Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №592/5847/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокум.Суми

Справа №592/5847/25

Номер провадження 22-ц/816/489/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Черних О. М.

сторони:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Головне управління Пенсійного Фонду України в Сумській області

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 травня 2025 року, в складі судді Шияновської Т.В., ухвалене у м. Суми, повний текст якого виготовлено 14 травня 2025 року,

у с т а н о в и в:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.02.2022 р. у справі №480/13107/21, яке набрало законної сили 04.03.2022 р., визнано протиправною відмову ГУ ПФУ в Сумській області у проведенні перерахунку розміру раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення від 23.07.2021 р. №43911; зобов`язано ГУ ПФУ в Сумській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2019 р. на підставі довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення від 23.07.2021 р. №43911, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зазначає, що протиправними діями відповідача, які полягали у відмові провести перерахунок її пенсії, а також бездіяльністю, що полягала у тривалому невиконанні вказаного рішення Сумського окружного адміністративного суду, їй заподіяна моральна шкода, яка проявилась у душевних стражданнях через порушення прав, неможливість реалізувати своє конституційне право на належний розмір пенсії. Крім того, моральна шкода полягала у душевних стражданнях через порушення звичайного способу її життя, адже їй довелося звертатися до суду з метою захисту своїх прав, витрачати особистий час, нерви та сили, що є непропорційним навантаженням для людини пенсійного віку.

З врахуванням наведеного, просила стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 50000 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин справи порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, стягнувши з Державного бюджету України на її користь моральну шкоду у розмірі 50000 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що розмір стягнення моральної шкоди 1000 грн є неспівмірним, необґрунтовано заниженим та не відповідає ні характеру страждань, ні принципам справедливості, розумності та виваженості.

Звертає увагу на те, що зволікання з виплатою належного розміру пенсії порушувалось протягом кількох років, й, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 є людиною похилого віку, вона є уразливою в соціальному плані та для неї звернення до суду це серйозне психоемоційне випробування.

Відповідач правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористався.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.02.2022 р. у справі № 480/13107/21 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною відмову ГУ ПФУ в Сумській області у проведенні перерахунку розміру раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення від 23.07.2021 р. №43911.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Сумській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2019 р. на підставі довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення від 23.07.2021 р. №43911, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с. 4-6).

Вказане рішення суду набрало законної сили 04.03.2022 р.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішення суду в частині здійснення перерахунку виплати пенсії виконане, однак сума нарахованих коштів 160155,84 грн ОСОБА_1 не виплачена; ухвалою Сумського окружного суду від 21.04.2025 р. зобов`язано ГУ ПФУ в Сумській області надати суду звіт про виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.02.2022 р. у справі № 480/13107/21 протягом 90 днів з дня отримання цієї ухвали суду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126749877).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої вважав, що з врахуванням характеру та обсягу моральних страждань позивачки, необхідно стягнути з Державного бюджету України на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 1000 грн, що відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості.

Такий висновок суду, на думку колегії суддів, відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог, водночас врахувавши характер завданої позивачці шкоди та тривалість її заподіяння, глибину душевних страждань, яких зазнала вона унаслідок дій державного органу, та переживання, час, витрачений на захист своїх прав, обставини справи, прийшов до висновку про часткове задоволення позову у розмірі 1000,00 грн.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За положеннями статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом, зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначено статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади майнової та моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 405/500/18 (провадження № 61-14498св20) вказав на те, що сам лише факт тривалого невиконання рішення суду не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між невиконанням/несвоєчасним виконанням рішення суду та завданою шкодою.

У справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди (постанови Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 указувала, що внаслідок протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, що полягали у тривалому невиконанні рішення Сумського окружного адміністративного суду їй були заподіяні моральні страждання, які вона оцінила у 50000 грн, оскільки звернення за судовим захистом призвело до душевних страждань, зміни звичайного укладу життя.

Як встановлено матеріалами справи, позивач неодноразово зверталася до органів Пенсійного фонду України щодо здійснення перерахунку розміру раніше призначеної пенсії, однак їй було відмовлено.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.02.2022 р. у справі № 480/13107/21 визнано протиправною відмову ГУ ПФУ в Сумській області у проведенні перерахунку розміру раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення від 23.07.2021 №43911; зобов`язано ГУ ПФУ в Сумській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення від 23.07.2021 р. №43911, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Отже в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України вищезазначене рішенням Сумського окружного адміністративного суду має преюдиційне значення у цій справі, оскільки вказаним судовим рішенням встановлено факт протиправності рішення відповідача і вказана обставина належала до предмета доказування та безпосередньо досліджувалася і встановлювалася судом, що відображено в мотивувальній частині судового рішення. При цьому за результатами вирішення спору по суті суд визнав протиправним рішення відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку розміру раніше призначеної пенсії.

Колегія суддів бере до уваги, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку обставинам справи в частині протиправності дій відповідача (відмова у здійсненні перерахунку розміру раніше призначеної пенсії), що безумовно, призвело до душевних страждань позивача, оскільки тривале неотримання належного розміру пенсії негативно вплинуло на спосіб її життя.

Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції згідно з вимогами закону врахував характер завданої шкоди та тривалість її заподіяння, глибину душевних страждань, яких зазнала позивачка унаслідок дій державного органу, та переживання, час, витрачений на захист своїх прав, обставини справи, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають до часткового задоволення у розмірі 1000 грн.

Доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів і помилкового розуміння норм матеріального і процесуального права.

За вказаних підстав порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 367-369, ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. І. Собина

О. М. Черних