Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №522/2006/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 522/2006/21

провадження № 61-4433св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) -Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР»,

відповідач за первісним та зустрічним позовами - Обслуговуючий кооператив «ЕКОДОМ-1

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР», на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2026 рокуу складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р.Д., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (далі - ТОВ «ХАНБЕР») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» (далі - ОК «ЕКОДОМ-1») про визнання правочинів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, щоТОВ «ХАНБЕР» виступало замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1 (наразі будинку присвоєно адресу: АДРЕСА_2 , клубний будинок «ІНФОРМАЦІЯ_1»).

З метою забезпечення будівництва за вищевказаною адресою, товариством з ОК «ЕКОДОМ-1» було укладено договір про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1, відповідно до умов якого сторони домовилися об`єднати зусилля під час будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 .

15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» було підписано додаткову угоду № 1 до договору про співробітництво. Додатковою угодою № 1 до договору передбачено наступні положення, у тому числі, щодо порядку розподілу площ у клубному будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1»:

- всі приміщення, створені у результаті будівництва об`єкта належать ТОВ «ХАНБЕР»; ОК «ЕКОДОМ-1» може здійснювати продаж приміщень об`єкту (прав на них) за попередньою письмовою згодою ТОВ «ХАНБЕР» (зміни до підпункту 2.1.1. договору);

- приміщення, що не були продані ОК «ЕКОДОМ-1», після введення об`єкту в експлуатацію можуть бути продані ТОВ «ХАНБЕР» або оформлені у власність ТОВ «ХАНБЕР» (зміни до підпункту 2.2.3. договору).

У жовтні 2019 року ТОВ «ХАНБЕР» стало відомо про існування підписаних колишнім головою ОК «ЕКОДОМ-1» ОСОБА_2 із ОСОБА_1 договорів про сплату пайових внесків:

- договору від 04 березня 2019 року № 61-Б про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», предметом якого є квартира під будівельним номером АДРЕСА_3 ;

- договору від 04 березня 2019 року № 64-А про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 , предметом якого є квартира під будівельним номером АДРЕСА_4 ;

- договору від 10 березня 2017 року НОМЕР_10 про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 , предметом якого є паркомісце НОМЕР_10 у будинку АДРЕСА_2 ;

- договору від 14 березня 2017 року НОМЕР_6 про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 , предметом якого є паркомісце НОМЕР_6 у будинку АДРЕСА_2 ;

- договору від 01 березня 2017 року № 5 про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 , предметом якого є паркомісце № 5 у будинку АДРЕСА_2 .

Вказувало, що за весь час дії договору про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1, ТОВ «ХАНБЕР» не надавало ОК «ЕКОДОМ-1» згоди на відчуження ОСОБА_1 вищевказаних об`єктів нерухомого майна, розташованих у клубному будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто колишній голова ОК «ЕКОДОМ-1» ОСОБА_3 не мала повноважень на відчуження (продаж) ОСОБА_1 будь-яких об`єктів нерухомості.

На думку позивача, перебуваючи у злочинній змові із ОСОБА_1 , колишній голова ОК «ЕКОДОМ-1» ОСОБА_3 з перевищенням повноважень та з метою збагачення виготовила на його користь оспорювані договори. Такі дії ОСОБА_3 є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні від 22 серпня 2019 року № 4201916000000440, в якому ОСОБА_3 повідомлено про підозру, досудове розслідування триває.

Посилалося на порушення положень договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1, укладеного між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», додаткової угоди від 15 грудня 2015 року № 1 до цього договору, та необхідність захисту прав ТОВ «ХАНБЕР».

Ураховуючи наведене, ТОВ «ХАНБЕР» просило суд:

- визнати недійсним договір від 04 березня 2019 року № 61-Б про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 04 березня 2019 року № 64-А про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 10 березня 2017 року НОМЕР_10 про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 14 березня 2017 року НОМЕР_6 про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 01 березня 2017 року № 5 про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ХАНБЕР», ОК «ЕКОДОМ-1» про визнання правочину недійсним та визнання права власності.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, щододаткова угода від 15 грудня 2015 року, укладена між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», є фіктивною та укладеною вже в період виникнення спірних правовідносин між ним і відповідачами за зустрічним позовом, з метою ухилення від виконання зобов`язань за договорами про сплату пайових внесків від 01 березня 2017 року № 5, від 10 березня 2017 року НОМЕР_10, від 14 березня 2017 року НОМЕР_6, від 04 березня 2019 року № 61-Б, № 64-А, укладених між ним та ОК «ЕКОДОМ-1».

Вказував, що оспорювана додаткова угода від 15 грудня 2015 року стала підставою для прийняття Міністерством юстиції України наказу від 06 лютого 2020 року № 452/5 про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким його було позбавлено права власності на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 ; паркомісця НОМЕР_10, АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 .

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсною додаткову угоду № 1 до договору про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1, укладену 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1».

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання зустрічного позову.

Прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до спільного розгляду з позовом ТОВ «ХАНБЕР».

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 липня 2021 року залучено до участі у справі як третіх осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «САЙЛЕНД» (далі - ТОВ «САЙЛЕНД»).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про залишення зустрічної позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду задоволено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; паркомісце НОМЕР_10 в будинку АДРЕСА_2 ; паркомісце АДРЕСА_8 ; паркомісце АДРЕСА_7 залишено без розгляду.

Виключено з числа третіх осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «САЙЛЕНД».

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року у задоволенні позову ТОВ «ХАНБЕР» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду № 1 до договору про співробітництво № 1 від 22 жовтня 2015 року, укладену 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1».

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «ХАНБЕР», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ТОВ «ХАНБЕР» на момент звернення до суду з позовом було єдиним власником нерухомого майна та у подальшому здійснило відчуження вказаного майна на користь третіх осіб, тобто у ТОВ «ХАНБЕР» відсутні перешкоди у користуванні таким майном. Крім того, у пункті 8.1 усіх договорів про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладених між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 , передбачено, що ОК «ЕКОДОМ-1» гарантує відсутність будь-яких прав третіх осіб на об`єкт нерухомості. Суд урахував, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що, вступаючи в договірні відносини з ОК «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_1 мав або повинен був мати інформацію про обмеження повноважень ОК «ЕКОДОМ-1» в особі його керівника, які виникли у зв`язку із укладенням ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» додаткової угоди від 15 грудня 2015 року № 1 до цього договору.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 на підставі статей 203, 234 ЦК України, районний суд виходив із того, що додаткова угода № 1 до договору про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1 є фіктивною, оскільки не виконувалася сторонами; у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про існування додаткової угоди відсутні; відбиток печатки ТОВ «ХАНБЕР», що проставлений на вказаній додатковій угоді, не відповідає відбиткам печатки ТОВ «ХАНБЕР», що проставлялися на документах у період 2014-2016 років; надана стороною копія додаткової угоди не взята судом як доказ її існування, оскільки відсутній оригінал такої додаткової угоди.

Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Заяць К. В., про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто в рівних частках з ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 150 000 грн та судовий збір за подання зустрічного позову у розмірі 12 258 грн, а саме по 81 129 грн з кожного.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «ХАНБЕР» задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року в частині вимог ТОВ «ХАНБЕР» змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року в частині вимог зустрічного позову ОСОБА_1 скасовано.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційну скаргу ОК «ЕКОДОМ-1» задоволено.

Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2022 року в частині стягнення з ОК «ЕКОДОМ-1» витрат на професійну правничу допомогу та судового збору скасовано.

Відмовлено ОСОБА_1 у стягненні з ОК «ЕКОДОМ-1» витрат на професійну правничу допомогу та судового збору.

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог ТОВ «ХАНБЕР», апеляційний суд зазначив, що на момент звернення ТОВ «ХАНБЕР» до суду з позовом, право власності на спірні об`єкти нерухомого майна було зареєстровано за ТОВ «ХАНБЕР», яке розпорядилося спірним майном, і власниками його є інші особи. Відтак право вимоги щодо спірного майна належить власникам, якщо вони вважають своє право порушеним, а права ТОВ «ХАНБЕР» не можна вважати порушеними.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що районний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ТОВ «ХАНБЕР», хоча окремі висновки суду щодо правового обґрунтування суд вважав помилковими. Зокрема, положення статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а відсутність порушення прав позивача є належною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та в частині стягнення судових витрат і відмовляючи у їх задоволенні, апеляційний суд зазначив, що відсутність оригіналу додаткової угоди та неприйняття як доказу її копії виключає надання їй оцінки на предмет фіктивності. Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що на час укладення додаткової угоди у 2015 році ОСОБА_1 , який набув право власності на спірні об`єкти нерухомого майна пізніше, не був учасником договірних правовідносин, тому йому не належить право оспорювання додаткової угоди.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки ОК «ЕКОДОМ-1» оскаржив додаткове рішення суду першої інстанції у частині стягнутих з нього судових витрат, то зі скасуванням рішення районного суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 підлягає скасуванню й додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат з ОК «ЕКОДОМ-1».

Постановою Верховного Суду від 26 листопада 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заяць К. В. задоволено частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 , скасування додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2022 року скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (касаційне провадження № 61-7355св23).

В іншій частині судове рішення в касаційному порядку не оскаржувалося.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, вказуючи про те, що права ОСОБА_1 не можна вважати порушеними, апеляційний суд не звернув уваги на те, що оспорювана додаткова угода № 1 до договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1, укладена 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», була правовою підставою для скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції належно не встановив чи є у ОСОБА_1 підстави для оспорювання зазначеної додаткової угоди від 15 грудня 2015 року № 1 та не перевірив, чи мав або повинен був мати ОСОБА_1 інформацію про обмеження повноважень ОК «ЕКОДОМ-1», що виникли у зв`язку із укладенням ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» вказаної додаткової угоди.

Суд касаційної інстанції зазначив, що кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права, а також цивільного інтересу, у тому числі, шляхом оспорювання правочину, в якому не була стороною, що передбачено положеннями статей 215, 216 ЦК України, відповідно до яких правом оспорювати правочини наділено не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року апеляційну скаргу ТОВ «ХАНБЕР» залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року в частині зустрічного позову ОСОБА_1 - без змін.

Апеляційну скаргу ОК «ЕКОДОМ-1» задоволено частково.

Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2022 року змінено.

Стягнуто з ТОВ «ХАНБЕР», ОК «ЕКОДОМ-1» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, а саме по 10 000 грн з кожного.

В іншій частині додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що саме додатковою угодою № 1 до договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1, укладеною 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», у подальшому були порушені права ОСОБА_1 , оскільки, незважаючи на те, що він в установленому законом порядку придбав майнові права на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 та паркомісця НОМЕР_10, НОМЕР_6, АДРЕСА_7 , зазначені об`єкти нерухомості перейшли у власність інших осіб.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що той факт, що додатковою угодою № 1 до договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1, укладеною 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», були порушені права ОСОБА_1 , та те, що він наділений правом на оспорювання вказаної додаткової угоди зазначено у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2025 року у цій справі.

Апеляційний суд урахував, що договорами про сплату пайових внесків, укладеними між ОСОБА_1 та ОК «ЕКОДОМ-1», був встановлений порядок сплати ОСОБА_1 пайових внесків, які останній повністю сплатив на користь ОК «ЕКОДОМ-1» у загальному розмірі 257 520 доларів США.

Змінюючи додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 довів факт понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в районному суді. Проте, розмір заявлених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу (150 000 грн) є завищеним, тому апеляційний суд вважав необхідним їх зменшити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «ХАНБЕР», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2022 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 , постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року в частині залишення без задоволення апеляційної скарги ТОВ «ХАНБЕР» скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити.

З урахуванням правового висновку Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2025 року у цій справі, предметом касаційного провадження є розгляд зустрічного позову та судові витрати, пов`язані з його розглядом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2026 року касаційна скарга ТОВ «ХАНБЕР» надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано цивільну справу із суду першої інстанції; роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У травні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «ХАНБЕР» мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статей 15, 16, 203, 215, 234 ЦК України та дійшли необґрунтованого висновку про визнання недійсною додаткової угоди № 1 до договору про співробітництво № 1 від 22 жовтня 2015 року, укладеної 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», оскільки ОСОБА_1 на надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин є фіктивним, укладений без мети настання реальних наслідків, а його умови не виконувалися сторонами.

Вважає помилковими висновки апеляційного суду про виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договорами про сплату пайових внесків, укладеними між ним та ОК «ЕКОДОМ-1», та отримання у зв`язку із цим майнових прав на об`єкти нерухомого майна, оскільки висновком судово-економічної експертизи від 27 лютого 2023 року № 22.12/04, який був наданий під час розгляду справи № 757/20926/20, підтверджується невідображення у бухгалтерському обліку та звітності ОК «ЕКОДОМ-1» інформації щодо розрахункуОСОБА_1 за договорами про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1».

На думку заявника, суд апеляційної інстанції не встановив правових підстав можливості звернення ОСОБА_1 до суду із вимогами про визнання недійсною додаткової угоди № 1 до договору про співробітництво № 1 від 22 жовтня 2015 року, укладеної 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», стороною якої він не був.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ТОВ «ХАНБЕР» вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 910815262/18, від 03 березня 2020 року у справі, № 910/6091/19, від 29 грудня 2025 року у справі № 932/3917/21, від 10 лютого 2026 року у справі № 711/8486/24, від 11 лютого 2026 року у справі № 916/3920/24, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2026 року клопотання ОСОБА_1 про продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу задоволено та продовжено заявнику строк для подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «ХАНБЕР».

У червні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Заяць К. В.подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З метою забезпечення будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «ХАНБЕР» уклало договір про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1 з ОК «ЕКОДОМ-1», відповідно доз умов якого, сторони домовилися об`єднати зусилля під час будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями за вказаною адресою (том 1, а. с. 14-20).

Відповідно до пункту 2.1 договору про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1 сторони домовилися, що поділ об`єкта здійснюється у таких частинах:

2.2.1 частина сторони 1 складає 2 295,9 кв. м квартир, розташованих на 3-5, 7 поверхах і одне паркомісце;

2.2.2 частина сторони 2 складає всі інші приміщення об`єкта.

Згідно з копією додаткової угоди № 1 до договору про співробітництво № 1 від 22 жовтня 2015 року, укладеної 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» (Сторона 1) та ОК «ЕКОДОМ-1» (Сторона 2) сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 2.1 договору, та викласти його у такий редакції: 2.1.1 всі приміщення побудовані в результаті будівництва об`єкта належать Стороні 1. 2.1.2 Сторона 2 здійснює, по попередній письмовій згоді сторони 1, продаж приміщень об`єкта (прав на них) на підставі договорів пайової участі, відповідно до чинного законодавства України і отримує грошові кошти від продажу, які направляє виключно на будівництво об`єкта. Сторона 2 не має права здійснювати продаж приміщень об`єкта або інше відчуження прав на приміщення без отримання згоди Сторони 1 (том 1, а. с. 21-22).

Оригінал додаткової угоди судом першої інстанції не оглядався у зв`язку із його втратою.

Договорами про сплату пайових внесків, укладених між ОСОБА_1 та ОК «ЕКОДОМ-1», був встановлений порядок сплати ОСОБА_1 пайових внесків, які останній повністю сплатив на користь ОК «ЕКОДОМ-1» у загальному розмірі 257 520 доларів США, що підтверджується довідками ОК «ЕКОДОМ-1» від 01 березня 2017 року, від 10 березня 2017 року, від 14 березня 2017 року, від 04 березня 2019 року (том 2, а. с. 18; 27; 36; 45; 55).

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08 жовтня 2019 року № 184040390, 184066907, № 184066223 державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком В. О. 01 серпня 2019 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартири АДРЕСА_9 , паркомісця АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 (том 1, а. с. 23-24; 25-26; 27-29).

У подальшому за результатами розгляду Міністерством юстиції України скарг ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» від 24 жовтня 2019 року, ОСОБА_7 від 27 листопада 2019 року наказом Міністерства юстиції України «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 06 лютого 2020 року № 452/5, серед іншого, скасовано вищевказану державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (том 1, а. с. 46).

Станом на час розгляду справи судами, реєстрація права власності ОСОБА_1 на вищевказане нерухоме майно скасована, власниками спірного майна, розташованого у будинку АДРЕСА_2 є: ТОВ «Сайленд» - квартири АДРЕСА_5 ; ОСОБА_6 - квартири АДРЕСА_12 ; ТОВ «Сайленд» - паркомісця НОМЕР_10; ОСОБА_5 - паркомісця НОМЕР_6; ОСОБА_4 - паркомісця НОМЕР_11

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ТОВ «ХАНБЕР» підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 зазначав, що на підставі договорів про сплату пайових внесків, укладених з ОК «ЕКОДОМ-1», він набув право власності на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 ; паркомісця НОМЕР_10, АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 .

ОСОБА_1 вказував, що оспорювана додаткова угода № 1 до договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1, укладена 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», стала правовою підставою для скасування Міністерством юстиції України державної реєстрації його права власності на спірне нерухоме майно.

Як на підставу для визнання вказаного правочину недійсним ОСОБА_1 посилався на те, що оспорювана додаткова угода є фіктивною, оскільки не спрямована на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, і метою її укладення є ухилення від виконання зобов`язань за договорами про сплату пайових внесків, що є підставою для визнання її недійсною відповідно до статей 203, 234 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див.: постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див.: постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17).

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (див.: постанову Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20).

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України). Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див.: постанову Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про визнання недійсноюдодаткової угоди № 1 до договору про співробітництво № 1 від 22 жовтня 2015 року, укладеної 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», посилаючись на те, що вказана угода є фіктивною, її умови не виконувалися сторонами, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про існування додаткової угоди відсутні, відбиток печатки ТОВ «ХАНБЕР», що проставлений на вказаній додатковій угоді, не відповідає відбиткам печатки ТОВ «ХАНБЕР» що проставлялися на документах за період 2014-2016 років.

При цьому оригінал оспорюваної додаткової угоди від 15 грудня 2015 року, витребуваної ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року, ТОВ «ХАНБЕР» до суду не надало, з посиланням на те, що вказаний документ було втрачено. Надана ТОВ «ХАНБЕР» копія оспорюваної додаткової угоди не була взята районним судом до уваги як доказ її існування, оскільки відсутній оригінал такої додаткової угоди.

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій неправильними. Верховний Суд зазначає, що не може визнаватися недійсним (у тому числі, нікчемним) договір, який не укладено. У висновках судів є три мотиви, які взаємовиключні, але які доводять факт неукладеності додаткової угоди. Так, суди одночасно зазначили про те, що додаткова угода є фіктивною, додаткова угода не виконувалася її сторонами, оригіналу додаткової угоди немає, відбиток печатки ТОВ «ХАНБЕР» на угоді не відповідає оригіналу печатки і, на завершення, суди вказали, що ця додаткова угода не береться до уваги як доказ. Вочевидь, що за такого обґрунтування правочин (додаткова угода) і не може визнаватися недійсним і він є неукладеним.

Більше того, колегія суддів зазначає, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (див.: пункт 7.18 постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові також констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність оспорюваних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Неукладений договір не може бути визнаний недійсним (див.: постанова Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 334/5347/22).

Подібні правові висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 554/11260/21, від 19 березня 2025 року у справі № 522/12996/17, від 20 липня 2026 року у справі № 641/1628/21 (провадження № 61-15467св25) та інших.

Отже, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 пред`явив зустрічний позов, обравши неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки заявлені позовні вимоги не призведуть до відновлення його прав, а потребуватимуть нового звернення до суду з ефективним відновленням порушених прав. Указане є самостійною підставою для відмови в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20) та інші).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, не врахували відповідних правових висновків Верховного Суду, а також не звернули увагу, що обраний ОСОБА_1 судовий захист його прав є неефективним, а тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічного позову підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд із цієї підстави відмовляє у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , тому відсутні підстави надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.

Відповідно до частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки у справі немає необхідності встановлювати додаткові обставини справи, при цьому суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, які перешкоджають розгляду справи по суті, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

Щодо додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2022 року

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову та постанови апеляційного суду, то додаткове рішення районного суду також підлягає скасуванню.

Щодо судових витрат

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд задовольняє касаційну скаргу ТОВ «ХАНБЕР», скасовує судові рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення зустрічного позову, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , судовий збір за розгляд справи судом першої, апеляційної та касаційної інстанції за одну немайнову вимогуОСОБА_1 про визнання правочину недійсним підлягає стягненню із нього на користь ТОВ «ХАНБЕР».

Так, за розгляд справи (вимоги про визнання правочину недійсним) судом першої інстанції слід було сплатити 908 грн, за апеляційний розгляд - 1 362 грн, за касаційний розгляд - 1 452,80 грн, що разом становить 3 722,80 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» задовольнити

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР», Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» про визнання правочину недійсним скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР», Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» про визнання правочину недійсним.

Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2022 року скасувати.

Стягнути із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (код ЄДРПОУ 33311711) судові витрати у зв`язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 3 722 (три тисячі сімсот двадцять дві) гривні 80 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк