Окрема думка від 09 вересня 2026 р. у справі №990SСGС/12/26 — Велика Палата Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

судді М. В. Мазура до постанови

Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2026 року

справа № 990SCGC/12/26

провадження № 11-162сап26

1. У цій справі Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) залишила без змін рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 24 березня 2026 року № 484/0/15-26, яким підтверджено притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності із застосуванням стягнення у виді подання про звільнення з посади. Підставою для такого рішення стали висновки дисциплінарного органу про умисне порушення суддею вимог процесуального законодавства під час розгляду низки цивільних справ, позапроцесуальне спілкування з особами, заінтересованими в результатах їх розгляду, втручання у здійснення правосуддя іншими суддями та інші порушення. Ці висновки ґрунтувалися, у тому числі, на матеріалах кримінального провадження, включно з результатами негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД).

2. Я не можу погодитися зпостановою Великої Палати у цій справі насамперед через відсутність належної законодавчої основи для використання результатів НСРД у дисциплінарному провадженні.

3. Діяння, які ставляться судді у винув межах дисциплінарного провадження, за своїм характером є достатньо серйозними і, за умови їх належного доведення, можуть бути підставою для його звільнення з посади судді. Водночас з огляду на істотні недоліки доказової основи, про які йтиметься далі, я змушений утриматися від остаточних висновків щодо доведеності цих діянь, а отже, і щодо обґрунтованості притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

4. Свої міркування щодо можливості використання матеріалів НСРД поза межами кримінального провадження я докладно виклав в окремих думках до постанов Великої Палати від 18 червня 2026 року у справах № 990SCGC/21/25 і № 990SCGC/3/26. Вони повною мірою стосуються й цієї справи, тому не вважаю за необхідне повторювати всю наведену там аргументацію.

5. Нагадаю лише головне: частина третя статті 14 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) прямо передбачає: «Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження». Чинне законодавство не містить положень, які б створювали виняток із цього обмеження та дозволяли використовувати результати такого втручання для доведення дисциплінарного проступку судді.

6. Посилання Великої Палати на письмовий дозвіл слідчого, наданий відповідно до статті 222 КПК, не вирішує цієї проблеми. Зазначена стаття регулює питання таємницідосудового розслідування, але не містить норм, які б уповноважували слідчого чи прокурора змінювати встановлену законом мету використання інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування. Так само автономність дисциплінарного провадження від кримінального не означає, що дисциплінарний орган може використовувати будь-які матеріали кримінального провадження незалежно від спеціальних законодавчих обмежень щодо їх використання.

7. Необхідність самостійної правової основи для подальшого використання результатів негласного втручання у приватне спілкування підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, у справі Adomaitis v. Lithuania (рішення від 18 січня 2022 року, заява № 14833/18) Суд перевіряв законність використання перехоплених розмов у дисциплінарному провадженні та врахував наявність спеціальної норми національного законодавства, яка прямо дозволяла таке використання. У справі Ships Waste Oil Collector B.V. and Others v. the Netherlands (рішення Великої палати від 1 квітня 2025 року, заяви № 2799/16 та інші) ЄСПЛ визнав передання перехоплених даних іншому державному органу для їх подальшого використання в адміністративному провадженні окремим втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, законність первісного отримання інформації не робить автоматично законним її подальше використання для іншої мети. Таке використання повинно мати самостійну, чітку й передбачувану правову основу та супроводжуватися належними гарантіями від свавілля.

8. У пунктах 294-297 постанови Велика Палата фактично визнала достатньою підставою для використання матеріалів кримінального провадження наявність дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування та послалася на особливості доказування в дисциплінарному провадженні. Однак стандарт «чітких та переконливих доказів», згаданий у статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», визначає необхідний ступінь переконливості доказової бази, але не надає ВРП повноваження використовувати в якості доказів інформацію, отриманувнаслідок втручання у спілкування, яка згідно з КПК не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження.

9. Навіть переконливість результатів НСРД сама по собі не може усунути відсутність належної правової основи для їх використання поза межами кримінального провадження.Але зворотна сторона відсутності такої правової основи полягає і у повній відсутності правил, за якими має оцінюватися допустимість і достовірність результатів НСРД у дисциплінарних провадженнях, особливо коли вони використовуються до їх оцінки кримінальним судом.

10. У зв`язку з цим мушу звернути увагу на певну суперечливість мотивування постанови в цій частині. У пунктах 286-287 та 297 Велика Палата зазначає, що спеціальне законодавство не містить вимог щодо належності та допустимості доказів, а дисциплінарний орган не оцінює їх через призму цих критеріїв. Водночас у пункті 290 постанови стверджується, що дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості та належності доказів. На мою думку, така непослідовність лише підкреслює необхідність чіткого розмежування двох питань: законності використання певного джерела інформації та переконливості доказів, які отримані з цього джерела.

11. Я беру до уваги, що рішення ВРП у цій справі ґрунтувалося не лише на результатах НСРД, але й на інших матеріалах, які могли мати самостійне доказове значення. Однак це не усуває проблеминезаконного використання матеріалів НСРД у цьому дисциплінарному провадженні. Інші докази оцінювалися в сукупності з цими матеріалами, а тому не могли не вплинути на результат такої оцінки.

12. За таких обставин Велика Палата не могла просто послатися на наявність інших доказів і вважати, що використання результатів НСРД не вплинуло на законність оскаржуваного рішення. Для цього потрібно було б заново оцінити сукупність доказів без зазначених матеріалів, визначити, які обставини залишаються доведеними, та з`ясувати, чи виправдовують вони застосоване дисциплінарне стягнення. Проте така оцінка належить до компетенції дисциплінарного органу, а не Великої Палати.

13. У цьому контексті окремої уваги заслуговували б і доводи скаржника про необґрунтовану відмову у виклику та безпосередньому допиті свідків. Вважаю, що в разі виключення результатів НСРД з доказової сукупності питання про необхідність такого допиту могло б набути істотно більшого значення для забезпечення повноти та об`єктивності дослідження обставин дисциплінарної справи й потребувало б окремої оцінки.

14. Деякі інші висновки постанови також видаються мені недостатньо послідовними. Зокрема, у пункті 210 Велика Палата наголошує, що істотні негативні наслідки грубого порушення закону для цілей пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повинні стосуватися учасників справи або осіб, щодо прав яких суд безпосередньо ухвалив рішення, а не суспільства чи держави загалом. Водночас у пункті 227 одним із підтверджень негативних наслідків названо використання судових рішень військовозобов`язаними для виїзду за межі України.

15. Підсумовуючи, наголошу, що притягнення суддів до відповідальності за корупцію, зловживання владою та інші кримінальні правопорушення чи істотні дисциплінарні проступки є важливою передумовою забезпечення суспільної довіри до правосуддя через очищення судової влади від людей, які не заслуговують бути частиною цієї високої професії. Аледосягнення цієї мети не може здійснюватися за рахунок порушення принципу верховенства права та основоположних прав людини, включно з використанням у дисциплінарних провадженнях матеріалів, отриманих унаслідок негласного втручання у приватне спілкування, за відсутності належної законодавчої основи для цього.

Суддя Микола МАЗУР