Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №757/60883/24-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 757/60883/24-ц

провадження № 61-5272св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Петльованої Наталії Сергіївни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Литвинової І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів:Болотова Є. В., Музичко С. Г., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 01 серпня 2019 року між ним та відповідачем укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 передав відповідачу грошові кошти у розмірі 510 424,32 грн, що на момент передачі за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 20 400,00 дол. США. Термін повернення грошових коштів до 15 жовтня 2019 року.

Вказував на те, що станом на момент звернення до суду із позовом відповідач грошові кошти не повернув.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 01 серпня 2019 року у розмірі еквівалентному 25 212,16 дол. США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, з яких сума боргу у розмірі еквівалентному 20 400,00 дол. США та 10 % річних у розмірі еквівалентному 4 812,16 дол. США.

Короткий зміст судрових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 серпня 2019 року у розмірі еквівалентному 25 212,16 дол. США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, з яких сума боргу у розмірі еквівалентному 20 400,00 дол. США та 10 % річних у розмірі еквівалентному 4 812,16 дол. США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 10 571,26 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач на підставі договору позики від 01 серпня 2019 року отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 510 424, 32 грн, до суду з позовом про визнання цього договору недійсним не звертався. Сторони належним чином узгодили відповідний розмір грошових коштів - 510 424,32 грн, що на момент передачі за офіційним курсом Національного банку України становив еквівалент 20 400,00 дол. США, та визначили умови та строк повернення коштів. Оскільки відповідач не виконав зобов`язання за договором позики, не повернув позивачу грошові кошти у строк, визначений договором, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за договором позики від 01 серпня 2019 року.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що вимога про стягнення з відповідача 10 % річних є безпідставною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, апеляційний суд зазначив, що положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що умовами договору може бути встановлений інший розмір процентів, який є мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання. Укладаючи договір позики від 01 серпня 2019 року, сторони на власний розсуд визначили його умови та підтвердили факт передачі суми позики від позикодавця позичальнику. Підписуючи договір позики, відповідач погодився з його умовами, у тому числі щодо суми позики, відповідальності за невиконання взятого на себе зобов`язання та факту передачі грошових коштів.

Також апеляційний суд відхилив посилання в апеляційній скарзі на те, що пунктом 2 договору щодо стягнення 10 % річних передбачено плату за користування позикою (стаття 1048 ЦК України), а не підвищений відсоток за частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки вказане спростовується безпосередньо положеннями договору. Пунктом 2 договору передбачено, що позика є безпроцентною, плата за користування позикою не стягується. Лише у випадку своєчасного неповернення позичальником суми позики, позика стає процентною і за користування позикою позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю суму боргу, а також 10 % річних від суми простроченої неповерненої позики.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що договір містить часові суперечності та не дає можливості однозначно визначити, коли суму позики було передано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Петльована Н. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що договір позики містить часові суперечності та не дає змоги однозначно визначити, коли позика була передана та чи була передана взагалі.

У матеріалах справи відсутні підтверджуючі документи, які свідчили б про передачу-отримання коштів між сторонами, а саме: розписки, якщо кошти надані готівкою чи виписки із рахунку про отримання коштів у безготівковому вигляді, а тому наведене дає підстави стверджувати про недоведеність позивачем тієї обставини, що між сторонами виникли боргові правовідносини.

Оскільки умови договору є суперечливими, розписка у матеріалах справи відсутня, а відповідач заперечує отримання коштів, з цього слідує, що позика є такою, що не відбулася (договір є неукладеним).

Суд неправомірно стягнув з відповідача 20 400,00 дол. США, оскільки предметом договору є позика у розмірі 510 424,32 грн, а не 20 400,00 дол. США, тобто позика була виражена в гривні, а не в іноземній валюті.

Також суд неправомірно стягнув з відповідача 10 % річних від несвоєчасно повернутої суми позики, оскільки пункт 2 договору говорить не про підвищений відсоток, який перебачений частиною другою статті 625 ЦК України, а про плату за користування позикою (відповідно до статті 1048 ЦК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16 (провадження № 14-241цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15 (провадження № 14-591цс18), від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19), у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14 (провадження № 61-11сво17), від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18 (провадження № 61-7786св21), від 19 березня 2025 року у справі № 522/12996/17 (провадження № 61-16370св24) та у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі

№ 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-99цс17.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2026 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У травні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2026 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Петльованої Н. С. про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року задоволено.

Зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року у цій справі до закінчення касаційного перегляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 серпня 2019 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладений у письмовій формі договір позики, згідно з умовами якого позикодавець передав у власність позичальнику, а позичальник прийняв у власність від позикодавця грошові кошти в розмірі 510 424,32 грн, що на момент передачі за офіційним курсом Національного банку України становив еквівалент 20 400,00 дол. США, та зобов`язався повернути позикодавцеві у гривнях грошовий еквівалент суми, яка отримана у позику, за офіційним курсом Національного банку України на день платежу, до 15 жовтня 2019 року.

Пунктом 2 договору передбачено, що позика, що надається позикодавцем, є безпроцентною, тобто за користування позикою плата не стягується. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позика стає процентною і за користування позикою позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю суму боргу, а також 10 (десять) % річних від суми простроченої неповерненої позики.

Відповідно до пункту 3 договору, сума позики, встановлена пунктом 1 цього договору, отримана позичальником від позикодавця готівкою до моменту підписання даного договору в повному обсязі. Підписанням цього договору позичальник підтверджує факт одержання ним від позикодавця позики. Підписаний договір є доказом передання грошей позикодавцем позичальнику.

Згідно з пунктом 6 договору, повернення позики має бути здійснено готівкою у Київському відділенні № 13 AT «Ідея Банк», яке розташоване у м. Києві на вул. Велика Васильківська, 15/2, або у іншому узгодженому сторонами місці.

Пунктом 9 договору визначено, що у випадку повернення суми позики, визначеної у пункті 1 цього договору, позичальником готівкою, позикодавець зобов`язаний видати позичальнику розписку про одержання суми позики в повному обсязі або частково. Після повного виконання зобов`язання позичальником за цим договором позикодавець зобов`язується також передати позичальнику примірник цього договору. У разі неможливості повернення примірника цього договору позикодавець повинен вказати про це у розписці.

Договір складено в одному примірнику, який видається позикодавцю, який зобов`язується передати його позичальнику після повного виконання позичальником зобов`язань за цим договором (пункт 10 договору).

Пунктом 11 договору визначено, що сторони підтверджують, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов цього договору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скаргапредставника ОСОБА_2 - адвоката Петльованої Н. С. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суди попередніх інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахували вказані норми матеріального права та дійшли правильного висновку про існування у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 невиконаного на підставі договору позики від 01 серпня 2019 року грошового зобов`язання.

Договором позики визначено, що позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві у гривнях грошовий еквівалент суми (20 400,00 дол. США), яка отримана у позику, за офіційним курсом Національного банку України на день платежу.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу у розмірі еквівалентному 20 400,00 дол. США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 2 договору сторони визначили, що позика є безпроцентною, плата за користування позикою не стягується. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позика стає процентною і за користування позикою позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю суму боргу, а також 10 (десять) % річних від суми простроченої не поверненої позики.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 10 % річних у розмірі еквівалентному 4 812,16 дол. США, оскільки відповідач прострочив виконання взятого на себе зобов`язання за укладеним договором позики від 01 серпня 2019 року.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості та власного тлумачення заявником норм матеріального права, а тому відхиляються Верховним Судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2026 року зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року у цій справі до закінчення касаційного перегляду.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, виконання судового рішення, яке було зупинено до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Петльованої Наталії Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк