Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №504/4169/24 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

іменем України

справа №504/4169/24

провадження № 22-ц/819/1063/26

07 жовтня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Бездрабко В.О. (суддя доповідач),

судді: Базіль Л.В.,

Приходько Л.А.,

секретар судового засідання: Манько К.М.,

за участі прокурора: Смирнової Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Майдан С.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім"ї Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, Служба у справах дітей виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради про позбавлення батьківських прав,

встановив:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивований тим, що сторони з березня 2008 року по вересень 2010 року перебували в зареєстрованому шлюбі, мають неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір`ю та перебуває на її повному утриманні.

Заочним рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 02 липня 2010 року у справі №2-923/2010 з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі частини всіх видів доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини не сплачує, станом на 31 серпня 2024 року має заборгованість в розмірі 204 499, 65 грн.

З 2014 року відповідач жодного разу не бачився з дитиною, не дзвонив, не намагався зустрітися, не цікавився життям сина, самоусунувся від його виховання. Відповідач не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини; не цікавиться успіхами сина та його станом здоров`я; не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом і лікуванням; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює умови для отримання освіти, а навпаки, створились умови, які шкодять інтересам дитини.

Зазначивши про те, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, ухиляється від виховання та утримання дитини, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в ході розгляду справи позивач не довела, що відповідач умисно злісно ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо неповнолітнього сина; наявність винної поведінки відповідача відносно дитини, яка є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а також того, що позбавлення відповідача батьківських прав є необхідним для захисту інтересів дитини.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийняв до уваги висновок виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області №229 від 10 липня 2025 року про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина та вказав на відсутність обставини, які б беззаперечно доводили необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, як крайнього заходу впливу на осіб, які належним чином не виконують батьківських обов`язків.

Доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просила рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, з огляду на ненадання належної правової оцінки фактичним обставинам справи та тривалому характеру невиконання відповідачем батьківських обов`язків. Скаржник зазначила, що після розірвання шлюбу між сторонами, дитина проживала виключно з матір`ю, яка забезпечувала її виховання, навчання, розвиток, побутові потреби, медичний догляд та психологічну підтримку. Бажання брати участь у житті сина з`явилося у відповідача лише після ініціювання питання про позбавлення батьківських прав.

Відповідно характеристики з місця навчання дитини, адміністрація ліцею, класні керівники та вчителі протягом усього періоду навчання підтримували зв`язок виключно з матір`ю, тоді як батько жодного разу не звертався до класного керівника чи адміністрації навчального закладу, не цікавився станом навчання та потребами дитини.

Перебування відповідача за кордоном не може бути визнано поважними причинами багаторічного невиконання батьківських обов`язків, оскільки сучасні засоби зв`язку дозволяють підтримувати контакт з дитиною незалежно від місцезнаходження.

Відповідачем не надано доказів того, що батько регулярно спілкувався з сином; цікавився його здоров`ям, навчанням, розвитком; приймав участь у прийнятті важливих рішень щодо життя дитини; надавав матеріальну допомогу, окрім примусового стягнення аліментів, зі сплати яких існує непогашена заборгованість.

Судом залишено поза увагою волевиявлення самої дитини, яка змінила прізвище та по батькові, що свідчить про фактичну втрату особистого зв`язку із біологічним батьком та ідентифікацією себе із сім`єю, в якій дитина виховується; не враховано думку ОСОБА_6 , який висловив образу на батька через те, що останній фактично обрав власні інтереси та роботу замість участі у його житті.

Суд безпідставно надав перевагу виключно поясненням відповідача, який заперечував проти задоволення позову, не зваживши на реальну поведінку ОСОБА_2 щодо невиконання батьківських обов`язків протягом тривалого часу.

Правова позиція інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , діючи через представника-адвоката Лобанову В.В., просив апеляційну залишити без задоволення, вказавши про законність та обґрунтованість рішення суду від 20 квітня 2026 року. Зокрема, відповідач зазначив, що не відмовляється від своєї дитини та продовжуватиме виконувати свої батьківські обов`язки. Серед іншого зазначив, що не ухиляється від сплати аліментів та намагається погасити заборгованість, яка виникла через обставини, які не залежали від нього, а саме після повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України та підриву Каховської ГЕС, будинок в якому проживав відповідач був зруйнований, а разом із ним усе майно, зокрема телефони, банківські картки. Він був вимушений переїхати за кордон. Перебування в іншій країні, відновлення документів та пошук роботи, житла, викликали збільшення боргу зі сплати аліментів та зменшили спілкуванням із сином.

Письмові пояснення прокурора

В письмових поясненнях прокурор відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні за участі дитини, пов`язаному з домашнім насильством, у сфері охорони дитинства та представництва інтересів держави управління захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Херсонської обласної прокуратури Смирнова Я.О., яка долучилася до участі у розгляді справи на стадії апеляційного перегляду справи, просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 квітня 2026 року без змін.

Прокурор зазначила, що звернення ОСОБА_1 з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав, хоча й має посилання на забезпечення найкращих інтересів дитини, проте є необґрунтованим та недоведеним перед судом через відсутність належних та допустимих доказів винної поведінки та свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Твердження скаржника про нібито остаточну втрату дитиною особистого зв`язку з батьком не відповідає встановленим фактичним обставинам. Позивач не заперечувала, що між нею та відповідачем склалися неприязні стосунки, що відображаються на спілкуванні батька з дитиною.

Розгляд справи апеляційним судом

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її адвокат Матвєєва Т.С. апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити. Пояснили, що у вересні 2026 року неповнолітній ОСОБА_3 виїхав за кордон для проходження навчання.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Лобанова В.В., прокурор Смирнова Я.О. проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Представники Служби у справах дітей та сім`ї Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, Служби у справах дітей виконавчого комітету Корабельної у місті Херсоні ради до суду повторно не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені, про що свідчить довідка про доставку судових повісток до електронних кабінетів користувачів підсистеми «Електронний суд».

Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, прокурора, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданим 12 березня 2009 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області (т.1 а.с. 12).

Згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 , виданим Пересипським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 02 травня 2025 року встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінив прізвище та по батькові на ОСОБА_7 (т.1 а.с. 99).

На підставі заочного рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 02 липня 2010 року у справі №2-923/2010, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 березня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття (т.1 а.с.14-15).

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні №23951146 встановлено, що станом на 01 червня 2025 року заборгованість становить 166 709,01 грн.

Згідно характеристики за місцем навчання від 09 вересня 2024 року, ОСОБА_8 навчався в ліцеї №1 Новокаховської міської ради Херсонської області. ОСОБА_8 проживав разом з матір`ю. З моменту навчання у ліцеї адміністрація, класні керівники та вчителі підтримували зв`язок виключно з матір`ю. Вона завжди на зв`язку, цікавиться успіхами та досягненнями сина. Батько з першого класу жодного разу не зв`язувався з класним керівником та адміністрацією ліцею, не цікавився станом навчання сина. ОСОБА_6 виховується в багатодітній родині (3дітей) (том 1 а.с. 29).

Згідно довідок №5122-7002108886 та №5122-7002108969 від 04 вересня 2024 року позивач ОСОБА_1 та неповнолітній син ОСОБА_3 набули статусу внутрішньо переміщених осіб, як такі що залишили постійне місце проживання в м.Нова Каховка Херсонської області та переїхали до с.Фонтанка Одеського району Одеської області (т.1 а.с. 10,11).

Рішенням виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області від 10 липня 2025 року №229 затверджено висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З висновку встановлено, що ОСОБА_7 проживає з матір`ю ОСОБА_1 , в сім`ї є ще двоє неповнолітніх дітей. Чоловік ОСОБА_1 працевлаштований, має стабільний дохід, проходить службу в Збройних Силах України. Житлово-побутові умови задовільні.

Спілкування працівників служби у справах дітей відбулося з батьком – ОСОБА_2 в телефонному режимі, про що складений відповідний акт від 28 квітня 2025 року. ОСОБА_2 висловив категоричне заперечення проти позбавлення його батьківських прав відносно сина. Повідомив, що не спілкується з дитиною, але має таке бажання. Однак, мати ОСОБА_6 має вплив на дитину щодо не бажання його спілкування із батьком. Повідомив, що працює моряком та на момент повномасштабного вторгнення перебував за кордоном, де знаходиться і зараз, що унеможливлює його зустрічі із сином.

Питання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області 10 червня 2025 року, на якому була присутня ОСОБА_1 , яка не змогла обґрунтувати мету, яку вона прагне досягнути позбавленням батьківських прав і яких чином позбавлення батька батьківських прав сприятиме захисту інтересів дитини. Натомість, ОСОБА_6 зазначив, що не проти налагодити спілкування з батьком; висловився, що має образу на батька, оскільки він обрав роботу, а не його; надав свій номер телефону для спілкування з батьком. Комісія не встановила вагомих підстав доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських праві відносно неповнолітньої дитини (т.1 а.с.147-152).

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції і застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛвід 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява№ 2091/13).

У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, які в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України є обов`язковими для застосування судами.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 зазначено, що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Частиною п`ятою статті 19 СК України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції належно дослідив зібрані у справі докази, перевірив аргументи і доводи сторін, надав їм відповідну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Суд правильно врахував доводи ОСОБА_2 , який заперечує щодо позбавлення його батьківських прав. В ході розгляду справи встановлено, що до відповідача не застосовувалися заходи попередження та впливу, які б свідчили про неможливість змінити ставлення до сина; не встановлено обставин, які характеризують відповідача як особу, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Установивши, що ОСОБА_2 має намір відновити стосунки з сином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

В апеляційній скарзі позивачка посилається на те, що поза увагою суду залишилося волевиявлення неповнолітнього ОСОБА_9 , який змінив прізвище та по батькові, що свідчить про фактичну втрату особистого зв`язку дитини з біологічним батьком.

Перевіривши наведені доводи ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку про їх необґрунтованість.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Із цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спору. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

За обставинами цієї справи, неповнолітній син сторін ОСОБА_5 дійсно 02 травня 2025 року змінив прізвище та по батькові на ОСОБА_7 .

Разом із цим, з висновку Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області від 10 липня 2025 року №229 про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав встановлено, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Фонтанської сільської ради, яке відбулося 10 червня 2025 року, неповнолітній ОСОБА_7 пояснив, що не заперечує проти налагодження спілкування з батьком; висловився, що має образу на батька, оскільки останній обрав роботу, а не його; надав свій номер телефону для спілкування з батьком.

У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що наявність у дитини образи на батька, не свідчить про те, що дитина, незважаючи на вік, усвідомлює наслідки позбавлення відповідача батьківських прав та свідомо бажає розірвати з ним сімейні стосунки. Заслухана представниками органу опіки та піклування думка неповнолітнього ОСОБА_7 не свідчить про його категоричну позицію щодо позбавлення відповідача батьківських прав, про що стверджує скаржник в апеляційній скарзі.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (див. постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на наявність у матеріалах справи беззаперечних та достатніх доказів тривалого невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо виховання та розвитку дитини, є безпідставним, оскільки, надані нею докази, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання ним своїх обов`язків та про наявність достатніх підстав для позбавлення його батьківських прав. Під час розгляду справи не встановлено обставин остаточного й свідомого ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків. Позивач відповідних доказів суду не надала.

Отже, встановивши відсутність належних та допустимих доказів винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також обставин, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про неможливість змінити поведінку відповідача у кращу сторону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та підлягають залишенню без задоволення.

За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 квітня 2026 року без змін, то новий розподіл судових витрат в порядку частини тринадцятої статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 13 жовтня 2026 року.

Головуючий : В.О. Бездрабко

Судді : Л.В. Базіль

Л.А. Приходько