Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №991/4885/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 991/4885/25

провадження № 51-1568км26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 26 січня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000516, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Токи Підволочиського району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вищого антикорупційного суду від 22 жовтня 2025 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 366-2 КК до покарання у виді штрафу в розмірі чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 грн, з позбавленням права обіймати посади державної влади та місцевого самоврядування на строк 1 рік.

Згідно з вироком суду ОСОБА_8 , будучи з 27 листопада 2020 року по 1 серпня 2024 року головою Тернопільської обласної ради сьомого скликання, тобто відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктом декларування, 31 січня 2024 року вніс завідомо недостовірні відомості до декларації за 2022 рік щодо об`єктів нерухомого майна, які перебували у його власності та користуванні членів його сім`ї, а також стосовно розміру грошових активів на загальну суму 2 278 576, 62 грн.

Зокрема, ОСОБА_8 не зазначив дані про користування придбаною ОСОБА_9 квартирою, вартістю 1 960 000 грн, про належні на праві приватної власності члену сім`ї - дружині, нежитлові приміщення вартістю 199 516 грн, 88 350 грн, 13 600 грн, а також про наявність у нього грошових активів у вигляді коштів, розміщених на банківських рахунках в АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 17 110, 62 грн.

За результатами повної перевірки вищевказаної декларації встановлено ознаки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК, та уповноваженою особою НАЗК вжито заходів для створення в Реєстрі можливості подання ОСОБА_8 декларації з достовірними відомостями, однак останній у виправленій декларації знову не вказав відомості про користування квартирою вартістю 1 960 000 грн.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду частково задовольнила апеляційну скаргу захисника, вирок Вищого антикорупційного суду скасувала, та закрила кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК, у зв`язку з встановленням відсутності події кримінального правопорушення.

Крім цього, з матеріалів справи убачається, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 21 серпня 2025 року кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_8 в умисному внесенні ним у період із 31 січня до 31 березня 2024 року завідомо недостовірних відомостей до декларації за 2023 рік, що вчинене повторно, закрито на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку із втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

На думку прокурора, суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку встановленим на підставі доказів обставинам, при цьому звузив межі апеляційного перегляду та не відповів у своєму рішенні на питання, які сам собі поставив і які винесені на розгляд учасниками провадження.

Крім іншого прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, сплутавши зв`язок існування події злочину зі зворотньою дією закону про кримінальну відповідальність в часі, поріг кримінальної відповідальності як елемент об`єктивної сторони складу злочину із прямим умислом як елементом суб`єктивної сторони.

Також стверджує, що суд апеляційної інстанції констатував відсутність події злочину, що не відповідає дійсності та положенням ст. 284 КПК, а також порушив вимоги статей 370, 372 КПК, не мотивувавши і не обґрунтувавши належним чином своє рішення, не зазначивши всіх встановлених обставин із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції постановлено з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та матеріального права, а тому воно підлягає скасуванню.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Захисники заперечували проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а саме ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ч. 1 ст. 17 КПК).

Відповідно до вимог ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування дії ОСОБА_8 було кваліфіковано за:

- ч. 1 ст. 366-2 КК, як умисне внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», за 2022 рік, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 2 000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (перший епізод);

- ч. 1 ст. 366-2 КК, як умисне внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», за 2023 рік, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 2 000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, вчинене повторно (другий епізод).

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 21 серпня 2025 року кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_8 в умисному внесенні ним у період із 31 січня до 31 березня 2024 року завідомо недостовірних відомостей до декларації за 2023 рік (які відрізняються від достовірних на загальну суму 2 061 950 грн, тобто на суму меншу за 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб), що вчинене повторно (другий епізод), закрито на підставі

п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку із втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння за внесення до декларації недостовірних відомостей, що відрізняються від достовірних на суму від 500 до 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

В іншій частині обвинувачення ОСОБА_8 судовий розгляд продовжено та за його результатами судом ухвалено обвинувальний вирок від 22 жовтня 2025 року, яким ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК і призначено йому відповідне покарання.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 26 січня 2026 року скасувала вищевказаний вирок та закрила кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК, у зв`язку з встановленням відсутності події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК).

Переглядаючи вирок у межах доводів апеляційної скарги сторони захисту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_8 умислу на незазначення в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій місцевого самоврядування, за 2022 рік, відомостей про грошові кошти, розміщені на його банківських рахунках в АТ КБ «Приватбанк» у сукупному розмірі 17 110, 62 грн, які він повинен був вказати у відповідності до вимог п. 8 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Під час розгляду справи сторона захисту стверджувала, що у ОСОБА_8 не було умислу не вказувати в декларації вищезгадані грошові кошти, та він, недбало поставившись до її заповнення, припустився помилки. До того ж ОСОБА_8 зазначив, що визнав свою помилку і після надання можливості її виправити, він це зробив.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції про те, що за результатами повної перевірки щорічної декларації ОСОБА_8 за 2022 рік йому НАЗК було створено в Реєстрі можливість подати виправлену декларацію з достовірними відомостями, якою він, зокрема в частині відображення залишків грошових коштів станом на 31 грудня 2022 року на його банківських рахунках в АТ КБ «Приватбанк» у сукупному розмірі 17 110, 62 грн, скористався.

Водночас, в ході дослідження судом апеляційної інстанції доказів було встановлено, що ОСОБА_8 дійсно при подачі 31 січня 2024 року декларації за 2022 рік в розділі «Грошові активи» зазначив наявність у нього готівкових коштів у сумі 1 500 000 грн, а в його дружини - 1 700 000 грн, проте не вказав залишків коштів на рахунках в банку (17 110, 62 грн).

Разом з цим, вже у виправленій декларації за вказаний період (яку він подав 4 жовтня 2024 року) ОСОБА_8 , крім зазначення в розділі декларації «Грошові активи» вищенаведених сум готівкових коштів вказав і про наявність у нього станом на 31 грудня 2022 року на банківських рахунках в АТ КБ «Приватбанк» залишку загалом у розмірі 17 111 грн.

Крім того встановлено, що у розділі «12.1. Банківські та інші фінансові установи, у тому числі за кордоном, у яких у суб`єкта декларування або членів його сім`ї відкриті рахунки або зберігаються кошти» декларації за 2022 рік, яку ОСОБА_8 подав 31 січня 2024 року, відображено, що останній поінформував НАЗК відносно наявності у нього п`яти банківських рахунків, відкритих в АТ КБ «Приватбанк», та ті ж самі рахунки ним надалі були відображені у виправленій декларації, поданій 4 жовтня 2024 року.

Отже, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду зазначила, що наведені факти відносно декларування ОСОБА_8 в декларації за 2022 рік наявності станом на 31 грудня 2022 року у нього готівкових коштів у сумі 1 500 000 грн, а в його дружини - 1 700 000 грн, що сумарно складає 3 200 000 грн, переконують суд у відсутності у ОСОБА_8 умислу на приховування від декларування зазначених грошових коштів на банківських рахунках.

Суд звернув увагу на те, що сукупний розмір коштів, відомості про які не були внесені до декларації, у 187 разів менший від тих готівкових коштів, про які ОСОБА_8 вказав у декларації, і він не приховав від НАЗК факт наявності у нього в АТ КБ «Приватбанк» банківських рахунків, на яких розміщені незадекларовані 17 110, 62 грн.

Також суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що сторона обвинувачення не навела жодних розумних та логічних пояснень який сенс ОСОБА_8 , котрий задекларував наявність на 31 грудня 2022 року грошових активів у 187 разів більшому розмірі від тих, які не задекларував за відповідний рік, приховувати наявність у нього на банківських рахунках суттєво менших сум в ситуації, коли він навіть повідомив НАЗК про наявність рахунків у банку, на яких розміщені не задекларовані кошти.

Таким чином Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду дійшла висновку, що зважаючи на обставини (воєнний стан і завершення досудового розслідування відносно обвинуваченого в іншому кримінальному провадженні), за яких відбувалося подання обвинуваченим декларації за 2022 рік, незазначення ОСОБА_8 в декларації грошових коштів на його банківських рахунках в АТ КБ «Приватбанк» у сукупному розмірі 17 110, 62 грн було обумовлене не умислом, а недбалістю під час заповнення декларації.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з вищенаведеним висновком та звертає увагу на те, що обов`язковою умовою для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 366-2 КК є встановлення факту внесення суб`єктом декларування до декларації, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», відомостей, а також факту того, що такі відомості є завідомо недостовірними для суб`єкта декларування, яке вчинене з прямим умислом.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вказав, що 17 липня 2025 року набув чинності Закон № 4496-IX від 17 червня 2025 року, на підставі якого внесено зміни до ч. 1 ст. 366-2 КК, а саме в абзаці першому слова і цифри «від 500 до 2000» замінено словами і цифрами «від 750 до 2500».

Відтак, ч. 1 ст. 366-2 КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 750 до 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до 1 ст. 5 КК до кримінально караного діяння, вчинення якого 31 січня 2024 року сторона обвинувачення інкримінує ОСОБА_8 , застосовується редакція ст. 366-2 КК після внесення до неї змін згідно із Законом №4496-IX від 17 червня 2025 року.

Отже, встановивши, що ОСОБА_8 ненавмисно не зазначив в декларації за 2022 рік, поданій 31 грудня 2024 року, про 17 110, 62 грн розміщених на банківських рахунках, та виключивши їх з формулювання обвинувачення, визнаного судом першої інстанції доведеним, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду дійшла висновку, що сума вартості інших активів, про які обвинувачений не зазначив в декларації (а саме - 2 261 466 грн) не досягає мінімального порогу (який складає 2 271 000 грн), щоб стверджувати, що взагалі мала місце подія кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК полягає у внесенні суб`єктом декларування: а) завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», б) якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 750 до 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (з урахуванням змін внесених Законом № 4496-IX від 17 червня 2025 року).

Таким чином, у даному випадку відсутня не подія кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК, як зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції, а відсутні всі кваліфікуючі ознаки об`єктивної сторони даного кримінального правопорушення, оскільки не доведено, що внесені до декларації завідомо недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму від 750 до 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. А тому, кримінальне провадження підлягало закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги прокурора в цій частині, однак вважає, що вона не підлягає до задоволення, оскільки навіть за умови скасування ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду і призначення нового розгляду в цьому суді, як про це просить сторона обвинувачення, іншого результату (ніж скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження) не буде досягнуто, а «процес заради процесу» не відповідає вимогам статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого оскаржуваного судового рішення.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 26 січня 2026 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_10