит, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним у розмірі 3,1 % на місяць (37,2 % річних) від суми заборгованості.

Наслідками порушення позичальником умов договору є його обов`язок сплачувати проценти у подвійному розмірі, а також сплатити:

- штраф за порушення взятих на себе зобов`язань у розмірі від 50 грн до 100 грн + 6,2 % від заборгованості за період прострочення в залежності від кількості днів прострочення;

- проценти за період прострочення грошового зобов`язання у розмірі 74,4 % річних.

12 грудня 2024 року АТ «Універсал Банк» уклало з ОСОБА_1 кредитний договір №20.30.0013435267, згідно якого позивач зобов`язався надати відповідачу споживчий кредит у розмірі 20 000 грн зі строком користування коштами протягом одного року, а відповідач зобов`язався вчасно повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у розмірі 109,5 % річних від суми заборгованості. Договором передбачено, що кредит надається за рахунок відкритої на ім`я позичальника кредитної лінії за рахунок якої також відбувається списання відсотків за користування кредитом.

Проте позичальник умови договору належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 14 травня 2026 року виникла заборгованість за кредитним договором від 18 грудня 2019 року б/н у загальному розмірі 27 030,45 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом у розмірі 25 453,42 грн;

- нарахована пеня – 1 577,03 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з ОСОБА_1 у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача Мєшнік К.І. не з`явився, проте в окремому клопотанні просив про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, судом відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному вебсайті судової влади України, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача в окремому клопотанні проти цього не заперечував.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 18 грудня 2019 року АТ «Універсал Банк» в межах проекту «monobank» уклало з ОСОБА_1 кредитний договір б/н, в якому сторони узгодили його умови.

Договір складається із Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг (що містить підпис позичальника).

Відповідно до договору банк зобов`язався надати ОСОБА_1 на споживчі потреби кредит у вигляді відкриття кредитної лінії та встановлення кредитного ліміту у розмірі, що визначає кредитодавець, а відповідач зобов`язався вчасно повернути кредит.

Що стосується тверджень позову про те, що крім Анкети-заяви, Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів Monobank|Universal Bank також є частиною кредитного договору, при цьому, відповідно до них, сторони узгодили порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитом та неустойку за порушення зобов`язань, то в цій частині суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) правочин (договір) вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів Monobank|Universal Bank не містять особистого підпису позичальника про ознайомлення з ними. Також позивач не надав жодних доказів накладення відповідачем електронного цифрового підпису (підпису одноразовим ідентифікатором) на вказаних документах.

Оскільки матеріалами справи не підтверджено, що Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів Monobank|Universal Bank містять підпис позичальника, а тому, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 03 липня 2019 року у подібній справі за № 342/180/17, вони не є частиною кредитного договору.

Також встановлено, що 12 грудня 2024 року АТ «Універсал Банк» уклало з ОСОБА_1 кредитний договір №20.30.0013435267, згідно якого позивач зобов`язався надати відповідачу споживчий кредит у розмірі 20 000 грн зі строком користування коштами протягом одного року, а відповідач зобов`язався вчасно повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у розмірі 109,5 % річних від суми заборгованості. Договором передбачено, що кредит надається за рахунок відкритої на ім`я позичальника кредитної лінії за рахунок якої також відбувається списання відсотків за користування кредитом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема, повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

З матеріалів справи вбачається те, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання, в той час як позичальник порушив умови договору в частині вчасного повернення кредиту, що призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно виписки з рахунку позичальника, станом на 14 червня 2026 року заборгованість за кредитним договором від 18 грудня 2019 року б/н становить 27 030,45 грн, а саме:

- заборгованість за кредитом у розмірі 25 453,42 грн;

- нарахована пеня – 1 577,03 грн.

Суд погоджується з розрахунком заборгованості за кредитом (тілом кредиту). Хоча частина вказаної заборгованості виникла за рахунок списання банком частини нарахованих процентів за користування кредитом (за кредитним договором від 12 грудня 2024 року №20.30.0013435267) шляхом їх включення до заборгованості за тілом кредиту (договору кредитної лінії), проте слід врахувати, що сторони обумовили в кредитному договорі таку умову. Водночас, наданий розрахунок не оспорений жодною зі сторін.

Що стосується нарахованої неустойки, то в цій частині суд виходить з наступного.

Умови кредитного договору не передбачають обов?язок позичальника сплачувати пеню.

Водночас, особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за порушення умов кредитного договору (зокрема сплати неустойки) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

За встановленого, вказана неустойка не підлягає стягненню.

Тому, з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» на підставі ст.ст. 526, 530 ЦК України підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 25 453,42 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також слід стягнути 3 133,98 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (останнє відоме місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» (м. Київ, вул. Оленівська, 23; код ЄДРПОУ 21133352) заборгованість за кредитним договором б/н від 18 грудня 2019 року, що утворилася станом на 14 травня 2026 року, а саме заборгованість за кредитом – 25 453 (двадцять п`ять тисяч чотириста п`ятдесят три) гривні 42 копійки, а також в повернення 3 133 (три тисячі сто тридцять три) гривні 98 копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв