Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №492/298/26 — Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/298/26

провадження № 2/492/535/26

РІШЕННЯ

Іменем України

12 жовтня 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Варгаракі С.М.,

секретаря судових засідань – Богдан А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, -

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом повернення земельної ділянки власнику та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки. В обґрунтування позову посилається на те, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,21 га, розташованої на території Теплицької сільської ради Болградського району Одеської області. Приблизно 7 років тому мати позивачки ОСОБА_3 передала земельну ділянку тимчасово без укладання договору оренди у користування відповідачеві ОСОБА_2 , який пообіцяв вносити плату за користування земельною ділянкою. Після спливу п`яти років відповідач не вносив орендну плату за договором, у зв`язку з чим позивачка знайшла іншого орендаря, якому бажає передати земельну ділянку у користування. Однак, під час укладання договору оренди з новим орендарем, позивачці стало відомо, що відповідач зареєстрував договір оренди землі б/н від 01 лютого 2018 року строком на 15 років. Зазначений договір позивачка не підписувала, не досягала істотних умов договору, у зв`язку з чим позивачка змушена звернутися до суду з вказаним позовом.

18 травня 2026 року за допомогою системи «Електронний суд» надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти задоволення позову представник відповідача зазначив, що 28 жовтня 2018 року позивачка добровільно уклала договір б/н оренди земельної ділянки кадастровий номер 5120485900:01:001:0341 з відповідачем строком на 15 років. В той же день позивач отримала оригінал другого екземпляру договору оренди вищевказаної ділянки. 28 жовтня 2018 року мати позивачки ОСОБА_3 отримала від відповідача гроші у сумі 15000 грн в рахунок орендної плати за 2019 рік та зобов`язалася перед відповідачем не укладати інші договори оренди земельних ділянок, які належать їй та позивачці до спливу строку укладеного договору з іншими фізичними особами. З моменту укладання договору оренди земельної ділянки відповідач сумлінно виконує обов`язки за договором оренди, сплачує податок за позивачку та видає позивачці через її матір ОСОБА_3 щорічну орендну плату. Договір оренди землі від 01 лютого 2018 року є укладеним після досягнення усіх істотних умов договору, тому підстав для усунення перешкод, шляхом повернення земельної ділянки позиваці та скасування державної реєстрації немає, у зв`язку з чим представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

26 травня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, згідно з якою оригінал договору оренди землі у позивачки відсутній, у відомостях про отримання орендної плати відсутній підпис позивачки, на наданій копії договору оренди землі наявний підпис, який не виконаний позивачкою та взагалі не схожий на її підпис, позивачка заперечує волевиявлення на укладання договору оренди землі, заперечує факт його підписання.

Позивачка та її представник у судове засідання не з`явилися, але від представника позивача за допомогою системи «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та без участі позивачки, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та його представник у судове засідання також не з`явилися, але від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, просив відмовити у задоволенні позову.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , яка внаслідок реєстрації шлюбу змінила своє дошлюбне прізвище на наявне « ОСОБА_5 », належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,21 га, кадастровий номер 5120485900:01:001:0341, що розташована на території Теплицької сільської ради Болградського району Одеської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 903402 (а.с. 11).

01 лютого 2018 року між ОСОБА_1 , позивачкою у справі, та ОСОБА_2 , відповідачем у справі, було укладено договір оренди землі б/н, згідно умов якого ОСОБА_1 , позивачка у справі, надала, а ОСОБА_2 , відповідач у справі, прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, яка розташована на території Теплицької сільської ради Арцизького району Одеської області, кадастровий номер 5120485900:01:001:0341 (а.с. 52-54). Згідно з пунктом 3.1. договір укладено строком на 15 років.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 442328367 від 05 вересня 2025 року, здійснено державну реєстрацію вищевказаного договору, про що було вчинено запис від 19 лютого 2018 року за № 24960368 (а.с. 10).

Згідно з відомостями по розрахунку пайовиків за 2022-2025 рік відповідачем виплачувалася орендна плата ОСОБА_3 , про що свідчать підписи у відомостях (а.с. 55-59). Як вбачається з розписки від 28 жовтня 2018 року ОСОБА_3 отримала 15000 грн в рахунок орендної плати за 2019 рік, а також зобов`язалася не передавати належну їй та ОСОБА_1 земельні ділянки до спливу строку договору, укладеного з ОСОБА_2 (а.с. 62).

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до вимог статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

У відповідності з вимогами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1 та 2 статті 16 ЦК України передбачено, зокрема, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Щодо природи та форми договору оренди землі

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв волі учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, за положеннями частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу загальних приписів статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України, а також спеціальних правил статей 229-233 цього Кодексу про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 цього Кодексу йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна зі сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Частиною 1 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини 4 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин..

За змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За частиною 1 статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Ці умови є обов`язковими, та без досягнення згоди щодо них договір не вважається укладеним.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона не підписувала та не укладала договір оренди землі від 01 лютого 2018 року, її волевиявлення на укладення цього правочину не було. У зв`язку з чим просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом повернення земельної ділянки власнику та скасувати державну реєстрацію оренди земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 лютого 2018 року між ОСОБА_1 , позивачкою у справі, та ОСОБА_2 , відповідачем у справі, було укладено договір оренди землі б/н, згідно умов якого ОСОБА_1 , позивачка у справі, надала, а ОСОБА_2 , відповідач у справі, прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, яка розташована на території Теплицької сільської ради Арцизького району Одеської області, кадастровий номер 5120485900:01:001:0341. Згідно з пунктом 3.1. договір укладено строком на 15 років.

Зазначений договір оренди землі укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, а ОСОБА_2 зареєстрував за собою право оренди на земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Протягом 2018-2025 років ОСОБА_2 використовував земельну ділянку за цільовим призначенням і вносив орендну плату за таке використання на користь матері позивачки ОСОБА_3 , що не заперечується самою позивачкою у позовній заяві, ОСОБА_3 приймала цю плату, а позивачка ОСОБА_1 будь-яких заперечень з приводу використання відповідачем земельної ділянки після 2018 року не висловлювала.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) виснувала про те, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).

У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 567/1039/22 зазначено: «стверджуючи, що договори сторона орендодавця не укладала та не підписувала, суди повинні були врахувати, що позивач мала доводити не лише те, що вона не підписувала договори (як окремі документи), а й не укладала такі договори (двосторонні правочини як результат домовленості двох сторін, спрямованої на встановлення певних цивільних прав та обов`язків), відповідно, що між сторонами не виникли правові відносини із договору оренди землі, оскільки позивач не виявляла своєї волі на укладення таких правочинів. Натомість відповідач має доводити виникнення між сторонами правовідносин із договору оренди землі, виконання такого договору сторонами внаслідок досягнення домовленості з приводу користування земельними ділянками орендодавця».

На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що позивачка підписала договір оренди землі, оскільки доказів протилежного суду не надано, отже між сторонами наявні договірні відносини на умовах, які в ньому визначені. Відповідно до змісту цього договору, строк його дії встановлений на 15 років та на час постановлення рішення не сплив.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, зробленими у постановах від 11 грудня 2024 року у справі № 582/332/21, від 01 квітня 2025 року у справі № 683/391/23, від 18 вересня 2025 року у справі № 193/784/22, від 18 грудня 2025 року у справі № 393/613/22 у подібних правовідносинах, згідно з якими встановлення факту виконання сторонами договорів оренди (додаткових угод), зокрема, користування земельною ділянкою орендарем та отримання орендної плати орендодавцем, виключає кваліфікацію таких правочинів як неукладених.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина 1 статті 102 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

З матеріалів справи встановлено, що позивачка та її представник не заявляли клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, обґрунтовуючи тим, що відповідач не надав оригінал договору оренди землі. Проте, з відповіді Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Арцизької міської ради, отриманої на адвокатський запит, вбачається, що у разі надання ухвали суду про витребування документів, копії запитуваних документів будуть надані у встановленому законом порядку, однак відповідного клопотання ані позивачкою, ані її представником заявлено не було.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що позивачка не довела факту не підписання нею договору оренди землі від 01 лютого 2018 року, тоді як наявні у матеріалах справи докази підтверджують виконання сторонами такого договору.

Таким чином, з аналізу досліджених у судовому засіданні доказів та на підставі наведених норм права слід дійти до висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір оренди належної позивачці земельної ділянки, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом повернення її позивачці та скасування державної реєстрації договору оренди землі від 01 лютого 2018 року задоволенню не підлягає.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, то відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати не підлягають стягненню та покладаються на позивача.

Керуючись статями 7, 8, 19, 76-81, 141, 211, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Варгаракі С.М.