Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №927/219/20(927/791/25) — Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

14 жовтня 2026 рокум. Чернігівсправа № 927/219/20(927/791/25)

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» в особі ліквідатора – арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни (треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТ КОНТРОЛ» (код 44279639) та Головне управління ДПС у Чернігівській області (код ВП 44091024)) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, поданої в межах справи за заявою КРЕДИТОРА: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТ КОНТРОЛ» (код 44279639) 42574, с. Лучка Липоводолинського району Сумської області, вул. Молодіжна, 18

БОРЖНИК: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» (код 39988686) 16012, с. Будо-Вороб`ївська Новгород-Сіверського району Чернігівської області, вул. Миру, 2

про відкриття провадження у справі про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКРІС – АГРО» (надалі – Кредитор) до Господарського суду Чернігівської області подана заява про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» (надалі – Боржник) (присвоєно єдиний унікальний номер 927/219/20).

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю В.В. Моцьора для її розгляду.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28.04.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 13.08.2020 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015», боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Косякевича С.О.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28.12.2021 постановлено замінити у справі № 927/219/20 кредитора: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкріс-Агро» його правонаступником – Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІТ КОНТРОЛ».

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.06.2023 постановлено відсторонити арбітражного керуючого Косякевича С.О. від виконання повноважень ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015»; ліквідатором банкрута призначити арбітражну керуючу Жмакіну Н.В.

04.08.2025, до Господарського суду Чернігівської області, в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015», надійшла позовна заява від 01.08.2025 № 02-01/641 Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» в особі ліквідатора – арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (присвоєно єдиний унікальний номер 927/791/25), якою позивач просить:

визнати недійсним з моменту укладення Договір купівлі – продажу № 1/3 від 14.03.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» та ОСОБА_1 ,

зобов`язати ОСОБА_1 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» набуте за спірним правочином майно, а саме: аналізатор молока 1 шт., сепаратор молока 1 компл., комп`ютер 1 компл., лінію фільтрації 1 компл., пальник рідкопаливний 1 компл., екструдер зерновий 1 компл., сепаратор зерновий 1 шт.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що вказаний правочин укладений у підозрілий період, із заінтересованою особою, без відповідних майнових дій іншої сторони.

Нормативно-правовим обґрунтуванням позову визначено ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 20.08.2025 постановлено:

прийняти позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» в особі ліквідатора – арбітражної керуючої Жмакіної Надії Вікторівни до розгляду в межах справи № 927/219/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» та відкрити провадження у справі № 927/219/20 (927/791/25);

здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства;

залучити до участі у справі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТ КОНТРОЛ» та Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області.

Крім того, ухвалою суду від 20.08.2025 встановлені процесуальні строки для подання учасниками справи відповідних заяв по суті справи.

10.09.2025, у встановлений судом процесуальний строк, через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшов відзив від 10.09.2025 на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач не погоджується з позовними вимогами та просить відмовити у їх задоволенні з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що спірний правочин був належним чином виконаний його сторонами за відсутності будь-яких претензій та зауважень одна до одної.

Також відповідач вважає, що у даному випадку, відсутні підстави для поширення на спірні правовідносини положень ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, що введений у дію з 21.10.2019, в той час як провадження у справі про банкрутство відкрито 28.04.2020, а спірний правочин був вчинений 14.03.2018; натомість застосуванню підлягають положення ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які передбачали можливість визнання недійсними або спростованими правочини (договори) або майнові дії, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

У даному ж випадку спірний правочин був вчинений сторонами більше ніж за два роки до відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015».

Крім того, норми чинного у відповідний проміжок часу Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачали можливість визнання правочину недійсним з підстав його укладення із заінтересованою відносно боржника особою; також вказаний Закон не містив посилання на критерії, за якими ті чи інші особи могли бути визнані заінтересованими.

При цьому, відповідач вважає, що позивач належними засобами доказування не довів факт існування підстав для визнання спірного правочину недійсним за загальними засадами цивільного законодавства (ст.203, 215 Цивільного кодексу України).

Позивач процесуальним правом на подання відповіді на відзив, а треті особи – на подання письмових пояснень щодо позову не скористалися.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.10.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2026, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 27.05.2026 постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 і рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.10.2025 у справі № 927/219/20 (927/791/25) скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

15.06.2026 матеріали справи № 927/219/20 (927/791/25) були повернуті до Господарського суду Чернігівської області з суду касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи визначено суддю А.С. Сидоренка.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.06.2026 постановлено:

прийняти до розгляду справу № 927/219/20 (927/791/25) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» в особі ліквідатора – арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину;

розгляд позовної заяви здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Позивач та треті особи належним чином були повідомлені про перебування на розгляді у Господарському суді Чернігівської області у складі судді Сидоренка А.С. даного позову, що підтверджується наявними в матеріалах справи роздрукованими з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» довідками про доставку електронного листа (вищезгаданої ухвали від 22.06.2026) до електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд».

Примірник ухвали суду від 22.06.2026, що направлявся відповідачеві на адресу, зазначену в позові і яка відповідає адресі, наявній в Єдиному державному демографічному реєстрі, була повернута до суду у зв`язку з відсутністю одержувача за вказаною адресою.

Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

За правилами п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, вказана вище ухвала суду від 22.06.2026, є такою, що отримана ОСОБА_1 06.07.2026, а тому остання є такою, що також належним чином була повідомлена про перебування на розгляді у Господарському суді Чернігівської області у складі судді Сидоренка А.С. даного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

за правилами ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи вищезгадані постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 і рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.10.2025 у справі № 927/219/20 (927/791/25) Верховний Суд зауважив, що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

У силу частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Постановою Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 касаційний господарський суд уточнив викладений у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 правовий висновок про те, що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судовою палатою у вказаній постанові зазначено, що критерієм для застосування норм статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію цього Кодексу, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Крім цього, уточнено висновок стосовно того, що передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Судова палата виснувала, що аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що стаття 42 Кодексу підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак вказана норма щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

З огляду на обставину відкриття провадження у цій справі про банкрутство 28.04.2020, тобто після введення в дію КУзПБ (21.10.2019), укладення оспорюваного договору 14.03.2018, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 42 КУзПБ, яка містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Зазначена норма, на відміну від вимог Цивільного кодексу України, не визначає вимоги до укладеного правочину, однак врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків ("сумнівного", "підозрілого" періоду, протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Враховуючи вказані вище висновки Верховного Суду заперечення відповідача щодо відсутності підстав для поширення на спірні правовідносини положень ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, введеного у дію з 21.10.2019, судом відхиляються.

Крім того, приймаючи постанову від 27.05.2026, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що «… суди надали оцінку спірному правочину на підставі загальних засад цивільного законодавства, без дослідження наявності/відсутності спеціальних та додаткових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, визначених в статті 42 КУзПБ.

Так, суди не дослідили відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ обставини щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину та передбачені частиною другою статті 42 КУзПБ самостійні підстави для визнання правочину недійсним.

Відповідно суди не перевірили доводи позивача, що:

- спірний правочин укладено між заінтересованими особами, оскільки ОСОБА_1 є дружиною єдиного засновника та директора TOB "Промінь-2015" ОСОБА_2 ,

- чи належним чином проведений розрахунок за придбане майно, оскільки після отримання коштів за придбане майно у касу підприємства тим же днем кошти видавались ОСОБА_2 з призначенням: “повернення зворотної фін. допомоги ОСОБА_2 ”;

- оспорюваний договір вчинено на шкоду кредиторам, оскільки внаслідок такого правочину підприємство – боржник залишилось без основних засобів для здійснення господарської діяльності,

- за результатами укладеного правочину в боржника не залишилося майна, яке може бути включене до ліквідаційної маси та спрямоване на задоволення вимог кредиторів.

Водночас дослідження зазначених обставин має вагоме значення у контексті підстав для висновку про наявність/відсутність визначених статтею 42 КУзПБ підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду належить врахувати викладене та зазначені вище правові висновки, зокрема, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.»

З огляду на відповідні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.05.2026, та які в силу положень ст.316 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковими для місцевого господарського суду, ухвалюючи дане рішення останній зазначає наступне:

щодо того, що спірний правочин укладено між заінтересованими особами, оскільки ОСОБА_1 є дружиною єдиного засновника та директора TOB «Промінь-2015» ОСОБА_2 :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» зареєстроване як суб`єкт господарювання 03.09.2015, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань внесені відомості за №10521020000000572; основний вид економічної діяльності: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правилами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Звертаючись з даним позовом арбітражний керуючий Жмакіна Н.В. зазначає, що 14.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» в особі т.в.о. директора ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу №1/3 (надалі – Договір), за умовами якого Продавець зобов`язався передати у власність Покупцю належне йому майно (далі – майно), згідно з Додатком №1, що є невід`ємною частиною Договору, а Покупець зобов`язався прийняти майно та оплатити його вартість на умовах Договору.

Продавець передає майно Покупцю у повному обсязі у день укладання Договору.

Перехід права власності відбувається в момент передачі майна, що оформляється видатковою накладною.

Вартість Майна ТОВ «ПРОМІНЬ-2015» становить 192 351,00 грн.

Оплата вартості майна, вказаної у п.2.1. цього Договору, здійснюється Покупцем одразу після підписання цього Договору.

Валютою платежу за цим Договором є грошова одиниця України – гривня.

Обов`язком Покупця є, зокрема, оплатити Продавцю вартість майна, згідно з п.2.1. та п.2.2. даного Договору та прийняти вказану Частку у власність.

Продавець гарантував, що відчужуване за даним Договором майно не заставлено, не продано, не подаровано, іншим способом не обтяжено, в спорі та під арештом не знаходиться, претензій з боку третіх осіб щодо нього не висувається.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання.

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.9.1. цього Договору та закінчується днем, коли сторонами остаточно будуть виконані всі зобов`язання за даним Договором.

Усі правовідносини, що виникають з цього Договору або пов`язані з ним, у т.ч. пов`язані з дійсністю, укладанням, виконанням, зміною та припиненням цього Договору, тлумачення його змісту, визначення наслідків недійсності або порушення Договору, регламентуються цим Договором та відповідними нормами чинного законодавства України.

Цей Договір складений українською мовою в двох оригінальних примірниках, які мають однакову юридичну силу. Один примірник цього Договору для Продавця, другий для Покупця.

14.03.2018 сторони склали та підписали Акт приймання-передачі майна, а саме:

аналізатор молока 1 шт., 7 150,00 грн,

сепаратор молока 1 компл., 17 500,00 грн,

комп`ютер 1 компл., 7 636,00 грн,

лінію фільтрації 1 компл., 9 540,00 грн,

пальник рідкопаливний 1 компл., 108 000,00 грн,

екструдер зерновий 1 компл., 27 500,00 грн,

сепаратор зерновий 1 шт., 15 025,00 грн.

Також 14.03.2018 була оформлена видаткова накладна №1 на передачу майна, що є предметом Договору, загальною вартістю 192 351,00 грн.

На думку позивача, Договір укладений з особою, заінтересованою стосовно боржника, оскільки ОСОБА_1 є дружиною єдиного засновника (учасника) та директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» ОСОБА_2 (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.08.2015).

Відповідно до ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює або протягом останніх трьох років здійснювала контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює або протягом останніх трьох років здійснював боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває або протягом останніх трьох років перебував під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство; особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із статтею 42 цього Кодексу визнано недійсним; а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими. Для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому значенні, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Кредитор є заінтересованим стосовно боржника також у разі, якщо він протягом шести місяців до дати відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або процедури превентивної реструктуризації прямо чи опосередковано набув право вимоги до боржника від кредитора, заінтересованого стосовно боржника.

З наявного у матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (станом на 14.03.2018, тобто на дату вчинення спірного правочину) вбачається, що засновником (учасником) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» був ОСОБА_2 ; розмір частки статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) 10 000,00 грн; розмір статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) товариства становить 10 000,00 грн.

За правилами ст.97, 98 Цивільного кодексу України (в редакції станом на 14.03.2018) управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п`ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015», затвердженим в новій редакції протоколом Загальних зборів учасників товариства від 31.10.2017 № 2-2014 (надалі – Статут), статутний капітал Товариства поділений на частки та відповідає вартості вкладів його учасників. Вартість однієї частки становить 100,00 (сто) гривень 00 копійок, що відповідає 1 відсотку вартості Статутного капіталу та одному голосу.

Для забезпечення діяльності Товариства за рахунок вкладів учасників шляхом внесення власних грошових коштів або майна створюється Статутний капітал у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Вклади учасників у Статутному капіталі Товариства складають: громадянин України ОСОБА_2 , сума внеску – 10 000,00 грн, частка у статутному капіталі Товариства – 100%.

Наведене вище свідчить про те, що станом на 14.03.2018 (на дату вчинення спірного правочину) одноособовим власником (єдиним учасником) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» був ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) і як наслідок – мав повноваження здійснювати управлінський вплив на обидві сторони спірного правочину.

Статут передбачає, що учасниками Товариства є його засновники, а також інші особи, яких введено до його складу в порядку і на умовах, передбачених цим Статутом; які висловили бажання брати участь у реалізації завдань, передбачених Статутом Товариства, визнають і виконують його, а також внесли свій вклад, визначений рішенням Загальних Зборів засновників (учасників).

Вищим керівним органом Товариства є Загальні Збори засновників (учасників) (Збори учасників). Вони складаються з учасників або призначених ними представників.

Учасник має кількість голосів на засіданнях Загальних Зборів учасників відповідно його частці у Статутному капіталі, яка визначена Статутом.

Рішення про визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання, про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п`ятдесят і більше відсотків майна товариства, про ліквідацію товариства та про виключення учасника зі складу товариства, вважається прийнятим якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 60 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.

З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.

З матеріалів справи вбачається, що 14.03.2018 загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» тобто особисто ОСОБА_2 було прийнято рішення (Протокол №2 від 14.03.2018) у зв`язку з виробничою необхідністю та скрутним фінансовим становищем Товариства продати майно, що є власністю ТОВ «ПРОМІНЬ-2015», третій особі – ОСОБА_1 , перелік та вартість майна зазначено в Додатку до Протоколу, що є невід`ємною частиною цього Протоколу.

З наявного в матеріалах справи Додатку до Протоколу №2 від 14.03.2018 вбачається, що продажу підлягало майно, яке є предметом спірного Договору.

Наданий позивачем Договір про визначення часток в праві спільної власності подружжя та про спільну часткову власність на земельну ділянку від 29.09.2022 (посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Голуб А.І.; зареєстровано в реєстрі за №690) свідчить про те, що відповідач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) є подружжям.

Наведене вище свідчить про те, що спірний правочин був вчинений боржником – Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» із заінтересованою стосовно себе особою.

Згідно положень ст. 73, 74, 79 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вже було вказано вище відповідач не спростував доводи позивача про укладення спірного правочину між заінтересованими особами, а тому наявні в матеріалах справи письмові докази, у т.ч. вищезгаданий Договір про визначення часток в праві спільної власності подружжя та про спільну часткову власність на земельну ділянку від 29.09.2022 дають можливість встановити ту обставину, що Договір купівлі – продажу № 1/3 від 14.03.2018 був укладений між заінтересованими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Системний аналіз частин першої та другої цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що її структура визначає різні умови застосування підстав для визнання правочину недійсним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

Тоді як ч. 2 ст. 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.

Тобто, саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою є самостійним наслідком його недійсності.

Відповідний висновок місцевого господарського суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Верховного Суду у постанові від 16.05.2024 у справі №925/1577/20 (925/291/23).

З огляду на наведені вище обставини та відповідні висновки Верховного Суду Договір купівлі – продажу № 1/3 від 14.03.2018 був укладений між заінтересованими особами, що є самостійною підставою для визнання його недійсним на підставі ч.2 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Щодо того «чи належним чином проведений розрахунок за придбане майно, оскільки після отримання коштів за придбане майно у касу підприємства тим же днем кошти видавались ОСОБА_2 з призначенням: «повернення зворотної фін. допомоги ОСОБА_2 » суд зазначає наступне:

за правилами ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже було вказано вище, укладаючи спірний правочин сторони зазначили у ньому, що вартість майна ТОВ «ПРОМІНЬ-2015» становить 192 351,00 грн. Оплата вартості майна, вказаної у п.2.1. цього Договору, здійснюється Покупцем одразу після підписання цього Договору. Валютою платежу за цим Договором є грошова одиниця України – гривня. Обов`язком Покупця є, зокрема, оплатити Продавцю вартість майна, згідно з п.2.1. та п.2.2. даного Договору та прийняти вказану Частку у власність.

Звертаючись з даним позовом арбітражний керуючий Жмакіна Н.В. вказує, що, на її думку, грошові кошти, отримані товариством за спірним правочином, на рахунок останнього, відкритий у АТ КБ «Приватбанк», не надходили; натомість після їх отримання у касу підприємства у той же день були видані ОСОБА_2 як повернення поворотної фінансової допомоги.

Отже, позивач вважає, що «… готівкові кошти завели та вивели в касу підприємства для формального підтвердження проведення розрахунків за придбане майно. Очевидно, ділова мета у оспорюваного правочину відсутня. Фактично грошові кошти підприємство для використання у господарській діяльності та погашення заборгованості перед наявним кредитором не отримано».

На підтвердження факту виконання відповідачем умов Договору арбітражним керуючим Жмакіною Н.В. надано:

прибутковий касовий ордер №2 від 14.03.2018 на суму 7 150,00 грн (за аналізатор молока),

прибутковий касовий ордер №3 від 15.03.2018 на суму 17 500,00 грн (за сепаратор молока),

прибутковий касовий ордер №4 від 16.03.2018 на суму 7 636,00 грн (за комп`ютер),

прибутковий касовий ордер №5 від 19.03.2018 на суму 15 025,00 грн (за сепаратор зерна),

прибутковий касовий ордер №6 від 17.03.2018 на суму 9 540,00 грн (за лінію фільтрації),

прибутковий касовий ордер №7 від 20.03.2018 на суму 50 000,00 грн (за пальник рідкопаливний),

прибутковий касовий ордер №8 від 21.03.2018 на суму 50 000,00 грн (за пальник рідкопаливний),

прибутковий касовий ордер №9 від 22.03.2018 на суму 8 000,00 грн (за пальник рідкопаливний),

прибутковий касовий ордер №10 від 22.03.2018 на суму 27 500,00 грн (за екструдер зерновий).

Загалом ОСОБА_1 сплатила Товариству з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» грошові кошти у сумі 192 351,00 грн.

Згідно з Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 № 148 (в редакції станом на березень 2018 року, надалі – Положення), останнє розроблено відповідно до Закону України "Про Національний банк України" і визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи - підприємці) (далі разом у тексті - суб`єкти господарювання), фізичними особами.

Згідно Положення:

готівка - грошові знаки національної валюти України (банкноти і монети, у тому числі розмінні, обігові, пам`ятні монети, які є платіжними засобами);

готівкові розрахунки - платежі готівкою суб`єктів господарювання і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов`язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна;

касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси;

касові документи - документи (касові ордери та відомості на виплату готівки, розрахункові документи, квитанції програмно-технічних комплексів самообслуговування, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку;

касові операції - операції суб`єктів господарювання між собою та з фізичними особами, пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Суб`єкти господарювання, які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов`язаннями, що виникають у господарських відносинах, у безготівковій формі, а також у готівковій формі з дотриманням обмежень та в порядку, установленому законодавством України.

Суб`єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Суб`єкти господарювання здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Суб`єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами, зокрема, з фізичними особами - у розмірі до 50000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно.

Готівка, що надходить до кас, оприбутковується в день одержання готівки у повній сумі.

Оприбуткуванням готівки в касах установ/підприємств/відокремлених підрозділів, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги/застосуванням РРО та КОРО (у разі застосування КОРО без застосування РРО), є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів/фіскальних звітних чеків (або даних розрахункових квитанцій).

Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки.

Приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання.

Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим.

Прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видаткові касові ордери і видаткові відомості заповнюються бухгалтером (відповідальною особою установи/підприємства, на яку покладено обов`язок з оформлення цих документів) у будь-який спосіб, який забезпечив би належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну.

У касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи. Видача касових ордерів і видаткових відомостей на руки особам, які вносять або одержують готівку, забороняється.

Приймання і видача готівки за касовими ордерами проводиться тільки в день їх складання.

Реквізити у видатковому ордері "Одержав", "Дата", "Сума", "Підпис одержувача", дані документа, що засвідчує особу отримувача [які заповнюються отримувачем готівки] та в прибутковому ордері "Прийнято від" не заповнюються в касових ордерах, які оформляються на загальну суму проведених установою/підприємством касових операцій (видача готівки за видатковими відомостями, електронними платіжними засобами, здавання готівки до банку, отримання готівки з банку за чеком та оприбуткування її в касі). Інші реквізити в касових ордерах та видаткових відомостях є обов`язковими до заповнення.

Прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями.

Отже, Положення затверджує перелік стандартних документів, які підприємство має оформлювати та/або вести при розрахунках готівкою: прибуткові та видаткові касові ордери, журнали реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, касову книгу, книгу обліку виданої та прийнятої старшим касиром готівки, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів тощо, а також вимоги щодо їх оформлення.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначаються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з яким (ст. 1-3, 8, 9) (в редакції станом на 14.03.2018) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно з дотриманням вимог цього Закону обирає форми його організації, зокрема, самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Підприємство, зокрема, самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних. Головний бухгалтер або особа, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, зокрема, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Дослідивши в цілому зміст наданих позивачем документів на підтвердження факту здійснення оплати за майно згідно з Договором, суд доходить висновку, що останні свідчать про реальність відповідної касової операції: вищезгадані прибуткові касові ордери (у сукупності з іншими наявними в матеріалах даної справи письмовими доказами) свідчать про те, що керівник товариства отримував від ОСОБА_1 готівку в загальній сумі 192 351,00 грн як оплату за придбане майно. При цьому, був дотриманий передбачений законодавчо ліміт операцій з готівкою – у розмірі до 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно протягом одного дня за одним платіжним документом).

При цьому, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, дійсно вищезгадані прибуткові касові ордери не містять прізвища та ініціалів головного бухгалтера та касира Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015», однак ОСОБА_1 не може відповідати за правильність чи неправильність оформлення відповідного документа, оскільки отримавши від фізичної особи грошові кошти саме товариство оформлювало відповідні касові документи.

Разом з тим, з відповідних прибуткових касових ордерів вбачається, що грошові кошти були прийняті від ОСОБА_1 як плата за відповідне майно, що було предметом Договору; найменування такого майна; назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Стосовно зауважень позивача щодо ненадходження грошових коштів на рахунок товариства, відкритий у АТ КБ «Приватбанк», то безпосередньо Договором не був передбачений спосіб здійснення розрахунків за відповідною господарською операцією (готівковий або безготівковий); натомість сторони Договору обрали спосіб здійснення розрахунків за своїми грошовими зобов`язаннями, що виникли у господарських відносинах, у готівковій формі, дотримуючись, при цьому, обмежень та порядку, установлених законодавством України.

Крім того, суд зауважує, що посилаючись на те, що грошові кошти не надходили на відповідний рахунок товариства, відкритий у АТ КБ «Приватбанк», позивачем всупереч нормам ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України не була надана виписка з відповідного рахунку за відповідний проміжок часу; як наслідок – суд позбавлений був можливості перевірити відповідні надходження або їх відсутність (виписка з рахунку, відкритому у АТ КБ «Приватбанк», відсутня як в матеріалах даної справи, так і в матеріалах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015»).

Щодо тверджень позивача стосовно подальшого спрямування отриманих коштів на повернення ОСОБА_2 поворотної фінансової допомоги, оформлене відповідними видатковими касовими ордерами, що може свідчити про відсутність ділової мети укладення спірного правочину, суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» має право вільно розпоряджатися власними грошовими коштами, отриманими за результатами своєї господарської діяльності. При цьому, суд враховує, що в межах вирішення даного спору не вирішується питання правомірності вчинення того чи іншого правочину про надання поворотної фінансової допомоги та здійснення розрахунків за ними. Крім того, ліквідатор не позбавлена права звернутися до суду з позовом про спростування відповідних майнових дій боржника та повернення до складу ліквідаційної маси грошових коштів.

Стосовно того, що оспорюваний договір вчинено на шкоду кредиторам, оскільки внаслідок такого правочину підприємство – боржник залишилось без основних засобів для здійснення господарської діяльності, а також стосовно того, за результатами укладеного правочину в боржника не залишилося майна, яке може бути включене до ліквідаційної маси та спрямоване на задоволення вимог кредиторів, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.04.2024 у справі №910/862/22 (910/5477/23), в силу частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Приписами частини першої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині другій статті 15 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 наведено висновок щодо можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених в тому числі нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, з огляду на те, що законодавство про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України.

В кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Так, правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 Цивільного кодексу України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 Цивільного кодексу України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства), стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.

У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, безпідставно переданого іншим особам.

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, що вчинений, зокрема, всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Разом з тим, Кодекс України з процедур банкрутства, як і Закон про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Схожі за змістом висновки викладені Верховним Судом і у постановах від 05.08.2026 у справі №907/935/21 (907/955/22), від 19.08.2026 у справі №903/534/23 (903/1097/25), від 15.09.2026 у справі №915/16/24 (915/646/24).

Розглядаючи позов у межах справи про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства, сутність якого полягає в тому, щоб під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права (п. 122 постанови СП КГС ВС від 22.05.2024 у справі № 924/408/21 (924/287/23)).

Як вже було вказано вище провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» було відкрито 28.04.2020, тобто Договір був вчинений боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Вищезгаданою ухвалою суду від 28.04.2020, серед іншого, постановлено визнати грошові вимоги кредитора – Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКРІС-АГРО» в загальній сумі 897 709,96грн.

Постановляючи ухвалу від 28.04.2020, суд, зокрема, встановив, що «… боржник має кредиторську заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНКРІС-АГРО" в сумі 897709,96грн, в тому числі 598950,33грн основної заборгованості, 14559,54грн як залишок суми втрат від курсових коливань та 284200,09грн штрафу.

Наявність боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМІНЬ-2015" перед кредитором підтверджується копією рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2018 у справі № 927/208/18, яким з боржника вирішено стягнути заборгованість у сумі 598950 грн. 33 коп., штраф у суму 284200 грн. 09 коп., інфляційні нарахування у сумі 73361 грн. 70 коп., суму втрат від курсових коливань у сумі 29764 грн. 44 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 14254 грн. 10 коп.»

Ухвалюючи рішення від 03.07.2018 у справі №927/208/18, суд, серед іншого, встановив, що «16.02.2017 сторонами у справі укладений договір поставки №7-Ш (далі за текстом - договір) (а.с. 13-15), у відповідності з умовами пункту 1.1-1.2 якого у строки, визначені договором, постачальник (позивач у справі) зобов`язався передати у власність покупця (відповідач у справі) продукцію виробничо-технічного призначення (надалі товар), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором ціну, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом у сумі, визначеній відповідно до умов договору. …

Позивач за первісним позовом свої зобов`язання за договором та додатками до нього виконав у повному обсязі, поставивши відповідачеві за первісним позовом товар на загальну суму 2072186 грн. 74 коп., що підтверджено доданими позивачем видатковими накладними. (а.с. 16-49). …

Відповідач за первісним позовом у порушення умов договору та додатків до нього розрахунок за поставлений товар здійснив частково, заборгованість склала 1421000 грн. 43 коп.

13.03.2018 позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) направив на адресу відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) заяву-повідомлення «Про зарахування однорідних зустрічних вимог, строк виконання яких настав у порядку ст. 601 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України» №144 від 13.03.2018, відповідно до якої повідомлено, що з моменту отримання відповідачем за первісним позовом даного повідомлення заборгованість ТОВ «Інкріс-Агро» перед ТОВ «Промінь -2015» за договором поставки №18-СГП/Ш від 27.10.2017 буде припинена, а заборгованість ТОВ «Промінь -2015» перед ТОВ «Інкріс-Агро» буде зменшена на суму 822050 грн. 14 коп. та сума основного боргу буде становити 598950 грн. 33 коп. (а.с. 54-55). Заява направлена відповідачу за первісним позовом 13.03.2018, що підтверджено фіскальним чеком та описом вкладення до цінного листа від 13.03.2018. (а.с. 56).

З урахуванням заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог заборгованість у розмірі 598950грн. 33 коп. заявлена до стягнення позивачем за первісним позовом. …

У судовому порядку вищезазначена заява-повідомлення відповідачем за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) оскаржена не була.

Враховуючи заяву-повідомлення про зарахування зустрічних однорідних вимог №144 від 13.03.2018 заборгованість за договором поставки №7-Ш від 16.02.2017 склала 598950 грн. 33 коп.

З урахуванням викладеного вище вимога щодо стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом заборгованості за поставлений товар у сумі 598950 грн. 33 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.»

Отже, під час вирішення спору в межах справи №927/208/18 суд встановив факт укладення між сторонами Договору поставки №7-Ш від 16.02.2017, належного його виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Інкріс-Агро» та неналежного його виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» внаслідок чого станом на 13.03.2018 останнє мало заборгованість перед позивачем по оплаті поставленого товару в сумі 598 950,33 грн.

Таким чином, станом на 14.03.2018, тобто на дату укладення спірного правочину, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» мало кредиторську заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Інкріс-Агро» у розмірі 598 950,33 грн.

В той же час, будучи обізнаним про даний факт боржник вчинив спірний правочин, а тому він підпадає під можливість визнання його фраудаторним.

З матеріалів справи №927/219/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» вбачається, що приватним аудитором Рябовою Наталією Вадимівною був проведений аналіз фінансово-господарської діяльності неплатоспроможності підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» за період з 2017 року по 30.06.2020, за результатами якого був складений відповідний звіт (надалі – Звіт).

Зі Звіту вбачається, що під час здійснення відповідного аналізу аудитор дійшов висновку, зокрема, про наявність у діях керівництва товариства ознак нераціонального ведення господарської діяльності, які призвели до збитковості товариства, а також ознак навмисного погіршення фінансово-господарського стану юридичної особи, тобто доведення її до банкрутства; до таких дій віднесено, зокрема, «продаж задіяних у виробничо-господарській діяльності основних засобів – в 2018 р. підприємством було здійснено продаж усіх задіяних у виробничо-господарській діяльності основних засобів …»

При цьому, аудитор зазначив, що «… станом на 31.12.2019 р. підприємство не має оборотних активів. Станом на 31.12.2017 р. підприємство мало основні засоби вартістю 215,0 тис. грн. …

Згідно з рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Промінь-2015» ( ОСОБА_2 - …) основні засоби були продані ОСОБА_1 - …).

Перелік проданого майна …

аналізатор молока 1 шт., 7 150,00 грн,

сепаратор молока «Мотор Січ» 1 компл., 17 500,00 грн,

комп`ютер 1 компл., 7 636,00 грн,

лінія фільтрування «»Лаврін 1 компл., 9 540,00 грн,

пальник рідкопаливний 1 компл., 108 000,00 грн,

екструдер зерновий 18кВт універсальний 1 компл., 27 500,00 грн,

сепаратор зерновий САД-5 1 шт., 15 025,67 грн.

Всього 192 351,67 грн.

… всі основні засоби використовувались в господарській діяльності підприємства. Продаж всіх, задіяних в господарській діяльності основних засобів, унеможливив подальше ведення також діяльності. …

Станом на 31.12.2019 р. Підприємство не має основних засобів.»

Відповідні висновки аудитора узгоджуються з наявними в матеріалах справи балансами на 31.12.2017, згідно з яким на кінець звітного періоду товариство володіло основними засобами вартістю 215,0 тис. грн, на 31.12.2018, згідно з яким на кінець звітного періоду основні засоби вже були відсутні (відсутність будь-яких основних засобів відображена також і у балансі на 31.12.2019).

Заперечуючи проти позову відповідач вказав, що, на його думку, відчуження основних засобів жодним чином не вплинули на діяльність товариства та проведення розрахунків з контрагентами, без їх наявності діяльність товариства не припинилась і проводилась надалі (як і розрахунки з контрагентами).

Разом з тим, в порушення норм ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав жодних доказів на підтвердження власної позиції та спростування відповідних доводів позивача, а тому з огляду на вищенаведені приписи ст.79 Кодексу та наявні в матеріалах даної справи, а також справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» письмові докази, суд доходить висновку про можливість вважати встановленою ту обставину, що спірний правочин є фраудаторним, оскільки фактично був вчинений на шкоду кредиторам, т.я. внаслідок укладення такого правочину товариство-боржник залишилось без усіх основних засобів для здійснення господарської діяльності.

Крім того, внаслідок відчуження відповідного майна у товариства фактично не залишилось майна, яке могло би бути включено до ліквідаційної маси та спрямоване на задоволення вимог кредиторів. При цьому, суд зазначає, що ухвалюючи 13.08.2020 постанову про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» банкрутом, суд врахував Звіт від 21.07.2020 №00-021 розпорядника майна – арбітражного керуючого Білика Ю.М. по результатам проведеної ним роботи у справі про банкрутство №927/219/20 станом на 21.07.2020, зі змісту якого вбачається, що «… результати проведеної інвентаризації показали відсутність у підприємства-боржника будь якого рухомого чи нерухомого майна, за рахунок реалізації якого можливо було б погасити наявну у нього кредиторську заборгованість. Грошові кошти на розрахункових рахунках відсутні. Підприємств дебіторів також не виявлено.»

Відповідні висновки арбітражного керуючого Білика Ю.М. узгоджуються з даними вищезгаданих балансів Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015», також довідками відповідних реєстраційних органів.

Так, у вищезгаданій постанові від 13.08.2020 суд вказав, що «… з метою з`ясування дійсного фінансово-майнового стану боржника розпорядником майна також було направлено ряд запитів та отримано ряд відповідей від різного роду контролюючих органів, установ та організацій.

Так, на запит ліквідатора до ГУ ДФС у Чернігівській області №05-005/2 від 05.05.2020 згідно з відповіддю №6275/10/25-01-02-02-06 від 20.05.2020, що надійшла від ДПСУ ІТ ДПС у Чернігівській області повідомлено, що у підприємства-боржника відкрито рахунки в ПАТ "Приватбанк", ПАТ "Ощадбанк", ПАТ "РайффайзенБанкАваль"; переплата по платежам до бюджету складає по ПДВ - 3135,40грн, екологічний податок 4,20грн та 5,04грн; борг по платежах до бюджету 16126,97грн.

На запит №05-005/5 від 05.05.2020 до РСЦ МВС України у Чернігівській області згідно з відповіддю №31/25/6-1238ЛК від 28.05.2020, що надійшла з РСЦ МВС у Чернігівській області, повідомлено що за ТОВ "Промінь-2015" транспортних засобів не реєструвалось.

На запит №05-005/11 від 05.05.2020 до ГУ Держпродспоживслужби у Чернігівській повідомлено, що згідно з даними уніфікованої автоматизованої електронно-облікової системи (УАЕОС) за підприємством банкрута техніка та інші механізми не зареєстровані.

На запит №05-005/6 від 05.05.2020 до Мінекономрозвитку та торгівлі України (департаменту інтелектуальної власності) повідомлено згідно з відповіддю №2312-07/45071-07, від 21.07.2020, що станом на 17.07.2020 відсутні відомості про ТОВ "Промінь-2015", як власника зареєстрованих об`єктів права інтелектуальної власності.

На запит №05-005/1 від 05.05.2020 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівські області повідомлено згідно з відповіддю №40-1025-3/671-20 від 14.05.2020, що надійшла з Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області, що відповідно до даних реєстру, ведення якого розпочато з 20.05.2011, відсутні дозвільні документи замовником будівництва яких є ТОВ "Промінь-2015".

На запит №05-005/4 від 05.05.2020 до Чернігівської митниці ДФС повідомлено згідно з відповіддю №7.11-23-01/4226 від 13.05.2020, що надійшла з Державної митної служби України Північної митниці Держмитслужби, що ТОВ "Промінь-2015" не здійснювало митне оформлення товарів за митними деклараціями на бланку єдиного адмін. документа форми МД-2, МД-3 в зоні діяльності Чернігівської митниці ДФС у період з 01.01.2016 по 07.12.2019 та в зоні діяльності Північної митниці держмитслужби в період з 08.12.2019 по 01.05.2020.

На запит №05-005/9 від 05.05.2020 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку з відповіді №10/01/7747 від 21.05.2020, що надійшла з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, вбачається, що станом на 31.03.2020 ТОВ "Промінь-2015" не обліковується серед власників, які володіють значними (10% і більше) пакетами акцій емітентів.

На запит №05-005/10 від 05.05.2020 до Держінспекції України з безпеки на морському та річковому з відповіді №2930/03/15-20 від 19.05.2020, що надійшла з Морської адміністрації вбачається, що за підприємством згідно даних електронної версії Державного суднового реєстру України та Суднової книги України суден судновласником або власником, яких є ТОВ "Промінь-2015" не зареєстровано.

На запит №05-005/8 до Управління Держпраці у Чернігівській області згідно з відповіддю №01-06/2750 від 04.06.2020, яка надійшла від Головного управління Держпраці у Чернігівській області, повідомлено, що за ТОВ "Промінь-2015" великотоннажні та інші технологічні транспортні засоби, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, підіймальних споруд, парових і водогрійних котлів, посудин, що працюють під тиском, трубопроводів пари та гарячої води не обліковуються.

Також ліквідатором було отримано Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006931289 від 22.07.2020 на підтвердження внесення державною реєстраційною службою інформації про перебування юридичної особи ТОВ "Промінь-2015" в процедурі банкрутства та інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ТОВ "Промінь-2015", відповідно до якої відомості щодо права власності на нерухоме майно відсутні.»

Отже, майно, що було предметом спірного правочину, фактично було єдиним активом, за рахунок якого можливим був би розрахунок з кредиторами.

Таким чином, внаслідок відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» за оспорюваним правочином ліквідного майна у нього не залишилось матеріальних цінностей для задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкріс-Агро» у сумі 598 950,33 грн.

За таких обставин, враховуючи, що оспорюваний правочин був укладений: після виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» обов`язку по сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю «Інкріс-Агро» коштів в розмірі 598 950,33 грн; із заінтересованою особою; а також зважаючи, що внаслідок його вчинення у товариства не залишилось матеріальних цінностей для задоволення вимог кредитора, суд дійшов висновку, що вказаний Договір купівлі-продажу був укладений з метою виведення майна, на яке можна було би звернути стягнення, на шкоду кредитору – Товариству з обмеженою відповідальністю «Інкріс-Агро», тому він є фраудаторним правочином.

Згідно зі ст.60, 61 Кодексу України з процедур банкрутства у постанові про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури господарський суд призначає ліквідатора банкрута з урахуванням вимог, установлених цим Кодексом, з числа арбітражних керуючих, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження:

приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження;

виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута;

виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

формує ліквідаційну масу;

подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника;

вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Оскільки під час розгляду даної справи суд дійшов висновку, що укладений між сторонами оспорюваний правочин є фраудаторним правочином, він підлягають визнанню недійсними на підставі ч.2 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину (ч.3 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства).

