Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №921/69/26 — Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 вересня 2026 року м.ТернопільСправа № 921/69/26

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом керівника Кременецької окружної прокуратури Тернопільської області в інтересах держави в особі Міністерства культури України, м.Київ та Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації, м.Тернопіль

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2 Департаменту архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації, м.Тернопіль

до відповідача Релігійної громади "Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви", село Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, повернення майна

за участю представників:

прокуратури: Михайлюк Т.В., прокурор відділу, довіреність №15-28ВИХ-26 від 13.01.2026;

позивача-1: Олексієнко В.М., Витяг з ЄДРЮОФОПГФ від 26.11.2025;

позивача-2: Гакан М.І., головний спеціаліст відділу загального-правового забезпечення юридичного управління ОДА, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

третьої особи: не з`явився;

відповідача: не з`явився.

Зміст позовних вимог, позиція прокуратури.

Керівник Кременецької окружної прокуратури Тернопільської області 11 лютого 2026 року звернувся через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства культури України та Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департаменту архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської ОДА до відповідача Релігійної громади «Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви», у який просив суд:

1) усунути перешкоди для здійснення власником - державою в особі Міністерства культури України та Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації правомочностей власника щодо користування та розпорядження майном - пам`яткою архітектури національного значення Покровською церквою 1643 року у с. Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, шляхом:

- скасування рішення державного реєстратора Великомлинівецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області Смолінчука Олександра Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.09.2018 № 42935634, на підставі якого відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав № 1640680561234;

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 27853904 про право приватної власності за Релігійною громадою на комплекс будівель загальною площею 446,3 кв. м (в тому числі будівлі церкви під літ. А 1643 року побудови, площею 122,0 кв. м);

2) повернути на користь держави в особі Міністерства культури України та Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації пам`ятку архітектури національного значення Покровську церкву 1643 року з незаконного володіння Релігійної громади «Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви.

Прокурор в обґрунтування позовних вимог посилається на обставини протиправного вибуття з володіння та користування держави об`єкта культурної спадщини національного значення - Покровської церкви (дерев`яної) 1643 року побудови (охоронний номер 673), розташованої за адресою: Тернопільська область, Кременецький район, с. Старий Почаїв, вул. Церковна, буд. 4.

Зокрема вказує, що споруда Покровської церкви 1643 року включена до списку пам`яток архітектури республіканського значення постановою Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 та є пам`яткою архітектури національного значення. У силу приписів Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Конституції України зазначений об`єкт перебуває під особливою охороною держави, належить до об`єктів обмеженої оборотоздатності та не вибував у встановленому законом порядку з державної власності. Передача Покровської церкви у приватну власність релігійній організації чи позбавлення держави правомочностей власника жодним уповноваженим органом не здійснювалася.

Утім, 07 вересня 2018 року державним реєстратором Великомлинівецької сільської ради Смолінчуком О.М. здійснено державну реєстрацію права власності на комплекс будівель за Релігійною громадою з відкриттям розділу. Як встановлено Актом камеральної перевірки Міністерства юстиції України від 07.08.2025, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дана реєстрація права власності проведена за відсутності документів, що посвідчують набуття або перехід права власності, із суттєвим порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, на думку прокурора, факт укладення у 2017 році між Управлінням культури Тернопільської ОДА та Релігійною громадою Охоронного договору № 2000 від 19.09.2017 є свідченням обізнаності відповідача, що пам`ятка архітектури перебуває у державній власності, а релігійна громада є лише її користувачем.

В ході підготовчого провадження прокуратурою в порядку статей 42, 46, 53 Господарського процесуального кодексу України подано заяви щодо зміну та конкретизацію предмета і підстав позову.

Так, 06 травня 2026 року прокуратурою подано заяву № 51-1761 вих-26 від 06.05.2026 (вх. № 3512 від 06.05.2026) про зміну предмета позову, у якій визначено державу як орган, якому чиняться перешкоди у користуванні спірним майном (Тернопільську обласну державну (військову) адміністрацію), а також сформульовано вимогу про скасування рішення державного реєстратора від 11.09.2018 № 42935634 з одночасним припиненням права власності Релігійної громади на спірний об`єкт нерухомого майна.

14 травня 2026 року від Кременецької окружної прокуратури надійшла заява № 51-1849ВИХ-26 51-71-26 від 13.05.2026 (вх. № 3732 від 14.05.2026) про уточнення позовних вимог, відповідно до якої прокуратура просила суд:

1) усунути перешкоди для здійснення власником - державою в особі Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації правомочностей власника щодо користування та розпорядження майном - пам`ятки архітектури національного значення Покровською церквою 1643 р. у с. Старий Почаїв, що знаходиться по вул. Церковна, 4, с. Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора Великомлинівецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області Смолінчука Олекскандра Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.09.2018 № 42935634, на підставі якого відкрито розділ у Державному реєстрі прав № 1640680561234 на об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель за адресою: Тернопільська обл., Кременецький р-н, с. Старий Почаїв, вул. Церковна, буд. 4, та зареєстровано право власності за відповідачем (номер запису 27853904), з одночасним припиненням права приватної власності Релігійної громади на вказаний об`єкт нерухомого майна;

2) повернути на користь держави в особі Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації пам`ятку архітектури національного значення Покровську церкву 1643 р. с. Старий Почаїв, що знаходиться за адресою: с. Старий Почаїв, вул. Церковна, буд. 4, Кременецький район, Тернопільська область, з незаконного володіння Релігійної громади «Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви».

В обґрунтування подання відповідних заяв прокуратура зсилалася на наявність законодавчих підстав, зокрема, на внесення змін до ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також на наявність відповідних правових висновків Великої Палати Верховного Суду (постанови від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 23.11.2023 у справі № 359/3373/16-ц), зауваживши, вимога про скасування рішення реєстратора з одночасним припиненням права власності є єдиним належним процесуальним механізмом, який забезпечить захист порушеного права держави без необхідності повторного звернення до суду з позовом про скасування запису. У зв`язку з цим окрему вимогу про «скасування запису» ним вилучено як таку, що охоплюється вимогою про скасування рішення реєстратора.

Ухвалами Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2026 та від 09.06.2026 заяви Кременецької окружної прокуратури про зміну та уточнення предмета позову прийнято до розгляду з підстав, наведених у відповідних ухвалах.

Прокурор вказує, що порушення прав держави у даному випадку є триваючим, оскільки незаконне перебування майна обмеженої оборотоздатності у приватній власності відповідача перешкоджає державі реалізовувати свої конституційні обов`язки зі збереження культурної спадщини. Відтак, вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном (негаторний позов) можуть бути пред`явлені протягом усього часу існування порушення.

Позиція позивача-1.

Міністерством культури України вимоги прокуратури повністю підтримано. Додатково зазначено, що Покровська церква у с. Старий Почаїв Кременецького району занесена до Списку пам`яток архітектури згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 (охоронний № 673); є пам`яткою архітектури національного значення, що також підтверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2026 № 230 про внесення об`єкта до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Даний об`єкт є загальнодержавною власністю, має особливий правовий режим використання й відчуження та є обмежено оборотоздатним об`єктом, який може перебувати виключно у власності держави.

Зауважено, що згідно бази документообігу Міністерства, до центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини не надходило жодних звернень від Релігійної громади УПЦ с. Старий Почаїв щодо погодження відчуження чи зміни статусу Покровської церкви.

Міністерством також зазначено, що рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради народних депутатів від 05.03.1992 № 20 передбачено лише передачу будівлі церкви у безоплатне користування релігійній громаді. Аналогічно, Охоронний договір № 2000 від 19.09.2017, як і Охоронний договір № 16 від 16.05.1989, вказують на передачу пам`ятки архітектури виключно на умовах її збереження та утримання користувачем, без будь-якого переходу права власності. Жодних розпорядчих актів уповноважених державних органів про вилучення пам`ятки з державної власності чи передачу її у власність Відповідача не існує.

Державна реєстрація права власності за відповідачем проведена за відсутності правовстановлюючих документів, без погодження Міністерства культури України та з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Міністерство вважає, що вимога про скасування рішення реєстратора з одночасним припиненням права власності відповідача на спірний об`єкт є єдиним належним та дієвим механізмом відновлення становища, яке існувало до порушення.

Крім того, позивач-1 посилається на сталу правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведену у постановах від 04.09.2024 у справі № 925/1107/23 та від 29.01.2025 у справі № 922/1655/24, згідно з якою пам`ятки архітектури національного значення як обмежено оборотоздатні об`єкти підлягають захисту шляхом пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Оскільки власник (держава) позбавлений можливості повноцінно реалізовувати свої правомочності за наявності запису про приватну власність, правопорушення має триваючий характер, а тому на такі вимоги позовна давність не поширюється (застосуванню підлягає припис статті 391 Цивільного кодексу України).

Позиція позивача-2.

Тернопільською ОВА вимоги прокуратури повністю підтримано та серед іншого зазначено, що відповідно до розпорядження начальника Тернопільської ОВА від 17.02.2025 № 104/01.02-01 з 01.04.2025 галузеві повноваження у сфері охорони культурної спадщини щодо об`єктів архітектури та містобудування покладено на Департамент архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської ОДА (третя особа у справі).

Рішенням виконкому Тернопільської обласної ради народних депутатів № 20 від 05.03.1992 Покровську церкву в с. Старий Почаїв передано релігійній громаді УПЦ у безоплатне користування, а не у власність. Будь-які рішення щодо відчуження, приватизації чи зміни правового режиму власності цієї пам`ятки уповноваженими органами держави, зокрема Тернопільською ОДА чи Мінкультом, ніколи не приймалися, а відповідні документи в обласній державній адміністрації відсутні.

Заперечуючи доводи відповідача про недійсність Охоронного договору № 2000 від 19.09.2017 позивач-2, з посиланням на постанову Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18, зазначив, що цей договір є адміністративним договором, який спрямований на реалізацію владних управлінських функцій суб`єкта владних повноважень у сфері охорони культурної спадщини відповідно до статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Охоронний договір встановлює виключно режим використання та обов`язки щодо збереження пам`ятки її користувачем і не є правочином, спрямованим на виникнення, зміну чи припинення права власності. Відтак, заперечення відповідача щодо необхідності його нотаріального посвідчення чи державної реєстрації є безпідставними, оскільки спеціальне законодавство про охорону культурної спадщини таких вимог до форм охоронних договорів не містить.

На виконання ухвали суду від 02.04.2026 Тернопільською ОВА надано суду копії Охоронного договору від 19.09.2017 № 2000 (заява від 15.04.2026 № 2970), а в судовому засіданні 21.04.2026 надано для огляду оригінал Охоронного договору № 2000.

Також Адміністрація вважає, що оскільки позов є негаторним, порушення права володіння та розпорядження є триваючим, то заява відповідача про застосування строку позовної давності є безпідставною.

Пояснення третьої особи.

Департаментом архітектури, містобудування, ЖКГ та енергозбереження Тернопільської ОВА у поданих поясненнях підтримано позовні вимоги прокуратури, з підстав, наведених у позові.

Зазначив, що Покровська церква 1643 року у с. Старий Почаїв Кременецького району (охоронний № 673) включена до списку пам`яток архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави. Відповідно до абзацу 6 частини 1 та пункту 3 розділу X Закону України «Про охорону культурної спадщини», вказаний об`єкт є пам`яткою архітектури національного значення, яка належить до складу об`єктів обмеженої оборотоздатності і перебуває під виключною охороною держави.

Рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за відповідачем на комплекс будівель церкви прийнято за відсутності правовстановлюючого документа, передбаченого Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та без погодження Міністерства культури України, що підтверджується висновками камеральної перевірки Міністерства юстиції України від 07.08.2025.

Департаментом також підтримано заяви прокуратури про зміну предмету позову від 06.05.2026 № 51-1761 вих-26 та від 13.05.2026 № 51-1849ВИХ-26 та зауважено, що скасування рішення державного реєстратора з одночасним припиненням права власності відповідача на підставі частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є єдиним належним та технічно реалізованим способом судового захисту у Державному реєстрі речових прав , який дозволяє відновити правовий стан об`єкта.

Щодо застосування строку позовної давності, то Департаментом зазначено, що право власності держави на пам`ятку архітектури національного значення у встановленому законом порядку не припинялося, а протиправна державна реєстрація створює триваючі перешкоди для держави у здійсненні її правомочностей. Відповідно до сталої практики Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду (постанови від 04.09.2024 у справі № 925/1107/23, від 29.01.2025 у справі № 922/1655/24), на негаторні позови про захист об`єктів культурної спадщини позовна давність не поширюється.

Заперечення відповідача.

Відповідач вважає позовні вимоги прокурора безпідставними, не підтвердженими належними доказами щодо права власності держави на спірне майно.

Стверджує, що Релігійна громада законно володіє та користується будівлею Покровської (дерев`яної) церкви 1643 року побудови в с. Старий Почаїв задовго до здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності у 2018 році, оскільки рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради народних депутатів від 05.03.1992 № 20, яке є чинним, споруду Покровської церкви у с. Старий Почаїв передано Релігійній громаді у безоплатне користування, що, на думку відповідача, беззаперечно свідчить про безперервність та правомірність володіння культовою спорудою. Право володіння та користування об`єктом набуто відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та постанови Верховної Ради УРСР від 23.04.1991 № 988-XII ще у 1992 році, а тому державна реєстрація 2018 року лише формально закріпила вже існуючий тривалий майновий статус громади.

Відповідач зазначає, що релігійна громада здійснює богослужіння та утримує Покровську церкву протягом багатьох десятиліть, власними силами та за кошти парафіян забезпечує збереження, поточний ремонт та належний технічний стан храму, а відтак вилучення майна порушує конституційне право вірян на свободу віросповідання та безперешкодне відправлення релігійних обрядів.

Щодо законності державної реєстрації права власності на комплекс будівель, то відповідачем зазначено, що рішення державного реєстратора від 11.09.2018 № 42935634 прийнято у межах повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на підставі поданого пакету документів, що підтверджують використання та характеристику об`єкта, включаючи Технічний паспорт БТІ. На момент вчинення реєстраційної дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні будь-які відомості про зареєстроване право державної власності або обтяження щодо спірного комплексу будівель, у зв`язку з чим державний реєстратор діяв правомірно; оскаржуване рішення державного реєстратора є вичерпаним за наслідком його виконання, а проведеній реєстрації передувала тривала юридична та фактична наявність майна у володінні громади, що виключає можливість скасування запису у судовому порядку без порушення принципу непорушності права власності та юридичної визначеності.

Відповідач стверджує, що Охоронний договір від 19.09.2017 № 2000, укладений між Управлінням культури Тернопільської ОДА та Релігійною громадою в особі настоятеля Храму протоієрея Василя Мельника, є недійсним з моменту його укладення, оскільки його підписано без належного погодження з Міністерством культури України, він нотаріально не посвідчений та не пройшов державної реєстрації у ДРРП, а його зміст суперечив актам цивільного законодавства. Окрім того, відповідач зазначив, що вказаний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, а слугував лише формальним документальним оформленням пам`яткоохоронних зобов`язань.

Акт (висновки) камеральної перевірки Міністерства юстиції України від 07.08.2025 та прийнятий на його підставі наказ Мін`юсту № 2155/5 відповідач вважає неналежним доказом, оскільки висновки перевірки базувалися на аналізі Охоронного договору від 19.09.2017 № 2000 та рішенні виконкому 1992 року, однак Мін`юст припустився помилкової правової оцінки статусу майна та не врахував наявність у громади самостійного титулу володіння.

Також відповідач заперечив прийняття заяви про зміну предмета позову, у якій вимоги стосуються усього комплексу будівель, загальною площею 446,3 м2, включаючи житловий будинок/проборство під літ. «А1», дзвіницю під літ. «Д», прибудови та огорожу, посилаючись на те, що позов стосувався виключно будівлі Покровської церкви, площею 122,0 м2, яка має статус пам`ятки архітектури національного значення, а інші споруди комплексу побудовані та утримувалися за кошти парафіян та не мають статусу пам`яток архітектури, відповідно, не можуть вважатися державною власністю; позивачами не надано оригіналів первинних правовстановлюючих документів, які б посвідчували виникнення права власності держави безпосередньо на допоміжні будівлі комплексу, загальною площею 446,3 м2, а тому вилучення всього комплексу на користь держави є безпідставним втручанням у майнові права громади. На думку відповідача, прийняття судом заяви про зміну предмета позову без надання відповідачу повноцінного строку для подання оновленого відзиву та проведення підготовчих дій порушило принципи рівності сторін та змагальності процесу.

У клопотаннях від 15.09.2026 № 15-01/26-09 та від 24.09.2026 № 24-01/26-09 / № 26-01/26-09 відповідач просив суд застосувати позовну давність до позовних вимог прокурора та закрити провадження або відмовити у задоволенні позову з цієї підстави, вказуючи, що державна реєстрація права власності за Релігійною громадою була проведена 11 вересня 2018 року, відомості про що є відкритими та публічними в Державному реєстрі речових прав; уповноважені органи державної влади та прокуратура знали або повинні були знати про наявність реєстрації з вересня 2018 року, однак прокурор звернувся з позовом до суду лише у лютому 2026 року.

Процесуальні дії у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2026 для розгляду справи № 921/69/26 визначено суддю Андрусик Н.О.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 16 лютого 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; в порядку ст..50 ГПК України, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2 – Департамент архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації; встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву; зобов`язано позивачів подати переклад українською мовою документів, доданих до позову російською мовою, та додаткові докази; призначено підготовче засідання на 12 березня 2026 року.

27 лютого 2026 року (сформовано 26.02.2026) через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС від представника позивача-2 (Тернопільської ОВА) надійшла заява без номера від 26.02.2026 (вх. № 1547 від 27.02.2026) про виконання вимог ухвали суду від 16.02.2026, до якої долучено копію листа настоятеля храму Релігійної громади від 01 вересня 2017 року про збереження церкви та копію Охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини від 19 вересня 2017 року № 2000.

10 березня 2026 року від відповідача надійшла зустрічна позовна заява № 06-01/26-03 від 06.03.2026 (вх. № 159 від 10.03.2026) про визнання недійсним Охоронного договору від 19 вересня 2017 року № 2000, а також відзив на позовну заяву № 06-02/26-03 від 06.03.2026 (вх. № 1871 від 10.03.2026), у якому повністю заперечено позовні вимоги, а також клопотання про витребування у Тернопільської ОВА оригіналів Охоронного договору № 2000 від 19.09.2017 та Акта камеральної перевірки від 07.08.2025.

17 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС від учасників справи надійшли відповіді на відзив відповідача: від Кременецької окружної прокуратури – відповідь на відзив № 15-191вих26 від 16.03.2026 (вх. № 2068 від 17.03.2026); від позивача-1 (Міністерства культури України) – відповідь на відзив без номера від 16.03.2026 (вх. № 2091 від 17.03.2026); від позивача-2 (Тернопільської ОВА) – відповідь на відзив без номера від 16.03.2026 (вх. № 2093 від 17.03.2026).

Ухвалою суду від 31 березня 2026 року, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 03 червня 2026 року, у зв`язку з неусуненням у встановлений судом строк виявлених недоліків, зустрічну позовну заяву Релігійної громади № 06-01/26-03 від 06.03.2026 (вх. № 159 від 10.03.2026) повернуто на підставі частини шостої статті 180 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 02 квітня 2026 року клопотання відповідача № 06-02/26-03 від 06.03.2026 (вх.№1871-1 від 10.03.2026) про витребування доказів задоволено частково; зобов`язано позивача-2 (Тернопільську ОВА) надати для огляду у судовому засіданні оригінал Охоронного договору від 19 вересня 2017 року № 2000; в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження до 17.05.2026; підготовче засідання відкладено на 21.04.2026.

20 квітня 2026 року від відповідача серед інших заяв, клопотань надійшли: № 06-03/26-04 від 06.04.2026 (вх. № 277-4 від 20.04.2026) та № 06-04/26-04 від 06.04.2026 (вх. № 277-5 від 20.04.2026) про письмове опитування позивачів; клопотання № 15-01/26-04 від 15.04.2026 (вх. № 277-1 від 20.04.2026) про продовження процесуального строку на подання зустрічного позову; зустрічна позовна заява № 15-01/26-04 від 15.04.2026 (вх. № 277 від 20.04.2026) про визнання недійсним Охоронного договору від 19 вересня 2017 року № 2000.

У підготовчому засіданні 21 квітня 2026 року оглянуто судом оригінал Охоронного договору від 19 вересня 2017 року № 2000 та знято його копію.

Ухвалою суду від 23 квітня 2026 року відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання № 15-01/26-04 від 15.04.2026 (вх. № 277-1 від 20.04.2026) про продовження процесуального строку на подання зустрічного позову, а зустрічну позовну заяву № 15-01/26-04 від 15.04.2026 (вх. № 277 від 20.04.2026) разом з додатками повернуто заявнику.

Ухвалою суду від 04 травня 2026 року клопотання відповідача № 06-03/26-04 від 06.04.2026 (вх. № 277-4 від 20.04.2026) та № 06-04/26-04 від 06.04.2026 (вх. № 277-5 від 20.04.2026) про письмове опитування позивачів залишено без розгляду на підставі статей 90, 118 ГПК України.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотань відповідача № 01-01/26-05 від 01.05.2026 (вх. № 3402-1, вх. № 3402-2 від 04.05.2026) про зупинення провадження у справі відмовлено.

Ухвалою суду Тернопільської області від 12.05.2026: 1) прийнято до розгляду заяву прокурора № 51-1761вих-26 від 06.05.2026 (вх. № 3512 від 06.05.2026) про зміну предмета позову та постановлено здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням вказаної заяви; 2) продовжено строк підготовчого провадження у справі; 3) відкладено підготовче засідання на 09 червня 2026 року.

Ухвалою суду від 05 червня 2026 року, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2026, відмовлено у задоволенні клопотання № 25-01/26-05 від 25.05.2026 (вх. № 377-1 від 01.06.2026) про продовження процесуального строку на подання зустрічного позову, а зустрічну позовну заяву № 25-01/26-05 від 25.05.2026 (вх. № 377 від 01.06.2026) повернуто заявнику.

Ухвалою суду від 09 червня 2026 року: 1) прийнято до розгляду уточнену заяву прокуратури № 51-1849ВИХ-26 від 13.05.2026 (вх. № 3732 від 14.05.2026) про зміну предмета позову; 2) відмовлено у задоволенні клопотань відповідача № 25-04/26-05 від 25.05.2026 (вх. № 4223-1, вх. № 4223-2 від 01.06.2026) про залучення до участі у справі третіх осіб (Кременецької міської ради та Київської Митрополії УПЦ), про визнання неналежним доказом Акта від 07.08.2025, про виклик свідка (вх. № 4223-4 від 01.06.2026); 3) залишено без розгляду клопотання відповідача № 25-04/26-05 від 25.05.2026 (вх. № 4223-3, вх. № 4223-5, вх. № 4223-6) про витребування доказів, про призначення комплексної судової експертизи (вх. № 4223-7 від 01.06.2026), № 25-02/26-05 від 25.05.2026 (вх. № 4224) і № 25-03/26-05 від 25.05.2026 (вх. № 4225) про письмове опитування позивачів; 4) закрито підготовче провадження та призначено до розгляду по суті у судовому засіданні на 07 липня 2026 року.

Ухвалою суду від 21 липня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотань відповідача № 16-05/26-07 від 16.07.2026 (вх. № 5696 від 20.07.2026) про зупинення провадження у справі та № 16-06/26-07 від 20.07.2026 (вх. № 5697 від 20.07.2026) про відкладення розгляду справи відмовлено за безпідставністю.

Ухвалою суду від 18 вересня 2026 року у задоволенні заяви № 15-04/26-09 від 15.09.2026 (вх. № 671 від 15.09.2026) про відвід судді Андрусик Н.О. відмовлено; у задоволенні заяви № 17-04/26-09 від 17.09.2026 (вх. № 7444 від 18.09.2026) про відвід прокурора Осядач Н.А. відмовлено; серед іншого, клопотання № 15-03/26-09 від 15.09.2026 (вх. № 7281 від 15.09.2026) повернуто відповідачу без розгляду; також повернуто заяви фізичних осіб про вступ у справу в якості третіх осіб (вх. №№ 7427, 7428, 7429, 7430, 7432, 7433, 7434, 7435, 7436, 7438, 7439, 7441, 7442, 7445 від 18.09.2026).

У судовому засіданні 18.09.2026 після судових дебатів відкладено проголошення судового рішення до 28 вересня 2026 року, про що повідомлено відсутніх учасників справи належним чином, зокрема відповідача – шляхом направлення ухвали суду та телефонограмою.

У судовому засіданні 28 вересня 2026 року ухвалою суду, постановленою окремим процесуальним документом, клопотання відповідача № 24-01/26-09 від 24.09.2026 (вх. № 7697 від 28.09.2026) про застосування позовної давності прийнято до розгляду; у задоволенні клопотання (вх. № 7697-1) про повернення до стадії підготовчого провадження відмовлено; заяву відповідача № 24-04/26-09 від 24.09.2026 (вх. № 7697 від 28.09.2026) про відвід прокурора залишено без розгляду.

28 вересня 2026 року судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення у справі.

Щодо строку вирішення даного спору.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

У відповідності до пункту 10 частини третьої статті 2 та статті 114 Господарського процесуального кодексу України розумність строків розгляду справи судом належить до основоположних засад (принципів) господарського судочинства. Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій, які передбачають час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідають завданню господарського судочинства.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи неодноразово зазначав, що поняття розумного строку не має чітко фіксованого числового визначення, а розумним слід вважати строк, який є об`єктивно необхідним для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. Тривалість судового провадження повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи та з урахуванням таких критеріїв, вироблених усталеною практикою ЄСПЛ як: складність справи (як фактична, так і правова), поведінка заявника й інших учасників процесу, діяльність відповідних державних і судових органів, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (зокрема, рішення ЄСПЛ у справах «Савенкова проти України», «Папазова та інші проти України», «Фрідлендер проти Франції», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії», «Літоселітіс проти Греції», «Смірнова проти України»). При цьому обов`язок швидкого та ефективного здійснення правосуддя покладається на національні судові органи, однак учасники справи також зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і виконувати процесуальні обов`язки (статті 42, 43 ГПК України).

Застосовуючи принцип розумності строку розгляду господарського спору в контексті приписів ГПК України та практики Європейського суду з прав людини, суд виходить із конкретних обставин даної справи та сукупності фактичних чинників, що обумовили загальний строк даного судового провадження, зокрема, те, що предмет позову стосується об`єкту культурної спадщини національного значення - пам`ятки архітектури XVII століття Покровської церкви 1643 року у с. Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області (охоронний номер 673), а також необхідність встановлення та надання оцінки законності рішення державного реєстратора від 11.09.2018 № 42935634, дослідження правовстановлюючої документації, охоронних договорів, що потребувало більш тривалого часу.

У даній справі судом забезпечено учасникам справи рівні процесуальні права щодо участі в судових засіданнях, поданні клопотань, заяв з процесуальних питань як прокурором так і відповідачем, як-от: про зміну предмету позову, витребування доказів, заяв третіх осіб, опитування, зустрічних позовів (двічі) тощо, що теж потребувало більш тривалого часу для їх розгляду.

Усі зазначені процесуальні ініціативи та клопотання учасників справи були послідовно та всебічно розглянуті судом із постановленням ухвал (як у формі окремих документів, так і із занесенням до протоколів судових засідань).

З урахуванням наведеного, дана справа розглянута судом у межах розумного строку з дотриманням вимог матеріального й процесуального закону та критеріїв, визначених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Фактичні обставини справи.

Згідно довідки Обласного відділу в справах будівництва і архітектури виконавчого комітету Тернопільської обласної ради депутатів трудящих за матеріалами обстеження пам`яток архітектури станом на вересень 1967 року, Покровська церква у с. Старий Почаїв збудована в 1643 році, є одним із зразків культового дерев`яного зодчества XVII ст. на Західній Україні та найстарішою пам`яткою із збережених дерев`яних церков поблизу Почаївської лаври. У 1746 році церква перебудована, про що свідчить напис на дверях.

Згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 року № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР» розташовану у селі Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області будівлю Покровської церкви (дерев`яної), побудованої у 1643 році, включено до списку пам`яток архітектури республіканського значення під охоронним номером 673.

23.11.1967 щодо пам`ятки архітектури Покровської церкви (дерев`яної) 1643 року, що в с. Старий Почаїв, укладено зобов`язання по охороні пам`ятника архітектури між Старопочаївською сільською радою депутатів трудящих та Обласним відділом в справах будівництва і архітектури виконкому Тернопільської обласної ради депутатів трудящих, згідно з яким Старопочаївська сільська рада депутатів трудящих зобов`язалася використовувати пам`ятку архітектури Покровську церкву, 1643 року в с.Старий Почаїв, що перебуває під державною охороною №673 і знаходиться у відданні (на балансі) Тернопільського обласного відділу по справах будівництва і архітектури з метою його подальшого збереження як пам`ятника архітектури виключно для культурно просвітницьких цілей, як пам`ятник архітектури. Додатком до зобов`язання є Акт технічного огляду стану пам`ятника архітектури при передачі його в використання від 23.11.1967.

Відповідно до Облікової картки пам`ятника архітектури від 15 листопада 1968 Покровська церква 1643р. в с. Старий Почаїв Кременецького району (охоронний номер 673) знаходиться у віданні Тернопільського обласного відділу у справах будівництва та архітектури та використовується Старопочаївською сільською радою; охороняється як пам`ятка архітектури; стан задовільний.

16 травня 1989 року між Обласним управлінням архітектури та містобудування Тернопільського облвиконкому та Релігійним товариством с. Старий Почаїв Кременецького району (в особі голови виконавчого органу Савчука А.П., членами Сотничука А.І., Мельника Р.В.). укладено Охоронний договір № 16, за умовами п. 1 якого державним органом передано, а Релігійним товариством прийнято у безоплатне користування будівлю Покровської церкви 1643 року (міститься в договорі описка щодо року побудови - 1843 рік замість 1643 року), однак адреса та охоронний номер 673 ідентичні)) для здійснення релігійних обрядів. Департаментом архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської облдержадміністрації у листі № 01-09/15 від 01.01.2026 зазначено, що Церква Покрови Божої Матері та Покровська церква 1643 року, охоронний номер 673, що знаходиться по вул. Церковна, 4, с. Старий Почаїв Кременецького району, Тернопільської області є одним і тим же об`єктом.

Відповідно до наказу Управління у справах релігій Тернопільського обласного виконавчого комітету № 458 від 06 грудня 1989 року зареєстровано Релігійне товариство Української Православної Церкви у с. Старий Почаїв Кременецького району та надано дозвіл на відкриття молитовного будинку (церкви Покрови) для проведення богослужінь.

Державну реєстрацію Релігійної громади "Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви" (ідент. код 24632093) проведено 12.02.1989, а реєстраційний запис №16401200001002272 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено 22.07.2014.

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Тернопільської обласної ради народних депутатів від 05 березня 1992 року № 20 «Про передачу у власність, у безоплатне користування, у безоплатне почергове і рівне користування культових споруд релігійним громадам» (п.2.5.4), Витягу із протоколу засідання виконкому від 05.03.1992 №20, виконавчим комітетом обласної ради передано в безоплатне користування релігійній громаді УПЦ с. Старий Почаїв Кременецького району культові споруди та державне майно храму Святої Покрови, що у ній знаходиться та зобов`язано укласти договір користування, що також вбачається з довідки Кременецької районної державної адміністрації №02-396/3-17 від 07.08.2017.

Як зазначено прокуратурою у запереченнях №15-405вих-26 від 05.06.2026 (сторінка 14), відповідно до Статуту Релігійної громади «Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії УПЦ», зареєстрованого рішенням виконкому Тернопільської обласної ради від 24.09.1991 № 221, у редакції, затвердженій розпорядженням голови Тернопільської ОДА від 04.11.2011 № 881, Релігійна громада є юридичною особою, діє у підпорядкуванні Єпархіального архієрея УПЦ, може мати у власності або користуванні майно, необхідне для забезпечення її діяльності (пункти 6, 27-28 Статуту).

02 червня 2016 року Кременецьким районним комунальним бюро технічної інвентаризації виготовлено Технічний паспорт на комплекс будівель по вул. Церковній, 4 у с. Старий Почаїв, а саме: будівлю церкви літ. «А» (1643 року побудови, загальною площею 122,0м2), житловий будинок (проборство) літ. «А1» (площею 122,0 м2), прибудову літ. «а», дзвіницю літ. «Д», вбиральню літ. «Т», огорожу № 1– 3, замощення І. Загальна площа комплексу будівель - 446,3 м2.

Як вбачається з Витягу з Державного земельного кадастру №НВ-6104523092018 від 22.03.2018, на підставі замовлення відповідача інженером-землевпорядником ФОП Шумбарець Ю.І. виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі від 09.01.2018, а 22.03.2018 проведено державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 6123487800:02:001:0028, площею 0,3164 га по вул. Церковній, 4 у с. Старий Почаїв, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій; земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади села Старий Почаїв в особі Старопочаївської сільської ради. На підставі рішення Старопочаївської сільської ради Тернопільської області від 18.04.2018 № 484 земельна ділянка надана у постійне користування Релігійній громаді «Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви»; 11.09.2018 зареєстровано за відповідачем право постійного користування вказаною земельною ділянкою.

З довідки від 17.08.2017 №02-396/3-17 Кременецької РДА, виданої настоятелю Свято-Покровської церкви с. Старий Почаїв Кременецького району Мельнику Василю Григоровичу вбачається, що рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради народних депутатів від 05 березня 1992 року № 20 «Про передачу у власність, безоплатне почергове і рівне користування культових споруд релігійним громадам» (п.2.5.4) релігійній громаді УПЦ с. Старий Почаїв передано в безоплатне користування храм для проведення богослужінь.

19 вересня 2017 року, на підставі листа-звернення Настоятеля храму від 01 вересня 2017 року, між Управлінням культури Тернопільської ОДА як органом охорони культурної спадщини та Релігійною громадою як Користувачем укладено Охоронний договір від № 2000 на пам`ятку культурної спадщини (з доданим Актом технічного стану №2000 від 19.09.2017), за умовами п. 1 якого Користувач взяв на себе зобов`язання щодо охорони церкви Покрови Божої Матері 1643 року (охоронний № 673).

Відповідно до п.5 договору Користувач несе відповідальність за рухоме та нерухоме майно, що належить до пам`ятки. Користувач зобов`язався використовувати пам`ятку (частину пам`ятки) культову споруду – дерев`яну церкву, загальною площею 122 м2 виключно під здійснення релігійних потреб; утримувати пам`ятку (її частину) в належному санітарному, протипожежному і технічному стані; утримувати територію пам`ятки упорядженою, не допускати використання цієї території для нового будівництва та задоволення інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам`ятці; не робити будь-яких прибудов до пам`ятки, не переробляти її як ззовні, так і всередині, а також не вести будь-яких земляних робіт на території пам`ятки без спеціального письмового дозволу органи охорони.

В Акті технічного стану №2000 від 19.09.2017, який є додатком до охоронного договору №2000 від 19.09.2017, наведено технічні характеристики дерев`яної церкви 1643 року, її загальний стан.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №429093327 від 29.05.2025, державним реєстратором відділу державної реєстрації Великомлинівецької сільської ради Кременецького району Смолінчуком Олександром Миколайовичом 07 вересня 2018 року сформовано в базі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Заяву Релігійної громади «Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви» за реєстраційним номером 30009289 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Релігійної громади про реєстрацію права власності на комплекс будівель по вул.Церковній, 4 у с. Старий Почаїв.

До електронної реєстраційної справи долучено Технічний паспорт, виготовлений станом на 02.06.2016 Кременецьким районним комунальним бюро технічної інвентаризації, на комплекс будівель загальною площею 446,3 м2, до складу якого ввійшли: будівля церкви літ. А, площею 122,0 м2; житловий будинок (проборство) під літ. А1; прибудова під літ. А; дзвіниця під літ. Д; вбиральня під літ. Т; огорожа під літ. Н.; Архівний витяг від 20.07.2018 № М-93/05-13 із протоколу № 1 засідання виконавчого комітету Тернопільської обласної ради народних депутатів від 14.01.1992; Довідку № 02-596/3-17 від 07.08.1997 Кременецької районної державної адміністрації; відомості з Державного земельного кадастру від 07.09.2018 № 4178895 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6123487800:02:001:0028.

11 вересня 2018 року державним реєстратором Смолінчуком О.М. прийнято рішення № 42935634 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (номер запису про право власності 27853904), згідно з яким за Релігійною громадою «Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви» зареєстровано 07.09.2018 року право власності на комплекс будівель, загальною площею 446,3м2, у тому числі будівлю Покровської церкви 1643 року побудови під літ. «А», площею 122,0 м2, за адресою: Тернопільська обл., Кременецький р-н, с. Старий Почаїв, вул. Церковна, буд. 4 (реєстраційний номер ОНМ № 1640680561234) .

02.05.2024 Кременецькою окружною прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024212030000022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, в ході якого встановлено, що 07.09.2018 уповноважені особи Релігійної громади «Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви» ймовірно за попередньою змовою із службовими особами відділу державної реєстрації Великомлинівенької сільської ради Кременецького району привласнили державне майно без рішення відповідних органів та без належних на це правовстановлюючих документів - будівлю Покровської церкви із дзвіницею, що знаходиться за адресою: Тернопільська область Кременецький район, с. Старий Почаїв вул. Церковна, буд. 4, яка, відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 № 970, є пам`яткою архітектури національного значення, що перебуває під охороною держави.

На підставі постанови слідчого Коцюбайла А.О. від 10.07.2025 у межах кримінального провадження № 42024212030000022 Тернопільським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України проведено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої складено Висновок № СЕ-19/120-25/8624-ПЧ від 23.07.2025, згідно з яким підпис у графі “протоієрей” в охоронному договорі на пам`ятку культурної спадщини № 2000 від 19.09.2017, що міститься в технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), на 47 аркуші, виконаний Мельником Василем Григоровичем та підпис у графі “підпис, печатка” в акті технічного стану пам`ятки архітектури національного значення (додаток до охоронного договору № 2000 від 19.09.2017), що міститься в технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), на 49 аркуші, виконаний Мельником Василем Григоровичем.

На підставі наказу Міністерства юстиції України № 1397/7 від 18.07.2025 “Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора Великомлинівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області Смолінчука Олександра Миколайовича” проведено камеральну перевірку реєстраційних дій державного реєстратора Смолінчука О.М., результати якої оформлено Актом камеральної перевірки від 07 серпня 2025 року.

Комісією встановлено порушення державним реєстратором Смолінчуком О.М. вимоги статей 3, 10, 18, 24 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#n365), пунктів 10, 12, 40, 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1127 від 25.12.2015 року (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%BF#Text), оскільки проведено державну реєстрацію права власності без встановлення особи заявника; за документами, які не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження за Заявником; за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; без запиту до органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав для отримання інформації про реєстрацію до 01.01.2013 права власності на об`єкт нерухомого майна”

В подальшому, згідно наказу Міністерства юстиції України № 2155/5 від 07 серпня 2025 року анульовано державному реєстратору ради Смолінчуку Олександру Миколайовичу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

28.05.2024 Кременецькою окружною прокуратурою за матеріалами заяви Департаменту культури та туризму Тернопільської ОВА внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про відкриття кримінального провадження № 42024212030000028, виділеного з матеріалів кримінального провадження № 42024212030000022 від 02.05.2024, з правовою кваліфікацією розслідування вчиненого державним реєстратором відділу державної реєстрації Великомлинівецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області Смолінчуком Олександром Миколайовичем (обвинувачений) кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 362 Кримінального кодексу України.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року у справі № 601/3202/24 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності; а кримінальне провадження закрито.

На запит Слідчого відділення Кременецького районного відділу поліції ГУ Національної поліції в Тернопільській області від 25.06.2024 № 12615/109/01-2024 Департаментом пам`яток охоронної діяльності Міністерства культури та інформаційної політики України у листі № 06/15/6603-24 від 19.07.2024 щодо Покровської церкви (охоронний номер 673) у с. Старий Почаїв на вул. Церковній, 4 Тернопільської області повідомлено, що при перевірці актуальної бази електронного документообігу МКІП не виявлено звернень від релігійної громади “Парафії Покрови Божої Матері с. Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви” щодо погодження відчуження зазначеної пам`ятки національного значення; відповідно до бази даних АС Юридичні особи дане майно не обліковується на балансі підприємств, установ і організацій які відносяться до сфери управління МКІП.

Покровська церква не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, але перебуває на державному обліку як пам`ятка архітектури республіканського значення (постанова Ради Міністрів України від 24.08.1963 року № 970, охоронний номер 673). Відповідно до абзацу шостого статті 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини” є пам`яткою національного значення (лист Міністерства культури та стратегічних комунікацій України № 06/113/6540-25 від 04.07.2025).

Відповідно до довідки від 11.03.2025 про вартість нерухомого майна, кошторисної документації по вартості відновлювальних робіт та вартості матеріалів на будівництво церкви Покрови Божої Матері, розробленої проектною організацією Міжгосподарським відділом інвестицій і капітального будівництва Чортківського району Тернопільської області, вартість нежитлової будівлі - церква Покрови Божої Матері по вул. Церковна № 4 у с.Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, станом на 2018 рік становила 4 008 502,40 грн.

У листі від 13.01.2025 №020/01-5 Тернопільським обласним центром охорони та наукових досліджень пам`яток культурної спадщини повідомлено, що оскільки Покровська церква (дерев`яна) 1643 р. в с. Старий Почаїв є пам`яткою архітектури національного значення, то дозволи на ремонтні та реставраційні роботи, а також погодження проектів на ці роботи віднесено до компетенції Міністерства культури та стратегічних комунікацій України; Центром надано Акт візуального обстеження, складений на основі моніторингу пам`ятки, проведеного 26.04.2024.

Тернопільською обласною військовою адміністрацією у листі № 02-3539/16 від 04.04.2025 повідомлено, що дозволи на проведення робіт на пам`ятці архітектури - Покровській церкві 1643 р. на вул. Церковній, 4 у селі Старий Почаїв Кременецького району, а також документи, які підтверджують відчуження або передачу цієї пам`ятки іншим особам у володіння, користування або управління в обласній військовій адміністрації відсутні.

Листом Державного архіву Тернопільської області від 16 травня 2025 року № 353/04-15 підтверджується відсутність в архівних фондах документів про відчуження чи передачу Покровської церкви 1643 року у приватну власність релігійній громаді.

У листі Тернопільської обласної військової адміністрації № 04-495/16 від 12.01.2026 зазначено, що держава є власником пам`ятки архітектури національного значення Покровської церкви по вул. Церковній, 4 у селі Старий Почаїв, а в контексті статті 17 Закону України ,,Про свободу совісті та релігійні організації” державним органом, який реалізовує правомочності держави є Тернопільська обласна державна (військова) адміністрація.

Зі змісту листа №10-24-16711 від 02.07.2025 Фонду державного майна України вбачається, що інформація стосовно Церкви Покрови Божої Матері (Покровська церква 1643 року) у с. Старий Почаїв на вул. Церковна, 4, в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності відсутня.

У листах від 04.06.203512 №3/1-384, від 05.01.2026 №01/1-06/4 Кременецько-Почаївським державним історико-архітектурним заповідником повідомлено, що всі будівлі, а також рухомі предмети, які побудовані до 1991 року є державною власністю; уповноваженим державним органом, який виконує функції власника щодо пам`ятки архітектури національного значення Церкви Покрови божої Матері (Покровська церква 1653 року), охоронний номер 673, що знаходиться по вул. Центральна, 4, с. Старий Почаїв, Кременецького району Тернопільської області є Тернопільська обласна військова адміністрація.

Згідно зі Списком пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, затвердженим постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 року № 970 (із змінами), Покровська церква (дер.), 1643 р. у с. Старий Почаїв (охор. № 673) Кременецького району Тернопільської області перебуває на державному обліку як пам`ятка архітектури і віднесена до групи пам`ятників, які можна використовувати для культурних або господарських цілей і передавати в орендне використання установам та організаціям (примітка “в”) (лист Міністерства розвитку громад та територій України №14580/30/10-25 від 17.06.2025).

Відповідно до Протоколу огляду місця події від 21 серпня 2025 року, проведеного у межах кримінального провадження № 42024212030000022 на підставі ухвали слідчого судді від 20.08.2025 у справі № 601/1510/24 слідчим Коцюбайло А.О. за участю начальника БТІ Янкевич Н.Б., геодезиста Бейзи В.П. та настоятеля храму Мельника В.Г., встановлено факт проведення самовільної реконструкції приміщення тамбура церкви (близько 4-х років тому) без зазначення у технічній документації дозвільних документів та заміну покриття купола на металочерепичне із встановленням нового хреста, що свідчить про проведення самовільних будівельних робіт без отримання дозволів Міністерства культури України.

За результатами опрацювання матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42024212030000022 від 02.05.2024 09 червня 2025 року прокурором Кременецької окружної прокуратури Денисюк Н.В. складено та того ж дня погоджено керівником Кременецької окружної прокуратури Наталією Штурмою Висновок за результатами вивчення матеріалів кримінального провадження з встановленням підстав для вжиття заходів представницького характеру, у якому, на основі досліджених доказів та встановлених у кримінальному провадженні обставин незаконної реєстрації права власності на будівлю Покровської (дерев`яної) церкви 1643 року побудови за Релігійною громадою “Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви”, та того, що уповноважені органи державної влади (Міністерство культури України та Тернопільська обласна державна (військова) адміністрація) протягом тривалого часу самостійно не вживали заходів судового захисту порушених прав держави щодо скасування незаконної реєстрації, констатовано бездіяльність компетентних органів.

Реалізуючи встановлені підстави для представництва інтересів держави за наслідками складеного Висновку від 09.06.2025, керівник Кременецької окружної прокуратури звернувся до господарського суду з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства культури України та Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації з метою відновлення порушених прав та законних інтересів держави щодо об`єкта культурної спадщини національного значення.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави у суді прокурором.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами частини третьої та четвертої даної статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналіз зазначених норм свідчить, що прокурор діє як суб`єкт ініціювання судового провадження заради захисту публічних інтересів держави у випадках, коли уповноважений орган державної влади підтвердив свою бездіяльність чи пасивну позицію щодо відновлення порушеного права.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 1-1/99 (справа про представництво інтересів держави в арбітражному суді) констатовано, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Поняття “інтереси держави” є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або має відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, та обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18 сформульовано правовий висновок, згідно з яким “інтереси держави” є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація поняття “інтереси держави”, особливо у сфері публічних правовідносин та охорони культурного надбання, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У даній справі порушення інтересів держави полягає у незаконному вибутті з державної власності та протиправній реєстрації права приватної власності за Релігійною громадою (відповідачем у справі) на об`єкт культурної спадщини національного значення - будівлю Покровської (дерев`яної) церкви 1643 року побудови, розташованої по вул. Церковній, 4 у с. Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області.

За приписами статей 11, 54, 66 Конституції України та Закону України “Про охорону культурної спадщини” культурна спадщина охороняється законом. Пам`ятки архітектури національного значення є об`єктами з обмеженою оборотоздатністю, які відповідно до вимог закону не підлягають приватизації чи відчуженню у приватну власність. Незаконне залучення пам`ятки XVII століття у приватну власність відповідачем є порушенням майнових прав держави та конституційного права Українського народу на доступ до національного культурного надбання.

Вищенаведений висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною, зокрема у постанові від 29.01.2025 у справі № 922/1655/24, де судом касаційної інстанції підтверджено правомірність звернення прокурора з позовом про повернення державі об`єктів культурної спадщини національного значення з огляду на особливий публічний інтерес у їх збереженні.

При поданні позову керівником Кременецької окружної прокуратури визначено суб`єктний склад уповноважених органів (позивачів у справі), до компетенції яких належить реалізація державної політики у сфері охорони культурної спадщини та управління державним майном:

Міністерство культури України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах охорони культурної спадщини, відновлення та збереження національної пам`яті, що випливає з норм Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”. На Міністерство покладено владні функції щодо обліку, захисту та відновлення порушеного права власності держави на пам`ятки національного значення.

Тернопільська обласна державна (військова) адміністрація виступає місцевим органом виконавчої влади та органом охорони культурної спадщини обласного рівня згідно з Законом України “Про місцеві державні адміністрації”, Законом України “Про охорону культурної спадщини”, ст. 3 Указу Президента України від 14.04.1992 № 255. Обласна державна адміністрація є спеціально уповноваженим органом, що здійснює правомочності власника щодо державного майна на території області.

Департамент архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської ОДА є структурним підрозділом Тернопільської ОВА, якому розпорядженням голови Тернопільської ОВА від 17.02.2025 № 104/01.02-01 з 01.04.2025 передано галузеві повноваження у сфері охорони об`єктів культурної спадщини. Оскільки рішення у справі безпосередньо впливає на виконання Департаментом його охоронних та контрольних функцій щодо пам`ятки архітектури, його залучення в якості третьої особи узгоджується зі статтею 50 ГПК України.

Бездіяльність компетентного органу означає, що цей орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звернувся до суду з позовом у розумний строк. Прокурору достатньо довести, що уповноважений орган не вживає заходів судового захисту для того, що пред`явити позов.

Матеріалами справи підтверджується, що Кременецькою окружною прокуратурою дотримано вимог частини третьої та четвертої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” щодо з`ясування позиції органів влади та їх попереднього повідомлення про здійснення представницьких функцій (лист № 51-2170ВИХ-25 від 09 червня 2025 року, лист повідомлення №51-589вих-26 від 10.02.2026).

Згідно листів-відповідей Міністерством культури України вказано про неподання самостійного позову до суду для захисту порушених прав держави (лист № 06/113/6540-25 від 04 липня 2025 року).

Тернопільська обласна державна (військова) адміністрація у листі № 04-495/16 від 12 січня 2026 року зсилалася на відсутність коштів для сплати судового збору.

Департаментом архітектури, містобудування, ЖКГ та енергозбереження Тернопільської ОВА у листі від 25.09.2025 № 01-09/1686 повідомлено прокуратуру про те, що Департамент самостійно з позовом про витребування майна та скасування реєстрації до суду не звертатиметься.

Таким чином, усвідомлена пасивна поведінка уповноважених органів свідчать про їх бездіяльність, що загрожує втратою державного контролю над пам`яткою XVII століття, у зв"язку з чим, звернення керівника Кременецької окружної прокуратури з даним позовом є законним та обґрунтованим заходом захисту інтересів держави.

З огляду на викладене, заперечення відповідача щодо відсутності у прокурора підстав для звернення до суду з позовом судом відхиляються як безпідставні.

Норми права, застосовані судом, мотиви їх застосування при ухваленні рішення.

Відповідно до статті 54 Конституції України держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність.

Правовідносини у сфері охорони, збереження та використання об`єктів культурної спадщини регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (із наступними змінами та доповненнями, далі - Закон № 1805-III). За змістом преамбули Закону № 1805-III, об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону № 1805-III пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Згідно з частиною 2 статті 2 Закону № 1805-III до об`єктів культурної спадщини належать об`єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються ознаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 сформовано висновки щодо правової природи об`єктів культурної спадщини, зазначивши (п.117, 118, 120, 122-130, 213 постанови), що нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність). Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.

Нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.

Важливість для держави України завдання щодо охорони культурної спадщини підкреслюється ратифікованими міжнародними конвенціями.

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04.10.1988 № 6673-XI, відзначає в преамбулі, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.

Стаття 1 вказаної Конвенції визначає, що під «культурною спадщиною» розуміються, зокрема, твори архітектури. Відповідно до статті 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи» № 165-V від 20.09.2006 визначає, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985 встановлено, що кожна Сторона зобов`язується: вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.

Частина друга статті 4 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985 визначає, зокрема, що кожна Сторона зобов`язується запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються.

Отже, охорона нерухомих об`єктів культурної спадщини є завданням держави України, пріоритетність цього завдання закріплена в національному законодавстві, невід`ємною частиною якого є ратифіковані міжнародні конвенції.

Згідно з приписами статей 11, 41, 54, 66 Конституції України культурна спадщина охороняється законом, а забезпечення збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, є безумовним обов`язком держави. Кожен має право користуватися матеріальними та духовними здобутками українського народу, а кожен громадянин зобов`язаний не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Збереження об`єктів культурної спадщини становить загальний суспільний інтерес. Цей інтерес зумовлює необхідність вжиття державою дій, спрямованих на забезпечення контролю за таким збереженням (абзац другий статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).

Матеріалами справи підтверджено, що спірний об`єкт нерухомого майна - будівля Покровської (дерев`яної) церкви 1643 року побудови, загальною площею 122,0м2, що входить до складу комплексу будівель, загальною площею 446,3м2 по вул. Церковній, 4 у с. Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, є пам`яткою архітектури національного значення (охоронний № 673) відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР» та постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.2026 № 230 «Про внесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/230-2026-%D0%BF#Text). Отже, дане майно перебуває під особливим правовим режимом державної охорони як національне надбання Українського народу.

Досліджуючи підстави виникнення та збереження права державної власності на об`єкт культурної спадщини національного значення - Покровську церкву 1643 року побудови, суд виходить із положень законодавства, яке діяло на момент виникнення та трансформації спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 87 ЦК Української РСР (в редакції, чинній до проголошення незалежності України) соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Статтею 89 ЦК Української РСР визначено, що державна власність - це спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Відповідно до статей 2, 3 Закону Української РСР "Про власність" право власності в Українській РСР охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Українській РСР має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Українській РСР виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Статтями 31, 32 Закону Української РСР "Про власність" визначено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Згідно зі статтею 34 Закону Української РСР "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають, зокрема, об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Відповідно до статті 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю. У подальшому, згідно з Преамбулою та статтями 1, 4, 6, 17, 21 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13.07.1978 № 3600-09 (далі - Закон № 3600-09), пам`ятки історії та культури визначалися надбанням народу, а будівлі та споруди, віднесені до пам`яток загальносоюзного та республіканського значення, перебували у державній власності та надавалися у користування за погодженням зі спеціально уповноваженими державними органами охорони пам`яток.

Втрата чинності Адміністративним кодексом УРСР 1927 року на підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР від 21.08.1985 № 807-XI «Про визнання деяких законодавчих актів Української РСР такими, що втратили чинність у зв`язку з введенням у дію Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/807-11?lang=uk#Text), не усунула юридичних наслідків виконання норм цього Кодексу в період його чинності, зокрема, щодо визнання культових будівель і майна державною власністю. Зазначена правова позиція є сталою та послідовно викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 922/1669/18, від 19.02.2020 у справі № 910/3044/18.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 №970 «Пpo впорядкування справи обліку та охорони пам"ятників архітектури на території Української РСР» Церква Покрови Божої Матері (Покровська Церква 1643 року), є пам"яткою архітектури національного значення, що перебуває під охороною держави, охоронний № 673.

Також згідно картки обліку пам`ятки архітектури форми № 1 від 15.11.1968 року (мовою оригіналу – карточка учета пам`ятника архитектури), охоронний номер 673, виданої Тернопільським обласним відділом у справах будівництва та архітектури на об`єкт Покровську Церкву 1643 року, короткої історичної довідки обласного відділу у справах будівництва та архітектури, складеної станом на вересень 1967 року за матеріалами обстеження пам`яток архітектури у 1951 році вбачається, що даний об`єкт є одним із зразків культового дерев`яного зодчества ХVII ст. на Західній Україні. За характеристиками є - однокупольним двоярусним дерев`яним храмом, яруси якого розділені поясом даху. В плані має форму корабля, центральний неф ширший за бабинець і вівтар. Стіни мають монументальний живопис, виконаний олійними фарбами, простежується наслідування живопису Васнецова.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

З набранням чинності Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 № 987-XII (далі - Закон № 987-XII) відповідно до частини 2 статті 17 у редакції Закону України від 20.11.1991 № 3795-12 визначено, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Встановлено, що будівля Покровської церкви 1643 року в с. Старий Почаїв є пам`яткою архітектури національного значення (охоронний № 673) та перебуває у державній власності. Згідно з наявних у справі доказів, жодним уповноваженим органом не приймалися рішення про передачу Покровської церкви у власність відповідача. Навпаки, рішенням виконкому Тернопільської облради від 05.03.1992 № 20 дана будівля надана відповідачу виключно в безоплатне користування для здійснення релігійних обрядів.

Нездійснення державою дій щодо державної реєстрації права власності на будівлю Покровської церкви 1643 року побудови не свідчить про втрату відповідного речового права держави на це нерухоме майно.

За таких обставин, держава в особі її уповноважених органів є власником зазначеного об`єкта культурної спадщини в силу закону, зокрема, статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ст.34 Закону України «Про власність», Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», постанови Верховної Ради УРСР від 23.04.1991 № 988-XII та статей 5, 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», якими встановлено належність права власності на пам`ятки архітектури національного значення виключно державі.

Оцінюючи порядок реалізації права державної власності та умови передачі культових споруд релігійним організаціям, суд враховує приписи постанови Верховної Ради Української РСР від 23.04.1991 № 988-XII «Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/988-12#Text), згідно з пунктом 6 якої обов`язок забезпечити відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна покладено безпосередньо на обласні державні адміністрації (виконавчі комітети обласних Рад).

При цьому вказаною Постановою визначено, що вирішення питань про повернення чи передачу майна здійснюється уповноваженим державним органом з урахуванням сукупності істотних обставин, зокрема: прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави; прав громад, які користуються ними у встановленому законом порядку; наявності інших культових будівель у даному населеному пункті тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/311-91-%D0%BF#Text) пам`ятки архітектури національного значення залишені у загальнодержавній (державній) власності.

Відповідно до пункту 3 Указу Президента України №125/92 від 04.03.1992 "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" Раді Міністрів Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів постановлено протягом 1992 - 1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням.

Указом Президента України №279/2002 від 21.03.2002 "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій" постановлено розробити до 1 вересня 2002 року перспективний план заходів, спрямованих на відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, зокрема на повернення їм колишніх культових будівель, іншого церковного майна (в тому числі приміщень), що перебувають у державній власності і використовуються не за призначенням та рекомендовано органам місцевого самоврядування вжити заходів з відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, зокрема, щодо повернення їм колишніх культових будівель, іншого церковного майна (в тому числі приміщень), що перебувають у комунальній власності і використовуються не за призначенням.

Як свідчать матеріали справи, виконавчим комітетом Тернопільської обласної ради народних депутатів рішенням від 05.03.1992 № 20 реалізовано надані йому повноваження щодо Покровської церкви 1643 року побудови у с. Старий Почаїв виключно в частині передачі її у безоплатне користування, а не у власність.

Будь-якого іншого рішення про передачу чи повернення цієї пам`ятки архітектури національного значення у власність Відповідачу за процедурою, передбаченою ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Постановою № 988-XII, Тернопільською ОДА не приймалося.

Так, згідно з рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради народних депутатів від 05.03.1992 № 20 «Про передачу у власність, безплатне почергове і рівне користування культових споруд релігійних громад» Покровську церкву в с. Старий Почаїв передано релігійній громаді УПЦ виключно у безоплатне користування, а не у власність.

З системного аналізу статей 5, 6, 18 Закону № 1805-III та Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» випливає, що пам`ятки архітектури національного значення належать до об`єктів, обмежених у цивільному обороті (обмежено оборотоздатних об`єктів), які за законом можуть належати лише виключному суб`єкту обороту - державі, а їх відчуження у приватну власність можливе лише за наявності спеціального погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Як вже зазначено вище, і протилежних доказів відповідачем не подано, жодного дозволу чи рішення про відчуження Покровської церкви з державної власності уповноваженими органами не приймалося.

Згідно з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 04.09.2024 у справі № 925/1107/23, від 29.01.2025 у справі № 922/1655/24 пам`ятки архітектури національного значення є обмежено оборотоздатні об`єкти, що унеможливлює перебування такого майна у приватній чи колективній власності.

У постанові від 04.03.2026 у справі № 922/264/24 Великою Палатою Верховного Суду сформовано правовий висновок, згідно з яким, якщо на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної (чи комунальної) власності, державна реєстрація такого права за іншою особою не змінює володільця об`єкта і не призводить до вибуття майна з володіння держави. Порушення права власності держави у таких випадках кваліфікується як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, а належним способом захисту є негаторний позов.

Будівля Покровської церкви 1643 року побудови є державною власністю в силу імперативних приписів закону і ніколи не вибувала з володіння держави.

Відповідач посилається на те, що укладення Охоронного договору на пам`ятку архітектури від 19.09.2017 № 2000 свідчить про наявність у громади права володіння та власності на будівлю церкви, а також стверджує про недійсність вказаного договору через відсутність його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Суд відхиляє зазначені доводи як безпідставні та такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, з огляду на наступне.

Відповідно до норм статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-III, усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок укладення охоронних договорів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, згідно з яким охоронні договори укладаються власниками або користувачами пам`яток з відповідними органами охорони культурної спадщини для встановлення режиму використання об`єкта та забезпечення його збереження.

Верховний Суд у постанові від 27.01.2026 у справі № 400/1773/25, а також у постановах від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18 та від 18.12.2025 у справі № 160/4161/24 виснував, що за своєю правовою природою охоронний договір є адміністративним договором, оскільки він спрямований на реалізацію публічно-значущих управлінських функцій держави у сфері збереження культурної спадщини, встановлює режим використання пам`ятки та відповідальність користувача за його порушення, а не регулює приватноправові відносини щодо набуття чи переходу права власності.

Як встановлено, Покровська церква 1643 року у с. Старий Почаїв (охоронний № 673) передана релігійній громаді в безоплатне користування на підставі рішення виконкому Тернопільської обласної ради народних депутатів від 05.03.1992 № 20. Відтак, на виконання вимог ст. 23 Закону № 1805-III та Порядку № 1768, у відповідача з моменту отримання в користування культової споруди виник законний обов`язок укласти охоронний договір з державним органом охорони культурної спадщини.

Охоронний договір не є правовстановлюючим документом в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і не може слугувати підставою для державної реєстрації власності на об`єкт культурної спадщини.

Крім того, Охоронний договір від 19.09.2017 № 2000 відповідачем укладено за заявою від 01.09.2017, у якій настоятель храму протоієрей Василь Мельник зазначав, що будівля Покровської церкви передана громаді УПЦ саме у безоплатне користування, тобто відповідачем визнавалося, що спірна будівля перебуває лише в користуванні Релігійної громади.

Твердження відповідача про обов`язковість нотаріального посвідчення та державної реєстрації Охоронного договору № 2000 суд оцінює критично, оскільки згідно положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-III та Порядку № 1768 таких вимог до охоронного договору не встановлювалося.

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності за чинним законодавством є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або переходу речових прав, однак не є правоутворюючим актом для майна, що знаходиться у державній власності в силу імперативних приписів закону (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 18.09.2024 у справі №914/1785/22, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

В свою чергу, 11.09.2018 державним реєстратором відділу державної реєстрації Великомлинівецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області Смолінчуком О.М. за відповідачем зареєстровано право власності на комплекс будівель, загальною площею 446,3 м2 по вул. Церковній, 4 у с. Старий Почаїв, до складу якого увійшла пам`ятка архітектури національного значення - Покровська церква 1643 року побудови (літ. «А» площею 122,0 м2) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1640680561234), що вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 429093327 від 29.05.2025 та Витягу з Державного реєстру речових прав № 137384721 від 11.09.2018.

До складових частин вказаного реєстраційного об`єкта ввійшли будівля церкви (літ. «А», площею 122,0 м2), житловий будинок / проборство (літ. «А1», площею 122,0 м2), прибудова (літ. «а»), дзвіниця (літ. «Д»), вбиральня (літ. «Т») та огорожа (літ. «Н», № 1-3).

Документами, що стали підставою для проведення державної реєстрації та які додані до заяви, є: Архівний витяг від 20.07.2018 № М-93/05-13 із протоколу № 1 засідання виконавчого комітету Тернопільської обласної ради народних депутатів від 14.01.1992; Довідка від 07.08.1997 № 02-596/3-17, видана Кременецькою районною державною адміністрацією; Витяг з Державного земельного кадастру від 07.09.2018 № 4178895З щодо земельної ділянки за кадастровим номером 6123487800:02:001:0028.

Згідно Ату камеральної перевірки Міністерства юстиції України від 07.08.2025, проведеної на підставі наказу Мін`юсту від 18.07.2025 № 1397/7, встановлено, що державна реєстрація права власності за відповідачем проведено без встановлення особи заявника, що є порушенням п. 6 Порядку № 1141; за документами, які не давали змоги встановити набуття права власності, за відсутності документів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів та присвоєння адреси, а також без обов`язкового направлення запиту до органів, що здійснювали реєстрацію прав до 01.01.2013.

На підставі наказу Міністерства юстиції України від 07.08.2025 № 2155/5 анульовано державному реєстратору Смолінчуку О.М. доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно саме з підстав незаконності вчинення реєстраційних дій в Державному реєстрі щодо даного об"єкту нерухомого майна. Водночас, звільнення державного реєстратора від кримінальної відповідальності за вчинення несанкціонованих в Державному реєстрі речових прав дій під час прийняття оспорюваного рішення від 11.09.2018 № 42935634 у зв`язку із закінченням строків давності, не є нереабілітуючою обставиною.

Відповідно до статей 181, 186 ЦК України, якщо об`єкти зареєстровані як єдиний комплекс нерухомого майна та становлять функціонально пов`язану сукупність будівель і споруд, вони утворюють єдиний об`єкт цивільних прав. Державна реєстрація права власності здійснена реєстратором щодо будівлі релігійної громади за типом об"єкту нерухомості - комплекс будівель.

Оскільки нежитлова будівля Покровської (дерев`яної) церкви 1643 року побудови, площею 122,0м2 (охоронний № 673), що входить до комплексу будівель, загальною площею 446,3м2, розташованого в селі Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області по вулиці Церковній, 4, є державною власністю, тому зміна форми власності, у тому числі шляхом проведення державної реєстрації права приватної власності за Релігійною громадою «Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви» за відсутності рішення (волевиявлення) уповноважених органів державної влади та з порушенням положень статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» і статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», є протиправною.

Матеріалами справи, зокрема Актом камеральної перевірки, наказом Мінюсту 07.08.2025 № 2155/5 підтверджується, що рішення від 11.09.2018 № 42935634 прийнято державним реєстратором Смолінчуком О.М. з порушенням норм ст.ст. 3, 10, 18, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ч. 2 ст. 19 Конституції України та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141.

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.09.2018 № 137384721, державним реєстратором згідно з рішенням від 11.09.2018 № 42935634 відкрито розділ № 1640680561234 та внесено запис про право власності № 27853904 за відповідачем не на окрему будівлю церкви, а на єдиний об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель загальною площею 446,3м2 по вул. Церковній, 4 у с. Старий Почаїв.

Таким чином, Покровська Церква в селі Старий Почаїв як пам`ятка архітектури національного значення вибула з володіння держави за відсутності правових підстав, а реєстрація речового права за відповідачем створює для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника щодо даної споруди.

Згідно з ст. 186 ЦК України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за долею головної речі (accessorium sequitur principale).

Головною річчю у комплексі будівель є пам`ятка архітектури національного значення - Покровська (дерев`яна) церква 1643 року (літ. «А»). Інші споруди (дзвіниця літ. «Д», проборство літ. «А1», вбиральня, прибудови та огорожа) за своїм призначенням є допоміжними будівлями та приналежностями, покликаними забезпечувати обслуговування головної культової споруди.

Оскільки відповідачем не набуто і в силу закону не могло бути набутим у власність головну річ (церкву), він не міг набути права власності й на її приналежності, тобто допоміжні споруди (приміщення).

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Оскільки незаконна державна реєстрація права власності за відповідачем вчинена щодо об`єкта нерухомості, площею 446,3м2, відновлення становища, яке існувало до порушення, можливе шляхом скасування оспорюваного рішення від 11.09.2018 № 42935634 щодо зареєстрованого об`єкта в цілому за реєстраційним номером ОНМ № 1640680561234, а не його окремих частин, відтак, позовні вимоги прокуратури в цій частині підлягають дол. Задоволення як обґрунтовані та правомірні.

Щодо визначення належного та ефективного способу судового захисту порушених прав держави суд зазначає таке.

Положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Здійснення права власності полягає у володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд. Отже, власнику належать права володіння, користування та розпорядження річчю та здійснення будь-яких дій прямо не заборонених нормами закону.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України та статтею 4 ГПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права та інтересу у разі його порушення. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України та статтею 5 Закону № 1952-IV.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунення існуючої перешкоди чи зобов`язання відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 зауважено, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (п.94 Постанови).

Оцінюючи обраний прокурором спосіб захисту порушеного права держави, суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/264/24, згідно з якими у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння, відтак належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Аналогічні висновки щодо заявлення негаторного позову для захисту прав держави на обмежено оборотоздатні об`єкти культурної спадщини викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, а також Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 925/1107/23, від 29.01.2025 у справі № 922/1655/24.

Суд відзначає, що заволодіння нерухомим майном шляхом протиправної державної реєстрації права власності не означає, що такий володілець набув право власності, адже, як зазначено вище, реєстрація речових прав не є підставою набуття особою права власності. Власником майна у даному випадку є держава, якого незаконно позбавлено можливості повноцінно здійснювати правомочності щодо спірного майна шляхом державної реєстрації.

За змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Оскільки будівля Покровської церкви 1643 року побудови не вибувала з володіння держави в особі її уповноважених органів, суд доходить висновку, що позивач – Тернопільська ОДА є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правомочності самостійно розпоряджатись даним об"єктом, що виникли через дії осіб, з якими він не перебуває у зобов`язальних відносинах.

У даному випадку усунення перешкод шляхом скасування рішення державного реєстратора від 11.09.2018 № 42935634 з одночасним припиненням права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна та поверненням будівлі Покровської церкви 1643 року побудови на користь держави в особі Тернопільської ОДА є належним, ефективним способом захисту.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Водночас, за приписами статті 391 ЦК України на вимоги власника про усунення порушень його права, не пов`язаних із позбавленням володіння (негаторний позов), позовна давність не поширюється.

Оскільки порушення полягає у наявності незаконної державної реєстрації права власності на обмежено оборотоздатний об`єкт культурної спадщини та обмеженні правомочностей держави щодо його розпорядження, відтак є таким, що триває в часі, негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання відповідного порушення. Зазначений підхід є усталеним у судовій практиці Великої Палати Верховного Суду, зокрема наведений у постановах від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, де вказано, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення.

З урахуванням наведених обставин суд вважає, що позовні вимоги про скасування рішення реєстратора щодо реєстрації права власності на будівлю Церкви та зобов`язання повернути дане майно є негаторним позовом, тому відхиляє аргумент відповідача про застосування строків позовної давності до цих вимог.

Оцінюючи дотримання критеріїв сумісності втручання у право відповідача зі стандартами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд констатує, що втручання здійснюється згідно із законом - на підставі норм Конституції України, ЦК України, Законів № 1805-III та № 1952-IV; втручання має легітимну мету, а саме відновлення законності, забезпечення збереження об`єкта культурної спадщини XVII століття національного значення та гарантування конституційного права громадян на доступ до культурної спадщини Українського народу; втручання є пропорційним та забезпечує справедливий баланс між публічними та приватними інтересами. В силу об`єктивних, видимих природних властивостей та історичного статусу Покровської церкви 1643 року побудови в с. Старий Почаїв, відповідач, проявивши розумну обачність, не міг не знати про її належність до пам`яток архітектури національного значення та обмежену оборотоздатність. Крім того, у 2017 році відповідачем особисто укладено Охоронний договір № 2000, вказуючи на відповідний правовий режим майна.

За таких обставин, повернення цієї пам`ятки державі не накладає на відповідача надмірного індивідуального тягаря.

Висновки господарського суду.

На підставі аналізу досліджених доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд дійшов висновку, що наявні у справі докази, як-от: рішення виконкому Тернопільської обласної ради від 05.03.1992 № 20, Охоронний договір від 16.05.1989 № 16, Охоронний договір від 19.09.2017 № 2000, технічний паспорт на комплекс будівель не є первинними правовстановлюючими документами, на підставі яких Релігійна громада УПЦ набула б у законний спосіб право власності на пам`ятку архітектури національного значення - Покровську церкву 1643 року. Вказані докази підтверджують надання відповідачу майна виключно у тимчасове безоплатне користування для задоволення релігійних потреб та не могло призвести до зміни форми власності чи вибуття спірного об`єкту з державної власності. Водночас, державна реєстрація права власності на будівлю за відповідачем за відсутності правовстановлюючих документів та з порушенням вимог реєстраційного законодавства, не свідчить про виникнення у відповідача права власності на вказаний об"єкт та не є способом набуття власності.

Наведені обставини в сукупності підтверджують, що спірна пам`ятка архітектури є державною власністю, а заявлені позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні державою правомочностей власника щодо користування та розпорядження цим майном та повернення майна з незаконного володіння як обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи і не спростовані у встановленому порядку відповідачем, підлягають задоволенню.

Щодо інших аргументів, доводів та міркувань сторін, суд зазначає, що такі були досліджені, та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

Розподіл судових витрат.

В силу приписів ст.129 ГПК України, сплачений прокуратурою судовий збір в розмірі 5324,80 грн покладається на відповідача у справі.

Керуючись ст. 3, 4, 12, 13, 14, 42, 46, 50, 53, 73-80, 86, 91, 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити.

2. Усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації правомочностей власника щодо користування та розпорядження майном - пам`яткою архітектури національного значення Покровською церквою (дер.), 1643 року побудови, що знаходиться по вул. Церковній, буд. 4 у с. Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, шляхом: скасування рішення державного реєстратора Великомлинівецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області Смолінчука Олександра Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.09.2018 № 42935634 на об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель, розташований за адресою: Тернопільська обл., Кременецький район, с. Старий Почаїв, вул. Церковна, буд. 4, та зареєстровано право приватної власності за Релігійною громадою «Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви» (номер запису про право власності 27853904), з одночасним припиненням права приватної власності Релігійної громади на вказаний об`єкт нерухомого майна.

3. Повернути на користь держави в особі Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації пам`ятку архітектури національного значення –Покровську церкву (дер.) 1643 р. с. Старий Почаїв, що знаходиться у в с. Старий Почаїв, вул. Церковна, буд. 4, Кременецький район, Тернопільська область, з незаконного володіння релігійної організації релігійної громади «Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви» (код ЄДРПОУ 24632093).

4. Стягнути з Релігійної громади «Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви» (с. Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, вул. Церковна, буд. 4, ідентифікаційний код 24632093) на користь Тернопільської обласної прокуратури (м. Тернопіль, вул. Листопадова, буд. 4, ідентифікаційний код 02910098, p/р UA188201720343160001000003774 в Державній казначейській службі України, м. Київ) - 5 324 (п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн 80 коп. в повернення сплаченого судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).

Повне рішення складено 12.10.2026.

Суддя Н.О. Андрусик