Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №750/3274/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/3274/26

Головуючий у першій інстанції - Рахманкулова І. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1770/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Супруна О.П., Стельмаха А.П.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика»

відповідач ОСОБА_1

особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2026 року (суддя - Рахманкулова І.П., місце ухвалення - м. Чернігів, дата складання повного рішення - 01.06.2026) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі - ТОВ «ФК «Позика») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №62275167 від 03.12.2021 у розмірі 23800,00 грн та понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн і на професійну правничу допомогу в сумі 5500,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 03.12.2021 між ТОВ «ФК «Ірбіс» і ОСОБА_1 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем було укладено кредитний договір № 62275167, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Згідно умов даного договору ТОВ «ФК «Ірбіс» перерахувало відповідачу на картковий рахунок кошти в сумі 7000,00 грн. Однак відповідач свої кредитні зобов`язання за договором належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, право вимоги якої кредитодавець за договором факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 відступив ТОВ «ФК «Позика» як новому кредитору. Заборгованість відповідача перед позивачем становить 23800,00 грн, з яких: 7000,00 грн - борг за тілом кредиту, 16800,00 грн - борг за відсотками, 0 грн -борг за штрафними санкціями та комісіями, що й спонукало товариство звернутися з даним позовом до суду.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2026 року позов ТОВ «ФК «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Позика» заборгованість за кредитним договором №62275167 від 03.12.2021 у розмірі 23800,00 грн, 2662,40 грн судового збору та 3000,00 грн витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, котрим у задоволенні позовних вимог відмовити та стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати по сплаті судового збору та за надання професійної правничої допомоги.

Доводи апеляційної скарги відповідача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що матеріалами справи не підтверджено укладення між нею та ТОВ «ФК «Ірбіс» договору про надання фінансового кредиту №62275167 від 03.12.2021, погодження ними умов кредитування, заперечує розмір заборгованості.

Скаржник вказує, що електронний кредитний договір вона не укладала та не підписувала, а позивачем не додано доказів її ідентифікації під час реєстрації в системі суб`єкта електронної комерції, отримання нею логіну та пароля, ознайомлення з усіма істотними умовами договору, перерахування їй кредитних коштів.

Звертає увагу, що наявна у матеріалах справи паперова копія кредитного договору не є електронним документом (копією електронного документу) і не може бути належним доказом укладення договору, оригінал якого позивачем не надано, а судом за клопотанням відповідача не витребувано.

Апелянт стверджує, що повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 24.10.2025 та надана АТ КБ «ПриватБанк» інформація не є належними й достовірними доказами надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов кредитного договору, оскільки не містять обов`язкових реквізитів первинного документа, підстав перерахування кошів, зазначення контрагента та призначення платежу, відсутній договір на підтвердження наявності правовідносин між ТОВ «ФК «Ірбіс» і ТОВ «Універсальні платіжні рішення», а також розпорядження, доручення, звернення, тощо на адресу ТОВ «Універсальні платіжні рішення» щодо необхідності здійснення оплати за кредитним договором, банківська виписка не містить даних, що кошти у розмірі 7000,00 грн було зараховано на картку ОСОБА_1 саме на виконання договору №62275167 від 03.12.2021.

Скаржник вказує, що оскільки для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог, а договір №62275167 від 03.12.2021 не є укладеним між ОСОБА_1 і ТОВ «ФК «Ірбіс», то відсутні підстави вважати, що ТОВ «ФК «Позика» набуло права вимоги на підставі укладеного між ним та ТОВ «ФК «Ірбіс» договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 до ОСОБА_1 .

Відповідач також звертає увагу, що визначений у кредитному договорі розмір відсоткової ставки по процентах, який застосований при розрахунку заборгованості (2,00% за кожен день, тобто 730,00 % річних, та 3,00% за кожен день, тобто 1095,00% річних), є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором, у зв`язку з чим не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, стягнувши з апелянта на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000,00 грн.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що його позовні вимоги є доведеними, вимоги апеляційної скарги - безпідставними.

Позивач стверджує, що ним надано належні, допустимі, достатні та достовірні докази укладення електронного кредитного договору в передбачений законом спосіб, отримання за ним відповідачем від первісного кредитора коштів кредиту, порушення відповідачем своїх кредитних зобов`язань, що призвело до виникнення заборгованості, право вимоги якої перейшло до позивача за договором факторингу.

Зауважує, що відповідачем не надано доказів належного виконання своїх зобов`язань за кредитним договором. При цьому, нарахування заборгованості за відсотками, здійснене первісним кредитором, повністю відповідає умовам укладеного договору, здійснене в межах строку кредитування, ґрунтується на законних підставах, а відтак підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі. Натомість апелянт не спростував розрахунок заборгованості жодними доказами, не надав альтернативного розрахунку, а його заперечення зводяться виключно до формального та необґрунтованого заперечення позовних вимог, без наведення конкретних обставин чи доказів на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатнихосіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

03 грудня 2021 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» (товариство) і ОСОБА_1 (клієнт) було укладено договір про надання фінансового кредиту №62275167. За умовами даного договору товариство зобов`язувалось надати позичальнику кредит у розмірі 7000,00 грн, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2 цього договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору (п. 3.1). За користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта (п. 3.2). У п. 3.2.1., 3.2.2. договору передбачено пільгову процентну ставку 2% (30 календарних днів з 03.12.2021 по 02.01.2022) та стандартну - 3% (60 календарних днів з 03.01.2022 по 03.03.2022) від суми наданого кредиту. Видача (надання) товариством кредиту клієнту за цим договором проводиться протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті, та яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки (п. 4.1). Клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 03.03.2022, шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства (п. 4.2). Цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 03.03.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання клієнтом зобов`язань за цим договором (п. 11.11). Додатком №1 до договору є Графік погашення боргу (а.с. 21-27).

Даний кредитний договір підписаний уповноваженою особою кредитодавця електронним підписом rhmv9uru та позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором 582238, що також підтверджується довідкою про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025 (а.с. 17).

У довідці ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 24.10.2025 зазначено, що згідно договору на переказ коштів ФК-П-21/04-21 від 2021-04-06 було успішно перераховано 03.12.2021 ТОВ «ФК «Ірбіс» кошти в сумі 7000,00 грн на платіжну картку клієнта, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 123152609, призначення платежу: зарахування 7000,00 грн на карту НОМЕР_1 (а.с. 34).

За довідкою АТ КБ «ПриватБанк» та випискою за договором №б/н, за період 03.12.2021 - 10.12.2021 від 01.05.2026 банком на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , фінансовий номер телефону НОМЕР_4 , емітовано карту № НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ), на яку 03.12.2021 зараховано кошти в сумі 7000,00 грн (а.с. 133-137).

Згідно складеного ТОВ «ФК «Ірбіс» та наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №62275167 від 03.12.2021, станом на 03 березня 2022 року в ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 23800,00 грн, з яких: 7000,00 грн - борг за тілом кредиту, 16800,00 грн - борг за відсотками (а.с. 38-39).

01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «Позика» (фактор) і ТОВ «ФК «Ірбіс» (клієнт) укладено договір факторингу №01092025/01, згідно умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором (п. 2.1). Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної в додатку №1 до цього договору (п. 4.1) (а.с. 28-30).

01.09.2025 між ТОВ «ФК «Позика» (фактор) і ТОВ «ФК «Ірбіс» підписано акт прийому-передачі реєстру прав вимог за договором факторингу №01092025/01 від 01.09.2025, відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників кількістю 25419 осіб, загальна сума заборгованості складає 213674446,94 грн (а.с. 12).

У витягу з реєстру боржників від 01.09.2025 до договору факторингу №01092025/01 від 01.09.2025, зазначено боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №62275167 від 03.12.2021 на загальну суму 23800,00 грн, з яких: 7000,00 грн - борг за тілом кредиту, 16800,00 грн - борг за відсотками, 0 грн - борг за комісією, 0 грн - борг за пенею (а.с. 15).

Відповідно до платіжної інструкції №6054383 від 02.09.2025 ТОВ «ФК «Позика» перерахувало ТОВ «ФК «Ірбіс» кошти в сумі 3490472,17 грн, як оплату за договором факторингу №01092025/01 від 01.09.2025 (а.с. 36).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом положень п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з доведеності фактів укладення між ТОВ «ФК «Ірбіс» і ОСОБА_1 електронного кредитного договору №62275167 від 03.12.2021, отримання за ним кредитних коштів відповідачем та невиконання нею своїх кредитних зобов`язань, у зв`язку з чим виникла кредитна заборгованість, розрахунок якої відповідачем не спростовано і право вимоги якої за договором факторингу первісний кредитор у встановленому порядку відступив позивачу. Одночасно суд, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співрозмірності, вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 3000,00 грн витрат на правничу допомогу, вважаючи таку суму співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що 03.12.2021 між ТОВ «ФК «Ірбіс» і ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №62275167 на суму 7000,00 грн, підписаний сторонами у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» шляхом використання електронних підписів у вигляді одноразового ідентифікатора: кредитодавцем -rhmv9uru, позичальником - 582238, що також узгоджується зі змістом довідки ТОВ «ФК «Ірбіс» про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025.

Зазначені одноразові ідентифікатори містяться в розділі 14 «Адреси, реквізити та підписи сторін» оспорюваного кредитного договору, що підтверджує добровільність волевиявлення позичальника на укладення вказаного правочину в електронній формі й спростовує аргументи апеляційної скарги відповідача про неукладення нею цього електронного договору.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відтак, правильними є висновки суду першої інстанції про укладення 03.12.2021 між сторонами електронного кредитного договору №62275167, що узгоджується з приписами Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

Водночас безпідставними є доводи апелянта про неукладеність зазначеного кредитного договору через ненадання позивачем доказів реєстрації й ідентифікації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції та підписання відповідачем договору одноразовим ідентифікатором.

Адже без проходження попередньої реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, без вчинення послідовності дій щодо акцептування пропозиції укласти електронний договір, подальше укладення між позивачем і відповідачем електронного кредитного договору на сайті є неможливим.

Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладених у постановах від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 і судова практика касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.

У кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

ТОВ «ФК «Ірбіс» у безготівковому порядку перерахувало ОСОБА_1 на її банківську картку обумовлену кредитним договором суму фінансових ресурсів 7000,00 грн, підтвердженням чому є інформація АТ КБ «ПриватБанк» від 01.05.2026 із випискою по рахунку, яка узгоджується з довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 24.10.2025, які відповідають критеріям належності, допустимості й достовірності доказів.

Даючи оцінку цим документам в сукупності з іншими доказами у справі за правилами ст. 89 ЦПК України, апеляційний суд констатує, що зазначені в довідці ТОВ «Універсальні платіжні рішення» відомості щодо дати та суми платежу повністю відповідають інформації, що міститься в умовах укладеного між ТОВ «ФК «Ірбіс» і ОСОБА_1 кредитного договору, а належність відповідачу електронного платіжного засобу та надходження на нього обумовлених договором кредитних коштів підтверджена інформацією банківської установи.

Перерахування коштів на платіжну картку відповідача за укладеним кредитним договором за ТОВ «ФК «Ірбіс» було вчинено ТОВ «Універсальні платіжні рішення» як оператором онлайн-послуг платіжної інфраструктури, які здійснюють операції у безготівковій формі, тому на суму переказу не складаються видаткові касові ордери, які є первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Отже, довідка ТОВ «Універсальні платіжні рішення» містить інформацію про здійснення в рамках договірних відносин з первісним кредитором ініційованого ним платежу на користь відповідача, що безпосередньо свідчить про проведення фінансової операції. Довідка, видана фінансовою компанією, яка є суб`єктом господарської діяльності у сфері надання фінансових послуг, має офіційний характер. Зміст довідки підтверджує факт проведення платежу, що опосередковано свідчить про існування кредитних зобов`язань між сторонами, оскільки платежі зазвичай здійснюються в межах договірних відносин.

Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10.01.2019 у справі №526/405/13 вказано, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.

Із часу укладення спірного кредитного договору пройшло понад чотири роки, проте ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій, спрямованих на розірвання чи визнання недійсним кредитного договору, що свідчить про визнання відповідачем вище наведеного кредитного договору таким, що укладений із досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отримання всіх коштів, передбачених кредитним договором.

За таких обставин відсутність у матеріалах справи самого лише договору на переказ коштів №ФК-П-21/04-21 між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» і ТОВ «ФК «Ірбіс», як то аргументує скаржник, за наявності в довідці ТОВ «Універсальні платіжні рішення» інформації щодо дати та суми платежу, номера банківської картки отримувача платежу, які співпадають з відомостями, що містяться в укладеному між ТОВ «ФК «Ірбіс» і ОСОБА_1 кредитному договорі, не може свідчити про неотримання відповідачем від первісного кредитора кредитних коштів.

Безпідставними є й посилання апелянта на бездоказовість наданої АТ КБ «ПриватБанк» інформації щодо неї, оскільки відображені в ній відомості про належність відповідачу банківської картки та руху по ній коштів, а також персональних даних відповідача (серія та номер паспорта, РНОКПП, адреса проживання, фінансовий номер телефона) є тотожними відомостям, наведених в укладеному між ТОВ «ФК «Ірбіс» і ОСОБА_1 кредитному договорі, що також вказує на одержання відповідачем від первісного кредитора коштів кредиту.

Одночасно апеляційний суд констатує, що відповідачем не надано суду ніяких доказів на спростування обставин отримання кредитних коштів у сумі 7000,00 грн, а саме відсутності їх перерахування на його банківський картковий рахунок, а також відмінної від кредиту правової природи походження даної одержаної суми грошей.

Також матеріали справи не містять доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами відповідачем і ним їх не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

Апеляційний суд погоджується з доводами відзиву позивача, що відповідач, як тримач банківської картки на яку перераховано кошти за кредитним договором, заперечуючи проти позову, мав можливість надати суду документальні докази того, що відповідні кошти не були зараховані на його картку (рахунок), вказані у договорі, або докази того, що зазначений банківський рахунок йому не належить, але таких доказів усупереч вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав, хоча мав безперешкодний та повний доступ до цієї інформації. Відповідач не надав і доказів невикористання чи повернення кредитору коштів, отриманих відповідно до умов кредитного договору.

Також апеляційний суд зважує й на те, що відповідачем не наведено суду ніяких доводів та не надано жодних доказів того, яким чином її персональні дані могли опинитися у розпорядженні ТОВ «ФК «Ірбіс» та були використані товариством для укладення кредитного договору; з відповідними заявами до правоохоронних органів щодо вчинення стосовно неї шахрайських дій ОСОБА_1 не зверталась.

Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Таким чином, підписавши електронний кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами правочину. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

У зв`язку з цим та оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, апеляційний суд не вбачає підстав сумніватися у відповідності наданої позивачем паперової копії електронного кредитного договору його оригіналу, а тому відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених ч. 5 ст. 100 ЦПК України, про які озвучує скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про існування між ТОВ «ФК «Ірбіс» і ОСОБА_1 кредитних правовідносин, у яких ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за укладеним кредитним договором не виконала, отримані кошти своєчасно не повернула.

Оскільки апеляційний суд констатує, що електронний кредитний договір між ТОВ «ФК «Ірбіс» і ОСОБА_1 був укладений, а зобов`язання позичальника за ним є існуючим, то воно могло бути відступлене ТОВ «ФК «Ірбіс» за договором факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 на користь ТОВ «ФК «Позика», що спростовує відповідні твердження скаржника.

Набуття ТОВ «ФК «Позика» за вказаним договором факторингу прав нового кредитора в зобов`язанні також підтверджується актом прийому-передачі реєстру прав вимог та витягом із реєстру боржників від 01.09.2025, платіжною інструкцією №6054383 від 02.09.2025 про оплату факторингової операції.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо незгоди зі здійсненим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором, зокрема його процентною складовою, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність наведеної в розрахунку та пред`явленої до стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором з огляду на таке.

Так, умовами укладеного 03 грудня 2021 року між сторонами кредитного договору передбачено два періоди (пільговий - 30 календарних днів, стандартний - 60 календарних днів) та дві ставки (2% у пільговому періоді, 3% у стандартному періоді) нарахування процентів за користування кредитом.

При цьому, підписавши вказаний кредитний договір, відповідач погодився з його умовами, у зв`язку з чим даний договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Крім того, апеляційний суд зазначає, що даний кредитний договір не містить нечітких або двозначних положень, а викладені в договорі умови щодо періодів та ставок нарахування відсотків є чіткими й зрозумілими. Враховуючи принцип свободи договору відповідач мав можливість не вступати з кредитодавцем у кредитні правовідносини, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування кредитними коштами несправедливим, проте погодився на такі умови договору, підписавши його без будь яких застережень. Більше того, не дивлячись на своє гарантоване право, передбачене п. 6.4 договору, на відмову протягом 14 календарних днів від договору без пояснення причин відповідач продовжував користуватися кредитними коштами кредитодавця й до нього з жодними заявами не звертався.

Також колегія суддів звертає увагу апелянта, що станом на 03 грудня 2021 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Натомість норма ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки в 1%, набрала чинності з 24 грудня 2023 року, у зв`язку з чим у силу положень ст. 58 Конституції України не поширюється на спірні правовідносини. Для того, щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року, чого у даній справі не встановлено.

Одночасно апеляційний суд констатує правомірність вказаного правочину (ст. 204 ЦК України), оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, він не визнаний судом недійсним і відповідна позовна вимога скаржником не заявлялась.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання несправедливими умов укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки штрафні санкції позивач відповідачу не обраховував, а нараховані у межах строку кредитування відсотки, які значно перевищують тіло кредиту і з якими позичальник погоджувався, підписуючи договір, не відносяться до сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації в розумінні положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Чинне ж законодавство не наділяє суд повноваженнями зменшувати суми процентів за користування кредитом, які позичальник зобов`язаний сплатити відповідно до умов кредитного договору.

Прикметно, що саме порушення відповідачем умов договору закономірно призвело до збільшення загальної вартості кредиту, оскільки в разі належного виконання позичальником зобов`язань велика сума відсотків за користування кредитом не була б нарахована.

За таких обставин, відсутні підстави вважати нікчемними умови кредитного договору в частині погоджених сторонами процентів за користування кредитом.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07.09.2026 у справі №552/672/23 (провадження №61-4595сво25).

Піддаючи сумніву в апеляційній скарзі наданий позивачем розрахунок заборгованості, відповідач не надала ніяких доказів на його спростування, зокрема шляхом представлення інших своїх контррозрахунків.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким та зрозумілим, оскільки містить детальну інформацію щодо дати та суми надання кредиту, періодів та сум нарахування відсотків згідно умов договору, тобто усіх складових кредитної заборгованості, що дозволяє перевірити його обґрунтованість та правильність.

Тому апеляційний суд не вбачає підстав сумніватися у правильності вказаного розрахунку, який місцевий суд цілком обгрунтовано поклав в основу свого рішення про стягнення з відповідача кредитної заборгованості.

Таким чином, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Позика».

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено внаслідок повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з дотриманням вимог закону, а викладені у рішенні суду висновки відповідають обставинам справи.

При цьому, апеляційний суд під час розгляду даної справи не встановив порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова області від 01 червня 2026 року - без змін.

Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.П. Супрун

А.П. Стельмах