Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №587/4523/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №587/4523/25

Номер провадження 22-ц/816/2819/26

Категорія - 8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),

суддів: Собини О.І., Сидоренко А.П.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Давидова Андрія Григоровича,

представника відповідача – адвоката Кучменка Сергія Вікторовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Сумського районного суду Сумської області від 17 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Вортоломей І.Г. у м. Суми,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Головне управління Держгеокадастру у Сумській області,

про скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

24 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Давидов А.Г. звернувся до суду із позовом про скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення права власності на земельну ділянку, який обґрунтовував такими обставинами.

Рішенням виконавчого комітету Великочернеччинської сільської Ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 23 січня 1996 року № 3 ОСОБА_1 у приватну власність передано земельну ділянку у садівничому товаристві «Хорос» площею 0,12 га.

04 листопада 1996 року позивачу видано державний акт (серії СМ № 166) на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,11 га, для ведення садівництва у садівничому товаристві «Хорос» на території Великочернеччинської сільської ради.

Після початку збройної агресії, з метою приведення документів у належний вигляд ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Координат-БС» для виготовлення технічної документації на землю, але йому було відмовлено без пояснення причин. Від іншої землевпорядної організації, йому стало відомо, що на цю земельну ділянку вже розроблялася технічна документація, однак щодо іншого власника, за яким зареєстровано право власності, сформованій земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 5924782200:04:003:0079. Із відкритих джерел Державного земельного кадастру позивачем з`ясовано, що право власності на земельну ділянку площею 0,12 га для індивідуального садівництва, кадастровий номер 5924782200:04:003:0079, зареєстровано 26 жовтня 2016 року за ОСОБА_2 .

За зверненням до ГУ Держгеокадастру у Сумській області позивач отримав копію документації із землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079, переданої відповідачу. Із вказаної документації із землеустрою, виготовленої ТОВ «Координат-БС», вбачається, що відповідач 04 квітня 2014 року звернувся із заявою про надання дозволу на відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га, розташованої у садовому кооперативі «Хорос», ділянка № НОМЕР_1 , садова ділянка № НОМЕР_2 . До заяви було додано викопіювання та згоду голови правління кооперативу на вилучення зазначеної земельної ділянки на користь відповідача.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 07 серпня 2014 року № 18-3678/16-14-СГ відповідачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва. Водночас у наданій документації відсутні відомості про її затвердження.

У зв`язку з безпековою ситуацією садівничий кооператив «Хорос» фактично припинив діяльність, а тому отримати від його керівництва план розташування земельних ділянок та пояснення щодо передачі земельної ділянки відповідачу неможливо.

Державний акт позивача на право приватної власності на землю серії СМ № 3166 від 04 листопада 1996 року містить план меж земельної ділянки, яка межує із ділянками № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 , а отже, земельній ділянці позивача відповідає садова ділянка № НОМЕР_2 у СК «Хорос».

Для підтвердження порушення права власності позивач звернувся до сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_3 (кваліфікаційний сертифікат № 002304), якою проведено роботи з відновлення меж земельної ділянки в натурі та кадастрову зйомку. За результатами робіт встановлено перетин меж земельної ділянки позивача із земельною ділянкою з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079, що підтверджується складеним планом розміщення земельних ділянок СК «Хорос» із прив`язкою до місцевості.

Таким чином, наявні докази підтверджують повне накладення земельної ділянки з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079 на земельну ділянку позивача, що свідчить про порушення його права приватної власності.

Із урахуванням викладеного, просив скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,12 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, яка розташована на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області, кадастровий номер 5924782200:04:003:0079, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх речових прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 17 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушеного права, який не відповідає характеру спірних правовідносин.

Суд встановив, що належним способом захисту є вирішення спору про речове право, зокрема шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до статей 387, 388 ЦК України. Водночас позивач таких вимог не заявляв, а просив скасувати державну реєстрацію земельної ділянки та право власності відповідача. Сама по собі вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача не призводить до поновлення права позивача, оскільки у разі її задоволення не встановлюється його право на спірну земельну ділянку, не вирішується питання про її передачу позивачу та не усувається спір щодо належності речового права. Крім того, таке рішення призвело б до невизначеності щодо особи, за якою має бути зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційні скарзі, посилаючись на неповне встановлення обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, вирішити питання розподілу судових витрат.

Вказує, що суд фактично визнав одночасне існування двох взаємовиключних прав на одну територію, однак не визначив правових наслідків того, що право позивача на земельну ділянку виникло раніше, є чинним та не припинялося.

Суд не надав належної оцінки обставинам незаконного повторного формування земельної ділянки з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079, до складу якої включено територію, що вже перебувала у приватній власності позивача.

Зазначає, що дозвіл на відведення земельної ділянки, наданий наказом ГУ Держземагентства від 07 серпня 2014 року № 18-3678/16-14-СГ, стосувався земель державної власності, а не приватної землі позивача, тому подальше вилучення земельної ділянки головою садового кооперативу було здійснене без належних повноважень та правових підстав.

Доводить, що заявлений ним спосіб захисту прямо передбачений законом. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, статті 152 ЗК України та частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» позивач має право вимагати скасування державної реєстрації незаконно сформованої земельної ділянки та одночасного припинення зареєстрованих щодо неї речових прав. Такий спосіб спрямований на усунення перешкоди у реалізації вже існуючого права позивача, а не на первинне набуття ним права власності.

Вказує, що суд помилково виходив із того, що після скасування реєстрації земельної ділянки відповідача виникне правова невизначеність щодо належності землі. Право позивача вже виникло на підставі державного акту та не припинялося, а тому усунення пізнішого незаконного кадастрового та реєстраційного нашарування не створює нового права, а відновлює можливість його належного оформлення та реалізації.

Наполягає на тому, що суд без достатніх підстав визнав віндикаційний позов єдиним належним способом захисту. При цьому не встановив необхідних для віндикації обставин: фактичного вибуття майна з володіння позивача, фактичного незаконного володіння ним відповідачем, тотожності спірних земельних ділянок та точних меж майна, яке підлягає витребуванню. Сам суд використовував різні визначення співвідношення ділянок: «перетин меж», «часткове» та «майже повне накладення», що виключає можливість безумовного висновку про необхідність витребування всієї ділянки відповідача площею 0,12 га.

Вважає, що реєстрація права відповідача на іншу, новосформовану земельну ділянку не означає вибуття земельної ділянки позивача з його фактичного володіння. Правові висновки Верховного Суду щодо віндикації, на які послався суд першої інстанції, стосуються інших правовідносин і не є релевантними до ситуації, коли відбулося повторне формування та накладення нової земельної ділянки на раніше приватизовану землю. Застосування віндикації у такому випадку могло б призвести до реєстрації за позивачем права на іншу земельну ділянку з кадастровим номером відповідача, а не до відновлення його права на ділянку, посвідчену державним актом.

Щодо позовної давності позивач зазначає, що про порушення свого права та особу порушника він дізнався лише у 2025 році, зокрема з інформації Державного земельного кадастру від 01 серпня 2025 року, а накладення меж було підтверджено спеціалістом 15 серпня 2025 року. До суду позов подано 24 вересня 2025 року, тому позовна давність не пропущена. Крім того, заявлені вимоги за своєю суттю є негаторними, оскільки порушення права триває, а тому відповідно позовна давність до таких вимог не застосовується.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача – адвокат Кучменко С.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Обґрунтовує законність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 5924782200:04:003:0079, для індивідуального садівництва тим, що у 2014 році отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою, який був розроблений спеціалізованою організацією та погоджений у встановленому законом порядку. Після звернення до суду постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року у справі № 818/183/16 ГУ Держгеокадастру у Сумській області зобов`язано повторно розглянути його заяву. На виконання судового рішення проект землеустрою повторно погоджено, а наказом від 19 жовтня 2016 року № 18-4444/16-16-СГ затверджено та земельну ділянку передано йому у власність. Посилається на статті 118, 122, 186-1 ЗК України та правові висновки Верховного Суду, згідно з якими перевірка відповідності проекту землеустрою вимогам законодавства здійснюється на стадії його погодження.

Вважає себе добросовісним набувачем, оскільки набув земельну ділянку на підставі належно оформленої документації, наказу компетентного органу та на виконання судового рішення. Зазначає, що мав право покладатися на відомості державних реєстрів, оскільки право власності набув після початку функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Посилаючись на пункт 1 частини другої статті 388 ЦК України, заперечує можливість витребування майна від добросовісного набувача, переданого у власність у порядку виконання судових рішень.

Заперечує доведеність факту накладення земельних ділянок, зазначаючи, що лист ФОП ОСОБА_3 від 15 серпня 2025 року № 4 із планом розміщення земельних ділянок СК «Хорос» не містить координат поворотних точок меж та даних про їх прив`язку до пунктів державної геодезичної мережі, необхідних для достовірного встановлення місця розташування земельних ділянок і меж їх накладення. Посилаючись на статтю 55 Закону України «Про землеустрій» та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, вважає, що позивач не надав належних, допустимих і достатніх доказів факту та площі накладення земельних ділянок, а отже, не довів порушення свого права саме відповідачем. Додатково зазначає, що позивач не використовував свою земельну ділянку та не здійснив належної державної реєстрації права власності, що, на його думку, має значення для оцінки добросовісності набувача.

Вказує, що належним способом захисту є віндикаційний позов, а вимоги про скасування державної реєстрації самі по собі не є ефективними. Зазначає, що скасування державної реєстрації земельної ділянки за статтею 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» пов`язане з відповідним рішенням щодо документації із землеустрою та припиненням зареєстрованих речових прав, тоді як позивач не заявляв вимоги про визнання нечинним наказу ГУ Держгеокадастру від 19 жовтня 2016 року.

Крім того, заявляє про пропуск позовної давності, оскільки право власності відповідача на земельну ділянку зареєстровано 26 жовтня 2016 року, а позов подано 24 вересня 2025 року. Вважає, що за умови належного здійснення права власності позивач міг дізнатися про можливе порушення ще наприкінці 2016 - на початку 2017 року, а тому трирічний строк позовної давності сплив.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат просить врахувати, що він не порушував прав позивача, не вчиняв щодо нього неправомірних дій і не захоплював спірну земельну ділянку. На його думку, спір виник унаслідок неналежного та недобросовісного здійснення позивачем права власності.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є членом садово-городницького кооперативу «Хорос», що підтверджується членською книжкою садовода № НОМЕР_2 , виданою на його ім`я 18 січня 1996 року (а.с. 69).

Рішенням виконавчого комітету Великочернеччинської сільської ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 23 січня 1996 року № 3 ОСОБА_1 безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку в садівничому кооперативі «Хорос» площею 0,12 га (а.с. 11).

На підставі вказаного рішення Великочернеччинською сільською радою народних депутатів Сумського району Сумської області 04 листопада 1996 року ОСОБА_1 видано державний акт серії СМ № 3166 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,11 га з цільовим призначенням - для ведення садівництва в садівничому кооперативі «Хорос». Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 306 від 04 листопада 1996 року (а.с. 10).

ГУ Держгеокадастру у Сумській області надало інформацію про те, що, згідно з обліковими даними станом на 01 січня 2013 року, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення садівництва в садівничому кооперативі «Хорос» на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області зареєстровано на підставі державного акта серії СМ № 3166 від 04 листопада 1996 року, про що зроблено запис у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 306 від 04 листопада 1996 року (а.с. 16).

Із протоколу № 17 засідання правління садового кооперативу «Хорос» від 27 серпня 2013 року вбачається, що ухвалено рішення про прийняття заявників до членів кооперативу з виділенням земельних ділянок для ведення садівництва площею не більше 0,12 га, зокрема ОСОБА_2 - ділянки № НОМЕР_2 (а.с. 93-94).

04 квітня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держземагентства у Сумській області із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення, наданих садовому кооперативу «Хорос», розташованої за адресою: Сумський район, Великочернеччинська сільська рада, за межами населеного пункту, садовий кооператив «Хорос», ділянка № НОМЕР_1 , садова ділянка № НОМЕР_2 (а.с. 17, 104).

Наказом ГУ Держземагентства у Сумській області від 07 серпня 2014 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (сади) для індивідуального садівництва, розташованої за межами населених пунктів на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області (а.с. 18, 105).

01 вересня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Координат-БС» із заявою про виконання робіт із розроблення проєкту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність (а.с. 101).

Відповідно до довідки ГУ Держземагентства у Сумській області від 23 вересня 2014 року з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками, землекористувачами й угіддями, наданої ТОВ «Координат-БС», зазначена земельна ділянка належала до земель державної власності. За формою № 6-зем її обліковано за шифром рядка 24 «Колективне садівництво», графа 8 «Сади» (а.с. 107).

Під час підготовки проєкту землеустрою встановлено відсутність обмежень прав на земельну ділянку (а.с. 110).

01 жовтня 2014 року між ТОВ «Координат-БС» та ОСОБА_2 підписано акт приймання-передачі межових знаків на зберігання щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079.

15 жовтня 2014 року ГУ Держземагентства у Сумській області надало висновок про погодження проєкту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,12 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (сади). У висновку зазначено, що обмеження та сервітути щодо земельної ділянки не встановлені (а.с. 131).

27 жовтня 2014 року завершено розроблення та внесено до Державного земельного кадастру проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області, кадастровий номер 5924782200:04:003:0079 (а.с. 95).

03 серпня 2015 року садовий кооператив «Хорос» в особі голови правління Дружченка А.В. надав нотаріально посвідчену згоду на вилучення на користь ОСОБА_2 земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га, кадастровий номер 5924782200:04:003:0079, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 НОМЕР_1 , садова ділянка № НОМЕР_2 (а.с. 19, 106).

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року задоволено позов ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Сумській області. Визнано протиправними та скасовано відмову від 20 серпня 2015 року у затвердженні документації із землеустрою та відмову від 19 листопада 2015 року у продовженні строку дії наказу про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою. Зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 4 серпня 2015 року про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 139).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 19 жовтня 2016 року № 18-4444/16-16-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва та передано йому у власність земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 5924782200:04:003:0079, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області.

За даними Державного земельного кадастру, право власності на земельну ділянку площею 0,12 га для індивідуального садівництва, кадастровий номер 5924782200:04:003:0079, зареєстровано 26 жовтня 2016 року за ОСОБА_2 . Номер запису про право в Державному реєстрі речових прав - 17174334. Орган, що здійснив державну реєстрацію - Нижньосироватська сільська рада Сумського району Сумської області (а.с. 15).

15 серпня 2025 року сертифікований інженер-землевпорядник ОСОБА_3 провела кадастрову зйомку з метою визначення координат поворотних точок меж земельної ділянки, під час якої виявлено перетин меж земельної ділянки ОСОБА_1 із земельною ділянкою з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079 (а.с. 12).

До матеріалів додано план розміщення земельних ділянок садового кооперативу «Хорос» із зазначенням їхніх меж та прив`язкою до місцевості. На плані червоними лініями позначено відновлену межу земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,1051 га згідно з державним актом на право приватної власності на землю, а синіми - межі земельних ділянок відповідно до даних Державного земельного кадастру. Графічне зображення свідчить про повне накладення земельної ділянки відповідача на територію земельної ділянки позивача. При цьому контур земельної ділянки відповідача охоплює контур ділянки позивача, а її межі проходять уздовж меж останньої. Отже, за графічним відображенням на плані земельна ділянка, зареєстрована за відповідачем, фактично розташована в межах території, на яку позивач має правовстановлюючий документ. Також із плану вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079 межує із земельними ділянками з кадастровими номерами 5924782200:04:003:0075 та 5924782200:04:003:0200 (а.с. 13-14).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Стаття 55 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспореними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (див.: пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорених) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом (див.: пункти 5.4-5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Процес правозастосування є індивідуальним і залежить від установлених обставин конкретної справи. Висловлені Верховним Судом правові висновки, які часто ґрунтуються на доктринальному розумінні певного правового механізму все ж є висновками щодо застосування норм права у конкретних правовідносинах і можливість їх застосування судом в іншій справі корелюється з подібністю правовідносин, що виникли у цих справах.

Попри масштабність такого цивільного інституту, як віндикація можливість його застосування не є всеосяжною.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19).

Тобто для застосування віндикації законний власник все ж має втратити володіння своїм майном.

Верховний Суд бере до уваги, що за його усталеною практикою володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60).

Водночас у справі, що переглядається, право власності позивача засвідчене державним актом серії СМ № 3166, виданим 04 листопада 1996 року на підставі рішення Великочернеччинської сільської ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 23 січня 1996 року № 3.

Правовий режим посвідчення права приватної власності на земельну ділянку, передану особі для ведення садівництва у 1996 році, визначався ЗК України від 18 грудня 1990 року з урахуванням особливостей, установлених Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року № 15-92, відповідно до якого право приватної власності на такі земельні ділянки посвідчувалося відповідною Радою народних депутатів із внесенням запису до земельно-кадастрових документів та подальшою видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Згідно з пунктами 9, 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» до 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Державний акт СМ № 3166, виданий 04 листопада 1996 року, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 306, то ж ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 0,11 га для ведення садівництва, розташовану на території Великочернеччинської сільської ради, в установленому законом порядку, це право посвідчене відповідним правовстановлюючим документом, який є дійсним.

Ці встановлені судом обставини не спростовані сторонами.

З огляду на це не можна стверджувати, що позивач втратив право на таку складову права власності, як володіння своєю земельною ділянкою.

Тому за цих обставин дійсною природою конфлікту є не втрата володіння річчю, а так званий конфлікт правових титулів і той факт, що власність позивача посвідчена не записом в електронному реєстрі, а записом у письмовому документі, не може надавати його праву нижчого пріоритету, хоча б з тих міркувань, що держава задекларувала дійсність його права, попри суттєву зміну підходів до порядку реєстрації права на нерухоме майно. І, що важливо, у цьому випадку реєстрація права позивача, порядок якої за буквального тлумачення є навіть ближчим до першооснов «книжкового володіння», не є дефектною.

Вбачається, що уся земельна ділянка позивача надана у власність відповідачу, що є елементом незаконної процедури приватизації землі, результат якої призвів до порушення його права. Тобто в цьому випадку йдеться не про необхідність введення у законне володіння дійсного власника майна, а про усунення створених помилкою держави перешкод у володінні майном, що не узгоджується з природою віндикаційного позову.

Іншими словами, якби позивач мав зареєстроване право власності на свою земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і надалі відбулася перереєстрація цього майна (або його частини) у вказаному реєстрі за іншою особою, можна було б говорити про застосування віндикації, бо рішення суду про задоволення такого позову буде підставою для реєстрації права на це майно за законним власником. У цій справі позивач не мав відповідної реєстрації в електронному реєстрі, і лише повідомляв про намір проведення такої реєстрації і для цього законом встановлений інший порядок, він фактично лише просив усунути йому перешкоди у володінні своїм майном на підставі чинного правовстановлюючого документа.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 391 ЦК України).

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже, не можна погодитися з висновком суду першої інстанції, висловленим в оскарженому судовому рішенні, що лише віндикаційний позов буде належним і ефективним способом захисту права позивача у цій справі.

Позивач просить скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079 у Державному земельному кадастрі та фактично державну реєстрацію права приватної власності відповідача на цю земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто позивач оскаржує державну реєстрацію спірної земельної ділянки та зареєстрованого за відповідачем права приватної власності на неї.

Відповідач для отримання цих земельних ділянок реалізував своє законне право як громадян України на приватизацію землі відповідного цільового призначення, що може бути здійснено лише один раз.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету (суспільний, загальний інтерес), що випливає зі змісту зазначеної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та з легітимною метою, розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Одночасно з додержанням принципу «пропорційності» оцінюється й дотримання принципу «належного урядування».

Принцип «належного урядування», як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні минулої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалась на законність дій державного органу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Вукушіч проти Хорватії» (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 64, від 31 травня 2016 року; «Бєнаровіч та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, § 140, від 12 червня 2018 року).

За усталеною практикою ЄСПЛ, при скасуванні помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на державні органи обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (рішення у справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, від 16 лютого 2017 року, «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), № 29979/04, від 20 жовтня 2011 року).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19).

Тож лише у разі дотримання всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

У цьому контексті варто звернути увагу на довід однієї із заявниць у справі «Дроздик та Мікула проти України» (case of Drozdyk and Mikula v. Ukraine), в якій ЄСПЛ постановив, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, обґрунтовуючи понесення «надмірного тягаря», заявниця зазначила, що вона більше не могла отримати будь-які інші земельні ділянки шляхом приватизації, оскільки вона вже скористалася своїм правом під час отримання спірної земельної ділянки і їй не було запропоноване жодне відшкодування шкоди.

За встановлених у справі, що переглядається, обставин внаслідок помилки державного органу постраждав як позивач, так і відповідач - особа, яка приватизувала землю.

На переконання колегії суддів позивач правильно вказує, що для врегулювання виниклого у цій справі спору слід повернутися до правовідносин, що існували до порушення його прав. Такий підхід, з огляду на цільове призначення земельної ділянки, враховуватиме інтереси всіх учасників справи, бо:

1) усуне позивачу перешкоди у реалізації права володіння своєю земельною ділянкою;

2) надасть органу державної влади змогу усунути допущену ним помилку;

3) забезпечить відповідачу можливість реалізувати своє право на приватизацію землі у встановленому законом порядку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.

Відповідно до частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, поділу чи об`єднання земельних ділянок; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається винятково з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Отже, у розумінні наведених правил, з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав, законодавець застеріг, що ухвалення судового рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки обов`язково має відбуватися за умови одночасного визнання, зміни чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19, від 03 травня 2022 року у справі № 199/1136/20, від 03 вересня 2025 року у справі № 911/906/23.

Таким чином, захист порушених прав позивача можливий за умови припинення права власності ОСОБА_2 на новоутворену земельну ділянку, яка набута ним з істотними вадами, оскільки майже повністю накладається на ділянку, на яку він законного права не має, що виключає можливість збереження за ним права власності на цю ділянку в цілому. Та обставина, що новостворена земельна ділянка як окремий об`єкт цивільних прав не може правомірно належати ОСОБА_2 , має наслідком скасування її державної реєстрації.

За встановлених фактичних обставин у справі апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо неналежності такого обраного позивачем способу захисту, як скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки та зареєстрованого за відповідачем права приватної власності на неї.

У своїх відзивах на позов та апеляційну скаргу сторона відповідача зазначала на необхідності застосування судом правових висновків Верховного Суду, зроблених у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, за змістом яких законний володілець має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на належну йому ділянку. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (яка накладається на земельну ділянку позивача) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері, іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститися, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).

Колегія суддів вважає доводи сторони відповідача про те, що факт накладення земельних ділянок може бути встановлений виключно на підставі судової земельно-технічної експертизи такими, що не ґрунтуються на вимогах процесуального закону.

Відповідно до статей 76-89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в їх сукупності. Закон не встановлює імперативної вимоги щодо обов`язкового призначення судової експертизи для підтвердження факту накладення земельних ділянок.

У матеріалах справи є план земельних ділянок, складений сертифікованим інженером-геодезистом, який апеляційний суд вважає належним і допустимим доказом. Такий план може підтверджувати накладення меж за умови, що він базується на порівнянні кадастрових даних та фактичних вимірювань на місцевості, і є одним із поширених доказів у спорах щодо визначення меж земельних ділянок.

Відповідач не надав альтернативних технічних матеріалів або експертних висновків, які б спростовували наведені у зазначеному плані дані, а тому підстави для визнання його неналежним чи недостатнім доказом відсутні.

Водночас визначення координат поворотних точок меж та їх прив`язки до пунктів державної геодезичної мережі дійсно потребує спеціальних знань у сфері, відмінній від права. Результати таких досліджень можуть міститися, зокрема, у висновку експерта, який готується за ініціативою учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи відповідно до статей 102-113 ЦПК України.

Однак сама собою необхідність спеціальних знань не свідчить про те, що встановлення обставин щодо накладення земельних ділянок можливе виключно шляхом проведення судової експертизи, оскільки такі обставини можуть підтверджуватися й іншими належними та допустимими доказами, оціненими судом у їх сукупності.

Також, оскільки за встановлених судом обставин заявлені позовні вимоги за своєю правовою природою мають ознаки негаторного позову, спрямованого на усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності на земельну ділянку, позовна давність до таких вимог не застосовується, а порушення права власності має триваючий характер і позивач вправі вимагати його усунення протягом усього часу існування відповідних перешкод.

Таким чином, встановивши, що позивач довів порушення своїх прав у зв`язку з накладенням земельної ділянки відповідача на належну йому земельну ділянку, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту порушеного права. Зазначені висновки узгоджуються із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі №446/314/18.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги сторони позивача

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1, 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Щодо стягнення (розподілу) судових витрат на професійну правничу допомогу

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Згідно із частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, крім іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У статті 137 ЦПК України йдеться про те, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат передбачено, що віднесено до їх складу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із частинами 1-3 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд у тому числі враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною 3 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям (див.: пункти 139-145 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

Витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції сторони позивача

У позовній заяві, поданій представником ОСОБА_1 – адвокатом Давидовим А.Г., ставилося питання про відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 6 000 грн, яка надавалася цим адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги.

На підтвердження факту надання позивачу професійної правничої допомоги надано копію договору про надання правової допомоги від 21 липня 2025 року №21-07/25, у якому визначено розмір гонорару адвоката 6 000 грн; ордер на надання правничої допомоги у Сумському районному суді Сумської області від 21 липня 2025 року; копію довідки-квитанції від 21 липня 2025 року про оплату послуг до договору про надання правової допомоги №21-07/25 у розмірі 6 000 грн (а.с.20-22).

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції відповідають критерію розумності їх розміру, у зв`язку з чим при задоволенні позову підлягають стягненню з відповідача у заявленому розмірі 6 000 грн.

Витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції сторони позивача

В апеляційній скарзі сторона позивача також ставить питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 328 грн, яка полягала у підготовці апеляційної скарги та представництві інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду рішення суду від 17 липня 2026 року у справі № 587/4523/26.

На підтвердження факту надання такої правничої допомоги надано копію договору про надання правничої допомоги від 10 серпня 2026 року №10-08/25, у якому визначено розмір гонорару адвоката 3 328 грн; ордер на надання правничої допомоги у Сумському апеляційному суді від 10 серпня 2026 року; копію детального опису робіт (послуг професійної правничої допомоги), як підлягають виконанню згідно з договором про надання правничої допомоги від 10 серпня 2026 року №10-08/25 у справі № 587/4523/26, за яким загальна вартість послуг адвоката становить 3 328 грн; копію довідки-квитанції від 13 серпня 2026 року про оплату послуг до договору про надання правової допомоги №10-08/25, у розмірі 3 328 грн (а.с. 178-181).

Колегія суддів дійшла висновку, що зазначені витрати сторони позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відповідають критерію розумності їх розміру, у зв`язку з чим при задоволенні апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача у заявленому розмірі 3 328 грн.

Щодо стягнення (розподілу) судового збору

З огляду на задоволення апеляційної скарги та позову, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 3 028 грн, з яких: 1 211,20 грн (3 028 грн х 0,4) за подання позовної заяви до суду першої інстанції; 1 816,80 грн (3 028 грн х 0,4 х 150 %) за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 17 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, про скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення права власності на земельну ділянку задовольнити.

Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, яка розташована на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області, з одночасним припиненням усіх речових прав щодо цієї земельної ділянки.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, яка розташована на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області, проведену 26 жовтня 2016 року Нижньосироватською сільською радою Сумського району Сумської області, номер запису про право власності: 17174334.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3028 грн судового збору та 9328 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 13 жовтня 2026 року.

Головуючий - Д.В. Сізов

Судді: О.І. Собина

А.П. Сидоренко