Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №2-122/09 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 2-122/09

провадження № 61-8515св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

позивач за об`єднаним позовом - ОСОБА_2

відповідачі за первісним та об`єднаним позовами: Подільська районна

у м. Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу та касаційну скаргу, - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у складі колегії суддів

Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2007 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, Комунального підприємства Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, про визнання права власності на самочинно збудоване майно та зобов`язання провести реєстрацію права власності.

В лютому 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, Комунального підприємства Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, про визнання права власності на самочинне будівництво та зобов`язання провести реєстрацію права власності.

Подільський районний суд ухвалою м. Києва від 13 березня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єднав в одне провадження.

Подільський районний суд рішенням від 13 травня 2009 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на самочинне будівництво - прибудову (літера «А-1»), яка складається з житлової кімнати 3-6 площею

22,7 кв. м, кухні 3-5 площею 10,3 кв. м, вбиральні 3-3 площею 1,7 кв. м, ванни 3-4 площею 3,8 кв. м, коридору 3-2 площею 8,7 кв. м, веранди 3-1 (або тамбур під літерою «а-1») площею 5,2 кв. м.

Визнав за ОСОБА_2 право власності на самочинне будівництво - прибудову А2-ІІ (двоповерхова та мансарда) площею 353,1 кв. м, яка складається з приміщень 1- 11 площею 11,4 кв. м, 1-12 площею 10,9 кв. м,

1-13 площею 23,5 кв. м, 1-14 площею 50,8 кв. м, 1-15 площею 4 кв. м

на цокольному поверсі, 1-1 площею 8 кв. м, 1-2 площею 76,5 кв. м, 1-3 площею 12 кв. м на першому поверсі, 1-4 площею 20,5 кв. м, 1-5 площею 6 кв. м,

1-6 площею 16,7 кв. м, 1-7 площею 16,5 кв. м, 1-8 площею 20,4 кв. м,

1-9 площею 11,1 кв. м на другому поверсі та мансарди 1-10 площею 64,8 кв. м.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовив.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 17 серпня 2023 року ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права та обов`язки, подала апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд ухвалою від 26 вересня 2023 року відкрив провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та ухвалою від 05 жовтня 2023 року призначив справу до судового розгляду.

Апеляційний суд ухвалою від 23 квітня 2024 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 травня 2009 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 не надала належних та допустимих доказів того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішувалися питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, а тому вважав, що вона не має права на оскарження такого судового рішення в апеляційному порядку. Матеріалами справи встановлено і чого не заперечувала ОСОБА_4 , що спірна прибудова в експлуатацію не вводилася. Під час спільного проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_6 правовстановлюючі документи на подружжя не оформлювалися, до відповідного реєстру нерухомого майна не вносилися.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

10 червня 2024 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку звернулася

до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у цій справі, у якій заявниця, посилаючись

на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявниця, зокрема, посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), та зазначає, що апеляційний суд розглянув справу за її відсутності, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України). Заявниця зазначає, що суд апеляційної інстанції провів судове засідання в інший час ніж той, про який учасники справи повідомлялися.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 липня 2024 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував матеріали справи із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 перебувала в шлюбі з ОСОБА_6 із 30 січня 2004 року.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було розірвано. До 2019 року подружжя проживали разом в прибудові А2-II.

03 лютого 2020 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю та визначення частки.

З відзиву на позовну заяву їй стало відомо, що рішенням Подільського районного суду від 13 травня 2009 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на самочинне будівництво - прибудову А2-ІІ (двоповерхова та мансарда) площею 353,1 кв. м, яка складається з приміщень 1- 11 площею 11,4 кв. м, 1-12 площею 10,9 кв. м, 1-13 площею 23,5 кв. м, 1-14 площею 50,8 кв. м, 1-15 площею 4 кв. м на цокольному поверсі, 1-1 площею 8 кв. м, 1-2 площею 76,5 кв. м, 1-3 площею 12 кв. м на першому поверсі, 1-4 площею 20,5 кв. м, 1-5 площею 6 кв. м, 1-6 площею 16,7 кв. м, 1-7 площею 16,5 кв. м, 1-8 площею 20.4 кв. м, 1-9 площею 11,1 кв. м на другому поверсі та мансарди 1-10 площею 64,8 кв. м.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 17 серпня 2023 року ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу. Київський апеляційний суд ухвалою від 26 вересня 2023 року відкрив провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та ухвалою від 05 жовтня 2023 року призначив справу до судового розгляду.

Апеляційний суд ухвалою від 23 квітня 2024 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 травня 2009 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Конституційний Суд України в Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що належний перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом 2 частини третьої статті 3 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно із частиною п`ятою статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Право учасників справи брати участь в судових засіданнях закріплено у пункті 2 частини першої статті 43 ЦПК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, місце і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, провадження

№ 61-13667сво21)).

З матеріалів справи відомо, що Київський апеляційний суд ухвалою

від 26 вересня 2023 року відкрив провадження за апеляційною скаргою

ОСОБА_4 та ухвалою від 05 жовтня 2023 року призначив справу до судового розгляду.

У судовому засіданні Київського апеляційного суду, яке відбулося 06 лютого 2024 року за участю представників ОСОБА_4 адвокатів Буднік О. П. та Шевченка В. І. оголошено перерву в судовому засіданні на 23 квітня 2024 року на 14 год 45 хв (т. 3, а. с. 209).

Представники ОСОБА_4 адвокати Буднік О. П. та Шевченка В. І. повідомлялись належним чином про дату наступного судового засідання в суді апеляційної інстанції на 23 квітня 2024 року о 14 год 45 хвшляхом підписання відповідної розписки (т. 3, а. с. 210).

22 квітня 2024 року секретарем судових засідань Київського апеляційного суду складена телефонограма про те, що апеляційна скарга ОСОБА_4 призначено до розгляду в апеляційному суді на 23 квітня 2024 року о 13 год 45 хв, а також зазначено, що вказану телефонограму передано 22 квітня 2024 року о 14 год 41 хв ОСОБА_8 за тел. НОМЕР_1 , ОСОБА_4 за тел. НОМЕР_2 (т. 4, а. с. 16).

З протоколу судового засідання Київського апеляційного суду 23 квітня 2024 року у справі № 2-122/09 відомо, що розгляд справи розпочато о 13 год 44 хв за участю представника третьої особи ОСОБА_9 та закінчено о 13 год 57 хв проголошенням вступної та резолютивної частини ухвали без участі ОСОБА_4 та її представників.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частинах третій-шостій статті 128 ЦПК України передбачено, що судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Згідно із частиною дев`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Частиною тринадцятою статті 128 ЦПК України передбачено, що за наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Верховний Суд зауважує, що телефонограма не є належним повідомленням про дату, час і місце розгляду справи, оскільки за загальним правилом повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку вручення судової повістки (постанови Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі № 295/8610/15-ц, провадження № 61-19082св20; від 15 червня 2022 року у справі № 369/9386/17, провадження № 61-18689св21; від 05 квітня 2023 року у справі № 545/1103/20, провадження № 61-17914св21; від 03 травня 2023 року у справі № 569/24240/21, провадження № 61-668св23; від 03 серпня 2026 року у справі № 2-283/09, провадження № 61-705св26).

Відповідно до статті 366 ЦПК України після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду.

Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (§ 23 рішення ЄСПЛ

від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України» (№ 2), заява

№ 38789/04).

Отже, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням статті 6 Конвенції, а також порушенням вимог статей 128, 130 ЦПК України.

З матеріалів справи відомо, що Київський апеляційний суд здійснив виклик ОСОБА_4 у судове засідання в суді апеляційної інстанції на 23 квітня

2024 року о 13 год 45 хв телефонограмою, що не вважається належним повідомленням про дату, час і місце розгляду справи відповідно до статті

128 ЦПК України.

Вказані порушення позбавили ОСОБА_4 можливості реалізувати свої права представляти власні інтереси як учасника справи в суді апеляційної інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, зокрема, в умовах відкритого та публічного судового розгляду, що, в свою чергу, перешкодило стороні належно використати передбачені статтею 43 ЦПК України процесуальні права.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 127/16101/17, провадження № 61-16788св18; від 05 жовтня 2022 року у справі № 757/34078/14-ц, провадження № 61-6503св22; від 26 жовтня 2022 року у справі № 398/4517/15-ц, провадження № 61-4183св22; від 03 жовтня 2024 року у справі № 947/37890/20, провадження № 61-3507св24; від 30 січня 2025 року у справі № 495/3976/20, провадження № 61-9502св24; від 28 квітня 2025 року

у справі № 758/4675/20, провадження № 61-4150св24; від 12 червня 2026 року у справі № 758/5621/20, провадження № 61-8781св25).

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалу апеляційного суду - скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною четвертою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Оскільки ОСОБА_4 обґрунтовує касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції не повідомив її про розгляд справи та ця обставина підтвердилася матеріалами справи під час касаційного перегляду, то касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити

Ухвалу Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара