Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №932/2024/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 932/2024/23

провадження № 61-12446св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, Дніпровська міська рада, Виконавчий комітет Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка подана його представником - адвокатом Логвіновим Сергієм Сергійовичем, на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 квітня 2025 року у складі судді Куцевола В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, про визнання зняття з реєстрації місця проживання незаконним, скасування рішення органу приватизації та свідоцтва, усунення перешкод в користуванні квартирою.

Позовна заява мотивована тим, що їх родині з 1957 року на підставі ордеру було виділено для проживання квартиру АДРЕСА_1 , в якій вони були зареєстровані ( ОСОБА_1 з 1979 року, ОСОБА_2 з 2009 року) та проживали до 2023 року, поки ОСОБА_5 силою не захопив квартиру.

Пізніше вони дізналися, що 29 грудня 2022 року ОСОБА_5 , нібито, приватизував вказану квартиру на підставі, на їх думку, підроблених документів.

Зазначали, що ОСОБА_5 було набуто право власності на вказану квартиру неправомірно, оскільки він ніколи не проживав в ній та не був членом їх родини. ОСОБА_5 зареєструвався у спірній квартирі у 2012 році, проте вони не надавали згоди на його реєстрацію, тому її було проведено незаконно.

Рішення Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 29 грудня 2022 року про передання у приватну власність ОСОБА_5 спірної квартири, є незаконним, оскільки він подав заяву на одноособову приватизацію, не додавши відомостей про осіб, які проживали в ній та були зареєстровані.

Вказували, що під час їх виселення силою, невідомі особи викрали всі їх документи, зокрема, ордер на проживання в квартирі. За цим фактом відкрито кримінальне провадження.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд:

- визнати протиправними дії Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо зняття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 та реєстрації за вказаною адресою ОСОБА_3 ;

- зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради скасувати запис про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 ;

- рішення органу приватизації видане Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради від 29 грудня 2022 року № 2/46-22 про передачу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , скасувати;

- визнати недійсним свідоцтво від 29 грудня 2022 року № 46Б-22 про право власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , видане Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 03 січня 2023 року, індексний номер: 66014139, номер запису про право власності - 48906982;

- усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 23 листопада 2021 року № 1244 «Про надання дозволу на зміну умов договору найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду

від 10 вересня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до ОСОБА_3 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання зняття з реєстрації місця проживання незаконним, скасування рішення органу приватизації, свідоцтва, усунення перешкод в користуванні квартирою залишено без задоволення.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивачі не довели своїх позовних вимог, оскільки жодних доказів на підтвердження того, що Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради вчинялись будь-які дії щодо зняття з реєстрації місця проживання позивачів не надано. Отже, позивачі при зверненні до суду із цим позовом не довели, що їх суб`єктивне право чи охоронюваний законом інтерес порушено або невизнається особами, до яких пред`явлено позов. Самі по собі дії відповідачів, щодо приватизації квартири, навіть якщо інші особи вважають їх неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

За відсутності доказів правомірного володіння квартирою позивачами (вселення), відсутні підстави вважати наявний у справі ордер, виданий на ім`я ОСОБА_6 та свідоцтво про право власності, видане на ім`я ОСОБА_3 , такими, що видані з порушенням і підлягають скасуванню.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , апеляційний суд послався на відповідні судові рішення Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2025 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Логвінов С. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

ОСОБА_1 судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржила.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно оцінили надані позивачами докази у справі, дійшовши помилкових висновків про недоведеність ними того факту, що їх родина проживала у спірній квартирі на підставі відповідного ордеру з 1957 року.

Суди не врахували, що відповідно до листа Дніпровської міської ради від 20 березня 2023 року, наданого на адвокатський запит, рішення ради від 15 жовтня 2010 року № 421 не стосувалося видачі ордеру на спірну квартиру ОСОБА_6 . Тобто, жодних ордерів ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на спірну квартиру не видавалося, а тому приватизація квартири останнім є незаконною. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив представнику міської ради в наданні часу для подання до суду копії рішення ради від 15 жовтня 2010 року № 421, для підтвердження того факту, що воно не стосувалося матері відповідача - ОСОБА_6 .

Суди не врахували, що рішення Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 29 грудня 2022 року про передання у приватну власність ОСОБА_5 спірної квартири є незаконним, оскільки він подав заяву на одноособову приватизацію, не додавши відомостей про осіб, які проживали в ній та були зареєстровані.

Приватизація квартири ОСОБА_5 порушила права позивачів, позбавивши їх такого права на квартиру, яка виділялася їм за ордером і в якій вони фактично проживали і були зареєстровані до їх фізичного, силового виселення з неї.

Суди безпідставно віддали перевагу доказам, які були надані ОСОБА_5 , над тими доказами, що надали вони, зокрема, витягами з Єдиного демографічного реєстру України.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У травні 2026 року представник ОСОБА_3 - адвокат Прокопенко В. М., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки судом доказів, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані у вересні 2026 року представником ОСОБА_3 - адвокатомПрокопенком В. М., додаткові пояснення у справі, оскільки вони по суті є штучним поданням додаткових відзивів поза межами визначеного процесуального строку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

28 січня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2026 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до копії ордера від 07 жовтня 2010 року, виданого Бабушкінською районною у місті Дніпропетровську радою, на ім`я ОСОБА_6 , яка міститься у матеріалах справи, останній у складі сім`ї з двох чоловік ( ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ) надано право на заняття житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 є сином ОСОБА_6 .

У спірній квартирі з 30 серпня 2012 року був зареєстрований ОСОБА_3 , який у подальшому - 29 грудня 2022 року, її приватизував на підставі рішення органу приватизації, виданого Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради від 29 грудня 2022 року № 2/46-22 про передачу останньому цієї квартири.

Згідно з копією свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3 , виданого Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради 29 грудня 2022 року за №46Б-22, квартира АДРЕСА_1 знаходиться у власності ОСОБА_3 .

Це підтверджується копією рішення органу приватизації №2/46-22, реєстр № 46Б-22 від 29 грудня 2022 року.

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 січня 2023 року № 319484510, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , 29 грудня 2022 року зареєстровано за ОСОБА_3 .

Згідно з відповіді начальника СВ ВП №7 ДРУП ГУНП у Дніпропетровській області Якімова С. від 05 січня 2024 року № 43.7/3-98, слідчі дії у кримінальному провадженні № 12023041640000057, відкритому 17 січня 2023 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, тривають.

Відповідно до довідки від 07 грудня 2021 року про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої відділом обліку проживання осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур, що міститься у матеріалах справи, ОСОБА_3 з 30 серпня 2012 року є зареєстрованим у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Інших осіб у цьому житловому приміщенні не зареєстровано.

З огляду на акт обстеження домогосподарства від 08 червня 2023 року за адресою: АДРЕСА_2 , який підписано начальником дільниці КП «Жилсервіс-5» ДМР Морозюк, майстром дільниці КП «Жилсервіс-5» ДМР ОСОБА_7 , у присутності сусідів та мешканців квартир № 4 ОСОБА_8 , № 8 ОСОБА_9 , № 12 ОСОБА_10 , фактично ОСОБА_3 проживав у спірній квартирі з 2016 року.

Згідно з листа начальника відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ОСОБА_11 від 18 червня 2023 року № 6/5-3483, у реєстрі територіальної громади, відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на території міста Дніпра - відсутні.

У паспорті громадянина України старого зразка серії НОМЕР_4 , виданого 29 вересня 1998 року на ім`я ОСОБА_3 , на сторінці 13 є відмітка штемпеля реєстрації - АДРЕСА_2 з 30 серпня 2012 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Логвінова С. С., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 1 Закону України«Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Частиною третьою статті 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Статтею 346 ЦК України встановлено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» на органи приватизації покладено обов`язок дотримуватись виконання законодавства під час проведення приватизації громадянами житла.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (частина перша статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно із частинами першою, десятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

Статтею 58 ЖК України встановлено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь-яке право особи, а саме порушене.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, право на судовий захист має особа, чиї права порушені.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (пункт 76 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від13березня 2024 року у справі № 757/23249/17 (провадження № 14-95цс22)).

За частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і на захист яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (пункти 63-66 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 (провадження № 12-28гс25)).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, дослідивши всі надані сторонами докази, дійшов обґрунтованих висновків про те, що позивачі не довели порушення своїх прав, оскільки не надали доказів правомірного володіння спірною квартирою (вселення), тому не мають права оскаржувати приватизаційну процедуру цієї квартири, так як не доведено їх правовий зв`язок з нею.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суди не врахували, що родини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали у спірній квартирі на підставі відповідного ордеру з 1957 року, є безпідставними, оскільки вони не надали суду відповідних доказів, тобто цих обставин не довели належними і допустимими доказами, що було їх процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Позивачі не довели й сам факт їх виселення з квартири фізичною силою відповідачем, як вони стверджували, оскільки ОСОБА_2 не надала жодного доказу цього. А згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України доведення цієї обставини є її процесуальним обов`язком.

Верховний Суд зазначає, що мати відповідача - ОСОБА_6 , проживає у спірній квартирі з 2010 року. При реєстрації її місця проживання в ній, як і її сина - відповідача у справі, а потім виконання дій щодо приватизації і набуття відповідачем права власності на квартиру, органами державної влади вчинялися відповідні дії на перевірку їх законності.

Право відповідача, як власника, захищені статтею 41 Конституції України, статтями 317, 321 ЦК України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням того, що ОСОБА_2 не довела порушення її прав відповідачем, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка подана його представником - адвокатом Логвіновим Сергієм Сергійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк