Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №589/531/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №589/531/25Головуючий у суді 1-ї інстанції - Лєвша С. Л.

Номер провадження 33/816/921/26Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 172-15 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 серпня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., з участю секретаря судового засідання Баришевої А. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 589/531/25 за апеляційною скаргою захисника КОРЖА В. В. на постанову судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24.03.2025, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

захисника – адвоката Коржа В. В.,

установив:

У поданій апеляційній скарзі захисник КОРЖ В. В. просить поновити строк на оскарження постанови судді, скасувати це судове рішення, а провадження в справі закрити у зв`язку з відсутністю події і складу правопорушення, оскільки ОСОБА_2 не є військовою службовою особою і в його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Постановою судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24.03.2025 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.

Згідно постанови судді, 27.01.2025 о 06 год. 00 хв., в умовах особливого періоду, військовослужбовець ОСОБА_2 перебуваючи на території в/ч повторно відмовився від виконання бойового наказу командира полку від 18.01.2025 на здійснення маршу та перехід в підпорядкування ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », для виконання бойових завдань у складі зведеного підрозділу, чим показав недбале виконання покладених на нього обов`язків командира відповідного рівня, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Відповідно ч. 1 ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи і копія цієї постанови протягом 3-х днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а згідно ч. 2 ст. 294 цього Кодексу постанова судді може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення; апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду; рівень доступу, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, та з боку держави не повинно чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У рішенні від 28.01.2021 у справі «Кушнір проти України» ЄСПЛ, констатуючи порушення п. 1 ст. 1 Конвенції, зазначив, «…що право на доступу до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційна скарга може бути подана у конкретно встановлений строк; заявник не був присутній у судовому засіданні суду першої інстанції, оскільки засідання проводилося на підставі письмових доводів сторін і, таким чином, без їхнього виклику; отже, заявник не знав зміст постанови, прийнятої за результатами розгляду його позову, у тому числі наведене судом обґрунтування; це означає, що він не зміг би оскаржити постанову своєчасно, не маючи її паперової копії…» (п. 30-32).

Враховуючи, що ОСОБА_2 не був присутнім під час ухвалення судом рішення, копію постанови своєчасно не отримав, тому строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, оскільки цей процесуальний термін пропущений з поважних (об`єктивних) причин.

Вислухавши доводи захисника Коржа В. В., який підтримав свою апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, здійснивши розгляд протоколу про адміністративне правопорушення серії НГУ № 557423 від 28.01.2025, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, що військовослужбовець ОСОБА_2 вчинив недбале ставлення до військової служби в умовах особливого періоду, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано та, крім протоколу, об`єктивно підтверджується наявними у справі доказами, а саме:

- письмовими поясненнями свідка ОСОБА_3 , згідно яких 27.01.2025 о 06:00 у його присутності командиру взводу молодшому лейтенанту ОСОБА_2 був відданий бойовий наказ т. в. о. командира батальйону майором ОСОБА_4 , від виконання якого ОСОБА_2 відмовився (а. с. 3);

- аналогічними письмовими поясненнями свідка ОСОБА_5 (а. с. 4);

- копією військового квитка, згідно якого ОСОБА_2 з 08.11.2024 займає посаду командира взводу стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 (а. с. 5);

- довідкою в/ч НОМЕР_1 від 28.01.2025 № 164, згідно якої молодший лейтенант ОСОБА_2 з 06.11.2024 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у в/ч НОМЕР_1 НГУ (а. с. 6).

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам. При цьому, досліджуючи під час розгляду письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на предмет їх достовірності та допустимості, апеляційний суд вважає за можливе використати їх як доказ вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, оскільки ці письмові пояснення містять фактичні дані, на основі яких встановлюється певний юридичний факт і їх зміст об`єктивно узгоджується та співпадає з іншими безпосередньо дослідженими доказами в справі, враховуючи, що ці свідки, будучи повідомленими в установленому законом порядку про час і місце розгляду справи, не спростували перед судом у будь-який спосіб викладені ними у їх письмових поясненнях обставини, що не протирічить принципам, які застосовуються у випадках, коли свідки обвинувачення не з`являються у судове засідання і надані ним раніше показання визнаються допустимими як докази, які узагальнені та уточнені ЄСПЛ у справі «Аль-Хавайя й Тахері проти Сполученого Королівства» (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom), заяви № 26766/05 і № 22228/06, ECHR 2011), згідно яких необхідно проводити три етапний аналіз відповідності положенням п. 1 і пп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції того провадження, у якому показання свідка, який не був присутнім та допитаним у судовому засіданні, були визнані допустимими як доказ, оскільки у справі мали місце достатні урівноважуючи фактори, які забезпечили належну і чітку оцінку достовірності таких доказів, та надійні процесуальні гарантії, що компенсували недоліки, з якими зіткнулася сторона через допустимість неперевірених доказів, а також забезпечена загальна справедливість судового розгляду. Письмові пояснення вказаних свідків не є єдиними або ж вирішальними доказами для притягнення ОСОБА_2 до відповідальності, ці пояснення не є більш значущими, ніж інші безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, які є достатньо вагомими для визнання особи винною, і лише об`єктивно та органічно доповнюють останні у їх сукупності.

Особа, яка вчинила правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КУпАП).

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП), а адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).

Військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За вчинення військових адміністративних правопорушень військовослужбовці, а також військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів несуть відповідальність, передбачену главою 13-Б КУпАП, за умови, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність (ч. 1, 4 ст. 15 КУпАП).

Адміністративна відповідальність ч. 2 ст. 172-15 КУпАП настає за недбале ставлення військової службової особи до військової служби в умовах особливого періоду.

Недбале ставлення до військової служби – це невиконання або неналежне виконання службових обов`язків, яке вчиняється через необережність (легковажна поведінка, формальне, неповне або неякісне виконання обов`язків, а також повна бездіяльність, наприклад, неналежне маскування, втрата зброї, ігнорування наказів тощо).

Ця стаття спрямована на забезпечення належного виконання обов`язків військовими, особливо посадовими особами, оскільки легковажність у військовій сфері загрожує обороноздатності.

Безпосереднім об`єктом цього правопорушення є встановлений порядок службової діяльності у сфері реалізації військовими службовими особами своїх прав і виконання обов`язків. З об`єктивної сторони це правопорушення характеризується бездіяльністю у виді недбалого ставлення до служби.

Недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне виконання військовою службовою особою своїх службових обов`язків, передбачених законами, військовими статутами, положеннями, наказами командування, через недбале чи несумлінне ставлення до них. Невиконання службових обов`язків полягає у невиконання дій, які входять до службових обов`язків. Неналежне виконання службових обов`язків полягає в нечіткому, формальному або неповному здійсненні обов`язків.

При визначенні сфери службової недбалості необхідно установити межі службової компетенції службової особи та конкретне коло її повноважень. Невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків може бути як одноразовим, так і систематичним, і набувати вигляду певної лінії поведінки по службі. З цього випливає необхідність установлення конкретних обов`язків, які покладалися на конкретну військову службову особу та які з цих обов`язків не виконані чи виконані неналежним чином, а також які нормативні положення порушені суб`єктом правопорушення. Відповідальність настає лише в тому разі, коли військова службова особа була не лише зобов`язана, а й мала реальну можливість діяти відповідним чином та виконати свої службові обов`язки в повному обсязі. Це адміністративне правопорушення належить до правопорушень з формальним складом, для якого закон вимагає лише встановлення факту діяння, тобто відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби настає незалежно від того, чи призвело це діяння до негативних наслідків та завдання шкоди матеріального характеру.

Диспозиція ч. 2 ст. 172-15 КУпАП передбачає спеціальний суб`єкт правопорушення – це військова службова особа, а поняття «військова службова особа» міститься в примітці до ст. 172-13 КУпАП і означає, що військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

Особливий період в країні – це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оборону»). Це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, ЗСУ, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Відповідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», на території України введено воєнний стан з 24.02.2022, після відповідних продовжень воєнний стан діє до теперішнього часу.

Відповідно ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, кожний військовослужбовець зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти ініціативу та старанність у військовій службі, виконувати службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, а згідно ст. 58 цього Статуту командир (начальник) несе персональну відповідальність за виконання покладених на в/ч завдань, стан військової дисципліни, внутрішнього порядку та організацію служби підлеглих військовослужбовців.

Відповідно ст. 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ, наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

ОСОБА_2 має звання молодшого лейтенанта та обіймає посаду командира стрілецького взводу і за своїм військовим званням та посадою є начальником для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними в/ч та військовослужбовців рядового складу, а також згідно функціональних обов`язків є безпосереднім начальником особового складу, тому безумовно був наділений повноваженнями із виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків.

З огляду на це, ОСОБА_2 є військовою службовою особою та спеціальним суб`єктом правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, тому доводи апеляційної скарги захисника Коржа В. В. про те, що командир взводу ОСОБА_2 не є суб`єктом правопорушення, апеляційний суд вважає необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та законодавству України про адміністративне правопорушення.

Є необґрунтованими і твердження захисника в апеляційній скарзі про відсутність в діях ОСОБА_2 складу правопорушення, оскільки останній в умовах особливого періоду, будучи військовою службовою особою, допустив недбале ставлення до військової служби, проігнорувавши відповідний наказ командира батальйону.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, крім іншого, є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).

Належна правова процедура – це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Послідовність викладення в диспозиціях правових норм наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона прав і свобод громадян, конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про допущення будь-яких порушень при складанні протоколу про адміністративне правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суддя повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Здійснене апеляційним судом дослідження зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставин ОСОБА_2 , будучи військовою службовою особою, допустив недбале ставлення до військової служби в умовах особливого періоду, так як будь-який наявний у справі сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.

Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою на складання протоколу про адміністративне правопорушення особою) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

постановив:

Поновити захиснику КОРЖУ В. В. строк на апеляційне оскарження постанови судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24.03.2025.

Постанову судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24.03.2025 стосовно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника КОРЖА В. В. на цю постанову – без задоволення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов