Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №144/1073/26 — Теплицький районний суд Вінницької області

Справа № 144/1073/26

Провадження № 2/144/799/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2026 р. Теплицький районний суд Вінницької області

складі: головуючого судді - Германа О.С.,

за участі секретаря судового засідання – Пігулі А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в с-щі Теплик справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ТОВ «ФК «Кредит Капітал» - адвокат Усенко М.І., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №7963274 від 14.06.2024 року у сумі 35300.8 грн., судових витрат по справі та витрат на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги мотивував тим, що 14.06.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міолан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 7963274, згідно з умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 5000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені договором. Кредитодавець умови кредитного договору виконав шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти зареєстрованої відповідачем в особистому кабінеті та визначеної в кредитному договорі. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів, відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк, встановлений договором. 28.10.2024 року між ТОВ «Міолан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений Договір відступлення прав вимоги №111-МЛ від 28.10.2024 р., позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, визначених в реєстрі боржників, включно з правом вимоги і за кредитним договором № 7963274 від 14.06.2024 року, що укладений між кредитодавцем та відповідачем. Сума заборгованості відповідача становить 35300,8 грн., з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту – 5000 гривень; прострочена заборгованість за комісіями за надання кредиту – 1150 гривень; прострочена заборгованість за відсотками становить – 23550,8 гривень; прострочена заборгованість за комісіями за обслуговування кредиту становить – 0 гривень; заборгованість по неустойці та/або процентам за порушення грошового зобов`язання - 5600 гривень.

01.09.2026 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому він просить відмовити ТОВ «ФК «Кредит Капітал» у задоволенні позовних вимог про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. Вказав, що в позові відсутні докази, що підтверджують перехід до позивача прав вимог у сумі, яка вказана в додатках до договору факторингу. Також, відсутні докази на підтвердження сплати новим кредитором грошових коштів первісному кредитору та інших належних доказів. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи Договір про споживчий кредит (у вигляді паперової копії) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Наголошує, що він не укладав договір позики, який долучає представник позивача в якості копій до позовної заяви, відповідно не погоджував зазначені в поданих документах процентні ставки, строки кредитування, комісії, штрафні санкції та інші кабальні умови кредитування. Жоден поданий позивачем доказ не підтверджує, що саме цю редакцію договору він розумів та узгодив із позивачем. Також матеріали справи не містять жодного доказу належності саме йому вказаного “одноразового ідентифікатора”, доказів направлення йому його та використання саме ним цього способу підписання документа.

Щодо нарахованих відсотків вказав, що є безпідставними заявлені позивачем вимоги про стягнення з мене процентів у сумі: по договору від договору від 14.06.2024 №7963274 з ТОВ "Міолан" в сумі 16700,80 грн. (=23550,80-6850,00), просить відмовити в задоволенні цих вимог, захистивши мої права як споживача, оскільки ця сума процентів істотно перевищує розмір процентів, на який міг би розраховувати пересічний споживач при укладенні подібного договору (6850,00 грн). Щодо комісії, згідно з абзацом третім ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Щодо неустойки, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)». Також, матеріали справи не містять жодного належного, достатнього та допустимого доказу перерахування суми позики (платіжне доручення, квитанція, чек тощо), оформленого у відповідності до вимог чинного законодавства.

У додаткових поясненнях від 05.10.2026 представник позивача Усенко М.І. вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, просить задовольнити їх у повному обсязі.

Сторони по справі у судове засідання не з`явиись.

Частиною 1 статті 279 ЦПК України - встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Вказана вимога ЦПК України - роз`яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що розгляд справи у спрощеному позовному провадженні слід здійснювати у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, в силу вимог ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що розгляд зазначеної справи здійснюється у порядку письмового провадження у спрощеному провадженні, то суд не вбачає підстав для здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Судом встановлено, що 14.06.2024 року між ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 7963274. (а.с. 6-11). Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з умовами договору, відповідачу було надано кредит у розмірі 5000 грн., шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки, зареєстрованої відповідачем в особистому кабінеті та визначеної і кредитному договорі, що підтверджується копією платіжного доручення №133765970 від 14.06.2024 на користь відповідача від кредитодавця (а.с. 16).

На виконання умов договору банк у повному обсязі виконав покладені на нього зобов`язання, а саме надав відповідачу кредитні кошти у сумі та на умовах, передбачених договором.

Кредитні кошти були надані відповідачу у встановлені договором строки, чим банк належним чином виконав свої договірні зобов`язання. Сума заборгованості відповідача становить 35300.8 грн., з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 5000 гривень; прострочена заборгованість за комісіями за надання кредиту становить – 1150 гривень; прострочена заборгованість за відсотками становить – 23550,8 гривень; прострочена заборгованість за комісіями за обслуговування кредиту становить – 0 гривень; заборгованість по неустойці та/або процентам за порушення грошового зобов`язання - 5600 гривень. (а.с.33).

28.10.2024 року між ТОВ «Міолан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений Договір відступлення прав вимоги №111-МЛ від 28.10.2024 р. (а.с. 21-27).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №111-МЛ від 28.10.2024 від ТОВ «Міолан» до ТОВ «ФК «Кредит Капітал» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 20670.8 грн. (а. с. 33).

Відповідно до акту №Д/27795 від 15.07.2026 наданих послуг правової (правничої) допомоги за договором про надання правової (правничої) допомоги та детального опису наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №Д/27795 від 15.07.2026 року, розмір правничої допомоги становить – 8000 грн. (а.с.37-38).

Згідно витребуваних судом у Монобанк, емінент АТ «УніверсалБанк» письмових доказів по справі, на ім`я ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), банком було емітовано банківську картку № НОМЕР_2 . За період з 14.06.2024 по 21.06.2024 року на платіжну картку № НОМЕР_2 було зараховано платіж у сумі 5000 грн., від ТОВ «Міолан».

За таких обставин, суд вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47- 49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України.

Згідно ст. 639 ЦК України - договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно зі ст. 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.6 25 ЦПК України - боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 526 ЦК України - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України - позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, станом на день подання позовної заяви позивачем нараховано проценти у розмірі 30300.8 грн., що більш ніж у 6 разів перевищує суму отриманого кредиту — 5000 грн.

Суд вважає, що нарахована позивачем сума по відсоткам за кредитним договором в загальному розмірі 30300.8 грн. не відповідає нормам Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ч. 5 та 7 ст. 18 Закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення, тож вимога про нарахування та сплату відсотків, розмір яких більше ніж у 6 разів перевищує суму основного боргу, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують договору.

Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності.

При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір, як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 30300.8 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у розмірі 5000 грн. за договором про надання фінансового кредиту № 7963274 від 14.06.2024, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

За таких обставин, суд вважає, що розмір процентів підлягає зменшенню до меж, що відповідають принципам справедливості та вимогам законодавства, а саме — не більше ніж 50% від суми кредиту, тобто 2500 грн..

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, доведені та підлягають частковому задоволенню, а саме загальний розмір грошових вимог, який може бути стягнутий з відповідача, не повинен перевищувати: 5000 (тіло) + 2500 грн. (відсотки) = 7500 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на правову допомогу, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1- 4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження витрат, пов`язаних з правовою допомогою стороною позивача надано акт №Д/27795 від 15.07.2026 наданих послуг правової (правничої) допомоги за договором про надання правової (правничої) допомоги та детальний опис наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №Д/27795 від 15.07.2026 року.

Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також ураховуючи критерій складності справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та часткового задоволення вимог відзиву на позов.

Суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України у розмірі (8000*21.25%%), що становить 1700 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача (п. 2 ч. 2 ст.141 ЦПК України).

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 2662. 40 грн, враховуючи, що позивачем було заявлено до стягнення 35300.8 грн., а до задоволення підлягає сума боргу в розмірі 7500 грн. 00 коп., що становить 21.25 % (7500 грн. х 100% : 35300.8 ) від заявлених вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню в розмірі 565.76 (2662 грн. 40 коп. х 21.25%), які слід стягнути з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 202, 204, 207, 213, 251, 252, 509, 512, 514, 525, 530, 599, 610-612, 625, 626, 628, 631, 634, 637, 638, 639, 641, 642, 1048, 1050, 1054, 1056-1, 1082 ЦК України, ЗУ «Про електронну комерцію», ЗУ «Про захист прав споживача», ст. ст. 2, 12, 81,78, 81, 133, 137, 141, 258,259,264,265,272,273,354, ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса - 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, НОМЕР_3 в АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, заборгованість за кредитним договором № 7963274 від 14.06.2024 року у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 565.76 (п`ятсот шістдесят п`ять гривень сімдесят шість копійок) грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до ст. 284 ЦПК України, рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за його письмовою заявою, складеною відповідно до вимог ст. 285 ЦПК України, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя