Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №742/2869/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2869/26

Головуючий у першій інстанції – Павлов В. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2145/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Супруна О.П.,

суддів: Стельмаха А.П., Шарапової О.Л.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Павлова В.Г. від 02.07.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

27.05.2026 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» через систему «Електронний суд» звернулося до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 5657383 від 26.11.2019 у розмірі 30 364,20 грн, також сплаченого судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 26.11.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 5657383, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 800,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших передбачених договором платежів. Позивач зазначав, що кредитодавець виконав свої зобов`язання в повному обсязі, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, однак останній належним чином не виконав зобов`язань щодо їхнього повернення та сплати передбачених договором платежів.

27.03.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення права вимоги № 49-МЛ, на підставі якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача становить 30 364,20 грн, із яких 9 720,00 грн – заборгованість за основною сумою кредиту, 13 948,20 грн – заборгованість за процентами, 1 296,00 грн – заборгованість за комісією за видачу кредиту та 5 400,00 грн – заборгованість за штрафами і пенею.

Із метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію від 01.04.2026 про погашення заборгованості, однак, як зазначено в позовній заяві, заборгованість залишилася непогашеною.

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області своїм заочним рішенням від 02.07.2026 задовольнив позов, стягнувши зі ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № 5657383 від 26.11.2019 у розмірі 30 364,20 грн, витрати на оплату судового збору в сумі 2 662,40 грн та 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 кредитного договору в електронній формі, отримання відповідачем кредитних коштів і перехід права вимоги до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» підтверджуються наявними у справі доказами. Урахувавши, що відповідач не виконав зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення заборгованості в заявленому розмірі. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, з огляду на складність справи, обсяг наданих правничих послуг і принципи розумності та співмірності, зменшив заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу з 8 000,00 грн до 3 000,00 грн.

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області ухвалою від 05.08.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 02.07.2026 відмовив.

03.09.2026 до Чернігівського апеляційного суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , у якій апелянт просить скасувати заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02.07.2026 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», а в разі неможливості ухвалення нового рішення — направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що справу розглянуто за відсутності відповідача, який, за його твердженням, не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, оскільки фактично проживав за іншою адресою. На підтвердження цього апелянт посилається на довідку Пенсійного фонду України про офіційне працевлаштування з 12.05.2026 в іншому населеному пункті та договір оренди житла від 26.06.2026. Уважає, що суд першої інстанції під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення, не надав належної оцінки зазначеним обставинам і надмірно формально підійшов до питання його повідомлення про розгляд справи.

Апелянт не погоджується з розміром стягнутої заборгованості та вважає, що суд першої інстанції не перевірив належним чином її складові, правильність розрахунку, періоди й правові підстави нарахування процентів, комісії, пені та інших платежів, а також факт отримання кредитних коштів, здійснені ним платежі й обґрунтованість переходу права вимоги до позивача. На думку ОСОБА_1 , наведені обставини потребують додаткової перевірки, а висновок суду про стягнення всієї заявленої суми є передчасним.

Окремо апелянт порушує питання застосування позовної давності, зазначаючи, що кінцевий строк виконання зобов`язань за кредитним договором припадав на 10.03.2020, а право на звернення з відповідною вимогою виникло 11.03.2020. Уважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки перебігу позовної давності з урахуванням моменту виникнення права на позов, дати звернення до суду та законодавства, чинного у відповідні періоди.

Посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неналежну оцінку доказів і порушення права на захист, апелянт просить суд апеляційної інстанції перевірити обґрунтованість заявлених позовних вимог, надати правову оцінку його запереченням щодо позовної давності та розміру заборгованості, а також дослідити докази фактичного проживання в іншому населеному пункті.

Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до частини третьої статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд установив, що 26.11.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 5657383 від 26.11.2019, за умовами якого позикодавець зобов`язався на умовах визначених цим Договором, на строк визначений пунктом 1.3 Договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у пункті 1.2 Договору, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений пунктом 1.4 Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором (а.с. 6-7).

Із метою укладення Кредитного договору № 5657383 (далі – Договір) ОСОБА_1 у особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Мілоан» (miloan.ua) заповнив Анкету-заяву на кредит № 5657383, у якій зазначив необхідні для ідентифікації та оцінки його платоспроможності відомості, зокрема персональні та контактні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, відомості про місце проживання, номер телефону та інші запитувані кредитодавцем відомості, у тому числі інформацію щодо його доходів. Надання зазначених відомостей було необхідним для розгляду заявки та прийняття кредитодавцем рішення щодо надання кредиту (а.с. 7 зв.).

У поданій Анкеті-заяві між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 погоджено основні умови кредитування, а саме: суму кредиту – 10 800,00 грн, строк кредитування – 30 днів, розмір комісії за надання кредиту – 12,00 % (одноразово) та процентну ставку – 1,5 %, після чого між сторонами укладено Договір, який підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором F26057 (довідка про ідентифікацію позичальника, а.с. 7 зв.).

Відповідно до пункту 1.2 Договору сума кредиту становить 10 800,00 грн у валюті: українські гривні.

Згідно з пунктом 1.3 Договору кредит надається строком на 30 днів з 26.11.2019. Термін повернення кредиту та сплати комісії за його надання і процентів за користування кредитом визначений у пункті 1.4 Договору до 26.12.2019.

Як убачається зі змісту пункту 1.5 Договору, сукупна вартість кредиту складає 6 156,00 грн, що включає комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом.

Відповідно до пункту 1.5.1 Договору комісія за надання кредиту становить – 1 296,00 грн, яка нараховується за ставкою 12,00 % від суми кредиту одноразово.

Згідно з пунктом 1.5.2 Договору проценти за користування кредитом становлять 4 860,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Пунктом 1.6 Договору передбачено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно умов, визначених у пункті 2.2 Договору та підпунктах 2.2.1-2.2.3, плата за кредитом включає сплату позичальником комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом у розмірах, визначених пунктами 1.5.1 та 1.5.2 Договору. Нарахування позикодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування. Проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пункті 1.6 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним пунктом 1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку, встановлену пунктом 1.1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня, наступного за днем, визначеним пунктом 1.4, продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно пункті 1.6 Договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено товариством в односторонньому порядку. При цьому сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство в праві в будь-який момент без погодження з позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання позичальником зобов`язань за Договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства.

Відповідно до пункту 2.3.1 Договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право продовжити строк користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку кредитування позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження строку кредиту та певну частку заборгованості за кредитом.

Можливі строки продовження кредитування становлять 3, 7 або 15 днів, а максимальний розмір комісії визначається залежно від строку продовження та становить відповідно 3 %, 5 % або 10 % від поточного залишку кредиту (інформація міститься у таблиці до пункту 2.3.1 Договору). За домовленістю сторін продовження строку кредитування може здійснюватися на інших умовах, ніж передбачені цим пунктом.

За змістом пункту 2.3.2 Договору волевиявлення позичальника щодо продовження строку кредитування та укладення відповідної угоди підтверджується здійсненням ним платежу в порядку, визначеному пунктом 2.5 договору.

Згідно з пунктом 2.5 Договору позичальник зобов`язаний здійснювати сплату заборгованості за кредитом або платежу за продовження строку кредитування одним зі способів, зазначених на вебсайті товариства miloan.ua. При цьому позичальник самостійно сплачує послуги платіжної системи (фінансового посередника), яка здійснює переказ коштів. Товариство забезпечує можливість сплати заборгованості через особистий кабінет на своєму вебсайті, зокрема у вихідні, святкові та неробочі дні. Позичальник може скористатися такою можливістю, якщо на момент здійснення платежу інші способи погашення заборгованості недоступні, наприклад у зв`язку з вихідним чи святковим днем, нічним часом або перебуванням за кордоном.

У підпункті 2.4.1 пункту 2.4 Договору погоджено, що позичальник повинен повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого пунктом 1.4 Договору.

Наступним підпунктом (2.4.2) Договору передбачено, що у випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов`язання позичальника за цим Договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця встановлені умовами цього Договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений пунктом 1.4 Договору.

Пунктом 3.2.4 Договору передбачене право позикодавця стягувати пеню з позичальника за невиконання чи неналежне виконання умов цього Договору.

Відповідно до пункту 4.1 Договору в разі прострочення позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору позичальник, починаючи з наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в пункті 1.4 цього договору, з урахуванням угод про продовження строку користування/повернення кредиту та оновлених розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню в розмірі 2,00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту, одержаного позичальником за договором. Вказана пеня розраховується до дати повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення, або до досягнення максимально можливого розміру, визначеного цим пунктом.

Приймаючи пропозицію товариства про укладання цього Договору відповідач погодився з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами та Графіком платежів) Договору в цілому та підтвердив, що ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє та зобов`язується неухильно дотримуватись умов Договору та Правил (пункт 6.3 Договору).

Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується платіжним дорученням № 3816789 від 26.11.2019, у якому платником указано ТОВ «Мілоан», а отримувачем ОСОБА_1 , сума зарахування: 10 800,00 грн (а.с. 8), а також відповіддю АТ «УКРСИББАНК» від 12.06.2026 № 31-4-01/8070-БТ (а.с. 35).

Як убачається з відомостей про щоденні нарахування та погашення за Кредитним договором № 5657383, сформованих ТОВ «Мілоан», нарахування заборгованості ОСОБА_1 здійснювалися кредитодавцем у період із 26.11.2018 по 10.03.2020 (а.с. 8 зв.).

При цьому з наведених відомостей убачається, що з 26.11.2019 по 26.12.2019 кредитодавець щоденно нараховував проценти за користування кредитом за ставкою 1,5 % на день. 26.12.2019 відображено погашення тіла кредиту в сумі 1 080,00 грн, сплату комісії за управління та обслуговування в сумі 1 080,00 грн, а також сплату процентів у розмірі 1 846,80 грн.

Надалі, у період із 27.12.2019 по 10.01.2020 включно, кредитодавцем щоденно нараховувалися проценти в розмірі 145,80 грн протягом 15 днів. Водночас, починаючи з 11.01.2020 і до 10.03.2020 включно у відомості відображено щоденні нарахування процентів двічі на день: у сумах 145,80 грн та 194,40 грн.

Згідно виписки ТОВ «Кредит-Капітал» загальна заборгованість відповідача становить 30 364,20 грн, із яких: 9 720,00 – прострочене тіло кредиту, 13 948,20 – прострочені відсотки, 1 296,00 грн – заборгованість за комісіями, 5 400,00 грн – заборгованість по штрафам/пені (а.с. 9).

27.03.2020 між ТОВ «Мілоан» (кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення прав вимоги № 49-МЛ, за умовами якого кредитор передає новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, указаними в Реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (а.с. 9 зв.-11).

У якості компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги новий кредитор протягом 5 днів з моменту підписання цього Договору сплачує кредиторові плату в розмірі, що станом на дату підписання сторонами цього Договору складає 3 201 648,48 грн (пункт 7.1 Договору про відступлення прав вимоги). Передача кредитором Реєстру боржників новому кредиторові здійснюється в порядку передбаченому пунктом 8.3 Договору про відступлення прав вимоги.

Згідно з вимогами пункту 8.3 Договору про відступлення прав вимоги № 49-МЛ від 27.03.2020 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 27.09.2020 склали та підписали Акт приймання-передачі Реєстру боржників, відповідно до якого кредитор передав, а новий кредитора прийняв Реєстр боржників кредитора від 27.03.2020, копія якого наявна в матеріалах справи на а.с. 13 зв.

Згідно копії платіжної інструкції № 17922 від 27.03.2020 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» сплатило на рахунок ТОВ «Мілоан» 3 201 648,48 грн за відступлення права вимоги згідно Договору про відступлення прав вимоги № 49-МЛ від 27.03.2020, без ПДВ (а.с. 13 зв.).

Із витягу з Реєстру боржників до Договору про відступлення прав вимоги № № 49-МЛ від 27.03.2020 убачається, що позивач набув право вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 5657383 від 26.11.2019 на суму 30 364,20, із яких 9 720,00 – прострочене тіло кредиту, 13 948,20 – прострочені відсотки, 1 296,00 грн – заборгованість за комісіями, 5 400,00 грн – заборгованість по штрафам/пені (а.с. 14).

01.04.2026 позивач направив на адресу відповідача претензію, у якій повідомив про відступлення йому прав вимоги за Договором та необхідність виконання зобов`язань за вказаним договором.

Згідно з пунктом 1 частини другої Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція – відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Наведені положення законодавства в своїй сукупності свідчать про те, що укладення кредитного договору в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи є належним способом його укладення та породжує для сторін відповідні цивільні права й обов`язки за умови дотримання встановленого законом порядку ідентифікації та підписання такого правочину.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до пункту 3.2.6 Договору кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди позичальника. У випадку, якщо після відступлення прав вимоги за цим Договором кредитодавець отримає від позичальника платіж (кошти) для погашення існуючої заборгованості за цим Договором, такий платіж (кошти) відповідно до частини другої статті 516 Цивільного кодексу України позичальнику не повертаються і зараховуються в рахунок виконання зобов`язань позичальника за цим Договором.

Висновки суду першої інстанції щодо укладення Договору, отримання відповідачем кредитних коштів та переходу права вимоги до позивача не є предметом апеляційного оскарження. Водночас, колегія суддів зауважує, що наявна в матеріалах справи копія Договору не містить відображення електронного підпису відповідача одноразовим ідентифікатором, а факт підписання договору в такий спосіб підтверджується довідкою про ідентифікацію позичальника. Зазначена обставина сама по собі не свідчить про неукладення договору, проте підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі.

Разом із тим, доводи апеляційної скарги зводять виключно до правильності визначення розміру заборгованості, правомірності нарахування процентів, комісії, штрафних санкцій, а також застосування позовної давності.

Із огляду на викладене, з урахуванням меж апеляційного перегляду, визначених статтею 367 ЦПК України, колегія суддів уважає за необхідне перевірити законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, зосередивши увагу на правильності визначення розміру заборгованості, правомірності нарахування передбачених договором платежів та застосуванні позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як убачається з пункту 1.3 Договору, кредит надано строком на 30 днів, а відповідно до пункту 1.4 договору кінцевим терміном повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів визначено 26.12.2019.

Згідно з пунктами 1.5.2 та 1.6 Договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 1,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування ним. При цьому пунктом 2.2.3 договору передбачено можливість нарахування процентів за стандартною (базовою) ставкою після настання визначеного пунктом 1.4 строку повернення кредиту, якщо позичальник продовжує користуватися кредитними коштами, протягом 60 днів, після чого кредитодавець може зупинити або припинити їх нарахування в односторонньому порядку.

Отже, умовами договору передбачено можливість нарахування процентів не лише протягом первісно погодженого 30-денного строку кредитування, а й протягом наступних 60 днів за умови продовження фактичного користування кредитом. Водночас, таке нарахування має здійснюватися відповідно до погодженої сторонами процентної ставки та з урахуванням фактичного залишку заборгованості за кредитом.

Досліджені колегією суддів відомості про щоденні нарахування та погашення за Кредитним договором № 5657383 не дають підстав визнати наведений у них розрахунок заборгованості таким, що узгоджується з умовами договору.

Так, із зазначених відомостей убачається, що 26.12.2019 кредитодавцем відображено погашення тіла кредиту в сумі 1 080,00 грн, сплату комісії за управління та обслуговування в сумі 1 080,00 грн, а також сплату процентів у сумі 1 846,80 грн. Надалі, із 27.12.2019 до 10.01.2020 включно нараховувалися проценти в розмірі 145,80 грн щоденно, що відповідає ставці 1,5 % від первісної суми кредиту 9 720,00 грн. Водночас, із 11.01.2020 до 10.03.2020 включно у відомостях відображено щоденне нарахування процентів у двох сумах – 145,80 грн та 194,40 грн. При цьому, сума 194,40 грн відповідає 2 % від суми кредиту 9 720,00 грн та за своїм розміром узгоджується з передбаченою пунктом 4.1 договору пенею за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, наведені відомості свідчать про одночасне нарахування за вказаний період процентів за користування кредитом і пені, що сукупно становить 340,20 грн на день.

Із наведених умов договору вбачається, що продовження строку кредитування могло здійснюватися за пропозицією кредитодавця на 3, 7 або 15 днів за умови сплати комісії відповідно в розмірі 3 %, 5 % або 10 % від непогашеної суми кредиту. Зокрема, комісія в розмірі 1 080,00 грн становить 10 % від первісної суми кредиту 10 800,00 грн та за своїм розміром відповідає комісії за продовження строку кредитування на 15 днів, передбаченій договором.

Однак, матеріали справи не містять належних доказів надання кредитодавцем відповідної пропозиції та погодження позичальником продовження строку кредитування в порядку, визначеному пунктами 2.3.1, 2.3.2 договору. Тому сам факт відображення 26.12.2019 платежу в сумі 1 080,00 грн як комісії за управління та обслуговування не підтверджує пролонгації кредиту та не дає підстав уважати зміненими первісно погоджені сторонами умови договору.

Окрім того, відповідно до пункту 2.3.1 Договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право продовжити строк користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку кредитування позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження строку кредиту та певну частку заборгованості за кредитом.

Приписами статей 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд констатує відсутність у матеріалах справи «Правил», а тому не має можливості перевірити виконання сторонами Договору їхніх умов для продовження строку користування кредитом на підставі пункту 2.3.1 Договору.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що розрахунок заборгованості належить перевіряти виходячи з первісної суми кредиту 10 800,00 грн, строку кредитування 30 днів та передбаченої пунктом 2.2.3 договору можливості нарахування процентів за базовою ставкою протягом наступних 60 днів за умови продовження фактичного користування кредитними коштами.

За перші 30 днів користування кредитом проценти за ставкою 1,5 % на день становлять 4 860,00 грн (10 800,00 грн х 1,5 % х 30 днів). За наступні 60 днів за тією самою ставкою їх розмір становить 9 720,00 грн (10 800,00 грн х 1,5 % х 60 днів). Отже, загальна сума процентів за 90 днів користування кредитом становить 14 580,00 грн.

Разом із тим, під час визначення розміру заборгованості необхідно врахувати всі платежі, здійснені відповідачем 26.12.2019, загальна сума яких становить 4 006,80 грн (1 080,00 грн (відображені кредитодавцем як погашення тіла кредиту) + 1 080,00 грн (як сплата комісії за управління та обслуговування) +1 846,80 грн (як сплата процентів).

За правила статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Умовами Договору не встановлена інша послідовність виконання грошового зобов`язання, а тому в першу чергу сплачена відповідачем сума повинна була зарахована в проценти за користування кредитом.

Водночас відображення першого платежу в сумі 1 080,00 грн як погашення основної суми кредиту призвело до подальшого нарахування процентів виходячи із залишку 9 720,00 грн, що підтверджується щоденними нарахуваннями в розмірі 145,80 грн. Однак, із огляду на відсутність належних доказів погодження пролонгації та зважаючи на те, що інший платіж у такому самому розмірі за своїм розміром відповідає комісії за продовження строку кредитування, передбаченій договором, наведений кредитодавцем розподіл платежів не може бути прийнятий без належного обґрунтування.

За відсутності доказів зарахування 1 080,00 грн саме в рахунок погашення основного боргу підстав уважати, що сума кредиту зменшилася з 10 800,00 грн до 9 720,00 грн, немає. Основна сума кредиту в розмірі 10 800,00 грн залишається непогашеною, а платежі, здійснені відповідачем, підлягають урахуванню під час визначення залишку заборгованості за іншими належними до сплати зобов`язаннями.

Зокрема, загальна сума платежів у розмірі 4 006,80 грн перевищує суму комісії за надання кредиту в розмірі 1 296,00 грн на 2 710,80 грн. Отже, за умови зарахування коштів у рахунок комісії за надання кредиту та процентів решта платежів підлягає врахуванню в рахунок погашення процентної заборгованості. При цьому сума процентів, що залишилася несплаченою, має визначатися з урахуванням усіх фактично здійснених платежів, а не лише тих сум, які кредитодавець відобразив у власному розрахунку як сплату процентів.

Таким чином, наведений позивачем розрахунок заборгованості в частині основного боргу та процентів не може бути прийнятий без урахування фактично сплачених відповідачем коштів і перевірки правильності їхнього зарахування. Визначення заборгованості виходячи із залишку кредиту 9 720,00 грн та одночасне нарахування процентів і пені за кожен день прострочення не підтверджують правильності розрахунку в цілому.

Окремої оцінки потребує й нарахування пені.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець ( виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

У пункті 5 частини 3 статті 18 Закону України « Про захист прав споживачів» зазначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації ( понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування». Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону передбачено, що його дія поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання чинності цим Законом.

У свою чергу, статтею 11 Закону України « Про захист прав споживачів» визначено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України « Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України « Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника ( за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 даного Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові, супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.

Указаною нормою також передбачено, що до загальних витрат за споживчим кредитом не включаються, зокрема, платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов`язків, передбачених договором про споживчий кредит.

Отже, законодавцем розмежовані поняття «загальні витрати за споживчим кредитом» та «платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов`язків».

Пеня не входить до складу загальних витрат за споживчим кредитом, а є платою за порушення умов договору. При цьому, загальний розмір пені не може перевищувати п`ятдесят відсотків вартості продукції, як це передбачено пунктом 5 частини третьої статті 18 Закону України « Про захист прав споживачів».

Аналогічна норма закріплена й у частині другій статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час укладення спірного договору), якою передбачено, що сукупна сума неустойки ( штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Зміст пункту 4.1 Договору вказує на ту обставину, що при його укладенні вказані вимоги законодавства були дотримані, оскільки сторони погодили, що пеня нараховується у розмірі, який не може бути більшим 50 % від загальної суми кредиту.

Як зазначено вище, із 11.01.2020 до 10.03.2020 включно кредитодавець відображав її в розмірі 194,40 грн щоденно, що відповідає 2 % від суми 9 720,00 грн та передбаченій пунктом 4.1 договору ставці пені.

Визначений позивачем розмір пені 5 400,00 грн відповідає встановленому договором обмеженню, оскільки становить 50 % від первісної суми кредиту 10 800,00 грн.

Передбачені законодавством обмеження щодо стягнення пені у зв`язку з карантином COVID-19 та введенням воєнного стану не є підставою для відмови в стягненні визначеної суми в цій справі. Пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачено звільнення споживача від сплати неустойки за прострочення, допущене починаючи з 01.03.2020, а пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України – звільнення від сплати пені за прострочення в період дії воєнного стану.

У цьому випадку договірна пеня нараховувалася з 11.01.2020 за ставкою 194,40 грн на день, а її граничний розмір 5 400,00 грн був досягнутий ще до 01.03.2020. Тому законодавчі обмеження, запроваджені для наступних періодів, не впливають на стягнення пені, яка вже набула визначеного договором граничного розміру.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення частина третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Аналогічні правові висновки виклав Верховний Суд України в своїх постановах, зокрема, від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14 та від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, в яких зазначив, що згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Указані правові висновки були підтверджені, зокрема, постановами Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц та постановами Верховного суду від 15.07.2020 у справі № 185/1265/17, 04.06.2020 у справі № 369/5393/15, 05.02.2020 у справі № 727/8501/15-ц, 25.11.2019 у справі №727/6738/16-ц.

Ураховуючи вищевказані норми чинного законодавства та правові висновки, вирішуючи питання про стягнення пені, апеляційний суд уважає, що розмір пені, який підлягає стягненню зі ОСОБА_1 за порушення зобов`язання з повернення позики, не підлягає зменшенню на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, оскільки такий розмір є справедливим, розумним та співмірним, виходячи з установлених фактичних обставин та зважаючи на те, що нарахована сума пені складає 5 400,00 грн, що не перевищує розмір збитків та є вдвічі меншою за розмір заборгованості за тілом кредиту.

Апеляційний суд уважає правильним висновок місцевого суду про стягнення комісії за видачу кредиту.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати в кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

За таких обставин, колегія суддів визначає заборгованість відповідача таким чином.

За первісний 30-денний строк кредитування та наступні 60 днів користування кредитом загальна сума процентів за ставкою 1,5 % на день становить 14 580,00 грн (4 860,00 грн + 9 720,00 грн).

Сума здійснених відповідачем 26.12.2019 платежів (4 006,80 грн) підлягає зарахуванню в рахунок процентів за користування кредитом. Отже, несплачений залишок процентів становить 10 573,20 грн (14 580,00 грн – 4 006,80 грн), тоді як основна сума кредиту в розмірі 10 800,00 грн залишається непогашеною.

Із урахуванням комісії в розмірі 1 296,00 грн та пені в розмірі 5 400,00 грн загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 28 069,20 грн, із яких: 10 800,00 грн – основна сума кредиту; 1 296,00 грн – комісія за видачу кредиту; 10 573,20 грн – проценти за користування кредитом; 5 400,00 грн – пеня.

Щодо доводів відповідача про застосування позовної давності колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, тоді як відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п`ята статті 261 ЦК України).

За змістом положень статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша). Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (частина друга). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Строк карантину неодноразово продовжувався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто карантин в Україні безперервно діяв у період із 12.03.2020 до 30.06.2023.

Окрім того, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

У подальшому Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які були затверджені Законами України «Про затвердження Указу Президента України» «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався і триває дотепер.

Законом України від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Дана норма втратила чинність із 04.09.2025.

Отже, перебіг позовної давності в період із 12.03.2020 по 01.07.2023 продовжувався у зв`язку з карантином, а з 24.02.2022 по 04.09.2025 зупинявся у зв`язку з воєнним станом.

Оскільки строк повернення кредиту закінчився 26.12.2019, перебіг позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості розпочався після порушення відповідачем зобов`язання щодо її повернення. На момент запровадження карантинних обмежень 02.04.2020 загальна трирічна позовна давність не спливла, а тому надалі її перебіг підлягав обчисленню з урахуванням законодавчих положень про продовження та зупинення відповідних строків. Отже, підстав для висновку про сплив загальної позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу та процентів немає.

Щодо позовної давності за вимогою про стягнення пені колегія суддів зазначає, що оскільки прострочення повернення кредиту розпочалося 27.12.2019, пеня могла нараховуватися з цієї дати. Визначаючи перебіг однорічної позовної давності щодо її стягнення з урахуванням законодавчих змін, запроваджених на період карантину COVID-19 та воєнного стану, колегія суддів уважає, що підстав для висновку про її сплив щодо заявленої до стягнення пені немає.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 212/10834/21.

Таким чином, усі аргументи скаржника щодо пропуску позивачем позовної давності є безпідставними й ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права та суб`єктивній оцінці наданих позивачем доказів.

За змістом пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості належить змінити, а розмір заборгованості – зменшити з 30 364,20 грн до 28 069,20 грн, оскільки суд першої інстанції не надав належної оцінки розрахунку заборгованості відповідно до умов Договору та фактично здійсненими відповідачем платежами, унаслідок чого неправильно визначив розмір заборгованості, що підлягає стягненню.

Згідно зі статтею 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1 - 7 частини першої цієї статті.

Із огляду на положення зазначеної статті ЦПК України, у апеляційного суду відсутні правові підстави для задоволення вимоги скаржника про направлення справи на новий розгляд.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

У цій справі позивач просив стягнути з відповідача 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав копії: Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, пунктом 2.3 якого передбачена вартість наданих послуг за 1 справу в розмірі 8 000,00 грн без ПДВ; ордера від 06.05.2025; акта № Д/24004 наданих послуг (правової (правничої) допомоги від 14.04.2026; детального опису наданих послуг до акта № Д/24004 від 14.04.2026 за Договором про надання правової (правничої) допомоги № 0605 від 06.05.2025.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції зменшив їх розмір із заявлених 8 000,00 грн до 3 000,00 грн, урахувавши критерії співмірності таких витрат зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Відповідач заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявляв, а тому, з огляду на часткове задоволення позовних вимог у розмірі 92,44 %, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 2 773,20 грн.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, а за подання апеляційної скарги відповідачем – 3 993,60 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із урахуванням часткового задоволення позову (92,44 %) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 460,14 грн.

Судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги в розмірі 3 993,60 грн, підлягає відшкодуванню позивачем пропорційно частині апеляційних вимог, задоволеній судом апеляційної інстанції, яка становить 7,56 % (2 295,00 грн від заявлених 30 364,20 грн), а саме 301,23 грн.

Керуючись ст. ст. 367-369, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Змінити рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02.07.2026, зменшивши розмір стягнутої заборгованості за Кредитним договором № 5657383 від 26.11.2019 із 30 364,20 грн до 28 069,20 грн, судового збору із 2 662,40 грн до 2 460,14 грн та витрат на професійну правничу допомогу – із 3 000,00 грн до 2 773,20 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 301,23 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не оскаржується, окрім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: А.П. Стельмах

О.Л. Шарапова