Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №947/23714/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 947/23714/23

провадження № 61-12391св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРРА ФІНАНС»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи:ОСОБА_2 , державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція Державної Реєстрації» Кушнерова Римма Вячеславівна, державний реєстратор Державного підприємства «Центр обслуговування громадян» Драгомир Тетяна Юріївна, державний реєстратор відділу надання адміністративних послуг виконавчого комітету Визирської сільської ради Лиманського району Одеській області Заїка Леся Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2025 рокуу складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М. В., Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ВЕРРА ФІНАНС» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція Державної Реєстрації» Кушнерова Р. В., державний реєстратор Державного підприємства «Центр обслуговування громадян» Драгомир Т. Ю., державний реєстратор відділу надання адміністративних послуг виконавчого комітету Визирської сільської ради Лиманського району Одеській області Заїка Л. О., про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів.

Позовна заява мотивована тим, що товариство є кредитором ОСОБА_2 за кредитним договором від 25 грудня 2007 року, з урахування змін до договору, внесених рядом додаткових угод.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між банком та ОСОБА_2 14 січня 2010 року було укладено іпотечний договір № 011/0321/10/08460/1, відповідно до умов якого було передано в іпотеку банку садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 276,1 кв. м та земельну ділянку, на якій він знаходиться, які належали їй на праві власності.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2015 року у справі № 520/9563/15ц позов ОСОБА_1 було задоволено. Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вказаний садовий будинок та земельну ділянку під ним й визнано за ним право власності.

29 серпня 2017 року державним реєстратором Лиманської районної державної адміністрації Одеської області Заїкою Л. О. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку АДРЕСА_2 , про що винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

07 травня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція Державної Реєстрації» Кушнеровою Р. В. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на садовий будинок АДРЕСА_3 дорога, про що винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Крім того, 09 травня 2019 року державним реєстратором Кушнеровою Р. В. внесено зміни у розділ, в якому об`єкт нерухомого майна «садовий будинок» змінено на «садовий будинок АДРЕСА_4 », загальну площу об`єкта нерухомого майна з «276,1 кв. м» змінено на «212 кв. м», житлову площу з «94,4 кв. м» на «74,8 кв. м».

Рішенням Апеляційного суду Одеської області 20 вересня 2017 року у справі № 520/9563/15ц скасоване рішення Київського районного суду від 02 грудня 2015 року з підстав того, що до складу учасників справи не було залучено іпотекодержателя.

Тобто, вищевказані об`єкти нерухомості є іпотечним майном, а іпотекодержателем є саме позивач, тому реєстрація за відповідачем, який не є іпотекодавцем, права власності на вказані об`єкти іпотеки на підставі рішення суду, яке у подальшому було скасовано, порушує право іпотекодержателя звернути стягнення на іпотечне майно.

Ураховуючи наведене, ТОВ «ВЕРРА ФІНАНС»просило суд: визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Лиманської районної адміністрації Одеської міської ради Заїки Лесі Олександрівни про державну реєстрацію прав власності та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36907950 від 05 вересня 2017 року, скасувати запис № 221666199 від 29 серпня 2017 року про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 з кадастровим номером 5110136900:34:012:60153, площею 0,0296 га, що розташована за адресою : АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 , а також скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Римми Вячеславівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46781414 від 09 травня 2019 року, скасувати запис № 31470759 від 07 травня 2019 року про право власності на садовий будинок АДРЕСА_5 за ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року у складі судді Луняченка В. О.у задоволенні позову ТОВ «ВЕРРА ФІНАНС» відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що обраний позивачем, як іпотекодержателем майна, право власності на яке перейшло від іпотекодавця за договором Іпотеки до іншої особи, вимоги щодо скасування рішень про державну реєстрацію за такою особою права власності на іпотечне майно, не є ефективним способом захисту порушеного права іпотекодержателя. Посилання на наявність порушення прав власника майна - ОСОБА_2 , є безпідставним, оскільки захист право власності у такому випадку покладається саме на власника, який має право звернення до суду із вимогами про витребування майна із чужого володіння, а у матеріалах справи відсутні повноваження позивача на представництва інтересів ОСОБА_2 .

Обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові, без з`ясування та аналізу інших обставин на які посилаються сторони у своїх вимогах та запереченнях.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року апеляційну скаргу Царюк М. З., яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРРА ФІНАНС», задоволено.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року скасовано

та ухвалено нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРРА ФІНАНС»

до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , державний реєстратор КП «Агенція Державної Реєстрації» Кушнерова Р. В., державний реєстратор ДП «Центр обслуговування громадян» Драгомир Т. Ю., державний реєстратор відділу надання адміністративних послуг виконавчого комітету Визирської сільської ради Лиманського району Одеській області Заїка Л. О., про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Лиманської районної державної адміністрації Одеської області Заїки Л. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36907950 від 05 вересня 2017 року, а також скасовано запис № 22166199 від 29 серпня

2017 року про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 з кадастровим номером 5110136900:34:012:0153, площею 0,0296 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , за ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Р. В.

про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46781414

від 09 травня 2019 року, а також скасовано запис № 31470759 від 07 травня

2019 року про право власності на садовий будинок АДРЕСА_5 , за ОСОБА_1 .

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що визнання та підтвердження державою факту набуття особою права власності на земельну ділянку та садовий будинок є неприпустимим, оскільки суперечить положенням цивільного законодавства та порушує право власності ОСОБА_2 , а, відповідно, порушує права і ТОВ «ВЕРРА ФІНАНС», як іпотекодержателя.

Рішення державних реєстраторів позбавило ТОВ «ВЕРРА ФІНАНС», як іпотекодержателя, його права на звернення стягнення на предмет іпотеки за доведеності порушення боржником умов кредитного договору та існування заборгованості, порядку здійснення державної реєстрації прав тощо.

З урахуванням обставин конкретної справи та за умови, якщо правовідносини щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер, вимога про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до відновлення становища, яке існувало до прийняття державним реєстратором відповідного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Апеляційний суд послався на відповідні судові рішення Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року скасувати та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, дійшовши помилкових висновків про можливість скасування рішень державного реєстратора щодо реєстрації майна, яке йому належить. Суд не врахував численних судових спорів його із ОСОБА_2 щодо цього майна, а також те, що остання не вклала у спірний будинок жодних коштів, а заволоділа ним шахрайським шляхом. Більш того, ОСОБА_1 був власником земельної ділянки з 2004 року.

Крім того, апеляційним судом проігноровано, що позивач обрав неефективний та неналежний спосіб захисту, оскільки, у разі порушення прав та спору щодо власності на майно такі права має захищати саме власник, у цьому випадку ОСОБА_2 , а не іпотекодержатель такого майна.

Заявник посилається на численні судові рішення Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, які судами, на його думку, не було враховано.

Відзиви на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року відмовлено.

12 лютого 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2026 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 отримав право власності на садовий будинок 212,5 кв. м та земельну ділянку площею 0,0296 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 22 лютого 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трубачовою Н. О. за реєстраційним номером: 647 (підтверджується витягом з реєстру права власності на нерухоме майно № 171551348 від 21 грудня 2007 року).

11 липня 2005 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності серії ЯБ №295522, на вказану земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:34:012:0153), виданий Одеським міським управлінням земельних ресурсів, який зареєстрований за № 010550502648 від 11 липня 2005 року.

25 грудня 2007 року між ВАТ «ЕРСТЕ БАНК» та ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , було укладено генеральну кредитну угоду від 25 грудня 2007 року № 10.01-40/289 та в її рамках кредитний договір від 25 грудня 2007 року № 011/0321/10/08460, відповідно до умов яких ОСОБА_1 був наданий кредит у сумі 610 000 доларів США для рефінансування залишку заборгованості за кредитом, що був отриманий позичальником у ТОВ «СоцКомБанк» (КД № 014//1-795 від 20 серпня 2007 року).

Для забезпечення виконання кредитних зобов`язань між тими самими сторонами було укладено договір іпотеки № 10.01-40/289/1, згідно з умов якого передано в іпотеку банку садовий будинок АДРЕСА_1 , разом із земельною ділянкою на якій він знаходиться.

04 грудня 2009 року Київським районним судом м. Одеси було ухвалено заочне рішення у цивільної справі № 2-7197/2009 за позовом, поданим ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 , до Одеської міської ради про визнання права власності на реконструйований садовий будинок АДРЕСА_3 , що розташований на земельний ділянці площею 0,0296 га, ділянка АДРЕСА_4 , загальної площею 276,1 кв. м, яким позовні вимоги були задоволені у повному обсязі.

Додатковою угодою № 2 до Генеральної кредитної угоди № 10.01-40/289, укладеної 14 січня 2010 року між ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_4 , що діяв на підставі довіреності, посвідченої 04 грудня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т. Ю. р/н 181, та ПАТ «ЕРСТЕ БАНК» внесено зміни до Генеральної кредитної угоди про дострокове припинення строку дії Генеральної кредитної угоди у зв`язку із зміною позичальника по кредитному договору.

Додатковою угодою № 4 до кредитного договору № 011/0321/10/08460, укладеною 14 січня 2010 року між ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_4 , що діяв на підставі довіреності, посвідченої 04 грудня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т. Ю. р/н. 181, ПАТ «ЕРСТЕ БАНК» та ОСОБА_2 було змінено сторону у зобов`язанні, у зв`язку із чим ОСОБА_1 був виведений, як сторона з кредитного договору, а позичальником стала ОСОБА_2 .

На підставі договору купівлі-продажу від 14 січня 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , остання придбала садовий будинок, за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 276,1 кв. м, площа земельної ділянки 296 кв. м. У пункті 1.3 цього договору зазначено, що цей садовий будинок належить продавцю на підставі заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2009 року. Продаж предмета іпотеки було здійснено з дозволу іпотекодержателя - ПАТ «ЕРСТЕ БАНК» (правонаступником якого став ПУАТ «ФІДОБАНК»).

Також, 14 січня 2010 року між ПАТ «ЕРСТЕ БАНК» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 011/0321/10/08460/1, відповідно до умов якого було передано в іпотеку банку садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 276,1 кв. м та земельну ділянку, на якій він знаходиться.

ОСОБА_1 із посиланням на те, що він позов не подавав та нікого не вповноважував на подання вказаного позову 27 червня 2013 року звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2009 року у справі № 2-7197/2009. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2013 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2009 року було скасовано, позов залишений без розгляду.

Далі, ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 та заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2015 року у справі № 520/9563/15ц позов ОСОБА_1 було задоволено. Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 садовий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці - 0,0296 га. Визнано за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та складається з садового будинку, загальною площею літ. «А» - 212,5 кв. м, розташованого на земельній ділянці - 0,0296 га, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 11 липня 2005 року Одеським міським управлінням земельних ресурсів.

Під час здійснення виконавчих дій 15 липня 2016 року з примусового виконання зазначеного рішення від 02 грудня 2015 року, на підставі виконавчого листа № 520/9563/15ц, виданого Київським районним судом м. Одеси, було складено акт про те, що у приміщенні будинку знаходився ОСОБА_7 , але не перешкоджав виконанню рішення суду, і рішення було виконане. Проте, у подальшому, ОСОБА_7 , змінивши замок на вхідних дверях, вселився до будинку без законних підстав.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2017 року у справі № 520/8421/16-ц було задоволено частково позов ОСОБА_1 . Усунуто перешкоди у здійсненні йому права володіння та користування садовим будинком, загальною площею 212, 5 кв. м та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , виселено ОСОБА_7 та вселене ОСОБА_1 у садовий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 212, 5 кв. м, який розташований на земельній ділянці за вказаною адресою.

29 серпня 2017 року о 15 год 14 хв 28 сек., (номер запису про право власності 22166199) державним реєстратором Лиманської районної державної адміністрації Одеської області Заїкою Л. О. на підставі копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 295522 від 11 липня 2005 року, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів за № 010550502648, проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку АДРЕСА_2 . про що винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 36907950 від 05 вересня 2017 року.

07 травня 2019 року о 19 год 26 хв 20 сек., (номер запису про право власності 31470759) державним реєстратором Комунального підприємства «АГЕНЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ» Кушнеровою Р. В. на підставі дублікату договору дарування від 22 лютого 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трубачовою Н. О. за № 647 (дублікат від 27 квітня 2018 року за № 511), проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на садовий будинок АДРЕСА_3 дорога, про що винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 46781414 від 09 травня 2019 року.

Крім того, 09 травня 2019 року о 15 год 34 хв 48 сек. тим самим державним реєстратором Кушнеровою Р. В. внесено зміни у розділ, в якому об`єкт нерухомого майна «садовим будинок» змінено на «садовий будинок АДРЕСА_4 », загальну площу об`єкта нерухомого майна з «276,1 кв. м» змінено на «212 кв. м», житлову площу з «94,4 кв. м» на «74,8 кв. м».

Рішенням Апеляційного суду Одеської області 20 вересня 2017 року у справі № 520/9563/15ц була задоволена апеляційна скарга представника Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» та скасоване рішення Київського районного суду від 02 грудня 2015 року у справі № 520/9563/15ц , з підстав того, що до складу учасників справи не було залучено іпотекодержателя.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кобзар О. Ю., ОСОБА_4 , про визнання недійсними: договору іпотеки від 14 січня 2010 року, додаткової угоди № 3 до кредитного договору від 13 січня 2010 року № 011/0321/10/08460, додаткової угоди № 4 до кредитного договору від 14 січня 2010 року № 011/0321/10/08460, додаткової угоди № 2 до генеральної кредитної угоди від 14 січня 2010 року № 1001-40/289.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 січня 2020 року у справі № 520/9563/15ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 січня 2022 року у задоволені апеляційної скарги ОСОБА_1 було відмовлено та рішення залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки права іпотекодержателя на предмет іпотеки виникли починаючи з грудня 2007 року, вони є дійсними станом на цей час, адже зміна власника не є підставою для визнання недійсним договору іпотеки. Доводи позивача про те, що ОСОБА_3 від його імені за довіреністю представляв його інтереси, у тому числі, ним укладені договори з ПАТ «Ерсте Банк», проте він не уповноважував довіреністю ОСОБА_3 представляти його інтереси, у тому числі при укладанні договорів з ПАТ «Ерсте Банк», суд визнав безпідставними, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що довіреність є сфальсифікованою та не може використовуватись, адже тягар доказування обставин покладається саме на позивача, виходячи із принципу змагальності сторін.

Рішенням Київського районного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 520/10154/19 (набрало законної сили) за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетнікова Світлана Іванівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Морський клуб ТЦФ» були задоволені позовні вимоги та визнано недійсним договір іпотеки № 4930, посвідчений 25 грудня 2007 року приватним нотаріусом м. Києва Решетнікової С. І., між ВАТ «Ерсте Банк» та іпотекодавцем ОСОБА_1 , державний реєстр іпотек, від 25 грудня 2007 року № 6313512, а також скасовані: запис про заборону: реєстраційний номер обтяження 6313297, зареєстровану 25 грудня 2007 приватним нотаріусом Решетнікової С. І., реєстровий № 4930к, садового будинку, житлової площі 74,8 кв. м, загальної площі 212,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , власник: ОСОБА_1 , заборона від 25 грудня 2007 року за реєстровим № 4931 к; запис про заборону: реєстраційний номер обтяження 6313495, зареєстровану 25 грудня 2007 року приватним нотаріусом Решетніковою С. І., реєстровий № 4930к, земельної ділянки, площею 0,0296 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110136900:34:012:0153, власник: ОСОБА_1 , заборона від 25 грудня 2007 року за реєстровим № 3932к; запис про заборону: реєстраційний номер обтяження 6313512, зареєстровану 25 грудня 2007 року приватним нотаріусом Решетніковою С. І., реєстровий № 4930к, садового будинку, житлової площею 74,8 кв. м, загальною площею 212,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки, площею 0,0296, за адресою: АДРЕСА_1 ? кадастровий номер; 5110136900:34:012:0153 власник: ОСОБА_1 , з розміром основного зобов`язання: 610 000 доларів США, додаткові дані: заборона від 25 грудня 2007 року за реєстровим № 4931к, №3932к.

При розгляді справи судом було встановлено, що відповідно до висновку науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України від 03 січня 2018 року № 126/1-а спірна довіреність не відповідає вимогам законодавства України, що діяло на грудень 2007 року по формі та не відповідає вимогам законодавства Австрії як по формі так і по змісту, у зв`язку із чим суд прийшов до висновку, що у судовому засіданні доведено факт невідповідності довіреності від 07 грудня 2007 року, яка посвідчена нотаріусом Маг. Йоганнес Кореном, заступником громадського нотаріуса доктора Гаральда Прауна 11 грудня 2007 року та апостильована Окружним судом у громадських справах м. Грац, Австрія 12 грудня 2007 року за № 9266-25/07 законодавству України та Австрії, а тому, на думку суду, наявні суттєві сумніви у дійсному волевиявленню з боку ОСОБА_1 на бажання укласти оспорюваний іпотечний договір та доручення ОСОБА_3 на представництво його інтересів під час укладання правочину, що є підставою для визнання недійсним спірного договору іпотеки.

02 червня 2020 року на підставі результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-04-1.3-000002-b від 07 травня 2020 року Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК». який є правонаступником Акціонерного банку «АЖІО», Відкритого акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРЕСТИЖ», Відкритого акціонерного товариства «ЕРСТЕ БАНК», Публічного, акціонерного товариства «ЕРСТЕ БАНК», Акціонерного банку «ФАКТОРІАЛ-БАНК», Відкритого акціонерного товариства «СЕБ БАНК», як банк, та Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРРА ФІНАНС», як новий кредитор, уклали договір № GL3N217657 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого, ТОВ «ВЕРРА ФІНАНС» набуло права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, за кредитними договорами, договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами) та договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1 до цього Договору.

Згідно з пунктом 12 Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та Боржників/Поручителів/Іпотекодавців/Заставодавців, ПАТ «ФІДОБАНК» відступлено ТОВ «ВЕРРА ФІНАНС» права вимоги, у тому числі, за такими договорами: кредитний договір від 25 грудня 2007 року № 011/0321/10/8460 та іпотечний договір від 14 січня 2010 року № 011/0321/10/08460/1.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/4956/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 199/8324/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 361/6799/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частинами першою, другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь-яке право особи, а саме порушене.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила, а також обрати належний та ефективний спосіб захисту своїх прав, який повністю їх відновить.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ТОВ «ВЕРРА ФІНАНС» обрало неналежний та неефективний спосіб захисту прав та є неналежним позивачем за заявленими позовними вимогами, оскільки посилання на наявність порушення прав власника майна - ОСОБА_2 , не є підставою для задоволення позову товариства, так як захист права власності у такому випадку покладається саме на власника, який не уповноважував позивача представляти її інтереси, а не на іпотекодержателя спірного майна.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов ТОВ «ВЕРРА ФІНАНС», суд апеляційної інстанції безпідставно послався на порушення прав ОСОБА_2 , яка не є позивачем у справі та не заявляла самостійних позовних вимог у межах цієї справи, а також на те, що спірні рішення державних реєстраторів позбавили ТОВ «ВЕРРА ФІНАНС», як іпотекодержателя, його права на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд апеляційної інстанції не врахував положення Закону України «Про іпотеку», зокрема, частин першої-другої статті 23, відповідно до яких у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Отже, іпотека має похідний характер та стосується на конкретної особи-власника майна, а обтяжує саме майно відповідно до положень статті 23 Закону України «Про іпотеку», залишається дійсною для набувача нерухомості.

Також, апеляційний суд не врахував сталу й релевантну практику Верховного Суду щодо ефективного способу судового захисту у спірних правовідносинах, а послався на постанови Великої Палати Верховного Суду, які не є релевантними до обставин цієї справи.

Враховуючи наведене, не надаючи оцінки правомірності набуття права власності та його переходу до тієї чи іншої особи, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ВЕРРА ФІНАНС», як неналежного позивача за заявленими вимогами, та обрання ним неналежного й неефективного способу захисту прав.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «ВЕРРА ФІНАНС», а суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судового збору

Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно із пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, тобто звільнений від сплати судового збору, а за подання касаційної скарги підлягало сплаті 10 736 грн, то вказану суму коштів необхідно стягнути з ТОВ «ВЕРРА ФІНАНС» на користь держави, оскільки Верховний Суд скасовує постанову апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову останнього відмовлено.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року скасувати.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРРА ФІНАНС» (ЄДРПОУ 42633165) на користь держави 10 736 (десять тисяч сімсот тридцять шість) гривень судових витрат за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк