Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №185/10456/18 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 185/10456/18

провадження № 51-4865км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040370001395, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Костянтинівка Донецької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 74, ч. 5 ст. 49 КК звільнено ОСОБА_7 від призначеного основного та додаткового покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 22 червня 2018 року приблизно о 6:45, керуючи технічно справним автомобілем марки MERCEDES-BENZ VITO (номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Дніпровській м. Павлограда зі сторони проспекту Шахтобудівників у напрямку вул. Центральної на відстані 1,5 м від правого краю проїжджої частини зі швидкістю 99,9-104,3 км/год, маючи об`єктивну можливість своїми односторонніми діями забезпечити безпеку дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, не впевнився, що його дії будуть безпечними та не створять небезпеки або перешкод іншим учасникам дорожнього руху, грубо порушуючи Правила дорожнього руху, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, перевищуючи максимально допустиму швидкість руху, під час виконання випередження велосипедиста ОСОБА_8 , який рухався попереду автомобіля у попутному напрямку, не вибрав безпечного бокового інтервалу та допустив контакт (удар) правим боковим дзеркалом керованого ним автомобіля у ліве плече ОСОБА_8 , в результаті чого останній впав на проїжджу частину та отримав середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника, а вирок суду-без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що правова оцінка доказів судом не ґрунтувалась на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, була вибірковою та не об`єктивною. Зазначає, що в порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у вироку суду відсутнє формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним. Місцевим судом не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, зокрема: показання обвинуваченого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_9 про відсутність на місці ДТП сліду гальмування; висновок експерта автотехніка- автотрасолога №2/19-68 від 14 лютого 2020 року щодо невстановлення належності зафіксованого сліду гальмування автомобілю марки «Mercedes Benz Vito» та невідповідність дій водія велосипеду ОСОБА_8 вимогам п. 10.1 ПДР і перебування їх у причинному зв`язку з подією, що настала; висновок експерта автотехніка-автотрасолога №4414-23 від 4 квітня 2024 року, призначеного за постановою суду першої інстанції щодо неможливості встановлення експертним шляхом належності сліду гальмування автомобілю «Mercedes Benz Vito» та відсутності в діях водія автомобіля «Mercedes Benz Vito» ОСОБА_7 невідповідностей вимогам ПДР, які могли б знаходитись у причинному зв`язку з ДТП. Апеляційним судом не надано оцінки доводам сторони захисту щодо відсутності доказів, що саме шинами автомобіля обвинуваченого залишений слід юзу в районі огляду місця ДТП. Вказує, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив у своєму рішенні про порушення ПДР особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, оскільки досліджені вказаним судом письмові докази не містять таких даних. Зазначає, що апеляційний суд не взяв до уваги те, що покази свідка ОСОБА_10 є недостовірними, оскільки даний свідок, під час його допиту в суді першої інстанції зазначив, що безпосередньо зіткнення не бачив. Поза увагою суду апеляційної інстанції залишились твердження сторони захисту щодо можливої фальсифікації слідчим ОСОБА_11 і інших доказів. Зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно визнали недопустимим доказом висновок експерта №4414-23 від 4 квітня 2024 року з підстав відхилення версії сторони захисту щодо обставин ДТП та взявши до уваги сумнівні покази свідка ОСОБА_10 .

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Положенням ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

За змістом ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку відповідності нормам кримінального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК визначено, що в ухвалі суду апеляційної інстанції повинна бути викладена мотивувальна частина із зазначенням, зокрема, встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка зобов`язана перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив усунути неповноту чи однобічність судового слідства суду першої інстанції і постановити законне й обґрунтоване рішення.

Однак цих вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок, в повному обсязі не дотримався.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком суду, захисник подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, просив закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у зв`язку з недоведеністю його вини та невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості та вичерпання можливостей їх отримати.