Також суд вказує, що загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя цієї ж статті).

У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.

При цьому ЦК України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).

У подальшому, застосовуючи статтю 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зробила висновки, які узгоджуються з наведеними вище висновками про застосування вказаної норми.

Так, Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

В постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 Велика Палата Верховного Суду підтвердила правильність своїх висновків, викладених у пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зокрема, про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину, однак вважала, що підхід до застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 ЦК України), сформульований у пунктах 72 та 81.2 згаданої постанови, потребує узгодження з наведеним вище висновком про двосторонню реституцію як юридичний обов`язок сторін недійсного правочину, виходячи з такого.

Позовні вимоги, з якими звертався позивач у справі № 923/196/20, були спрямовані на визнання недійсним спірного правочину та застосування наслідків недійсності.

У такій категорії справ суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення статті 216 ЦК України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення / відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.

Також підхід, сформульований Великою Палатою Верховного Суду в пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, створює низку серйозних процесуальних проблем, оскільки відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом.

Однак такий «зустрічний» позов у цьому випадку суперечитиме суті категорії зустрічного позову, який за змістом частини другої статті 180 ГПК України приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Натомість у цьому разі «зустрічним» буде позов, спрямований не на противагу основному, а навпаки - його задоволення буде можливим тільки у випадку задоволення первісного. Якщо ж відповідач має заявити окремий позов, без відповіді залишається питання, чому цей позов не може бути заявлений у цій же справі, адже він однозначно пов`язаний з її розглядом. Це повертатиме суди до необхідності розгляду вказаного позову як зустрічного, яким він не є.

Розгляд вимоги відповідача в наступному окремому позові також невиправдано поставить його у становище, коли він вже зобов`язаний за судовим рішенням повернути майно, однак позивач у первинній справі, хоч і має в силу закону обов`язок так само здійснити повернення одержаного ним за правочином, однак такий обов`язок не забезпечений примусом держави і може бути не виконаний без окремого судового рішення.

Окрім того, цей підхід не враховує принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.

Для узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, та виходити з буквального тлумачення змісту статті 216 ЦК України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Ці висновки узгоджуються також з позицією Верховного Суду України, який постановою від 06.09.2017 у справі № 320/4812/15-ц скасував рішення суду першої інстанції в частині повернення ОСОБА_6 того, що він передав державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України на виконання укладеного між ними 08.09.2014 договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд за АДРЕСА_1, у зв`язку з визнанням судом зазначеного договору недійсним, а справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції визнав вказаний договір купівлі-продажу недійсним, проте правила реституції за частиною першою статті 216 ЦК України застосував тільки щодо однієї зі сторін правочину - постановив рішення про зобов`язання ОСОБА_6 повернути державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України майно, одержане ним як покупцем за недійсним договором. При цьому суд не вирішив питання про повернення іншій стороні правочину - відповідачу ОСОБА_6 того, що він передав державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України на виконання цього ж договору, у зв`язку з визнанням його недійсним.

Оскільки під час розгляду даної справи суд встановив обставини виконання сторонами Договору (передачу майна у власність відповідача шляхом оформлення 14.03.2018 видаткової накладної) та не встановив обставини, які б унеможливлювали двосторонню реституцію, а сторони про них не стверджували, суд дійшов висновку про те, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору та зобов`язання відповідача повернути позивачеві аналізатор молока 1 шт., сепаратор молока 1 компл., комп`ютер 1 компл., лінію фільтрації 1 компл., пальник рідкопаливний 1 компл., екструдер зерновий 1 компл., сепаратор зерновий 1 шт., суд має також стягнути з позивача на користь відповідача 192 351,00 грн, сплачених за прибутковими касовими ордерами №2 від 14.03.2018, №3 від 15.03.2018, №4 від 16.03.2018, №6 від 17.03.2018, №5 від 19.03.2018, №7 від 20.03.2018, №8 від 21.03.2018, №9 від 22.03.2018 та №10 від 22.03.2018. Тобто застосувати двосторонню реституцію як необхідний наслідок визнання недійсним договору та задоволення реституційної вимоги позивача.

Відповідно до ч.4 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд ухвалює рішення.

За правилами ст.13, 14, 86 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність передбачених законом підстав для визнання недійсним Договору купівлі – продажу №1/3 від 14.03.2018 та застосування правових наслідків їх недійсності, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання до суду даної позовної заяви позивачем було сплачено 6 056,00 грн судового збору, який з урахуванням результату вирішення даного спору повністю покладається на відповідача.

Керуючись ст. 1, 2, 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 123, 129, 233, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» в особі ліквідатора – арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину задовольнити повністю.

Визнати недійсним Договір купівлі – продажу № 1/3 від 14.03.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» (код 39988686) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» (16012, с. Будо-Вороб`ївська Новгород-Сіверського району Чернігівської області, вул. Миру, 2; код 39988686) в особі ліквідатора банкрута – арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1782 від 06.12.2016; РНОКПП НОМЕР_3 ; 40014, м. Суми, вул. Перекопська, 9) наступне майно:

аналізатор молока 1 шт.,

сепаратор молока 1 компл.,

комп`ютер 1 компл.,

лінію фільтрації 1 компл.,

пальник рідкопаливний 1 компл.,

екструдер зерновий 1 компл.,

сепаратор зерновий 1 шт.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» (16012, с. Будо-Вороб`ївська Новгород-Сіверського району Чернігівської області, вул. Миру, 2; код 39988686) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 192 351 грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМІНЬ-2015» (16012, с. Будо-Вороб`ївська Новгород-Сіверського району Чернігівської області, вул. Миру, 2; код 39988686) 6 056 грн 00 коп. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено та підписано 14.10.2026.

Суддя А.С. Сидоренко