Зокрема захисник вказував на те, що місцевим судом безпідставно взято до уваги сумнівні показання свідка ОСОБА_10 та необгрунтовано відхилено версію сторони захисту щодо обставин ДТП. Також зазначав про безпідставне визнання недопустимими доказами висновок експерта психолога від 19 жовтня 2020 року та висновок судово автотехнічної експертизи №4414-23 від 4квітня 2024 року. Зазначав, що матеріалами кримінального провадження належним чином не встановлено, що слід шини автомобіля, який зазначений на схемі ДТП та який був взятий експертом при проведенні експертного дослідження №5/10.1/509 від 13 серпня 2018 року для визначення швидкості автомобіля «Mercedes Benz Vito» залишений саме автомобілем ОСОБА_7 .

Разом з цим суд апеляційної інстанції, погоджуючись з вироком суду першої інстанції та залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, ретельно не перевірив усіх доводів захисту, і не навів переконливих мотивів на їх спростування, не здійснив власного аналізу показань учасників кримінального провадження та здобутих у справі доказів за доводами апеляційних скарг, фактично продублював висновки суду першої інстанції та обмежився загальними формулюваннями.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції в частині визнання недопустимим доказом висновку експерта психолога ОСОБА_12 щодо психологічного аналізу особливостей змісту висловлювань та вербальної і невербальної поведінки свідка ОСОБА_10 за матеріалами відеозапису слідчого експерименту за його участю, з тих підстав, що відомості про експерта ОСОБА_12 , який проводив дане дослідження відсутні в Державному реєстрі атестованих судових експертів.

Водночас, поза увагою колегії суддів залишись доводи сторони захисту про те, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Крім цього не отримали взагалі будь якої оцінки апеляційним судом доводи захисника з приводу того, що за відсутності транспортних засобів на місці ДТП не можливо встановити належність саме автомобілю під керуванням ОСОБА_7 зазначеного на схемі ДТП сліду юзу, довжиною 55,4 м, який було враховано експертом у висновку судової автотехнічної експертизи №5/10.1/509 від 13 серпня 2018 року під час розрахунку швидкості автомобіля «Mercedes Benz Vito».

Також, спростовуючи твердження сторони захисту щодо безпідставного визнання недопустимим доказом висновку авто технічної експертизи №4414-23 від 4 квітня 2024 року через відхилення судом версії сторони захисту, суд апеляційної інстанції формально погодився із висновком місцевого суду щодо його недопустимості, при цьому не звернув уваги на твердження захисника, що саме місцевим судом була призначена вказана експертиза та всі наявні матеріали справи були надіслані експертній державній установі з відповідною атестацією, та експерт з відповідним фахом та спеціалізацією встановив, що неможливо встановити, чи належав слід довжиною 55,4 метри шинам автомобіля обвинуваченого, що свідчить про його допустимість.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень ч. 2 ст. 332 КПК суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності.

Враховуючи, що вказані порушення, за умови їх підтвердження, можуть вплинути на законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 , відповідні доводи потребували ретельної перевірки, з наведенням докладних мотивів визнання їх необґрунтованими.

Суд касаційної інстанції також вважає слушними твердження сторони захисту про помилковість зазначення апеляційним судом в ухвалі про доведення винуватості ОСОБА_7 у порушенні ПДР особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, оскільки стороною обвинувачення не ставилось у провину вчинення ОСОБА_7 злочину у стані алкогольного сп`яніння, як і не було встановлено такого стану під час судового розгляду в суді першої інстанції.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 здійснювався формально, без з`ясування належним чином всіх обставин, необхідних для перевірки доводів апеляційної скарги сторони захисту, а тому ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону в силу положень ч. 1 ст. 412 цього Кодексу є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Оскільки вирішення питання про доведеність чи недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення вимагатиме оцінки доказів у кримінальному провадженні з точки зору їх належності, в силу положень ст. 433 КПК суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішити це питання, а тому касаційну скаргу захисника слід задовольнити частково, вказане судове рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, яке відповідатиме положенням статей 370, 419 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисникаОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_13